вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"10" жовтня 2019 р. м. Київ Справа№ 911/174/17
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Скрипки І.М.
суддів: Михальської Ю.Б.
Тищенко А.І.
при секретарі судового засідання Браславець Ю.Ю.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 10.10.2019
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Державного сільськогосподарського підприємства "Головний селекційний центр України" на рішення Господарського суду Київської області від 07.06.2018 (повний текст складено і підписано 31.07.2018)
у справі №911/174/17 (суддя Бацуца В.М.)
за позовом Приватно-орендної агрофірми "Україна"
до Державного сільськогосподарського підприємства "Головний селекційний центр України"
про стягнення 2 044 795,27 грн.
В судовому засіданні 10.10.2019 відповідно до ст.ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2017 Приватно-орендна агрофірма «Україна» (позивач) звернулась до Господарського суду Київської області з позовом до Державного сільськогосподарського підприємства «Головний селекційний центр України» (відповідач) про стягнення 2 044 795, 27 грн.
Позовні вимоги обґрунтовувались безпідставним невиконанням відповідачем свого обов'язку щодо відшкодування у повному обсязі вартості наданих послуг та виконаних робіт згідно з договором № 1/51 про надання послуг від 31.03.2010, укладеним між Державним сільськогосподарським підприємством «Головний селекційний центр України» та Приватно-орендною агрофірмою «Україна», який в подальшому було визнано недійсним у відповідності до рішення Господарського суду Київської області від 27.08.2014 у справі № 911/357/13-г.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Рішенням Господарського суду Київської області від 07.06.2018 у справі № 911/174/17 позов Приватно-орендної агрофірми «Україна» задоволено, вирішено стягнути з Державного сільськогосподарського підприємства «Головний селекційний центр України» на користь Приватно-орендної агрофірми «Україна» 9 018 010, 08 грн. відшкодування вартості наданих послуг та виконаних робіт.
Приймаючи рішення про задоволення позову, місцевий господарський суд виходив із встановлених у справі №911/357/13-г та № 911/972/13 обставин недійсності договору про надання послуг за № 1 (51/2010) від 31.03.2010 та договору комісії № 2 (52/2010) від 31.03.2010, а також вирішеного між сторонами спору в межах справи № 18/122-12/2 за позовом Приватно-орендної агрофірми «Україна» до Державного сільськогосподарського підприємства «Головний селекційний центр України» про стягнення 17 118 871, 75 грн.
За рішенням суду у справі № 18/122-12/2 позивачу відмовлено в задоволенні позову з огляду на те, що вимога про виконання зобов'язань за недійсним договором не ґрунтується на законі, позивач обрав невірний спосіб захисту та повинен був звернутися з вимогою про відшкодування вартості того, що одержано за недійсним правочином, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Сума, що підлягає відшкодуванню у даній справі складає вартість послуг за цінами на момент відшкодування, відповідно до висновку № 69/7 за результатами проведення судової комплексної економічної та товарознавчої експертизи, складеним 14.06.2017 Товариством з обмеженою відповідальністю «Центр судових експертиз «Альтернатива» за мінусом заліку зустрічних вимог - 1 319 184, 70 грн. та вартості отриманої від відповідача продукції - 994 439, 84 грн.
