Ухвала
Іменем України
21 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 601/1267/13-к
провадження № 51-4606 ск19
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу прокурора ОСОБА_4 на ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 09 липня 2019 року стосовно ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , обвинувачених за ч. 1 ст. 367 Кримінального кодексу України (далі - КК).
встановив:
Вироком Кременецького районного суду Тернопільської області від 05 березня 2019 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6 визнано невинуватими у пред'явленому їм обвинуваченні за ч. 1 ст. 367 Кримінального кодексу України (далі-КК) та виправдано за недоведеністю у їх діяннях складу кримінального правопорушення.
Вирішено питання про долю речових доказів та про процесуальні витрати.
Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 09 липня 2019 року вирок суду першої інстанції залишено без змін.
Згідно з вироком суду, стороною обвинувачення ОСОБА_5 та ОСОБА_6 обвинувачувалися у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 367 КК, а саме у службовій недбалості, тобто невиконанні та неналежному виконанні службовою особою своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, що завдало істотної шкоди інтересам окремої юридичної особи комунальної форми власності за таких обставин.
Так, 18 квітня 2008 року між Кременецькою міською радою, як власником Комунального підприємства Кременецької міської ради «Міськводгосп» та ОСОБА_5 укладено контракт щодо призначення останнього на посаду директора вказаного комунального підприємства. За цим контрактом ОСОБА_5 зобов'язувався безпосередньо і через адміністрацію здійснювати поточне управління підприємством. Після укладення контракту ОСОБА_5 являвся повноважним представником підприємства під час реалізації повноважень, функцій, обов'язків підприємства, передбачених актами законодавства, статутом підприємства, іншими нормативними документами, а також був підзвітним власнику Кременецькій міській раді, Управлінню житлово-комунального господарства Тернопільської обласної державної адміністрації.
ОСОБА_6 обіймала посаду головного бухгалтера КП «Міськводгосп» Кременецької міської ради та відповідно до наказу №2 від 01 лютого 2005 року, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» виконувала організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції, мала право другого підпису, являлася в силу цього, службовою особою.
В період з травня 2008 року по березень 2012 року директор КП «Міськводгосп» ОСОБА_5 та головний бухгалтер ОСОБА_6 допустили службову недбалість, а саме неналежно виконували свої службові обов'язки, що призвело до незаконного нарахування грошових коштів у вигляді надбавок до посадового окладу та премій, внаслідок чого було завдано істотної шкоди інтересам юридичної особи комунальної форми власності КП «Міськводгосп».
За відсутності відповідних наказів по КП «Міськводгосп», без погодження власника Кременецької міської ради, без положення про преміювання на підприємстві, при систематичній збитковій діяльності підприємства, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 допустили службову недбалість, що виразилася у незаконному нарахуванні грошових коштів ОСОБА_5 у вигляді надбавок до посадового окладу та премій на загальну суму 80462,91 грн. та ОСОБА_6 шляхом нарахування їй премій на загальну суму 25260 грн., що загалом призвело до списання з рахунків КП «Міськводгосп» 105722,91 грн., які при належному виконанні вказаними особами посадових обов'язків підприємство не втратило б.
Вказані порушення, вчинені ОСОБА_5 та ОСОБА_6 спричинили неправомірне, без достатньої правової підстави, нарахування надбавок і премій останнім, виплат, в тому числі відрахувань, які були перераховані з рахунку КП «Міськводгосп», що призвело до загальних витрат підприємства на загальну суму 105722,91 грн.
Таким чином, внаслідок неналежного виконання своїх службових обов'язків, через несумлінне ставлення до них, що спричинило істотну шкоду інтересам окремої юридичної особи, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , на думку сторони обвинувачення, вчинили злочин, передбачений ч. 1 ст. 367 КК.
Виправдовуючи ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , суд першої інстанції відзначив, що дослідженими доказами не підтверджується не лише спричинення шкоди у грошовому еквіваленті, вказаному в обвинувальному акті (105722,91 грн), а й факт заподіяння істотної шкоди як складової об'єктивної сторони злочину, передбаченого ч. 1 ст. 367 КК. Також суд вказав, що в обвинувальному акті не конкретизовано суті обвинувачення, зокрема не зазначено розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та тривалість часового проміжку, протягом якого стороною обвинувачення обраховано шкоду від кримінального правопорушення. Суд визнав, що зазначене порушення обмежує обвинувачених у праві на захист від пред'явленого обвинувачення та у свою чергу позбавляє суд можливості перевірки правильності кваліфікації інкримінованих ОСОБА_5 та ОСОБА_6 діянь, оскільки заподіяння істотної шкоди є однією зі складових об'єктивної сторони злочину, передбаченого ч. 1 ст. 367 КК, та входить до предмету доказування у даному кримінальному провадженні.
Оскільки, згідно зі ст. 337 КПК судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, суд першої інстанції відзначив, що в обвинувальному акті не розкрита та в ході судового розгляду не підтверджена не лише об'єктивна, а й суб'єктивна сторона злочину, що інкримінується ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , а саме стороною обвинувачення не конкретизовано в обвинувальному акті та не доведено перед судом форми вини і мотивів кримінального правопорушення, що унеможливлює ухвалення обвинувального вироку.
Прокурор у касаційній скарзі, не заперечуючи висновку суду першої інстанції щодо підстав виправдання, посилаючись на порушення права потерпілого при зміні обвинувачення та не врахування вказівок, наданих апеляційним судом під час попереднього апеляційного розгляду кримінального провадження, відповідно до ухвали Тернопільського апеляційного суду від 12 квітня 2016 року, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді першої інстанції у зв'язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону.
Перевіривши доводи касаційної скарги, дослідивши додані до неї копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Доводи касаційної скарги прокурора про те, що представнику потерпілого не роз'яснено його законне право підтримувати обвинувачення у раніше пред'явленому обсязі, чим допущено істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, на думку колегії суддів є непереконливими.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 338 КПК якщо в обвинувальному акті зі зміненим обвинуваченням ставиться питання про застосування закону України про кримінальну відповідальність за менш тяжке кримінальне правопорушення, чи про зменшення обсягу обвинувачення, головуючий зобов'язаний роз'яснити потерпілому його право підтримувати обвинувачення у раніше пред'явленому обсязі.
Як убачається з наданих суду касаційної інстанції копій судових рішень, в ході судового розгляду прокурор неодноразово змінював обвинувачення. В обвинувальному акті складеному 27 серпня 2018 року, так само, як і в обвинувальному акті складеному 27 червня 2018 року стверджувалося про невиконання та неналежне виконання обвинуваченими ОСОБА_5 та ОСОБА_6 своїх службових обов'язків протягом 2008-2012 років, внаслідок чого було не правомірно, без достатніх підстав нараховано надбавки і премії останнім та здійснено відповідні відрахування з рахунку КП «Міськводгосп», що призвело до загальних витрат цього підприємства на суму 105722,91 грн.
Апеляційний суд в ухвалі зазначив, що відмінність між оголошеним прокурором на початку судового розгляду і пізніше зміненими ним обвинувальними актами полягає у тому, що в оголошеному обвинувальному акті було вказано менший розмір завданої кримінальним правопорушенням шкоди - 95073,68 грн., а в змінених більший - 105722,91 грн. Змінюючи обвинувачення прокурор не порушував питання про застосування закону України про кримінальну відповідальність, який передбачає відповідальність за менш тяжке кримінальне правопорушення чи про зменшення обсягу обвинувачення. Апеляційний суд не вбачав підстав вважати, що судом першої інстанції було порушено вимоги ч. 3 ст. 338 КПК.
Крім того, як зазначив апеляційний суд, представник потерпілого протягом тривалого судового розгляду після оголошення прокурором 21 грудня 2016 року обвинувального акту за ч. 1 ст. 367 КК жодного разу не заявляв, що підтримує обвинувачення за ст. 191 КК і в апеляційній скарзі просив ухвалити обвинувальний вирок за ст. 367 КК.
У касаційній скарзі прокурор зазначає про те, що судом першої інстанції не було виконано вказівки, викладені в ухвалі апеляційного суду Тернопільської області від 12 квітня 2016 року, а саме не роз'яснено представнику потерпілого права підтримувати обвинувачення, зазначене в обвинувальному акті від 05 липня 2015 року за ч. 3 ст. 191 КК, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Однак, як вбачається з ухвали апеляційного суду таку підставу для скасування виправдувального вироку було зазначено лише в суді апеляційної інстанції поза межами строку апеляційного оскарження. Апеляційний суд спростовуючи доводи прокурора із цього питання з посиланням на п. 4 ст. 403 КПК зазначив, що наведення стороною обвинувачення в ході апеляційного розгляду додаткових підстав для скасування виправдувального вироку, про які не було вказано в апеляційних скаргах, погіршує становище обвинувачених.
Враховуючи зміст ухвали апеляційного суду, доводи прокурора аналогічні таким, що зазначені ним в касаційній скарзі були предметом перевірки апеляційного суду.
Такі доводи суд апеляційної інстанції належним чином розглянув і вмотивовано визнав їх необґрунтованими, зазначивши відповідні правові підстави, з яких залишив без задоволення скаргу прокурора.
Прокурор у касаційній скарзі не заперечує законність висновків апеляційного суду з наведених ним у касаційній скарзі підстав.
Ухвала суду апеляційної інстанції не суперечить вимогам ст. 370, 419 КПК.
У касаційній скарзі прокурора не міститься таких аргументів щодо істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при здобутті й оцінці доказів, а також при здійсненні судового та апеляційного провадження, які вимагали б перевірку матеріалів справи. Відтак касаційна скарга не містить відповідних доводів про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність за вчинення правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 367 КК.
З касаційної скарги та доданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Враховуючи викладене та керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора ОСОБА_4 на ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 09 липня 2019 року стосовно ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , обвинувачених за ч. 1 ст. 367 КК.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3