Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
11 жовтня 2019 р. справа № 520/6531/19
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Горшкової О.О.,
при секретарі судового засідання - Лук'янчук О.І.,
за участю: представника позивача - Ващенко Р .М., представника відповідача - Міронов А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДФС у Харківській області (61057, Харків, вул. Пушкінська, 46) про скасування податкових повідомлень-рішень, -
Позивач, ОСОБА_2 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із позовом, в якому просить суд визнати незаконними та скасувати податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС України у Харківській області №38-5606-2035, №0021598-5606-2035, №0021599-5606-2035, №0021597-5606- 2035, №33-5606-2035, №34-5606-2035 від 25.02.2019.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є власником нежитлових будівель, як відносяться до будівель промисловості за адресами: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 , а тому в розумінні абз. "є" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України не є об'єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Внаслідок цього, позивач вважає, що у відповідача не було жодних правових підстав для визначення йому податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості у 2016 -2018 роках, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.
Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, вказав, що на нежитлові приміщення, які перебувають у власності ОСОБА_2 не поширюються норми, встановлені п.п.266.2.2 п.266.2 ст. 266 Податкового кодексу України, оскільки позивач не є юридичною особою та не здійснює промислової діяльності, а тому відсутні будь-які правові підстави для не нарахування податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
У судовому засіданні 11.10.2019 року представники сторін підтримали свої правові позиції по справі.
Дослідивши матеріали справи, суд зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, Головним управлінням ДФС України у Харківській області ОСОБА_2 визнано суми податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки (нежитлові будівлі за адресами: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 ) за період 2016-2018 року згідно податкових повідомлень - рішень від 25.02.2019 року № 0021599-5606-2035, № 38-5606-2035, № 0021598-5606-2035, № 34-5606-2035, № 0021597-5606-2035, № 33-5606-2035.
Позивач, не погоджуючись з такими рішеннями відповідача, звернувся до ДФС України зі скаргою.
Рішенням ДФС України від 04.06.2019 року № 4364/Г/99-99-11-05-01-25 скарга ОСОБА_2 залишена без задоволення, а податкові повідомлення - рішення без змін.
Позивач, не погоджуючись з правомірністю та обґрунтованістю вказаних рішень, звернуся до суду із даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 є власником нежитлових будівель за адресами: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 .
Стосовно нежитлових будівель за адресою : АДРЕСА_3 , то як зазначив позивач, 15.12.2003 року ОСОБА_2 придбав нежитлові будівлі літ. «А-1» (площею 457, 0 кв.м.) та літ. «Б-1» (площею 702, 1 кв.м.) на підставі договору купівлі - продажу, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ємельяновою І.Г., який зареєстрований в реєстрі за № 4034.
В подальшому, як пояснив представник позивача, ОСОБА_2 . здійснив реконструкцію вказаних будівель за адресою: м. Харків , АДРЕСА_3 літ. «А -1 » (площею 457 , 0 кв.м .) та літ. «Б-1» (площею 702, 1 кв.м.), за наслідком чого КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» зареєстровано нежитлову будівлю літ. «В-2» (площею 3768, 5 кв.м) та виготовлено відповідний технічний паспорт.
З метою визнання за позивачем права власності на нежитловий будинок літ. «В-2» (площею 3768, 5 кв.м) за адресою: АДРЕСА_3 , ОСОБА_2 звернувся до Жовтневого районного суду м. Харкова.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 31.07.2007 року по справі № 2-4228/07 за ОСОБА_2 визнано право власності на нежитлову будівлю літ. «В-2» (площею 3768, 5 кв.м) за адресою: АДРЕСА_3 .
На підставі вищезазначеного рішення суду, до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 15.10.2010 року внесено відповідний запис про реєстрацію за ОСОБА_2 нежитлової будівлі літ. «В-2», загальною площею 3768, 5 кв.м. за адресою : АДРЕСА_3 (а.с. 113).
Таким чином, наслідком реконструкції будівель літ. «А-1» та літ. «Б-1» за адресою: АДРЕСА_3 стали обставини реєстрації будівлі літ. «В-2» загальною площею 3768, 5 кв.м. за адресою : АДРЕСА_3 , факт чого підтверджено Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 31.07.2007 року по справі № 2-4228/07).
Відтак, будівлі літ. «А-1» та літ. «Б-1» за адресою: АДРЕСА_3 не є окремими (самостійними) об'єктами оподаткування, внаслідок їх знищення в процесі реконструкції, що в свою чергу виключає обов'язок позивача сплачувати податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Стосовно нежитлових будівель за адресою: АДРЕСА_2 літ: «А-3» (площею 3366,8 кв.м), літ'Б-1» (площею 1638, 3 кв. м), літ. « В-1» (площею 2256, 9 кв.м), літ. «Г-1» (площею 968, 5 кв.м), літ. «Ж-1» (площе. 1608, 7 кв.м), літ. «З-1» (площею 216, 0 кв.м), літ. «К-1» (площею 30, 0 кв.м), літ. «Л-1» (площею 2923,0 кв.м), літ. «М-1» (площею 1374, 3 кв.м), літ. « Н-1» (площею 4827, 4 кв. м), літ. «О-1» (площею 66, 3 кв.м), літ. « П-1» (площею 314, 8 кв.м), літ. «Р-1» (площею 2885, 1 кв.м), то право власності на них визнано за ОСОБА_2 рішеннями Жовтневого районного суду м. Харкова від 31.07.2007 по справі № 2-4249/07, від 19.07.2010 по справі № 2-2498/2010, ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 02.08.2010 року по справі № 2-2498/2010.
На підставі вказаних рішень суду, КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» виготовлено технічні паспорти на кожну із перелічених нежитлових будівель, в яких зафіксовано призначення вказаних будівель- нежитлові будівлі, цех, склад, виробничий будинок (а.с. 21-53), що також підтверджується даними експлікацій на вказані споруди та витягами про держану реєстрацію прав КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації».
Суд зазначає, що Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року № 71-VIII (далі - Закон № 71-VIII) запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається із: податку на майно, відмінне від земельної ділянки, транспортного податку та плати за землю.
Згідно з пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (п.п. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України).
Підпунктом 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України визначено перелік об'єктів нерухомості, які не є об'єктами оподаткування.
Відповідно до підпункту 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Згідно підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.
Підпунктом «є» 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України визначено перелік об'єктів нерухомості, які не є об'єктом оподаткування, до яких віднесено будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
Отже, буквальне тлумачення п. «є» 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України вказувало б на те, що лише юридичні особи зареєстровані у формі підприємства мають право на виключення власних промислових будівель з об'єктів оподаткування податком на нерухомість, а юридичні особи зареєстровані у формі господарських товариств чи кооперативів не мають на це право.
Однак, вказане тлумачення вищезазначеної норми носить вузько визначений та односторонній підхід у своїх сутності, що, водночас, не відповідає цілям та спрямованості податку на майно, враховуючи те, що за своєю економічною суттю податок на майно є податком на розкіш, а не податком на засоби виробництва.
Відтак, будь-які будівлі, які призначені для промислового виробництва, незалежно від того, хто є їх власником -фізичні чи юридичні особи звільняються від оподаткування відповідно до вимог п.п. «є» п.266.2.2. ст.266 ПК України.
Суд також враховує правові позиції Верховного Суду, який по аналогічним справам застосував п.п. «є» п.266.2.2. ст.266 ПК України до фізичної особи у постановах по справам №822/2624/16 від 31.01.2018 №813/3803/16 від 10.04.2018 року.
Поряд з цим, оцінюючи можливість застосування до спірних правовідносин п.п. «є» п.266.2.2. ст.266 ПК України, суд також враховує, що х системного аналізу вищезазначеної норми справа слідує, що власники об'єктів нежитлової нерухомості зобов'язані сплачувати податок на нерухоме майно, однак у випадку, якщо такі об'єкти нерухомості належать до будівель промисловості, власники таких об'єктів звільнені від обов'язку сплачувати такий податок.
Суд зазначає, що положення підпункту «є» 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не підлягають розширеному тлумаченню і повязують факт звільнення від оподаткування із цільовим призначенням нежитлової будівлі та можливістю її використання в промислових цілях.
Перелік будівель промисловості закріплений підпунктом «є» 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не є вичерпним, тому наявність вказівки на звільнення від оподаткування складських приміщень промислових підприємств не свідчить про поширення підпункту «є» виключно на промислові підприємства.
При цьому, суд звертає увагу на те, що норми Податкового кодексу України не містять визначення поняття "будівлі промисловості".
Відповідно до п. 5.3 ст. 5 Податкового кодексу України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.
В силу вимог підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України у нежитловій нерухомості виділяють, зокрема будівлі офісні (будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей), будівлі промислові та склади.
Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17 серпня 2000 року №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об'єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.
Відповідно до названого Державного класифікатора будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» (група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості»).
