іменем України
23 жовтня 2019 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 524/7384/18
Головуючий у першій інстанції - Слісар А. В.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1288/19
Чернігівський апеляційний суд у складі:
головуючої - судді Шитченко Н.В.,
суддів Бобрової І.О., Висоцької Н.В.,
позивач Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Менського районного суду Чернігівської області від 08 серпня 2019 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
місце ухвалення рішення суду - м. Мена,
дата складання повного тексту рішення суду першої інстанції - 13 серпня 2019 року
час проголошення рішення - 15 год. 16 хв.
У вересні 2018 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у сумі 24 267,96 грн. Позовні вимоги мотивовані тим, що 18 лютого 2013 року між банківською установою та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір на суму 300 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, внаслідок чого станом на 20 серпня 2018 року виникла заборгованість у сумі 24 267,96 грн, з яких: 8 866,24 грн - заборгованість за тілом кредиту; 6 747,45 грн - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 7 022,46 грн пені та штрафи: 500 грн (фіксована частина) і 1 131,81 грн (процентна складова). Відсотки, пеня та штрафи нараховані відповідно до п.п. 2.1.1.12.2.1, 2.1.1.12.6.1, 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку.
Рішенням від 08 серпня 2019 року Менський районний суд позов АТ КБ «ПриватБанк» задовольнив частково. Стягнув з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитом у сумі 8 866,24 грн. Вирішив питання розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на ухвалення рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповноту дослідження всіх фактичних обставин справи, просить рішення суду в частині відмови у стягненні заборгованості з відсотків за користування кредитом і неустойки скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити зазначені позовні вимоги у повному обсязі, залишивши в іншій частині судове рішення без змін.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо відсутності підстав для стягнення з відповідача відсотків по кредиту. Представник позивача зазначає, що основними вимогами банку за кредитним договором до боржника є повернення наданих кредитних коштів та отримання відсотків за їх користування, і ця умова є істотним фактором при наданні кредитних коштів, що узгоджується з приписами ч. 1 ст. 1048, ст. 1054 ЦК України та ст. 49 ЗУ «Про банки і банківську діяльність», отже районний суд не мав жодних правових підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту.
Указує, що за розрахунком заборгованості за весь період користування кредитною карткою відповідачем сплачувалися кошти за користування кредитом, що свідчить про те, що процентна ставка була узгоджена сторонами.
Наголошує на тому, що оскаржуваним рішенням суд не лише призводить до нехтування принципами платності кредитного договору, а й наносить істотну шкоду усім споживачам банківських послуг, банку та в цілому порушує стабільність функціонування фінансового сектору держави. Указує, що судом проігнорована та обставина, що ознакою кредитної операції є те, що вона надається за рахунок залучених грошових коштів.
Посилається, що у разі неправильного здійснення банком відповідного розрахунку заборгованості по процентам, суд вправі самостійно визначити суми нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, а у разі неможливості з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму - зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок.
Звертає увагу на те, що після отримання картки за умовами укладеного договору ОСОБА_1 здійснив дії щодо проведення її активації, користувався карткою, а також отримував кредитні кошти з власної ініціативи, отже відповідач не лише отримав кредитку картку, а й визнав укладення кредитного договору та погодився з його умовами, вчинивши дії, спрямовані на його виконання, зокрема, на погашення заборгованості.
Апеляційна скарга також містить доводи про те, що посилання суду у своєму рішенні на правову позицію, висловлену ВС у постанові від 03 липня 2019 року у справі 14-131цс19, є помилковим, оскільки відповідач, як позичальник, не заперечував факту ознайомлення з Умовами та Правилами чи Тарифами, та не доводив, що його було ознайомлено з іншими Умовами та Правилами, і не заперечував будь-яким чином зміст таких умов.
Відповідачем відзив на апеляційну скаргу у встановлений термін не подавався.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Частково задовольняючи позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив з того, що фактично отримані та використані надані позивачем грошові кошті у добровільному порядку відповідачем не повернуті, тому, з урахуванням ч. 2 ст. 530 ЦК України, визнав за необхідне стягнути з відповідача фактично отриману суму грошових коштів у розмірі 8 866,24 грн.
Районний суд констатував, що надані банком Умови та Правила надання банківських послуг не можна вважати складовою кредитного договору, оскільки позивачем не підтверджено належними доказами, що саме додані до позову Умови та Правила надання банківських послуг у ПриватБанку діяли на час підписання відповідачем заяви про приєднання, і що саме з цими Умовами та Правилами надання банківських послуг ознайомлювався позичальник та погоджувався з ними, у зв'язку з чим відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення нарахованої позивачем суми відсотків, пені та штрафів.
Суд апеляційної інстанції погоджується з наведеним висновком суду, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства.
У справі встановлено, що 18 лютого 2013 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк», яке у подальшому змінило назву на АТ КБ «ПриватБанк», з метою отримання банківських послуг. У цей же день між банком та відповідачем був укладений кредитний договір, згідно з умовами якого останній отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 300 грн шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, у якій зазначено, що ОСОБА_1 бажає отримати платіжну картку КРЕДИТКА «Універсальна» (а.с. 11).
До кредитного договору банк додав витяг з Умов та Правил надання банківських послуг та витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», які підпису відповідача не містять (а.с. 12, 13-27).
Згідно з довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки № НОМЕР_1 , оформленої на ОСОБА_1 (договір б/н), старт карткового рахунку відбувся 18 лютого 2013 року зі встановленим кредитним лімітом 300 грн. У подальшому періодично відбувалось коригування кредитного ліміту, а саме, 18 лютого 2013 року - збільшення ліміту до 1 300 грн, 08 липня 2013 року - збільшення ліміту до 2 000 грн, 15 серпня 2013 року - збільшення ліміту до 2 600 грн, 04 серпня 2016 року - встановлення кредитного ліміту 2 600 грн, 25 квітня 2017 року - збільшення ліміту до 8 000 грн, 16 серпня 2017 року - збільшення ліміту до 12 000 грн, а 25 липня 2018 року розмір ліміту було знижено до 0.00 грн. (а.с. 73).
Матеріали, які були надані позивачем суду першої інстанції, містять фото відповідача з продуктом (кредитною карткою) банку, який видавався останньому 18 лютого 2013 року (а.с. 106).
Випискою по рахунку основної карти НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_1 за період з 01 січня 1999 року по 06 липня 2019 року підтверджується факт користування позичальником кредитними коштами (а.с. 90 зворот - 94).
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 до банківської установи із заявою про закриття карткового рахунку не звертався.
Згідно з наданими банком розрахунками, станом на 20 серпня 2018 року утворилась заборгованість, яка становить 24 267,96 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 8 866,24 грн, заборгованість по відсоткам за користування кредитом - 6 747,45 грн, 7 022,46 грн заборгованості за пенею та 1 631,81 грн штрафів (а.с. 5-7, 8-10).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За змістом ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
За приписами ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розробляє підприємець (у даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку з чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст.ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Згідно зі ст. 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору, проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом та договірні.
За змістом ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Проаналізувавши наведені норми та обставини справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом та пені.
Так, у анкеті-заяві позичальника від 18 лютого 2013 року, підписаній сторонами, процентна ставка не зазначена. Банк, заявляючи вимогу про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема, заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами та пеню.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 18 лютого 2013 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, розміщених на банківському сайті www.privatbank.ua, як невід'ємні частини укладеного договору.
Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, базова процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штрафи за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання позичальником кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами саме у зазначених в цих документах розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
На думку колегії суддів, у даному випадку неможливо застосувати до спірних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (18 лютого 2013) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (06 вересня 2018 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретно запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку, в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 провадження № 14-131цс19).
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі та застосуванні норми права до спірних відносин суд враховує висновки щодо відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Беручи до уваги наведене, з метою забезпечення сталості та єдності судової практики, однакового застосування норм права, апеляційний суд, як і суд першої інстанції, під час вирішення спору враховує наведений висновок суду касаційної інстанції.
Зважаючи на викладене вище, наданий позивачем Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, розміщених на сайті: www.privatbank.ua, які містяться в матеріалах даної справи та не містять підпису відповідача, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 18 лютого 2013 року шляхом підписання анкети-заяви. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Є хибними доводи апеляційної скарги про відсутність заперечень з боку відповідача при розгляді справи в суді першої інстанції щодо факту ознайомлення з Умовами і правилами чи Тарифами. Так, з прослуханого апеляційним судом запису судового засідання від 08 серпня 2019 року вбачається, що заперечення ОСОБА_1 проти позову зводились до того, що кредитний договір між ним та банком не укладався, з Умовами та Правилами він ознайомлений не був, а заповнював та підписував лише анкету-заяву. ОСОБА_1 також зазначав про існування судової практики при вирішенні аналогічних спорів і у підсумку зазначив, що коштів за кредитним договором не отримував. Отже, суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що обізнаність із Умовами та Правилами взагалі заперечувалась позичальником.
Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання, з підстав та у розмірах, встановлених актами законодавства, зокрема ст.ст. 625, 1048 ЦК України, позивач не пред'явив, а отже, апеляційний суд вважає безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції мав самостійно визначити суму нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи за межи визначеного позивачем періоду часу, протягом якого тривало таке невиконання зобов'язання.
Висновок суду першої інстанції про відмову у стягненні відсотків за користування кредитними коштами та пені базується не на відсутності для цього правових підстав в цілому, а на безпідставності цих вимог банку через відсутність передбаченого обов'язку відповідача по їх сплаті позивачу у анкеті-заяві від 18 лютого 2013 року, з посиланням на те, що надані банком Витяг з Умов і правил надання банківських послуг в ПриватБанку не можуть вважатися складовою частиною спірного кредитного договору.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін і кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням або невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1, 4 ст. 12 ЦПК України). В ході судового розгляду позивач підстави позову, в тому числі щодо стягнення відсотків за користування кредитними коштами, не змінював, вимоги щодо захисту порушеного права, який не суперечить закону, відповідно до ч. 2 ст. 5 ЦПК України, позовна заява банку не містить. Отже, суд не наділений процесуальними повноваженнями розглядати і вирішувати вимоги з інших правових підстав, ніж ті, що були заявлені в суді першої інстанції.
За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Зважаючи на наведене, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно визначив відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» в частині стягнення заборгованості по відсотках за користування кредитними коштами та пені. Доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують і не дають підстав для скасування правильного по суті судового рішення.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення, а рішення Менського районного суду Чернігівської області від 08 серпня 2019 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови виготовлений 23 жовтня 2019 року.
Головуюча: Судді: