Ухвала
22 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 592/10368/16
провадження № 61-18471 ск19
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Кривцової Г. В. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Сумського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У листопаді 2016 року публічне акціонерне товариство «Акцент-Банк» (далі - ПАТ «Акценб-Банк»), правонаступником якого є акціонерне товариство «Акцент-Банк» (далі - АТ «Акцент-Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 26 лютого 2013 року сторони у справі уклали кредитний договір, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 10 000,00 грн. Унаслідок неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за договором станом на 22 жовтня 2016 року утворилась заборгованість у розмірі 15 734,74 грн, яка складається з: 7 540,29 грн заборгованості за кредитом; 5 618,99 грн заборгованості за відсотками за користування кредитом; 1 350,00 грн заборгованості за пенею та комісією; 500,00 грн (фіксована частина) і 725,46 грн (процентна складова) штрафу. На підставі викладеного ПАТ «Акцент-Банк» просило суд стягнути заборгованість з відповідача.
Рішенням Ковпаківського районного суду міста Суми від 01 липня 2019 року у задоволенні позову відмовлено. Суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів належними допустимими доказами факту отримання відповідачем кредитної картки та користування кредитними коштами у заявленому розмірі, крім того між сторонами відсутня домовленість про розмір відсотків за користування кредитом, розмір комісії, пені та штрафів за порушення виконання зобов'язань за договором.
Постановою Сумського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року рішення Ковпаківського районного суду міста Суми від 01 липня 2019 року в частині вирішення вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту скасовано та ухвалено нове судове рішення в цій частині. Позов АТ «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за тілом кредиту задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Акцент-Банк» заборгованість за кредитним договором від 26 лютого 2013 року, яка складається із тіла кредиту у розмірі 7 540,29 грн, а також компенсацію судового збору за подання позовної заяви у сумі 661,44 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Акцент-Банк» компенсацію судових витрат у розмірі 992,16 грн, понесених у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції. В іншій оскаржуваній частині рішення суду залишено без змін.
У жовтні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, з урахуванням такого.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Частиною дев'ятою статті 19 ЦПК України встановлено, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» передбачено, що у 2019 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено в розмірі з 01 січня 2019 року (на час подання касаційної скарги) - 1 921,00 грн.
Зі змісту положень пункту 3 частини третьої статті 175, пункту 1 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається сумою грошових коштів, якщо позов підлягає грошовій оцінці.
Ціна позову у цій справі становить 15 734,74 грн, яка станом на 01 січня 2019 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 921,00 грн*100=192 100,00 грн).
Отже, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на підпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України та вказує, що ця справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, вважає, що наведені заявником обставини, передбачені підпунктом «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не дають підстав для висновку про те, що ця справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки заявником не додано до касаційної скарги доказів, які б підтверджували обставини, на які він посилається. Посилання у касаційній скарзі на порушення норм матеріального та процесуального права фактично підтверджують незгоду особи, яка подала касаційну скаргу, з оскаржуваними судовими рішеннями та не свідчать про те, що є підстави для розгляду справи по суті в суді касаційної інстанції.
При цьому, Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, які б свідчили про необхідність перегляду судових рішень у цій справі у касаційному порядку.
Посилання на інші випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню, касаційна скарга не містить.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
З урахуванням наведеного, оскільки ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, увідкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Разом з тим, не потребують окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.
На підставі викладеного та керуючись статтею 129 Конституції України, статтею 19, статтею 260, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Сумського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Г. В. Кривцова