17 жовтня 2019 року м. Київ
Єдиний унікальний номер справи № 360/1526/16-ц
Апеляційне провадження №22-ц/824/9309/2019
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Іванченка М.М.
суддів: Желепи О.В., Білич І.М.
при секретарі: Макаровій К.В.
за участю:
представника позивача: ОСОБА_1
представника відповідача: ОСОБА_13 .
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання домоволодіння обєктом права спільної сумісної власності та визначення частки в праві спільної сумісної власності
за апеляційною скаргою ОСОБА_3
на рішення Ірпінського міського суду Київської області ухваленого 19 березня 2019 року в приміщенні суду в складі судді Пархоменко О.В.,-
Позивач звернулась до Ірпінського міського суду Київської області із позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 в якому просила визнати будинок АДРЕСА_1 , який придбано 16 липня 2002 року на ім'я ОСОБА_6 , являється об'єктом права спільної сумісної власності громадян ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , а частки кожного становить по 1/3 частині даного будинку; визнати на 1/3 частку на вказаний будинок.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що ОСОБА_5 є її матірю, а ОСОБА_4 її вітчимом, які у період з 1993 року по 22 червня 2016 року перебували у зареєстрованому шлюбі.
До 2002 року сторони проживали в однокімнатній квартирі АДРЕСА_2 ., яка належала їм по 1/3 частині даної квартири на праві спільної часткової власності в порядку безоплатної приватизації. 16 березня 2002 року вказану квартиру віджуджено для збільшення житлової площі за 9 400 грн. 16 липня 2002 року ними був придбаний незавершений будівництвом спірний житловий будинок за 10 600 грн, який оформлено на відповідача як голову сім'ї.
Вказувала, що вони всією сім'єю до 2009 року завершували його будівництво, а вселилися в нього ще до здачі його в експлуатацію в 2007 році. З цього часу всі вони постійно проживають в даному будинку. Після реєстрації нею шлюбу в даному будинку також проживає її чоловік та дочка.
З часу придбання ними спірного будинку та завершення його добудови, проживання в ньому відповідачі завжди визнавали за нею право власності на частину даного будинку, оскільки основні кошти на придбання даного будинку належали їм спільно і були отримані від реалізації приватизованої ними квартири. При цьому зауважувала, що ОСОБА_6 завжди говорив, що даний будинок буде належати їй і саме вона в даний час з матір'ю несе витрати по його утриманню. На весні 2016 року коли між відповідачами вирішувалося питання про розлучення, відповідач став їй погрожувати виселенням з будинку, посилаючись на те, що лише він являється його власником. А тому, позивач змушена в судовому порядку визначати свою частку в праві спільної власності, так як спірний житловий будинок був придбаний ними спільно і за частину її коштів та для забезпечення всіх їх житлом. Також, вказувала, що між відповідачами в даний час існує спір про розподіл належного їм подружнього майна, то вона з метою захисту своїх житлових прав змушена звертатися до відповідачів про виділ належної їй частки в праві власності на будинок.
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 19 березня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання домоволодіння об'єктом права спільної сумісної власності та визначення частки в праві спільної сумісної власності - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу в якій просила скасувати рішення суду та ухвалити нове про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Посилається на те, що рішення суду першої інстанції необґрунтоване та незаконне, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права при неповному з'ясуванні обставин справи. При цьому зазначає, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції не надав належної оцінки факту продажу спільної квартири та за які грошові кошти було придбано відповідачами спірний будинок.
Від відповідача ОСОБА_5 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення вимог у повному обсязі.
Від інших учасників судового процесу відзиву на апеляційну скаргу не надходив.
Представник позивача підтримала апеляційну скаргу з підстав викладеній у ній.
Представник відповідача заперечувала проти задоволення апеляційної скарги та просила залишити рішення суду без змін.
Відповідач ОСОБА_5 у судове засідання не з'явилась, про день час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином.
Тому, у відповідності до ч.2 ст.372 ЦПК України, суд вважає за можливе розглядати справу у відсутності осіб, що не з'явились.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції вважав, що вимоги позивача не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Так, зокрема судом вказано, що не знайшло свого беззаперечного підтвердження доводи позивача про те, що спірний будинок був придбаний за кошти, одержані від продажу квартири АДРЕСА_2 , яка належала всім їм на праві спільної часткової власності в порядку безоплатної приватизації.
Проте апеляційний суд не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась ОСОБА_3 , батьками є ОСОБА_9 та ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 (а.с. 9, том 1).
ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_2 від 4 червня 2011 року змінила прізвище на « ОСОБА_3 » (а.с. 7, том 1).
Судом встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перебували в зареєстрованому шлюбі у період з 1993 року по 22 червня 2016 року.
Згідно архівного витягу архівного сектору Бородянської районної державної адміністрації Київської області від 14 вересня 2016 року № 01-24-210 у документах архівного фонду «Бородянський райвиконком» смт. Бородянка Бородянського району Київської області на засіданні виконавчого комітету районної Ради народних депутатів № 6 від 20 червня 1989 року затверджене спільне рішення адміністрації та профкому госпрозрахункової дільниці тресту «Поліськсільбуд» про надання житлової площі переданої трестом «Поліськсільбуд» ОСОБА_4 - машиністу автокрана, на квартирному обліку перебуває з 1988 року, однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 житловою площею 17,97 кв. м. на сім'ю в складі 3 чоловік без зняття з квартирного обліку (а.с.52, том 1).
Відповідно до Свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_3 від 28 грудня 2001 року, виданого органом приватизації при Бородянській селищній раді згідно з розпорядженням від 28 грудня 2001 року квартира АДРЕСА_2 , належала на праві спільної сумісної приватної власності ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 (а.с. 129, том 1).
Рішенням № 51/2 виконкому Бородянської селищної ради від 15 березня 2002 року надано дозвіл ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на продажу частини квартири АДРЕСА_3 , яка належить неповнолітній дочці ОСОБА_3 у зв'язку з переїздом сім'ї в нове місце проживання в АДРЕСА_4 та зобов'язано батьків - ОСОБА_5 та ОСОБА_4 за новим місцем проживання забезпечити неповнолітню дочку ОСОБА_3 рівноцінною житловою площею (а.с. 65, том 1).
Згідно договору купівлі-продажу квартири від 16 березня 2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Бородянського районного нотаріального округу Гринюк П.Д., зареєстровано в реєстрі за № 603 ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , які діють від свого імені, а також від імені неповнолітньої дочки ОСОБА_3 на підставі рішення виконкому Бородянської селищної ради від 15 березня 2002 року іменовані далі як «продавці» та ОСОБА_11 , іменована далі як «покупець» уклали договір про те, що продавці продали, а покупець купила квартиру АДРЕСА_2 (а.с. 61, том 1).
В подальшому згідно договору купівлі-продажу від 16 липня 2002 року, посвідченого державним нотаріусом Бородянської державної нотаріальної контори Рибалкіною Г.Г., зареєстровано в реєстрі за № 2772 ОСОБА_12 (продавець) продав, а покупець - ОСОБА_4 купив житловий будинок, незакінчений будівництвом з надвірними будівлями (готовністю 75 відсотків), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 19, том1).
Згідно п. 3 даного договору продаж вчинено за суму 10600 грн, яку продавець одержав повністю від покупця до підписання цього договору.
Згідно Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Бородянської селищної ради 24 грудня 2009 року спірний будинок на праві приватної власності належить ОСОБА_4 на підставі рішення виконкому Бородянської селищної ради від 17 грудня 2009 року № 267/01 (а.с. 103 том 1).
Отже враховуючи те, що оскільки рішенням № 51/2 виконкому Бородянської селищної ради від 15 березня 2002 року зобов'язано батьків - ОСОБА_5 та ОСОБА_4 за новим місцем проживання забезпечити неповнолітню дочку ОСОБА_3 рівноцінною житловою площею, при цьому матеріали справи не містять доказів того, що позивача після продажу вказаної квартири було забезпечено житловою площею та враховуючи те, що ОСОБА_5 вказувала, що гроші отримані від продажу спільної квартири були витрачені на купівлю спірного будинку, апеляційний суд вважає, що домоволодіння, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 було придбано частково за грошові кошти отримані від продажу квартири АДРЕСА_2 .
Посилання відповідача ОСОБА_4 на те, що ним придбано спірне домоволодіння за особисті кошти апеляційним судом вважаються необґрунтованими, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження даних обставин.
Проте апеляційний суд вважає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що різницю між вартістю спірного домоволодіння та сумою кошів отриманих від продажу квартири були спільними коштами сім'ї зокрема позивача та відповідачів.
При цьому також не заслуговують на увагу посилання позивача на те, що вона своєю працею та належними їй грошовими коштами приймала участь у проведені добудови домоволодіння, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували дані обставини.
А відтак апеляційний суд вважає, за необхідне при визначені належної позивачу частки у спірному домоволодінні виходити з наступного.
Статтею 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
У відповідності до ч. 4 ст. 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
У відповідності до ст. 370 ЦК України співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу.
У відповідності до п.12 Постанови пленуму Верховного суду України № 7 від 4 жовтня 1991 року «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на житловий будинок» при розгляді спорів між учасниками спільної часткової власності на жилий будинок про зміну часток суди повинні враховувати, що такі вимоги можуть бути задоволені, якщо учасник спільної власності збільшить в ньому за свій рахунок корисну площу будинку (жилих і підсобних його приміщень) шляхом прибудови, надбудови або перебудови, проведеної з дозволу виконкому місцевої Ради і за згодою решти учасників спільної власності.
Спорудження господарських будівель (сараїв, гаражів тощо) не є підставою для збільшення встановленого раніше розміру частки в праві власності на будинок.
При цьому порядок визначення часток у спільному майні визначено Інструкцією щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 55 від 18 червня 2007 року.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно договору купівлі-продажу квартири від 16 березня 2002 року квартиру АДРЕСА_2 , яка належала сторонам у справі на підставі спільної сумісної власності відчуджена ними за 9400 грн.
В свою чергу спірне домоволодіння з готовністю у 75 % придбано за 10600 грн.
Враховуючи те, що 9400 грн від 10600 грн становить 89%, а отже відсоток який належав позивачу в домоволодінні на момент його придбання становив 29,56% (89%/3).
При цьому, з технічного паспорту домоволодіння на момент його придбання площа будинку становила 121, 8 кв.м., в свою чергу після введення в експлуатацію домоволодіння, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 його площа вже становить 171, 9 кв.м.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що частка позивача у домоволодінні становить 23,6%, що складає 59/250 частину домоволодіння , яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
При цьому апеляційний суд вважає, зауважити, що вимоги позивача щодо визначення, що кожному із співвласників належить по 1/3 частині домоволодіння, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 не можуть бути предметом розгляду у даній справі, оскільки як встановлено судом між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 існує спір щодо поділу майна подружжя.
Зважаючи на викладене апеляційний суд вважає, що вимоги ОСОБА_3 підлягають частковому задоволенню, а тому рішення Ірпінського міського суду Київської області від 19 березня 2019 року підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_3 .
А відтак, оскільки вимоги позивача задоволено частково тому в порядку розподілу судових витрат з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню 2027 грн 24 к. з кожного.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити частково.
Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 19 березня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту.
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання домоволодіння об'єктом права спільної сумісної власності та визначення частки в праві спільної сумісної власності - задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_3 право власності на (23,6%) 59/250 частину домоволодіння, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 судові витрати по оплаті судового збору у розмірі 2027 грн 24 к. з кожного.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 21 жовтня 2019 року.
Головуючий суддя:
Судді: