30 липня 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 ,
при секретарях ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
ОСОБА_6 ,
з участю прокурора ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
обвинуваченого, щодо якого
ухвалено виправдувальний вирок ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві кримінальне провадження № 12015100100010278 стосовно
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Роздільне Приморського краю Російської Федерації, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 342, ч. 2 ст. 345 КК України, за апеляційною скаргою прокурора у провадженні на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 21 грудня 2016 року,
Вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 21 грудня 2016 року ОСОБА_9 визнано невинуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 342, ч. 2 ст. 345 КК України, та виправдано у зв'язку з недоведеністю, що вчинено злочини, в яких він обвинувачується.
Стороною обвинувачення ОСОБА_9 висунуто обвинувачення в ______________________________________________________
Справа №11-кп/824/267/2019 Головуючий у першій інстанції ОСОБА_10
Категорія: ч. 2 ст. 345 КК України Доповідач ОСОБА_1
тому, що він, будучи раніше притягнутим до кримінальної відповідальності за вчинення умисних кримінальних правопорушень, на шлях виправлення не став та умисно повторно вчинив кримінальні правопорушення при таких обставинах:
01 вересня 2015 року приблизно о 12 год. 30 хв. ОСОБА_9 , будучи заарештованим Оболонським районним судом м. Києва, знаходився на території прогулянкового двору слідчого корпусу слідчого ізолятора м. Києва № 13 за адресою: м. Київ вул. Дегтярівська, 13, де здійснював планову прогулянку для ув'язнених. Перебуваючи на території прогулянкового двору слідчого корпусу СІЗО м. Києва, приблизно о 12 год. 30 хв., ув'язнений ОСОБА_9 , свідомо порушуючи вимоги ст. 8 Закону України «Про попереднє ув'язнення», яка регламентує роздільне тримання у місцях попереднього ув'язнення, намагався відчинити двері сусіднього прогулянкового двору слідчого корпусу СІЗО м. Києва та потрапити до інших ув'язнених. Побачивши протиправні дії ув'язненого ОСОБА_9 , молодший інспектор відділу режиму безпеки СІЗО м. Києва старший сержант внутрішньої служби ОСОБА_11 , який знаходився поруч з останнім та виконував свої службові обов'язки, зробив йому словесне зауваження та попередив про наслідки вчинення останнім протиправних дій. На словесне зауваження ОСОБА_11 , ув'язнений ОСОБА_9 відреагував агресивно, законні вимоги ОСОБА_11 не виконав та діючи умисно, усвідомлюючи, що ОСОБА_11 являється працівником правоохоронного органу та його законні вимоги є обов'язкові для виконання, розпочав чинити опір, який проявлявся в неодноразових спробах відчинити двері та проникнути до сусіднього прогулянкового двору слідчого корпусу СІЗО м. Києва. Після цього, діючи умисно, ув'язнений ОСОБА_9 , нехтуючи законними вимогами ОСОБА_11 , який виконував свої службові обов'язки, намагався руками схопити його за горло, після чого схопив двома руками за його формений одяг та наніс удар кулаком по обличчю, від нанесеного удару ОСОБА_11 отримав тілесні ушкодження у виді розсіченої рани нижньої губи, які, відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 2494 від 02.09.2015 року, відносяться до легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я.
Окрім цього, 01.09.2015 року приблизно о 12 год. 30 хв. ОСОБА_9 , будучи заарештованим Оболонським районним судом м. Києва, знаходився на території прогулянкового двору СІЗО м. Києва за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська 13, де здійснював планову прогулянку для ув'язнених. Перебуваючи на території прогулянкового двору СІЗО м. Києва, приблизно о 12 год. 30 хв., ув'язнений свідомо порушуючи вимоги ст. 8 Закону України «Про попереднє ув'язнення», яка регламентує роздільне тримання у місцях попереднього ув'язнення, намагався відчинити двері сусіднього прогулянкового двору слідчого корпусу СІЗО м. Києва та потрапити до інших ув'язнених. Побачивши протиправні дії ув'язненого ОСОБА_9 , молодший інспектор відділу режиму безпеки СІЗО м. Києва старший сержант внутрішньої служби ОСОБА_11 , який знаходився поруч з останнім та виконував свої службові обов'язки, зробив йому словесне зауваження та попередив про наслідки вчинення останнім протиправних дій. На словесне зауваження працівника СІЗО м. Києва ОСОБА_11 , ОСОБА_9 відреагував агресивно та розпочав словесно ображати останнього. На неодноразові прохання ОСОБА_11 припинити вчиняти протиправні дії, ув'язнений ОСОБА_9 , маючи протиправний умисел на умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень, у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків, наніс кулаком удар в обличчя ОСОБА_11 , спричинивши забійну рану нижньої губи зліва та садно на верхній губі зліва, які, відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 2494 від 02.09.2015 року, відносяться до легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я. В подальшому протиправні дії ОСОБА_9 були припинені викликом ОСОБА_11 охорони Київського слідчого ізолятора.
Таким діям ОСОБА_9 стороною обвинувачення дана кримінально-правова кваліфікація за ч. 2 ст. 342 КК України, як опір працівникові правоохоронного органу під час виконання ним службових обов'язків, а також за ч. 2 ст. 345 КК України, як умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень, у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків.
Суд, оцінивши надані сторонами докази, прийшов до висновку, що вони як самі по собі, так і в сукупності, прямо чи не прямо не підтверджують, що вчинено кримінальні правопорушення, в яких обвинувачується ОСОБА_9 , а тому за недоведеністю вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 342, ч. 2 ст. 345 КК України, визнав ОСОБА_9 невинуватим та виправдав.
В апеляційній скарзі прокурор у провадженні, вважаючи вирок суду незаконним через невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить його скасувати та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_9 винним за ч. 2 ст. 342, ч. 2 ст. 345 КК України, та призначити йому покарання за ч. 2 ст. 342 КК України у виді 2 років позбавлення волі, за ч. 2 ст. 345 КК України - у виді 4 років позбавлення волі. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначити остаточне покарання у виді 4 років позбавлення волі.
В обґрунтування своїх вимог апелянт зазначає, що невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження полягає в тому, що суд безпідставно не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки.
Так, мотивуючи своє рішення, суд посилається на те, що в діях ОСОБА_9 відсутній склад злочинів, передбачених ч. 2 ст. 342 ч. 2 ст. 345 КК України, зокрема, в його діях відсутня суб'єктивна сторона опору представнику влади та насильства щодо працівника правоохоронного органу, проте даний висновок не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження.
Між тим, в порушення вимог ст.ст. 85, 409, 411 КПК України, мотивуючи своє рішення щодо виправдання ОСОБА_9 , суд безпідставно визнав неналежними такі докази, як: дані рапорту фельдшера медичної частини Київського слідчого ізолятора від 01.09.2015 р., в якому зафіксовано факт огляду потерпілого ОСОБА_11 , відносно якого було вчинено ОСОБА_9 кримінальні правопорушення, а саме вчинення опору працівникові правоохоронного органу та заподіяння працівникові правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень під час виконання ним службових обов'язків, та висновок експерта №2494 від 02.09.2015, згідно якого ОСОБА_11 отримав від ОСОБА_9 легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров'я у вигляді забійної рани на фоні крововиливу нижньої губи зліва.