До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», що включає підкласи: 1251.1 «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості»; 1251.2 «Будівлі підприємств чорної металургії»; 1251.3 «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості»; 1251.4 «Будівлі підприємств легкої промисловості»; 1251.5 «Будівлі підприємств харчової промисловості»; 1251.6 «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості»; 1251.7 «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості»; 1251.8 «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро- фаянсової промисловості»; 1251.9 «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне».
Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.
Згідно з ДК 018-2000 до групи (код 125) «Будівлі промислові та склади» належить клас (код 1251) «Будівлі промислові», який включає будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо. До класу (код 1252) «Резервуари, силоси та склади» належать, зокрема, спеціальні склади, складські майданчики.
Виходячи із викладеного, суд приходить до висновку, що будівлі промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення) відповідно до правовстановлюючих документів, що враховують вимоги ДК 018-200, не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Так, як вбачається з даних експлікацій на приміщення, які належать ОСОБА_2 за адресами: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 , то вказані приміщення відносяться за своїм призначенням до складів, цехів, підсобних приміщень, виробничих приміщень.
Окрім того, обставини щодо зміни функціонального призначення будівель за адресою: АДРЕСА_2 літ: «А-3» (площею 3366,8 кв.м), літ'Б-1» (площею 1638, 3 кв. м), літ. « В-1» (площею 2256, 9 кв.м), літ. «Г-1» (площею 968, 5 кв.м), літ. «О-1» (площею 66, 3 кв.м), літ. « П-1» (площею 314, 8 кв.м), літ. «Р-1» (площею 2885, 1 кв.м) під складські та виробничі будівлі підтверджено в Рішенні Жовтневого районного суду м. Харків від 19.07.2010 року по справі № 2-2498/2010 та листом Державного управління екології та природних ресурсів в Харківській області від 21.04.2005 року № 07-25-616 (а.с. 61).
Відтак, нежитлові будівлі за адресою: АДРЕСА_2 літ: «А-3» (площею 3366,8 кв.м), літ'Б-1» (площею 1638, 3 кв. м), літ. « В-1» (площею 2256, 9 кв.м), літ. «Г-1» (площею 968, 5 кв.м), літ. «Ж-1» (площе. 1608, 7 кв.м), літ. «З-1» (площею 216, 0 кв.м), літ. «К-1» (площею 30, 0 кв.м), літ. «Л-1» (площею 2923,0 кв.м), літ. «М-1» (площею 1374, 3 кв.м), літ. « Н-1» (площею 4827, 4 кв. м), літ. «О-1» (площею 66, 3 кв.м), літ. « П-1» (площею 314, 8 кв.м), літ. «Р-1» (площею 2885, 1 кв.м) та літ. «В-2 « за адресою : АДРЕСА_7 ), 3 не є об'єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в силу положень пункту «є» підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, яким встановлено, що не є об'єктом оподаткування будівлі, споруди не об'єктами оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
Окрім того, суд вважає за потрібне звернути увагу, що у 2016 році ставки податку на нерухоме майно встановлювались відповідно до Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у місті Харкові (додаток 1 до Рішення 4 сесії ХМР 6 скликання від 12.01.2011 №126/11 «Про врегулювання питань справляння податків на території міста Харкова відповідно до норм Податкового кодексу України» (в редакції Рішення 36 сесії ХМР 6 скликання «Про внесення змін до Рішення 4 сесії ХМР 6 скликання від 12.01.2011 №126/11 Про врегулювання питань справляння податків на території міста Харкова відповідно до норм Податкового кодексу України» від 21.01.2015 №1793/15). Відповідно до Додатку 2 до Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки нерухомість за адресою: АДРЕСА_2 відноситься до 4 зони.
При цьому, у Додатку 1 до Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, встановлені ставки податку на нерухоме майно залежно від типу та зони нежитлової нерухомості.
Однак, як вбачається з розрахунків контролюючого органу до спірних податкових повідомлень - рішень, ГУ ДФС у Харківській області не враховано вищезазначеного чинника, що, в свою чергу вказує на недотримання контролюючим органом вимог п. 6.2., 6.3. Положення про нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у місті Харкові і відповідних Додатків 1, 2 до Положення, п.5 Додатку 1 до рішення 11 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про місцеві податки і збори у місті Харкові» від 22.02.2017 №542/17, що має своїм наслідком невірний розрахунок податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, розташоване за адресою АДРЕСА_2
Щодо твердження відповідача про те, що норма абз. "є" п.п.266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України розповсюджується лише на промислові підприємства та не розповсюджується на фізичних осіб, то суд зазначає наступне.
З системного аналізу положень Податкового кодексу України, якими врегульовані питання справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, об'єктивно випливає, що поняття "платник податку" безумовно не є тотожним поняттю "об'єкт оподаткування".
При цьому, об'єктом оподаткування є об'єкт нерухомості, а не суб'єкт як власник такої нерухомості. Тобто, при визначенні бази оподаткування визначальними ознаками в даному випадку є саме ознаки нерухомості, а не ознаки її власника.
Таким чином, база оподаткування повинна визначатися без урахування організаційно-правової форми власника та виду здійснення підприємницької діяльності.
Окрім того, відповідно до положень чинного законодавства юридичні особи та фізичні особи-підприємці/фізичні особи належать до однієї категорії учасників господарського процесу, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.
Так, згідно з ч. 2 ст. 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання є: 1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Відповідно до ст. 51 Цивільного кодексу України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Згідно з п. 56.21 ст. 56 Податкового кодексу України у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
Аналогічна норма закріплена в п.п.4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України, яка визначає, що податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
Суд звертає увагу на те, що норма абз. "є" п.п.266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України не містить жодних виключень, обмежень чи застережень щодо включення будівель промисловості, що належать на праві приватної власності фізичним особам, до об'єктів, які не оподатковуються в силу закону.
Таким чином, посилання відповідача на те, що спірні нежитлові приміщення належать фізичній особі, а не промисловому підприємству суд вважає необґрунтованим, оскільки об'єктом оподаткування є саме нежитлові приміщення, які у спірних правовідносинах відносяться до будівель промисловості, а тому в силу приписів пп. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України, вони не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Також, суд вважає за потрібне зазначити, що відповідно до даних витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, ОСОБА_2 є засновником юридичної особи Приватна фірма "Алекс-3", одним з видів діяльності якої за КВЕД 22.23 є виробництво будівельних виробів із пластмас.
Отже, враховуючи те, що ОСОБА_2 є засновником підприємства, яке здійснює виробничу (промислову) діяльність, а відповідачем не надано до суду доказів на підтвердження неможливості використання вказаним підприємством промислових нежитлових будівель за адресами: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 (які є власністю позивача) у власній господарській діяльності чи не за цільовим призначенням, то суд приходить до висновку, що покладення на позивача обов'язку щодо сплати податку на належне позивачу нерухоме майно промислового призначення суперечить підпункту «є» 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України та вказаним положенням Конституції України, з огляду на що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та безпісдтавними.
При цьому, надаючи оцінку спірним рішенням контролюючого органу, які по суті є втручанням суб'єкта владних повноважень у мирне володіння особою своїм майном та його розпорядженням, з огляду на неоднозначність приписів пп. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України, суд зазначає, що у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Серков проти України» від 07.07.2011, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання держави у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: 1) чи є втручання законним; 2) чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; 3) чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» мас широке значення (рішення у справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення у справі «Трегубенко проти України»).
Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч. 2 ст. 2 КАС України).
Частинами першою та другою статті 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
В силу приписів ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з позицією ЄСПЛ, викладеною, зокрема, у справі «Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції», заява № 36985/97, рішення від 23 липня 2002 року, п. 110, адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.
Відповідно до п. 30 рішення ЄСПЛ у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно з п. 29 рішення ЄСПЛ у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року статтю 6 пункт 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
За змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відтак, перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень в обґрунтування правомірності своєї позиції, суд приходить до висновку, що оскаржувані рішення суб'єкта владних повноважень №38-5606-2035, №0021598-5606-2035, №0021599-5606-2035, №0021597-5606- 2035, №33-5606-2035, №34-5606-2035 від 25.02.2019 прийняті безпідставно та необґрунтовано, а відтак підлягають скасуванню. Тому адміністративний позов слід задовольнити в повному обсязі.
Розподіл судових витрат проводиться у відповідності до вимог ст. 139 КАС України.
На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 6-9, 14, 243-246, 250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_2 до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.
Скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області № 38-5606-2035, №0021598-5606-2035, №0021599-5606-2035, №0021597-5606- 2035, №33-5606-2035, №34-5606-2035 від 25.02.2019, відповідно до яких ОСОБА_2 нараховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Стягнути на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) сплачену суму судового збору в розмірі 9605 (дев'ять тисяч шістсот п'ять)грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Харківській області ( вул. Пушкінська, 46, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 395999198).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 21 жовтня 2019 року.
Суддя Горшкова О.О.