справа № 358/608/19 Головуючий у 1-й інстанції суддя: Тітов М.Б.
22 жовтня 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :
судді-доповідача - Саліхова В.В.
суддів: Поліщук Н.В., Шахової О.В.,
секретаря судового засідання: Дячук І.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області на рішення Богуславського районного суду Київської області від 11 червня 2019 року в справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області про встановлення факту постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року,
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою та просив встановити факт постійного його проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року.
Рішенням Богуславського районного суду Київської області від 11 червня 2019 року заяву задоволено. Встановлено юридичний факт, а саме факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на території України станом на 24 серпня 1991 року.
В апеляційній скарзі Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у місті Києві просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні заяви в повному обсязі. Посилається на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи. В обґрунтування своїх доводів вказує, що заявником не надано доказів підтвердження факту його проживання на території України станом на 24.08.1991. Зазначає, що довідка №733 від 14.05.2019 не може бути належним доказом у справі, оскільки перебування без прописки на будь-якій території СРСР заборонялося та при зміні місцезнаходження на строк понад півтора місяця виникала законна необхідність оформити тимчасову прописку. Вказує, що заявник не є громадянином України та отримання попереднього громадянства у 2010 році було незаконним.
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/11405/2019
Заявник відзив у встановлені строки на апеляційну скаргу не подав.
У судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 заперечували проти апеляційної скарги, просили останню залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін.
Заінтересовані особи в судове засідання свого представника не направили, будучи належним чином повідомленими про час та місце слухання справи, про причини неявки суд не повідомили.
На підставі викладеного, та враховуючи вимоги ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів ухвалила розглянути справу за відсутності заінтересованих осіб.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення заявника та його представника, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що остання підлягає задоволенню.
Ухвалюючи рішення про задоволення заяви, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 встановлення факту постійного проживання на території України станом на 24.08.1991 необхідне для реалізації належних прав, як громадянина України в майбутньому. Заявник в повному обсязі підтвердив вищевказаний факт належними та допустимими доказами, які сумнівів у суду не викликали.
З таким висновком суду не погоджується колегія суддів.
При розгляді справи в суді апеляційної інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що заявник ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в селищі Чінарли, Шамкірського району Азербайджанській РСР, що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_4 , виданого повторно 23.10.2012 Представництвом голови виконавчої влади Шамкірського району у селищі Чінарли (а. с. 6).
У Довідці № 733 від 14 травня 2019 року, виданою Червономаяцьким старостинським округом Новорайської сільської ради Бериславського району Херсонської області зазначено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно даних по господарської книги НОМЕР_5, проживав без реєстрації з 01 травня 1989 року по 31 грудня 1991 року за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Факти, що мають юридичне значення - це факти, з якими закон пов'язує виникнення, зміну або припинення правовідносин. Справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду у порядку окремого провадження, зокрема, за умови, що факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки: виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав фізичних та юридичних осіб.
Згідно з ст. 318 ЦПК України у заяві повинно бути зазначено: який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів.
Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31.03.1995, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: - згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; - чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; - заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; - встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Аналіз зазначених норм права дає можливість дійти до висновку про те, що не можуть розглядатися в порядку окремого провадження заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, якщо чинним законодавством передбачений інший порядок його встановлення.
Суд вправі розглядати справи про встановлення юридичних фактів, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки. Тобто, від встановлення такого факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян та встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Заявник звернувся до суду з заявою про встановлення юридичного факту, а саме факту проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року.
Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №302(з урахуванням внесених змін).
Згідно з пунктом 1 Порядку паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Стаття 4 Конституції України визначає, що в Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.
Відповідно до Конституції України правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб визначає Закон України «Про громадянство України».
Відповідно до п.п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 даного Закону, особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов'язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України.
Перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України визначає Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень затверджено Указом Президента України від 27.03.2001 №215 (в редакції Указу Президента України від 27.06.2006 №588/2006).
Згідно з абзацом сьомим пункту 2 Порядку заяви про оформлення набуття громадянства України особою, яка постійно проживає за кордоном, на ім'я керівника дипломатичного представництва чи консульської установи України за місцем постійного проживання особи.
Пункт 8 Порядку визначає, що для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, подає:
а) заяву про встановлення належності до громадянства України;
б) копію паспорта громадянина колишнього СРСР. У разі відсутності паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального органу Державної міграційної служби України про встановлення особи та про те, що за станом на 24 серпня 1991 року особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт);
в) судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року.
У разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання чи народження особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво», або на інших територіях, що входили під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Народної Держави, Української Соціалістичної Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), або документів, що підтверджують відповідні родинні стосунки, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду (пункт 44 Порядку).
Таким чином, вказаний Закон та Порядок встановлення належності до громадянства України стосується осіб, які проживали на території України станом на 24 серпня 1991 року і перебували у громадянстві колишнього СРСР, але не мають у паспорті громадянина колишнього С Р СР відмітки про прописку, що підтверджує факт проживання, тому для встановлення належності до громадянства України особа подає заяву, а також інші відповідні документи передбачені розділом II Порядку до управління, відділу міграційної служби за місцем проживання в Україні.
Отже, у разі відсутності передбачених Порядком документів подається відповідне судове рішення, що підтверджує факт постійного проживання особи на території України, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України» від 12.09.1991 №1543-ХІІ станом на 24.08.1991.
У Довідці № 733 від 14 травня 2019 року, виданою Червономаяцьким старостинським округом Новорайської сільської ради Бериславського району Херсонської області зазначено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно даних господарської книги НОМЕР_5, проживав без реєстрації з 01 травня 1989 року по 31 грудня 1991 року за адресою: АДРЕСА_1 .
Разом з тим, зазначений документ, на думку колегії суддів не підтверджує факт постійного проживання ОСОБА_1 станом на 24 серпня 1991 року в Україні, оскільки таке тривале проживання не було оформлено відповідною пропискою.
За загальними правилами прописки громадян в Радянському Союзі, поняття прописки, призначення цієї адміністративної процедури встановлювались Положенням про паспортну систему в СРСР, затвердженим Постановою Ради Міністрів СРСР від 28.08.1974 №677 та Постановою Ради Міністрів СРСР від 28.08.1974 №678 «Про деякі правила прописки громадян». Згідно з зазначеними документами був передбачений дозвільний порядок прописки громадянина, тобто, були встановлені умови відмови органів внутрішніх справ в прописці громадянина в тому чи іншому населеному пункті. Метою прописки в даному випадку дійсно була не просто реєстрація місця проживання окремих громадян, але і недопущення проживання окремих осіб, наприклад, в столичних містах республік СРСР.
Відповідно до Положення про паспортну систему СРСР 1974 громадянин, який змінив місце проживання або вибув в іншу місцевість на тимчасове проживання на строк понад півтора місяця, зобов'язаний був виписатися перед вибуттям (підтвердивши наявність житлоплощі на новому місці), а при прибутті на нове місце подати по новому місці заяву зі згодою особи, яка надає житлову площу.
Виняток становили відрядження, канікули, виїзди на дачу, відпочинок або лікування. Перебувати без прописки на будь-якій території СРСР заборонялося.
Таким чином, відповідно до Порядку при зміні місцезнаходження на строк понад півтора місяця виникала законна необхідність оформити тимчасову прописку. Зазначене підтверджувало правомірність знаходження громадянина СРСР далеко від місця його проживання.
Таким чином, прописка громадян за місцем проживання у вказаний в заяві період часу була обов'язкова.
Будь-яких інших, належних та допустимих доказів, на підтвердження вказаного факту ОСОБА_1 не надав.
На вищевикладене суд першої інстанції уваги не звернув, не з'ясував в повному обсязі обставини справи, у зв'язку з чим дійшов невірних висновків про задоволення вказаної заяви, за відсутністю правових підстави для встановлення вказаного юридичного факту.
На підставі викладеного, відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні вказаних вимог.
Крім того, приймаючи таке рішення, колегія суддів враховує, що ОСОБА_1 раніше видавався паспорт громадянина України, а саме згідно копії паспорта серії НОМЕР_3 , виданого 26.01.2010 Бериславським РВ УМВС України в Херсонській області на ім'я ОСОБА_1 вбачається, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Шамхар, Азербайджан. З 24 квітня 2010 року останній зареєстрований по АДРЕСА_2 .
З метою підтвердження видачі паспорта громадянина України був надісланий запит до Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області, 03.07.2019 до ЦМУ ДМС надійшла відповідь про те, що дійсно заявник був документований паспортом громадянина України від 26.01.2010 серії НОМЕР_3 Бериславським РВ УМВС України. 18.10.2018 заявнику відповідно до рішення УДМС України в Херсонській області оформлено припинення його громадянства України відповідно до ст. 21 Закону України «Про громадянство» та оформлено довідку № 4/18 про припинення громадянства України від 22.10.2018 виданої УДМС України в Херсонській області.
Таким чином, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.
Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Керуючись ст.ст. 367-368, 371, 374, 376, 381-384, 389-390 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області задовольнити.
Рішення Богуславського районного суду Київської області від 11 червня 2019 року скасувати.
Ухвалити нове рішення.
У задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа: Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області про встановлення факту постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 23.10.2019.
Головуючий: В.В. Саліхов
Судді: Н.В. Поліщук
О.В. Шахова