Крім того, судом не взято до уваги та не надано оцінку показанням свідка ОСОБА_12 , який повідомив, що він не був очевидцем події, але його викликали на прогулянковій майданчик для огляду потерпілого ОСОБА_11 ; свідка ОСОБА_13 , який під час судового розгляду повідомив, що він бачив як потерпілий ОСОБА_11 чіплявся до обвинуваченого ОСОБА_9 та наніс руками та ногами декілька ударів останньому, однак, під час досудового розслідування допитаний в якості свідка ОСОБА_14 надав інші показання, а саме те, що ОСОБА_9 не виконував наказу працівника установи, а саме ОСОБА_11 , у зв'язку з чим між потерпілим та обвинуваченим виник словесний конфлікт, під час якого ОСОБА_9 наніс рукою удар в обличчя потерпілому ОСОБА_11 та показанням потерпілого ОСОБА_11 , з яких вбачається, що під час здійснення прогулянки ув'язнених, останній декілька разів попередив ОСОБА_9 про те, щоб він повернувся до свого прогулянкового дворику, на що останній проігнорував вимогу ОСОБА_11 , після чого між ними виник словесний конфлікт, під час якого ОСОБА_9 наніс рукою удар в обличчя потерпілому ОСОБА_11 .
Таким чином, на думку апелянта, в діях ОСОБА_9 наявний склад кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 342, ч. 2 ст. 345 КК України, його вина у ході судового розгляду була доведена повністю, а висновок суду про відсутність в його діях складу злочинів не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження.
Також в ході судового розгляду встановлено, що ОСОБА_9 , неодружений, характеризується незадовільно, має постійне місце проживання, раніше не судимий в силу ст. 89 КПК України, щодо нього неодноразово виносилася догана адміністрацією Київського слідчого ізолятора, а тому, він не може виправитись без ізоляції від суспільства.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримку доводів поданої апеляційної скарги а також заперечення обвинуваченого та захисника проти її задоволення, повторно дослідивши обставини, встановлені під час кримінального провадження, в межах заявлених сторонами клопотань, провівши судові дебати, заслухавши останнє слово обвинуваченого, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга прокурора задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, тобто таким, що ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду і оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
При цьому, положеннями ст. 94 КПК України встановлено обов'язок суду за його внутрішнім переконанням, яке повинно ґрунтуватися на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінювати кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
В силу ч. 3 ст. 62 Конституції України, ст. 17 КПК України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Отже, при вирішенні питання про вину обвинуваченої особи, не можна виходити з припущень, а лише з належних доказів, які підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, за умов усунення всіх суперечностей, що мають місце та відсутності будь-яких сумнівів у тому, що вина обвинуваченої особи доведена.
У відповідності до вимог п. 1 ч. 1 ст. 373КПК України, виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК України, мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред'явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.
За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку мають бути викладені результати дослідження, аналізу та оцінки доказів у справі, як тих, що були зібрані стороною захисту, так і тих, що зібрані стороною обвинувачення, в тому числі і поданих у судовому засіданні.
Цих вимог закону, як вважає колегія суддів, суд першої інстанції дотримався.
Як убачається зі змісту вироку, в ньому викладено формулювання обвинувачення, пред'явленого ОСОБА_9 і визнаного судом недоведеним, а також підстави виправдання із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.
Ухвалюючи виправдувальний вирок, суд під час розгляду провадження, відповідно до вимог кримінального процесуального закону, забезпечивши принцип змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів, передбачений ч. 2 ст. 22 КПК України, згідно якої сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом, ретельно перевірив представлені сторонами докази, у тому числі й ті, на підставі яких було пред'явлено ОСОБА_9 обвинувачення, навів детальний аналіз усіх досліджених доказів і дав належну оцінку кожному з них і їх сукупності у взаємозв'язку.
З матеріалів кримінального провадження слідує, що ОСОБА_9 було висунуто обвинувачення в опорі працівникові правоохоронного органу під час виконання ним службових обов'язків, а також в умисному заподіянні йому легких тілесних ушкоджень, у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків, що мало місце на території прогулянкового двору СІЗО м. Києва, де ОСОБА_9 , будучи заарештованим Оболонським районним судом м. Києва, здійснював планову прогулянку для ув'язнених та, в порушення вимог ст. 8 Закону України «Про попереднє ув'язнення», намагався відчинити двері сусіднього прогулянкового двору слідчого корпусу СІЗО м. Києва і потрапити до інших ув'язнених, а на зауваження та попередження про наслідки вчинення останнім протиправних дій молодшого інспектора відділу режиму безпеки СІЗО м. Києва старшого сержанта внутрішньої служби ОСОБА_11 , який знаходився поруч з останнім та виконував свої службові обов'язки, відреагував агресивно та законні вимоги ОСОБА_11 не виконав і діючи умисно, усвідомлюючи, що ОСОБА_11 являється працівником правоохоронного органу та його законні вимоги є обов'язкові для виконання, розпочав чинити опір, який проявлявся в неодноразових спробах відчинити двері та проникнути до сусіднього прогулянкового двору слідчого корпусу СІЗО м. Києва. На неодноразові прохання ОСОБА_11 припинити вчиняти протиправні дії, ув'язнений ОСОБА_9 , маючи протиправний умисел на умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень, у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків, наніс кулаком удар в обличчя ОСОБА_11 , спричинивши забійну рану нижньої губи зліва та садно на верхній губі зліва, які, відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 2494 від 02.09.2015 року, відносяться до легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я. В подальшому протиправні дії ОСОБА_9 були припинені викликом ОСОБА_11 охорони Київського слідчого ізолятора.
Проаналізувавши у вироку представлені сторонами докази, суд першої інстанції, на переконання колегії суддів, дійшов правомірного висновку про недоведеність того, що вчинено кримінальні правопорушення, в яких обвинувачується особа.
Так, кримінально-караним діянням, передбаченим ч. 2 ст. 342 КК України, є опір працівникові правоохоронного органу під час виконання ним службових обов'язків, а за ч. 2 ст. 345 КК України - є умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень, у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків.
З об'єктивної та суб'єктивної сторони злочин, передбачений ч. 2 ст. 342 КК України, характеризується активною відкритою фізичною протидією працівнику правоохоронного органу по здійсненню ним своїх службових обов'язків та вчиняється виключно з прямим умислом.
Тобто опір визначається як активна фізична протидія і його ознаками є: 1) активні дії; 2) дії винного повинні бути спрямовані на організм потерпілого з застосуванням фізичної сили; 3) вони перешкоджають виконанню потерпілим своїх функцій; 4) дії вчинені в момент виконання потерпілим своїх службових обов'язків.
Відповідальність же за ч. 2 ст. 345 КК України настає лише при умисному заподіянні працівникові правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень, у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків.
Як убачається з матеріалів провадження, суд у вироку досить детально виклав всі досліджені докази, яким надав відповідну оцінку, та у колегії суддів відсутні підстави вважати, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам провадження, як про це зазначає в апеляційній скарзі прокурор.
Так, судом першої інстанції було допитано обвинуваченого ОСОБА_9 , який не визнав свою винуватість у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, а під час дослідження письмових доказів зазначив, що по завершенню досудового розслідування вони йому не відкривалися. Показав, що працівник слідчого ізолятора вчинив його побиття, принизивши словесно перед іншими ув'язненими, а пізніше його звинуватили, що нібито він спричинив тілесні ушкодження працівнику ізолятора.
Вказані показання ОСОБА_9 підтвердив і в суді апеляційної інстанції, зазначивши, що працівник слідчого ізолятора перебував у нетверезому стані, а він проходив поряд з ним, та ОСОБА_15 зачепив його без будь-якого приводу і наносив удари руками і ногами, а він намагався захистити себе, штовхнув ОСОБА_15 і той впав на бік. При цьому від цих дій ОСОБА_15 у нього були побої, але, незважаючи на його вимоги, експертизу йому не провели, як і не провели освідування на стан алкогольного сп'яніння працівника СІЗО.
За показаннями ж потерпілого ОСОБА_11 в суді першої інстанції, 01 вересня 2015 року приблизно після 12 год. він, під час несення служби в слідчому ізоляторі, перебував на прогулянковій території, де зачиняв двері одного з прогулянкових двориків. В цей час ОСОБА_9 намагався через ці двері зайти до іншого прогулянкового дворику. Він декілька разів відштовхнув ОСОБА_9 від дверей, через що між ними виникла словесна суперечка, в тому числі нецензурною лайкою, в ході якої він замахувався ногами та руками, не даючи ОСОБА_9 наблизитись до нього. Під час цієї штовханини, ОСОБА_9 намагався схопити його за формений одяг та коли він відволікся, то отримав від ОСОБА_9 кулаком удар в ліву частину обличчя, в результаті чого утворилося легеньке розсічення губи. Він не може пояснити, умисно чи з необережності ОСОБА_9 завдав йому удар.
Між тим, з вказаних показань потерпілого ОСОБА_11 не слідує, що обвинувачений ОСОБА_9 , діючи умисно, активно відкрито фізично протидіяв ОСОБА_11 по здійсненню ним своїх службових обов'язків та, у зв'язку з цим, умисно заподіяв йому легкі тілесні ушкодження, адже саме потерпілий, 01.09.2015 року під час здійснення прогулянки, декілька разів відштовхнув ОСОБА_9 від дверей, через що між ними виникла словесна суперечка, в тому числі нецензурною лайкою, в ході якої він замахувався ногами та руками, не даючи ОСОБА_9 наблизитись до нього, і під час цієї штовханини він отримав від ОСОБА_9 удар кулаком в ліву частину обличчя.
При цьому потерпілий ОСОБА_11 у апеляційному суді допитаний не був, оскільки його явка в судове засідання прокурором забезпечена не була, а, будучи неодноразово повідомленим про день та час апеляційного розгляду, до суду апеляційної інстанції він не з'явився, внаслідок чого прокурор відмовився від проведення повторного допиту потерпілого ОСОБА_11 під час апеляційного розгляду.
Також судом першої інстанції були допитані свідки ОСОБА_12 та ОСОБА_16 .
Згідно показань допитаного в суді першої інстанції свідка ОСОБА_12 , які він підтвердив і під час апеляційного розгляду, станом на 01 вересня 2015 року він працював в медичній частині Київського слідчого ізолятору та того дня прибув для огляду ув'язненого, який був співкамерником ОСОБА_17 та в цей час разом з останнім перебував на прогулянці. Коли він оглядав пацієнта на прогулянковому дворі, то ОСОБА_17 , через відчинені двері, вийшов до коридору. Через деякий час він почув шум у коридорі, чиюсь словесну перепалку, а потім ОСОБА_17 забіг назад у дворик, а за ним черговий зі слідами крові на губах. При цьому він побачив у ОСОБА_17 пляму на руці, схожу на кров, а у ОСОБА_15 - на губі. Він не бачив, що саме відбулося між ОСОБА_17 та ОСОБА_15 , а зі слів останнього ОСОБА_17 завдав йому удар рукою по обличчю.
За показаннями свідка ОСОБА_16 у суді першої інстанції, станом на 01 вересня 2015 року він утримувався у Київському слідчому ізоляторі та знав ОСОБА_15 , як працівника слідчого ізолятору, а ОСОБА_17 , як ув'язненого. Він був свідком конфлікту між ОСОБА_15 та ОСОБА_17 на прогулянковій території, в ході якого він чув, як останні голосно словесно сперечалися та бачив, як ОСОБА_15 завдавав удари ногами та руками ОСОБА_17 . При цьому він не бачив, щоб ОСОБА_17 завдав удари ОСОБА_15 . Після конфлікту він бачив ушкодження на губі в ОСОБА_17 , а також зазначив, що перед конфліктом ОСОБА_17 лише спілкувався з ув'язненими в іншому прогулянковому дворику, перебуваючи поблизу огорожі, та не намагався туди потрапити.
Проте, як слідує з показань свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_16 , вони не були очевидцями того, як ОСОБА_9 завдав потерпілому ОСОБА_11 удар, але при цьому свідок ОСОБА_16 вказав на те, що бачив, як ОСОБА_11 завдавав удари ногами та руками ОСОБА_9 та про те, що перед конфліктом ОСОБА_17 лише спілкувався з ув'язненими в іншому прогулянковому дворику, перебуваючи поблизу огорожі, та не намагався туди потрапити.
Таким чином, показаннями свідків не підтверджуються показання потерпілого ОСОБА_11 стосовно обставин отримання ним від ОСОБА_9 удару кулаком в обличчя.
Також судом першої інстанції було досліджено та проаналізовано дані, що містяться у в протоколі прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення (або таке, що готується) від 01.09.2015 року, згідно з якими ОСОБА_11 заявив, що 01.09.2015 року близько 12 год. 30 хв. на території прогулянкового двору слідчого корпусу СІЗО м. Києва та Київської області за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 13, затриманий ОСОБА_9 наніс тілесні ушкодження молодшому інспектору відділу режиму безпеки старшому сержанту внутрішньої служби ОСОБА_11 ;
дані, що містяться у висновку експерта № 2494 від 02.09.2015 року, згідно з якими: при судово-медичній експертизі у ОСОБА_11 виявлені наступні тілесні ушкодження: а) забійна рана на фоні крововиливу нижньої губи зліва; б) садно на фоні крововиливу на верхній губі зліва. Тілесне ушкодження у пункті а), за ступенем тяжкості, відноситься до легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я на строк понад 6, але менш ніж 21 добу, за критерієм тривалості розладу здоров'я, а тілесне ушкодження у пункті б), за ступенем тяжкості, відноситься до легкого тілесного ушкодження;
дані, що містяться в фотокопії результатів службового розслідування за фактом нападу ув'язненим камери № 73 ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , при проведенні прогулянки на слідчому корпусі на молодшого інспектора відділу режиму і безпеки старшого сержанта внутрішньої служби ОСОБА_11 , згідно з якими встановлено, що ув'язнений камери № 73 ОСОБА_9 дійсно здійснив напад на молодшого інспектора відділу режиму і безпеки старшого сержанта внутрішньої служби ОСОБА_11 , чим злісно порушив режим утримання в Київському слідчому ізоляторі, за що покараний в дисциплінарному порядку шляхом поміщення до карцеру;
дані, що містяться у рапорті молодшого інспектора відділу режиму і безпеки старшого сержанта внутрішньої служби ОСОБА_11 , згідно з якими - 01.09.2015 року він заступив на службу на дільницю забезпечення виводу ув'язнених на прогулянку слідчого корпусу та приблизно о 12 год. 30 хв. при проведенні прогулянки камер № 73 в прогулянковому дворі № 21 ув'язнений ОСОБА_9 намагався самостійно вийти з прогулянкового двору, на зауваження не реагував висловлювався нецензурною лайкою, після чого наніс йому удар кулаком в обличчя;
дані, що містяться у рапорті фельдшера медичної частини Київського СІЗО ОСОБА_18 від 01.09.2015 року, згідно з якими, 01.09.2015 року він заступив на добове чергування та о 12 год. 15 хв. його було викликано на прогулянкові дворики слідчого корпусу, де при медичному огляді ОСОБА_9 було виявлено в останнього розсічену рану кисті правої кінцівки, про що складено медичну довідку. Також на прогулянковому дворику ним оглянутий співробітник слідчого СІЗО відділу режиму безпеки ОСОБА_11 , в якого було виявлено розсічену рану нижньої губи, про що складено медичну довідку;
дані, що містяться у копії витягу з наказу № 490/с-пр від 23 липня 2014 року, згідно з якими, старшого сержанта внутрішньої служби ОСОБА_11 призначено молодшим інспектором 1-ої категорії відділу режиму і безпеки Київського слідчого ізолятора управління Державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області, звільнивши його з посади молодшого інспектора 1-ої категорії відділу режиму і охорони Київського слідчого ізолятору;
дані, що містяться у фотокопії присяги працівника органів Державної кримінально-виконавчої служби України, згідно з якими ОСОБА_11 19.01.2010 року складено присягу;
дані, що містяться у посадовій інструкції молодшого інспектора відділу режиму і безпеки, який здійснює вивід ув'язнених на прогулянку, згідно з якими, ОСОБА_11 17.08.2015 року ознайомлений з посадовою інструкцією, підпунктом 3.1. якої передбачено, що молодший інспектор користується правами згідно ст. 18 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України;
долучені прокурором в судовому засіданні дані, що характеризують обвинуваченого ОСОБА_9 - фотокопії вимоги про судимість, анкети заарештованого, форми 1, характеристику та довідку про заохочення і стягнення ув'язненого ОСОБА_9 .
Проаналізувавши показання обвинуваченого, потерпілого, свідків та зазначені письмові докази, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що їх не можна покласти в основу обвинувачення, оскільки вони як самі по собі, так і в сукупності, прямо чи не прямо не підтверджують, що вчинено кримінальні правопорушення, в яких обвинувачується ОСОБА_9 .
Колегія суддів уважає такі висновки суду першої інстанції правильними, оскільки вони є мотивованими, обґрунтованими та узгоджуються із положеннями кримінального процесуального закону.
При цьому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що показаннями свідків не підтверджуються показання потерпілого ОСОБА_11 стосовно обставин отримання ним від ОСОБА_9 удару кулаком в обличчя, оскільки свідки ОСОБА_12 та ОСОБА_16 повідомили, що не були очевидцями того, як обвинувачений ОСОБА_9 завдав потерпілому ОСОБА_11 удар, але в той же час свідок ОСОБА_16 вказав про те, що він бачив, як ОСОБА_11 завдавав удари ногами та руками ОСОБА_9 .
Поряд з цим, у матеріалах кримінального провадження міститься медична довідка від 01 вересня 2015 року про те, що проведено огляд ОСОБА_9 та виявлено розсічену рану правої кінцівки в області вказівного та середнього пальців (т. 2 а.п. 29), що підтверджує показання ОСОБА_9 про заподіяння йому тілесних ушкоджень.
Водночас, показання потерпілого ОСОБА_11 про обставини завдання йому удару кулаком обвинуваченим ОСОБА_9 , не підтверджуються об'єктивними доказами, які можуть бути визнані належними та допустимими на підставі чинного кримінального процесуального закону.
Як встановлено у ст. 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів, засобами, передбаченими цим кодексом. Обов'язок доказування обставин, передбачених ст. 91 КПК України, тобто винуватості обвинуваченого, форми вини, мотиву і мети вчинення кримінального правопорушення, виду і розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, у відповідності до положень ч. 1 ст. 92 КПК України, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим кодексом випадках, на потерпілого.
Згідно вимог ч. 1 ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожен доказ з точки зору його належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Статтею 85 КПК України визначено, що належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
На переконання колегії суддів, судом першої інстанції обґрунтовано, відповідно до положень ст. 85 КПК України, визнано неналежними доказами дані, що містяться у висновку експерта № 2494 від 02.09.2015 року та дані рапорту фельдшера медичної частини Київського СІЗО ОСОБА_18 від 01.09.2015 року, на які вказує прокурор у апеляційній скарзі.
Так, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що потерпілим від інкримінованих ОСОБА_9 дій є ОСОБА_11 .
Натомість встановлено, у тому числі із наданих прокурором документів, що потерпілим є ОСОБА_11 .
Крім того, за даними висновку експерта № 2494 від 02.09.2015 року, при судово-медичній експертизі у ОСОБА_11 виявлено легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров'я у виді забійної рани на фоні крововиливу нижньої губи зліва.
Також дані рапорту фельдшера медичної частини Київського СІЗО ОСОБА_18 від 01.09.2015 року свідчать про те, що ним на прогулянковому дворику був оглянутий співробітник Київського СІЗО відділу режиму і безпеки ОСОБА_11 , в якого було виявлено розсічену рану нижньої губи, про що складено медичну довідку. Зі змісту вказаної довідки вбачається, що був оглянутий ОСОБА_11 (т. 2 а.п. 28).
Таким чином, дані, що містяться у згаданих вище документах не підтверджують заподіяння легких тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_11 обвинуваченим ОСОБА_9 .
Інших доказів винуватості ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, які були б належними та допустимими стороною обвинувачення надано не було.
Отже, проаналізувавши усі докази, які безпосередньо дослідив під час розгляду провадження, суд першої інстанції, на переконання колегії суддів, дійшов до вірного висновку, що не знайшли свого підтвердження ті обставини,що ОСОБА_9 на зауваження ОСОБА_11 відреагував агресивно, законні вимоги останнього не виконав, намагався руками схопити його за горло, після чого схопив двома руками за форменний одяг та наніс удар кулаком в обличчя, оскільки не підтверджуються жодними належними та допустимим доказами.
За таких обставин, рішення про виправдання ОСОБА_9 у зв'язку з недоведеністю того, що вчинено кримінальні правопорушення, передбачені ч. 2 ст. 342, ч. 2 ст. 345 КК України, суд першої інстанції прийняв законно та обґрунтовано, надавши належну оцінку, як окремим доказам, так і їх сукупності, здійснивши при цьому детальний аналіз і належну юридичну оцінку дослідженим доказам, а твердження в апеляційній скарзі прокурора про протилежне - безпідставні.
При цьому посилання прокурора в апеляційній скарзі про підтвердження належними доказами факту спричинення потерпілому ОСОБА_11 легких тілесних ушкоджень ОСОБА_9 , як то: рапорт фельдшера медичної частини Київського слідчого ізолятора від 01.09.2015 року та висновок експерта №2494 від 02.09.2915 року, є непереконливими, оскільки їх належність, відповідно до вимог кримінального процесуального закону, та з урахуванням встановленої судом першої інстанції тієї обставини, що потерпілим є ОСОБА_11 , а не ОСОБА_11 чи ОСОБА_11 , як зазначено у вищевказаних документах, прокурором жодним чином не обґрунтована.
Що стосується посилань прокурора на показання свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_16 , то, як зазначалось вище, жоден з них не був очевидцем того, що обвинувачений ОСОБА_9 чинив опір потерпілому ОСОБА_11 та завдав йому удар, а лише одні показання потерпілого ОСОБА_11 не можуть бути покладені в основу обвинувального вироку, оскільки не підтверджуються об'єктивними доказами, які можуть бути визнані належними та допустимими на підставі чинного кримінального процесуального закону.
З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги прокурора про неправильну оцінку доказів обвинувачення, зроблену судом, колегія суддів вважає такими, що не ґрунтуються на матеріалах провадження і вимогах закону.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону під час розгляду справи судом першої інстанції, які могли би вплинути на правильність висновків суду, а також неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, колегією суддів не встановлено. Виправдувальний вирок суду першої інстанції за своїм змістом відповідає вимогам ст. 374 КПК України.
Що стосується посилань прокурора на порушення судом першої інстанції вимог п. 7 ч. 2 ст. 412 КПК України, у зв'язку з відсутністю журналу судового засідання від 28.09.2016 року через складання довідки про зняття кримінального провадження з розгляду у зв'язку з відсутністю дозволу на доставку обвинуваченого та відсутністю технічних носіїв інформації - записів судових засідань за 12.10.2016 року та 23.11.2016 року, на що він вказував в своїй касаційній скарзі, то колегія суддів вважає, що це не може бути в даному випадку підставою для скасування вироку, оскільки у даних судових засіданнях не проводився розгляд кримінального провадження по суті, а лише відклався його розгляд, що жодним чином не вплинуло і не могло вплинути на правильність висновків суду першої інстанції, а відтак, і не може бути визнано істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
За таких обставин, апеляційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів
апеляційну скаргу прокурора у провадженні залишити без задоволення, а вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 21 грудня 2016 року стосовно ОСОБА_9 - без змін.
Ухвала може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
__________________ _____________________ ____________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3