Постанова
Іменем України
18 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 591/6609/16-ц
провадження № 61-28093св18
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач -Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк»,
треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович, відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Сумській області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 04 травня 2017 року у складі судді Грищенко О. В. та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 21 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Хвостика С. Г., Кононенко О. Ю., Криворотенка В. І.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович, відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Сумській області про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
Позовні вимоги мотивовано тим, що 28 лютого 2010 року між ОСОБА_2 та ПАТ «Альфа-Банк» було укладено кредитний договір № SME0009159. З метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_3 за вказаним кредитним договором 26 лютого 2010 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ПАТ «Альфа-Банк» було укладено договір іпотеки, згідно з яким позивач передав в іпотеку банку нежиле приміщення загальною площею 428,7 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві спільної часткової власності йому та ОСОБА_3
Постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у Сумській області Ричкалем С.П. від 31 серпня 2016 року відкрито виконавче провадження № 52075538 щодо виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловського Володимира Анатолійовича № 2307 від 15 лютого 2016 року, за яким пропонується стягнути на користь відповідача заборгованість за кредитним договором в розмірі: заборгованість за кредитом у розмірі 222 397,86 дол. США; відсотки у розмірі 76 971,17 дол. США. При цьому у виконавчому написі № 2307 від 15 лютого 2016 року вказана загальна сума заборгованості у розмірі 290 000,00 дол. США.
Разом з тим, якщо скласти заборгованість по тілу та відсоткам, то загальна сума заборгованості складає 299 369,03 дол. США, тому не зрозуміло чому у виконавчому написі вказана загальна сума заборгованості зазначена 290 000,00 дол. США. та яким чином розрахована. Позивач вважає, що виконавчий напис № 2307 від 15 лютого 2016 року вчинено з грубими порушеннями порядку вчинення виконавчих написів нотаріусами, і, як наслідок, неправомірне провадження щодо виконання вказаного виконавчого напису про звернення стягнення на предмет іпотеки, належний позивачу на праві власності. Відповідно до п. 1 Переліку документів затвердженого постановою КМУ від 29 червня 1999 року № 1172, на підставі якого вчинявся оскаржуваний виконавчий напис, для одержання виконавчого напису про звернення стягнення на заставлене майно подаються: 1) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); 2) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання. Вчиняючи виконавчий напис, нотаріус не врахував та не перевірив факту наявності чи відсутності спору щодо заборгованості, чим порушив вказану норму закону. Розрахунок розміру невиконаних зобов'язань за кредитним договором, суми боргу за тілом кредиту, відсотків за користування кредитом у виконавчому напису зроблено відповідачем одноособово без урахування думки та позиції позивача та не відповідає дійсній сумі заборгованості, оскільки відповідачем пропущено строк позовної давності. Крім того, нотаріус повинен упевнитися в розумінні боржником пред'явлених до нього вимог і визнання їх. Документом, що підтверджує такий факт, є отримання боржником вимоги стягувача з підписом боржника про його отримання, проте, досудову вимогу позивач не отримував, тому у нотаріуса були відсутні підстави для вчинення виконавчого напису. По-друге, відповідно до ст. 88 Закону України «Про нотаріат», нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Відповідачем було направлено вимогу про дострокове повернення, якою було змінено строк повернення кредиту. Відповідачем було стягнуто достроково заборгованість на підставі рішення Третейського суду від 11 серпня 2011 року. Із заявою про вчинення виконавчого напису на договорі іпотеки відповідач звернувся лише 15 лютого 2016 року, тобто після спливу трирічного строку із дня виникнення права вимоги. Відповідно до п. 3.1 Порядку вчинення нотаріальних дій, нотаріус вчиняє виконавчі написи за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Отже, виконавчий напис вчинено із грубим порушенням Порядку вчинення нотаріальних дій, і відповідачем пропущено строк, на протязі якого він міг звернутися із заявою про вчинення оскаржуваного виконавчого напису. Враховуючи все вищевикладене, позивач зазначав, що є достатні правові підстави вважати оскаржуваний виконавчий напис вчиненим з порушенням вимог законодавства та таким, що не підлягає виконанню.
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 04 травня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 21 вересня 2017 року позов задоволено.
Визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис №2307 та № 1654, вчинений 15 лютого 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським Володимиром Анатолійовичем щодо звернення стягнення на предмет іпотеки: нежиле приміщення, що знаходиться в будівлі головного корпусу/прим. № 2, 3, 4, 5, 6, 7 під літ. «Б-1», загальною площею 428,7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . стягнуто з ПАТ «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 551,20 грн.
Рішення суду мотивоване тим, що виконавчий напис вчинено нотаріусом з порушенням вимог закону. Крім того, відповідач звернувся до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису після спливу трирічного строку з дня виникнення права вимоги.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У жовтні 2017 року ПАТ «Альфа-Банк» звернулось до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою на судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій, у якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
20 листопада 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі.
Згідно із статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 червня 2019 року вказану справу призначено судді-доповідачеві Петрову Є. В.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
ПАТ «Альфа-Банк» у касаційній скарзі зазначав, що станом на дату вчинення виконавчого напису в судах не існувало спору щодо суми заборгованості чи іншого спору між сторонами. Дана обставина підтверджує, що заборгованість є безспірною. Сам факт посилання позивача на нібито неправильний розрахунок є безпідставним. В постанові ВСУ від 05 липня 2017 року у справі № 6-887цс17 надано правовий висновок згідно до якого, спростовує безспірність заборгованості боржника той факт, що на час вчинення нотаріусом виконавчого напису в суді розглядається по суті спір щодо розміру цієї заборгованості.
Проте не свідчить про наявність спору щодо заборгованості лише та обставина, що у виконавчому написі зазначена більша сума заборгованості, ніж у повідомленні, надісланому стягувачем боржнику в процедурі звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису.
В рішенні суд посилається на постанову ВСУ від 06 листопада 2013 року у справі №6-116цс13 і застосовує поняття загального строку позовної давності, зокрема це те, що до кожного окремого платежу застосовується строк позовної давності В наступному абзаці суд приходить до висновку що строк позовної давності встановлений в Законом України «Про нотаріат» не є тотожним з загальним строком позовної давності, а тому в даних правовідносинах підлягає застосуванню строк давності визначений в Законом України «Про нотаріат». Дані висновки є суперечливими і не дають чіткого розуміння які саме норми повинні застосовуватись в даних правовідносинах.
Згідно до умов кредитного договору строк повернення кредиту встановлений до 23 лютого 2015 року, з даної дати банк набуває право вимагати повернення кредиту в тому числі і звернути стягнення на предмет іпотеки вчинивши виконавчий напис. Виконавчий напис вчинений 15 лютого 2016 року в межах строку встановленого в ст. 88 Закону України «Про нотаріат».
Також на час розгляду справи вже було наявне рішення апеляційного суду Сумської області від 29 серпня 2017 року, яким виконавчий напис №2307 від 15 лютого 2016 року вже визнано таким, що не підлягає виконанню. Представником ПАТ «Альфа-Банк» було подано відповідне клопотання про закриття провадження у справі, суд відмовив у задоволенні.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 28 лютого 2008 року між Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - ПАТ «Альфа-Банк»), та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір за № SME0009159, згідно з умовами якого останній отримав кредит в сумі 290 000 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 13,5% річних, на строк 60 місяців (а.с. 71-74).
З метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_3 за вказаним кредитним договором 26 лютого 2010 року між ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ПАТ «Альфа-Банк» було укладено договір іпотеки за № SME0009159/7, відповідно до умов якого позивач передав в іпотеку банку нежиле приміщення, що знаходиться в будівлі головного корпусу/прим. № 2, 3, 4,5, 6, 7/ під літ. «Б-1», загальною площею 428,7 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_3 та ОСОБА_1 (а.с. 77-82).
За заявою ПАТ «Альфа-Банк» приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський В.А. 15 лютого 2016 року вчинив виконавчий напис, відповідно до якого запропоновано звернути стягнення на вказане нерухоме майно, а саме: нежиле приміщення, що знаходиться в будівлі головного корпусу/прим. № 2, 3, 4, 5, 6, 7/ під літ. «Б-1», загальною площею 428,7 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , з метою погашення заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання боржником умов кредитного договору за період з 23 лютого 2015 року по 20 січня 2016 року у загальному розмірі 290 000 доларів США (а.с. 13).
Постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Сумській області від 31 серпня 2016 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання вказаного виконавчого напису приватного нотаріуса від 15 лютого 2016 року за № 2307 (а.с. 12).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій відповідають вказаним вимогам закону.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, з огляду на наступне.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 18 ЦК України передбачено, що нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України, зокрема, Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 № 296 та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595 (далі - Порядок), постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів».
Згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи, зокрема, підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.
Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункту 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).
Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.
У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).
Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв'язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).
Підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.
При цьому стаття 50 Закону України «По нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.
Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (статті 88 Закону України «Про нотаріат». Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів.
Захист прав боржника в процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається в спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов'язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком документів є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто, чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.
Підставами оскарження виконавчих написів може бути як порушення нотаріусом процедури вчинення напису, так і необґрунтованість вимог до боржника.
Відповідно до частин третьої та четвертої статті 10 ЦПК України 2004 року кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджає про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 57 ЦПК України).
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судове рішення суду апеляційної інстанцій - без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» залишити без задоволення.
Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 04 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 21 вересня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Петров
С. Ю. Мартєв
В. М. Сімоненко