Головуючий у І інстанції Фролова І.В.
Провадження №22-ц/824/10691/2019 Доповідач у ІІ інстанції Матвієнко Ю.О.
17 жовтня 2019 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого судді: Матвієнко Ю.О.,
суддів: Іванової І.В., Мельника Я.С.,
при секретарі: Зубленку Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 травня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням,
У листопаді 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, в якому просив зобов'язати ОСОБА_1 не чинити йому перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 та надати йому вільний доступ до вказаної квартири шляхом відкриття всіх її дверей, зняття сигналізації, надання дублікатів всіх ключів від всіх дверей квартири, надання коду доступу для зняття сигналізації в квартирі.
Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався на те, що він є власником Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 27 вересня 2018 року. Разом з тим, відповідачем, яка зареєстрована та проживає у квартирі, чиняться перешкоди у вільному доступі позивача до своєї власності, що стало передумовою звернення ОСОБА_2 до суду з даним позовом.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 22 травня 2019 року позов задоволено.
Зобов'язано ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2 перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 та надати йому вільний доступ до вказаної квартири шляхом відкриття всіх її дверей, зняття сигналізації, надання дублікатів всіх ключів від всіх дверей квартири, надання коду доступу для зняття сигналізації у цій квартирі.
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідачка ОСОБА_1 подала на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити по справі нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Обгрунтовуючи скаргу, відповідачка, зокрема, посилалася на те, що заява позивача про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням є передчасною, адже матеріали справи не містять доказів того, що позивачу чиняться перешкоди у користуванні квартирою.
В судове засідання учасники процесу, які повідомлялись про час та місце розгляду справи, не з'явились, однак їхня неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно Договору дарування від 27 вересня 2018 року ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_2 Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 (а.с.4-5).
27 вересня 2018 року ОСОБА_2 зареєстрував своє право власності на зазначену квартиру у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а.с.6-7).
Судом також встановлено, що 17 жовтня 2018 року до Шевченківського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві надійшла заява від гр. ОСОБА_2 про те, що 17.10.2018 року близько 18 години 00 хвилин за адресою: АДРЕСА_2 , гр. ОСОБА_1 , 1977 року народження, чинить перешкоди в доступі до зазначеної квартири, Ѕ частина якої належить йому на підставі договору дарування.
Вищенаведені обставини підтверджуються висновком від 22.10.2018 року старшого дільничого офіцера поліції Шевченківського УП ГУНП у м. Києві Кляпко Б.М. (а.с.10), згідно з яким за заявою ОСОБА_2 від 17.10.2018 року було проведено перевірку та при відвідуванні даної адреси двері не відчинили, шуму чутно не було, підстав для внесення до ЄРДР немає.
У відповідності до Довідки № 59/5285 від 25.01.2019 року ОСОБА_2 дійсно звертався до Шевченківського УП ГУНП у м. Києві щодо перешкод у доступі до квартири АДРЕСА_1 (а.с.27).
Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з його обґрунтованості та доведеності того факту, що позивачу, як власнику Ѕ частини квартири, чиняться відповідачем перешкоди у вільному доступі до приміщення, що обмежує права ОСОБА_2 , як співвласника, і колегія суддів погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною 1 статті 317 ЦК України встановлено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Частиною 1 статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до ст. 150 Житлового кодексу громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Відповідно до частини 1 ст. 383 ЦК України власник квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Конституцією України (ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 року відповідно до Закону N 475/97-ВР від 17.07.1997 року "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно з п. 33 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», застосовуючи положення статті 391 ЦК, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов'язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із того, що відповідно до положень статей 391, 396 ЦК позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача. При цьому суди повинні брати до уваги будь-які фактичні дані, на підставі яких за звичайних умов можна зробити висновок про наявність такої небезпеки.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_1 створює ОСОБА_2 перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 , Ѕ частина якої належить позивачу ОСОБА_2 , в зв'язку із чим законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову та усунення ОСОБА_2 перешкод у користуванні належним йому майном.
Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції, невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин і законності та обґрунтованості постановленого судом рішення не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, і доводи апеляційної скарги відповідача цього не спростовують, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін, а скарги відповідача ОСОБА_1 - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 травня 2019 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий:
Судді: