Справа №756/8388/17
Апеляційне провадження №22-ц/824/14144/2019
23 жовтня 2019 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах - головуючого Сержанюка А.С., суддів Гуля В.В., Сушко Л.П., із участю секретаря Топольського В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 28 серпня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист прав споживачів,
19 червня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із названим позовом, де просив, з врахуванням заяв про підтримання висунутих позовних вимог, зобов'язати ОСОБА_2 відшкодувати йому майнову шкоду в розмірі 70 453 євро та моральну шкоду - 71 987 євро.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що між ним, як споживачем продукції, та її виробником Рапала ВМС Корпорейшн та дочірнім підприємством останньої ВМС Вотер Куїн Україна виник конфлікт у сфері захисту прав споживачів.
Інтереси компанії Рапала та її дочірнього підприємства у сфері захисту прав споживачів представляв адвокат Путій Павло Миколайович.
Згідно наданих йому документів він мав право вчиняти та вчиняв правочини від імені виробника продукції та її продавця, а також відповідав за юридичну сторону підготовки договору про співпрацю позивача з компанією Рапала.
Даний договір є договором споживання продукції компанії з одночасним дослідженням та поліпшенням її споживчих властивостей позивачем як фахівця в якості науково обізнаного споживача.
Рекомендації та пропозиції щодо поліпшення споживчих властивостей продукції мали надаватись позивачем на конфіденційній основі.
Компанія Рапала та дочірнє підприємство не надали позивачу достовірну інформацію про споживчі властивості продукції, а тому позивач провів на свій вибір, своїми силами та за свій рахунок дослідження споживчих властивостей продукції, відповідності цієї продукції науковим даним.
Дані дослідження виявили, що продукція компанії не відповідає науковим даним, а деякі зразки є екологічно небезпечними.
Результати даних досліджень були негайно передані керівництву компанії Рапала, яке через адвоката Путія Павла Миколайовича - відповідача в даній справі висловило зацікавленість у врегулюванні цивільно-правових відносин з позивачем.
27 травня 2014 року відповідачу було направлено лист та проекти рамкового договору про співпрацю. Того ж дня відповідач повідомив про отримання даних документів та висловив побажання щодо подальшої співпраці.
27 червня 2014 року на прохання відповідача позивачем було надано його конфіденційні персональні дані для підготовки договору.
22 вересня 2014 року позивачем від директора дочірнього підприємства було отримано аванс у розмірі 10 000 грн. за трирічні дослідження продукції Рапала, про що позивач склав розписку.
Проте, в подальшому було встановлено, що директор дочірнього підприємства, як службова особа вчинив провокацію підкупу, обвинувачення у якому фігурує в матеріалах відкритого кримінального провадження.
Таким чином, надання позивачем розписки директору дочірнього підприємства в присутності відповідача ОСОБА_2 обернувся обманом позивача.
Після цього позивачу стало зрозумілим, що відповідач лише створював видимість щодо оформлення договірних відносин між позивачем та компанією Рапала. Пропозиція з укладення договору про надання консультативних послуг, дослідження та розвиток продукції, що надійшла від позивача компанії Рапала є офертою у розумінні ст.ст. 638, 641 ЦК України.
Запит відповідача про отримання конфіденційних персональних даних свідчив про бажання компанії укласти такий договір, що є акцептом у розумінні ч. 2 ст.642 ЦК України.
Надання відповідачу 09 липня 2014 року копії диплому кандидата наук та копії довідки про банківський рахунок позивача та отримання позивачем авансу свідчать про підтвердження акцепту позивачем.
В подальшому, жодна інформація від адвоката Путія Павла Миколайовича щодо відмови від акцепту, зміну умов договору позивачу не надходила.
Таким чином, через обман компанії Рапала та відповідача, позивач позбувся того, на що розраховував при укладанні договору.
Позивач зазнав збитків, які виразились у понесенні ним витрат на трирічні дослідження продукції компанія Рапала і вказані у фінансовому додатку 01 договору всумі 60 000 євро.
Крім того, позивач не отримав доходи, які він реально міг одержати за звичайних обставин, якби його права не були порушені шляхом обману у розмірі 260 000 доларів США.
Ці збитки мають бути збільшені вдвічі у відповідності до вимог ч. 2 ст. 230 ЦК України і їх загальна сума становить 120 000 євро та 520 000 доларів США.
Крім компанії Рапала та її дочірнього підприємства, шкода позивачу завдана і діями відповідача ОСОБА_2 , оскільки він вчиняв обманні дії не самостійно, а на підставі представництва компанії Рапала та її дочірнього підприємства, завдана ним майнова шкода оцінена позивачем у розмірі 10 відсотків від загальної суми шкоди, що складає 12 000 євро та 52 000 доларів США, загальна сума визначена позивачем у розмірі 58 429 євро.
При цьому, до суми шкоди позивачем включено також 18 відсотків, які мають бути сплачені позивачем до Державного бюджету в якості податку на доходи фізичних осіб, а тому з урахуванням даного відсотку кінцева сума відшкодування завданої майнової шкоди складає 68 946 євро.
Протиправні дії відповідача завдали позивачу моральної шкоди, яка полягала у душевних стражданнях та втратах позивача, яка визначена позивачем у розмірі 71 960 євро.
У подальшому, позивачем визначено кінцеві сумимайнової та моральної шкоди у розмірі 70 453 євро та 71 987 євро, відповідно.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 28 серпня 2017 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
На обґрунтування ухваленого рішення місцевий суд зазначив, що відповідач не може вважатись виробником чи продавцем товару, а позивач - споживачем, оскільки між ними відсутні будь-які договірні правовідносини щодо придбання, замовлення чи використання будь-якої продукції.
Відповідач, будучи повноважним представником виробника та продавця продукції, питання про неналежну якість якої порушує позивач, при виконанні ним дій по представництву не може нести відповідальність, визначену Законом України «Про захист прав споживачів» перед іншими особами, зокрема позивачем.
Позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що Рамковий договір визнаний недійсним та є правочином, що укладений під впливом обману, що вказує на необґрунтованість заявлених позовних вимог про застосування наслідків його недійсності, передбачених ч. 2 ст. 230 ЦК України.
При цьому, також позивачем не надано доказів щодо можливості відшкодування збитків стороні договору, особою, яка не є іншою стороною правочину.
Оцінивши повідомлені позивачем та відповідачем обставини, суд вважає правильним зазначити, що всі дії відповідача були вчинені ним як адвокатом, а тому на нього поширюються гарантії, визначені Конституцією України, Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Не погоджуючись із ухваленим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права при його ухваленні.
Просить рішення Оболонського районного суду м. Києва від 28 серпня 2017 року скасувати та ухвалити нове судове рішення яким задовольнити позовні вимоги.
Суд, закінчивши з'ясування обставин справи і перевірку їх доказами, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та відзиві на неї, у межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, керуючись наступним.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.
Як встановлено судом, що підтверджується і матеріалами справи, ОСОБА_2 , у якості адвоката, уклав з дочірнім підприємством, як він зазначає, «Рапала Шімано Іст Юороуп Оу» - «ВМС-Вотер Куін Україна» договір про надання правової допомоги ( а.с. 13-15, 84-98 т. 1 ).
Згідно рамкового договору між позивачем та Рапала ВМС Корпорейшн Фінляндія, наданого позивачем та підписаного з його боку, визначено права та обов'язки його сторін щодо надання позивачем консультативних послуг, дослідження та розвиток продукції ( а.с. 18-19 т. 1 ).
Додатками №1 та №2 до даного договору, які теж підписані лише позивачем, визначено вартість робіт позивача ( а.с. 20-22 ).
Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 06 березня 2015 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 189 КК України на 1 рік обмеження волі ( а.с. 102-105 т. 1 ).
Вироком Апеляційного суду м. Києва від 10 березня 2016 року, що ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 березня 2017 року залишений без змін, вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 06 березня 2015 року скасовано в частині призначення покарання та ухвалено новий вирок, яким ОСОБА_1 призначено покарання за ч. 1 ст. 189 КК України у виді одного року позбавлення волі та звільнено від відбування покарання згідно положень ст.ст. 75, 76 КК України ( а.с. 90-91, 96-97 т. 1 ).
Вказаними судовими рішеннями ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за те, що 10 березня 2014 року він вимагав у компанії «Рапала Шімано Іст Юороуп Оу» 60 000 євро, погрожуючи завданням мільйонних збитків через розповсюдження у мережі інтернет відомостей про неякісну продукцію останньої, а 22 вересня 2014 року о 14 годині в кафе «Желток» на вул. Русанівська набережна , 8/ 2 в м. Києві, отримав від директора дочірнього підприємства вказаної компанії «ВМС-Вотер Куін Україна» Середи Р.А. 10 000 грн., як частину коштів, що вимагав ( там же ).
Відповідно до висновку експертного дослідження №1-29/05 від 29 травня 2015 року,внаслідок ненадання ОСОБА_1 компанією «Рапала» достовірної інформації як обізнаному споживачу та через продаж продукту, невідповідного рекламного опису ( у випадку юридичної доведеності даних обставин ), йому були спричиненні негативні психологічні переживання ( моральні страждання ) ( а.с. 47-58 т. 1 ).
Орієнтовний розмір компенсації завданих ОСОБА_1 моральних страждань становить 60 мінімальних заробітних плат ( там же ).
19 червня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із названим позовом ( а.с. 1-12, 112-115, 117-120 т. 1 ).
При цьому, матеріали справи не містять будь-яких належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів відповідно до положень ст.ст. 77-80 ЦПК України на підтвердження того, що йому, як зазначає позивач, ОСОБА_2 спричинив майнову та моральну шкоду в заявлених розмірах і таких доказів не надано апелянтом до суду другої інстанції.
За таких обставин, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, визначив відповідно до них правовідносини і, з додержанням норм матеріального і процесуального права, зокрема, ст.ст. 22, 23, 1166, 1167 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 57-60, 88, 213-215 ЦПК України, в редакції, що діяла на момент ухвалення оскаржуваного рішення, ухвалив законне і обґрунтоване рішення про залишення позовних вимог без задоволення.
А тому, доводи апелянта про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права при його ухваленні, зокрема, ст.ст. 230, 237, 239, 481-484, 638, 641, 642 ЦК України, ст.ст. 1, 22 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 22, 62 Конституції України, ст.ст. 2, 61 ЦПК України, в редакції, що діяла на момент ухвалення судового рішення, не знайшли свого підтвердження при розгляді справи.
Інші доводи апелянта, зокрема, про те, що даний позов стосується виключно наслідків незаконних дій адвоката ОСОБА_2 , проти керівників компанії Рапала, адвоката компанії Рапала, слідчого Дніпровського управління ГУ НП України в м. Києві відкриті кримінальні провадження, відповідач мав право вчиняти і вчиняв правочини від імені компанії Рапала, між позивачем та компанією Рапала було укладено чотири правочини, а саме: про надання пропозиції укласти договір та прийняття пропозиції компанією Рапала, про надання раціоналізаторської пропозиції з метою усунення недоліків неякісної продукції компанії Рапала, про надання інформації компанії Рапала в якості комерційної таємниці, про вчинення дій в майнових інтересах компанії Рапала без її доручення, судом не було взято до уваги експертне дослідження, яке підтверджує завдання йому моральної шкоди, на переконання апеляційного суду та в силу викладеного, не є правовою підставою для задоволення, як позовних так і апеляційних вимог.
Апеляційний суд також вважає за необхідне відмітити, що Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт перший статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року ).
Доводи ж відзиву ОСОБА_2 на апеляційну скаргу ( а.с. 7-11 т. 2 ), зокрема, про те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази про укладення між ним та позивачем будь-якого цивільно-правового договору, про направлення такої пропозиції позивачу, про спричинення позивачу матеріальної та моральної шкоди, з точки зору другої інстанції та в силу викладеного, спростовують доводи апеляційної скарги.
Разом з тим, апеляційний суд, вважає за необхідне відповідно до положень ст. 127 ЦПК України продовжити ОСОБА_2 строку для подачі цього відзиву, що визначений ухвалою Київського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року ( а.с. 4-5 т. 2 ), оскільки він не мав можливості подати його раніше ( а.с. 21 т. 2 ).
Відтак, викладені у апеляції доводи суд другої інстанції відносить до числа формальних, відповідно, рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права та не може бути скасоване у відповідності до положень ст. 375 ЦПК України.
Окрім цього, у відповідності до вимог ч. 2 ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, чого судом не виявлено.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 5, 10-13, 76-81, 263, 367, 374, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Оболонського районного суду м. Києва від 28 серпня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист прав споживачів - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.
Головуючий А.С. Сержанюк
Судді: В.В. Гуль
Л.П. Сушко