Враховуючи заяву відповідача про застосування строку позовної давності, суд першої інстанції виходив з того, що підставою заявленого позову є встановлена судом недійсність договору за рішенням суду у справі №911/357/13-г, яке набрало законної сили у вересні 2014, а тому строк позовної давності при зверненні до суду у січні 2017 не пропущений.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Господарського суду Київської області від 07.06.2018 у цій справі та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Згідно доводів апеляційної скарги:
- судовими рішеннями у справах № 911/357/13-г, № 911/972/13, які мають преюдиціальне значення при вирішенні даної справи, договір № 1/51 і договір № 2/52 визнані недійсними, при цьому суди з урахуванням приписів ст. 216 ЦК, ст. 208 ГК, зазначили, що зобов'язання за спірними договорами вважаються недійсними на майбутнє з моменту набрання відповідним судовим рішенням законної сили у зв'язку із неможливістю повернути все одержане за ними;
- правові наслідки, передбачені частиною першою та другою ст. 216 ЦК України, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (ч. 3 ст. 216 ЦК України);
- на думку відповідача, за висновками судів, які набрали законної сили, встановлено, що неможливо за цими договорами застосувати реституцію, а особливості полягають в тому, що якщо за правочином, визнаним недійсним, права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, то наслідки у вигляді реституції застосовані бути не можуть, але згідно з частиною другою ст. 236 ЦК України можливість настання таких прав та обов'язків у майбутньому припиняються;
- експертний висновок № 69/17 від 14.06.2017, складений ТОВ «Центр судових експертиз «Альтернатива» за результатами проведення судової комплексної економічної та товарознавчої експертизи, яким обґрунтовано рішення суду першої інстанції в частині визначення суми вартості виконаного на момент відшкодування, апелянт вважає таким, що складений з порушеннями норм чинного законодавства;
- відповідач стверджує, що експерт, якій доручено проведення товарознавчої експертизи, не мала права на проведення експертизи згідно ухвали від 09.03.2017, оскільки одним з питань, поставлених на вирішення, є визначення вартості послуг (робіт), яке виходить за межі спеціальних знань саме цього експерта, як експерта товарознавчої експертизи по об'єктах, до яких належать виключно товари (обладнання та сировина, товари народного споживання та інші товари);
- висновок № 69/17 від 14.06.2017, складений ТОВ «Центр судових експертиз «Альтернатива» є таким, що порушує норми ст. 10 розділу 11 Закону України «Про судову експертизу», абз. 1 п. 1.1, абз. 5 п. 2.3 розділу ІІ та п. 1.2 розділу ІV Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5;
- акти наданих послуг та технологічні карти не містять розгорнутої інформації щодо обсягу наданих послуг/виконаних робіт, не містять зазначення кількості осіб, задіяних при виконанні робіт, доказів наявності на підприємстві відповідної техніки чи їх оренди; договорів купівлі-продажу мінеральних добрив та різних хімічних рідин, які застосовуються при обробітку землі та рослинних культур; а в процесі проведення судової експертизи, експерти не запитували будь-яких інших документів у позивача або відповідача на підтвердження реального здійснення господарських операцій та підтвердження їх обсягу.
Окрім того, відповідач вважає помилковими висновки суду першої інстанції про те, що строк позовної давності не пропущений позивачем, оскільки предметом позову в оскаржуваній справі було відшкодування вартості наданих послуг в порядку ст. 216 ЦК України за цінами, що існують на момент такого відшкодування; дана заборгованість входила до складу позовних вимог, заявлених позивачем у грудні 2012 (справа № 18/122-12/2).
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.08.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача.
Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції склад суду змінювався.
Відповідно до акту прийняття-передачі судової справи від 02.10.2018 справу № 911/174/17 передано до Північного апеляційного господарського суду.
Апеляційна скарга приймалась до провадження зміненим складом суду згідно ухвал від 22.10.2018, від 12.12.2018,від 10.09.2019.
У розгляді апеляційної скарги оголошувалась перерва ухвалами від 14.11.2018, 29.11.2018, 07.02.2019, 23.04.2019, 06.06.2019, 04.07.2019.
До справи під час апеляційного провадження позивачем подано відзив на апеляційну скаргу; письмові пояснення та додаткові письмові пояснення позивача, надійшла також відповідь на відзив від Державного сільськогосподарського підприємства «Головний селекційний центр України», додаткові письмові пояснення та додаткові пояснення № 2 по справі. В ході перегляду судового рішення в апеляційному порядку ставилось питання щодо необхідності проведення повторної судової експертизи, з цього приводу отримані додаткові письмові пояснення сторін, які залучені до справи 25.06.2019, 04.07.2019.
Явка представників сторін
Відповідачем у справі в судових засіданнях апеляційної інстанції підтримано доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній та додатково наданих письмових поясненнях, оскаржуване рішення відповідач просив скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Представник позивача в судових засіданнях апеляційної інстанції заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.
Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвал в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень (ч. 3 ст. 120 ГПК України).
Учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції
31 березня 2010 між Приватно-орендною агрофірмою «Україна» та Державним сільськогосподарським підприємством «Головний селекційний центр України» було укладено договір про надання послуг № 1/51.
Відповідно до пункту 1.1 договору з метою залучення ресурсів і фахівців для організації та виконання бізнес-процесів (робіт (послуг) у рослинництві), концентрації ресурсів і зусиль на ключових напрямах діяльності, економії витрат на реалізацію завдань та проектів, істотного зниження ризиків (операційних, фінансових, управлінських, облікових та ін. бізнес-ризиків) та досягнення замовником господарських цілей: по вирощуванню сільськогосподарських товарів (кукурудзи, пшениці, ріпаку, сої, соняшнику, та ін.) на всіх площах, які обробляє замовник; торгівлі (продажу) зерном, насінням та кормами для тварин; заготівлі, виробництва та переробки сільськогосподарських товарів (продукції), замовник замовляє, а виконавець зобов'язується надавати послуги у рослинництві та послуги супутні веденню сільськогосподарської діяльності...
Пунктом 1.3 договору встановлено, що замовник задля як найскорішого та ефективного досягнення своїх господарських цілей, враховуючи згоду, зацікавленість та відповідний досвід виконавця, бере на себе безумовне та безвідкличне зобов'язання доручити виключно виконавцю реалізувати (продати) сільськогосподарську продукцію (товари) з врожаю, зібраного за цим договором виконавцем, на умовах договору комісії, узгоджених сторонами, не пізніше дати підписання цього Договору.
Згідно п. 8.1 договору, він набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2015, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх обов'язків.
В додатку № 2 до договору № 1 про надання послуг від 30 березня 2010, сторонами погоджено (встановлено) розцінки за виконані роботи (послуги).
Згідно наявного у справі технічного завдання від 01.08.2010 на 2010-2011 замовник замовляє виконавцю виконати частину обумовлених договором послуг на площі 954 га земельної ділянки, зокрема, щодо вирощування кукурудзи, сої, озимого ріпаку, озимої пшениці, вівса.
Пунктом 2.4 договору сторони погодили, що вартість наданих послуг вказується в актах наданих послуг, які підписуються сторонами.
У п. 2.6 договору визначені строки оплати, які настають після підписання акту наданих послуг не пізніше 3-х (трьох) днів. Оплата наданих за цим Договором послуг вважається здійсненою замовником у разі погашення зобов'язань замовника за цим Договором зарахуванням зустрічних однорідних вимог чи за домовленістю сторін.
До справи позивачем долучені акти про прийняття-передачу виконаних робіт з технічними картками.
31.03.2010 між Приватно-орендною агрофірмою «Україна» (Комісіонер) та Державним сільськогосподарським підприємством «Головний селекційний центр України» (Комітент) було укладено договір комісії № 2/52.
Згідно з Договором комісії Комісіонер зобов'язаний за дорученням Комітента за винагороду здійснити для Комітента від свого імені одну або кілька операцій з реалізації (продажу) сільськогосподарської продукції (товарів), а саме врожаю сільськогосподарських культур, зібраних за договором про надання послуг № 1 від 31.03.2010, в межах обсягів такого врожаю та за цінами, що узгоджуються Комісіонером з третіми особами (Покупцями) при підписанні Договорів продажу сільськогосподарської продукції (товарів), але не нижче ринкових цін.
Таким чином, позивачем виконувались роботи по вирощуванню сільськогосподарської продукції на полях відповідача, здійснювалась реалізація вирощеної продукції від імені відповідача (по договору комісії), грошові кошти від реалізації зараховувались в оплату виконаних робіт на підставі актів заліку взаємних вимог.
Рішенням Господарського суду Київської області від 27.08.2014 у справі № 911/357/13-г за позовом Державного сільськогосподарського підприємства «Головний селекційний центр України» до Приватно-орендної агрофірми «Україна» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Міністерства аграрної політики та продовольства України, визнано недійсним договір про надання послуг за №1/51, укладений 31.03.2010.
Рішенням Господарського суду Київської області від 25.04.2013, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.07.2013, постановою Вищого господарського суду України від 31.03.2014 у справі № 911/972/13 за позовом Державного сільськогосподарського підприємства «Головний селекційний центр України» до Приватно-орендної агрофірми «Україна» визнано недійсним договір комісії № 2/52 від 31.03.2010 року.
Недійсність договорів № 1/51, № 2/52 від 31.03.2010, укладених між сторонами, встановлена рішеннями судів, які набрали законної сили, у зв'язку з чим зазначені обставини є доведеними і не підлягають доказуванню на підставі ч. 4 ст. 75 ГПК України, про що правильно зазначив суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
Окрім того, в межах справи № 18/122-12/2 розглянуто спір за позовом Приватно-орендної агрофірми «Україна» до Державного сільськогосподарського підприємства «Головний селекційний центр України» про стягнення 17 118 871, 75 грн., з яких 16 769 891, 85 грн. основного боргу, 165 780, 72 грн. пені, 110 360, 38 грн. процентів річних та 72 838, 80 грн. інфляційних втрат.
Підставою заявлених вимог про стягнення коштів позивач визначав невиконання відповідачем зобов'язань за договором № 1/51 від 31.03.2010 в частині неповної оплати за виконані роботи, наявністю заборгованості, яку просив стягнути на свою користь.
Після направлення справи на новий розгляд, рішенням Господарського суду Київської області від 26.01.2016 у справі № 18/122-12/2 відмовлено у задоволенні позову повністю.
При прийнятті остаточного рішення у вказаній справі, вже враховувались та були відомі обставини щодо недійсності укладених договорів № 1/51, № 2/52 від 31.03.2010.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.04.2016 скасовано рішення Господарського суду Київської області від 26.01.2016 у справі № 18/122-12/2 та прийнято нове, яким позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з Державного сільськогосподарського підприємства «Головний селекційний центр України» на користь Приватно-орендної агрофірми «Україна» 5 777 206, 91 грн. заборгованості, 158 471, 64 грн. пені, 272 855, 14 грн. 3 % річних, 1 670 539, 93 грн. інфляційних втрат.
Постановою Вищого господарського суду України від 15.06.2016 постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.04.2016 у справі № 18/122-12/2 залишено без змін.
Постановою Верховного Суду України від 19.10.2016 постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.04.2016 та постанову Вищого господарського суду України від 15.06.2016 скасовано, а рішення Господарського суду Київської області від 26.01.2016 залишено в силі.
Обставини щодо виконаного сторонами за договором № 1/51 від 31.03.2010 були встановлені при розгляді справи № 18/122-12/2, зокрема при вирішенні спору у даній справі доведеними є обставини про здійснення сторонами заліку зустрічних однорідних вимог на суму 1 319 184,70 грн. за актами від 01.12.2010, та про вартість викупленої відповідачем у позивача продукції на суму 994 439, 84 грн.
Відповідно до постанови Верховного Суду у справі № 18/122-12/2 від 19.10.2016:
- чинне законодавство не передбачає визнання недійсним правочину на майбутнє. У майбутньому можуть бути припинені виключно права та обов'язки сторін за тим недійсним правочином, за яким ці права та обов'язки передбачалися на майбутнє. Тобто визнання недійсним договору та визнання недійсним зобов'язання не є тотожними поняттями, оскільки в силу прямої вказівки закону договір, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення, а визнання недійсним зобов'язання за цим договором стосується наслідків недійсності такого договору.
- правові наслідки недійсності правочину та господарського зобов'язання регулюються спеціальними правовими нормами, ст. 216 ЦК і ст. 208 ГК відповідно, а тому до таких правовідносин загальні норми про виконання зобов'язання та про відповідальність за його порушення не застосовуються;
- судовими рішеннями у справах № 911/357/13-г, № 911/972/13, які мають преюдиціальне значення при вирішенні справи, що розглядається, Договір № 1/51 і Договір № 2/52 визнані недійсними. При цьому суди з урахуванням приписів ст. 216 ЦК, ст. 208 ГК, зазначили, що зобов'язання за спірними договорами вважаються недійсними на майбутнє з моменту набрання відповідним судовим рішенням законної сили у зв'язку із неможливістю повернути усе одержане за ними;
- за таких обставин суди апеляційної та касаційної інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що Договір № 1/51 і Договір № 2/52 визнано у судовому порядку недійсними на майбутнє (з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду), а тому позивач має право вимагати виконання зобов'язань за цими договорами.
- таким чином, суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, на підставі яких дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову з огляду на те, що вимога про виконання зобов'язань за недійсним договором не ґрунтується на законі, позивач обрав невірний спосіб захисту та повинен був звернутися з вимогою про відшкодування вартості того, що одержано за недійсним правочином, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Виходячи із наведених правових висновків, вимоги позивача, що становлять предмет позову у даній справі, а саме: відшкодування вартості того, що одержано за недійсним правочином, за цінами, які існують на момент відшкодування, суд першої інстанції правомірно визнав обґрунтованими.
Спір між сторонами вирішено з урахуванням заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог, згідно з якою, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь 9 018 010, 08 грн. відшкодування вартості наданих послуг та виконаних робіт.
Доводи апелянта щодо неможливості застосування реституції у спірних відносинах є необґрунтованими, з огляду на наведене правозастосування положень закону у постанові Верховного Суду від 19.10.2016 у справі №18/122-12/2 саме у відношенні недійсності договорів № 1/51 і Договір № 2/52 від 01.03.2010, визнаних недійсними рішеннями у справах № 911/357/13-г, №911/972/13.
Згідно з ч. 3 ст. 216 ЦК України, правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.
Разом з тим, якщо за правочином, визнаним недійсним, права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, то наслідки у вигляді реституції застосовані бути не можуть, але згідно з частиною другою статті 236 ЦК України можливість настання таких прав та обов'язків у майбутньому припиняються.
Тлумачення апелянтом зазначених норм як встановлення особливих умов чи наслідків недійсності укладених між сторонами договорів, судом апеляційної інстанції прийнято бути не може, оскільки у ч. 2 ст. 236 ЦК України ідеться про те, коли за недійсним правочином права та обов'язки виникнуть в майбутньому. Тоді як спір у даній справі стосується виконання договорів № 1/51 і № 2/52 від 01.03.2010, що вже мало місце, тобто за такими договорами вже виникли відповідні права та обов'язки, і не стосується тих прав та обов'язків, які могли виникнути з договорів у майбутньому.
З урахуванням наведеного, при прийнятті рішення у справі, судом першої інстанції заперечення відповідача щодо того, що у спірних відносинах у нього не виник та відсутній обов'язок щодо відшкодування позивачу вартості наданих послуг та виконаних робіт за цінами, які існують на момент відшкодування, правомірно визнано необґрунтованими, та правильно зазначено, що такі спростовуються:
- висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 19.10.2016 у справі № 18/122-12/2, а також
- висновками суду у даній справі, оскільки у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Суму позову 9 018 010, 08 грн. визначено як суму відшкодування вартості виконаних робіт (наданих послуг) за цінами на момент відшкодування 11 331 634, 62 грн. за мінусом отриманого від відповідача по договору, а саме:
- здійснення сторонами розрахунку по договору шляхом заліку зустрічних однорідних вимог на суму 1 319 184,70 грн. за актами від 01.12.2010,
- вартості викупленої відповідачем у позивача продукції на суму 994 439, 84 грн.
Загальна ринкова вартість послуг (робіт), наданих (виконаних) Приватно-орендною агрофірмою «Україна» за договором № 1/51 про надання послуг від 31.03.2010, прийнята до розрахунку суми належної до стягнення з відповідача за поданим позовом, у рішенні суду підтверджена висновком експертизи від 14.06.2017 № 69/17 за результатами проведення судової комплексної економічної та товарознавчої експертизи, складеним Товариством з обмеженою відповідальністю «Центр судових експертиз «Альтернатива».
Відповідно до вказаного висновку, станом на момент відшкодування - день звернення до господарського суду - 12 січня 2017 визначено загальну вартість робіт, виконаних позивачем за договором № 1/51 про надання послуг від 31.03.2010, відповідно до наявних у справі актів про прийняття - передачу виконаних робіт №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 3/1, 7/1, 9/1, 10/1, 12/1 від 01 грудня 2010 та проміжних актів про прийняття - передачу виконаних робіт №№ 1,2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15 від 01 березня 2011, яка становить 11 331 634, 62 грн.
Оцінюючи надані до справи докази в їх сукупності, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача 9 018 010, 08 грн., як суми відшкодування вартості наданих послуг та виконаних робіт у зв'язку із визнанням недійсним договору про надання послуг за № 1/51, укладеного 31 березня 2010 між Приватно-орендною агрофірмою «Україна» та Державним сільськогосподарським підприємством «Головний селекційний центр України», у відповідності до рішення Господарського суду Київської області від 27.08.2014 у справі № 911/357/13-г.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції розглянув заяву відповідача про застосування строку позовної давності, та встановивши, що рішення Господарського суду Київської області від 27.08.2014 у справі № 911/357/13-г, яким визнано недійсним договір про надання послуг за № 1/51, укладений 31 березня 2010 між Приватно-орендною агрофірмою «Україна» та Державним сільськогосподарським підприємством «Головний селекційний центр України», набрало законної сили тільки у вересні 2014, дійшов правильного висновку, що загальна позовна давність по заявленій позовній вимозі не спливла, і відповідно позивач в межах строків позовної давності звернувся в господарський суд із позовом до відповідача за захистом своїх прав і інтересів.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що рішення суду має бути залишеним без змін, виходячи з наступного.
Вимоги позивача, заявлені у даній справі, стосуються наслідків недійсного правочину, визнаного недійсним за рішенням суду у справі №911/357/13-г від 27.08.2014, зокрема, позивач просить стягнути суму вартості отриманого відповідачем за недійсним правочином № 1 (51/2010) від 31.03.2010 за цінами на момент звернення до суду.
Підставою заявленого позову є встановлена судом недійсність договору, а тому строк позовної давності не пропущений, у зв'язку з чим в цій частині доводи апеляційної скарги підлягають відхиленню, оскільки суд першої інстанції у рішенні правильно відзначив, що відповідне судове рішення (про недійсність договору) набрало законної сили тільки у вересні 2014, відповідно загальна позовна давність по заявленій позовній вимозі не спливла, і позивач в межах строків позовної давності звернувся в господарський суд із позовом до відповідача за захистом прав і інтересів.
Посилання апелянта на ч. 2 ст. 236 ЦК України не стосуються даного правочину, оскільки вказані норми регулюють відносини у разі коли за недійсним правочином права та обов'язки виникнуть в майбутньому, тобто, договір укладений 31.03.2010 щодо виконання с/г робіт у 2019 році; відповідно якщо у 2018 правочин визнали недійсним, то можливість настання прав та обов'язків у майбутньому припиняється (виконання цього правочину у 2019 році не настане).
Доводи апеляційної скарги у цій частині не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного у справі судового рішення, оскільки їм вже було надано належну оцінку судом першої інстанції, який обґрунтовано їх відхилив і такі не спростовують зроблених судом висновків про наявність підстав для стягнення з відповідача 9 018 010, 08 грн., як суми відшкодування вартості наданих послуг та виконаних робіт у зв'язку із визнанням недійсним договору про надання послуг за № 1/51, укладеного 31 березня 2010 року між Приватно-орендною агрофірмою «Україна» та Державним сільськогосподарським підприємством «Головний селекційний центр України», у відповідності до рішення Господарського суду Київської області від 27.08.2014 у справі №911/357/13-г.
Підлягають відхиленню також твердження відповідача про неналежність як доказу - висновку експертизи № 69/17 за результатами проведення судової комплексної економічної та товарознавчої експертизи, складеного 14.06.2017 Товариством з обмеженою відповідальністю «Центр судових експертиз «Альтернатива», оскільки у даному випадку іншого належного у справі немає, і відповідач такого у спростування не надав (п. 2 ч. 1 ст. 99 ГПК), щодо проведення судової експертизи під час апеляційного перегляду рішення апелянт заперечував та вважав недоцільним проведення судової комплексної економічної та товарознавчої експертизи з питань, по яких раніше проводилася експертиза (письмові пояснення з цього приводу залучені до справи 04.07.2019).
Посилання апелянта на порушення норм ст. 10 розділу 11 Закону України «Про судову експертизу», абз. 1 п. 1.1, абз. 5 п. 2.3 розділу ІІ та п. 1.2 розділу ІV Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5, є лише його твердженнями, не підтвердженими належними доказами, у зв'язку з чим апеляційним судом враховується наступне.
Згідно із статтею 1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового розслідування чи суду.
Судовими експертами можуть бути особи, які мають необхідні знання для надання висновку з досліджуваних питань (ч. 1 ст. 10 закону).
Судову експертизу, за результатами якої складено висновок № 69/17 від 14.06.2017, проведено експертами, атестованими Міністерством юстиції України Тихоненко І.П. (економічна частина) та Желавською О.О. (товарознавча частина) з попередженням експертів про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку.
Товарознавча частина експертизи проведена судовим експертом-товарознавцем Желавською О.О. , яка має вищу торгівельно-економічну освіту, кваліфікацію судового експерта за спеціальністю 12.1 «Визначення вартості обладнання, сировини, машин та товарів народного споживання», стаж судової експертної роботи в галузі товарознавства з 1990 року, свідоцтво № 1834 від 28.10.2016, видане на підставі рішення Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України, дійсне до 28.10.2019.
Згідно із статтею 1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового розслідування чи суду.
Судовими експертами можуть бути особи, які мають необхідні знання для надання висновку з досліджуваних питань (ч. 1 ст. 10 закону).
За змістом висновку № 69/17 від 14.06.2017 на стор. 9-10 щодо нормативного регулювання проведення експертизи по об'єкту дослідження, а саме визначення ринкової вартості наданих послуг у рослинництві та послуг супутніх веденню сільськогосподарської діяльності відповідно до договору про надання послуг № 1/51 від 31.03.2010 міститься обґрунтування з посиланням на положення Галузевого стандарту вищої освіти України ГСВОУ 8.03051003:2012, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 27.11.2012 № 1324 щодо галузі знань 0305 «Економіка та підприємництво» та напрямку підготовки 030510 «Товарознавство і торговельне підприємництво» за спеціальністю 8.03051003 «Експертиза товарів та послуг».
Так, у вказаному Галузевому стандарті СВОУ зазначені освітньо-кваліфікаційні характеристики, які встановлюють кваліфікаційні вимоги до діяльності фахівця з експертизи товарів та послуг та державні вимоги до рівня компетенції особи, яка здобула вищу освіту за цією спеціальністю. Під компетенцією, відповідно до змісту цього стандарту, слід розуміти надані особі повноваження, коло її службових та інших прав і обов'язків; фаховою компетенцією типового завдання спеціалістів за кваліфікацією «Експертиза товарів та послуг», серед інших, є здатність здійснювати експертизу товарів та послуг за замовленням.
Згідно із положеннями ст. 4 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» однією із форм здійснення оціночної діяльності в Україні є рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна), яке полягає в їх критичному розгляді та наданні висновків щодо їх повноти, правильності виконання та відповідності застосованих процедур оцінки майна вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, в порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами з оцінки майна.
В обґрунтування своїх доводів апелянтом не надано суду рецензії на висновок експертизи № 69/17 від 14.06.2017, яким би останній було класифіковано як такий, що не відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки, є неякісним чи не може бути використаний з метою, вказаною у його тексті.
Твердження про не витребування від відповідача додаткових первинних документів при проведенні експертизи також не підтверджують недостатність чи неповне дослідження експертами, оскільки у висновку (стор. 10) в цій частині відзначено, що в наданих матеріалах справи достатньо вихідних даних для проведення судової товарознавчої експертизи, а дослідження проводилось на підставі наданих матеріалів справи, шляхом вивчення та аналізу змісту цих матеріалів, законодавчих, нормативних та інформаційних джерел, що зазначені у вступній частині висновку. В ході проведення експертизи ретельно досліджувались, відповідно до зазначеного в переліку актів, відомості щодо характеристики робіт, витратних матеріалів (пального та засобів захисту рослин і посадкового матеріалу), їх первісної вартості та дати виконання робіт. При ретельному вивченні наданих матеріалів справи, а конкретно змісту актів прийняття-передачу виконаних робіт від 01.12.2010 та проміжних актів про прийняття-передачу виконаних робіт від 01.03.2011 та технологічних карт до них, на які йде посилання у питанні ухвали, експерт їх зміст приймав як правдивий; у процесі товарознавчого дослідження визначалась ринкова вартість послуг (робіт) за станом на 12.01.2017.
Згідно з п.п. 2.15, 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене Наказом Міністерства фінансів України 24.05.1995 № 88, первинні документи підлягають обов'язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув'язка окремих показників (п. 2.15);
- у разі виявлення невідповідності первинного документа вимогам законодавства у сфері бухгалтерського обліку такі документи з письмовим обґрунтуванням передаються керівнику підприємства, установи. До окремого письмового рішення керівника такі документи не приймаються до виконання (п. 2.16).
Належних доказів, що первинні документи, які складались сторонами по виконанню договору № 1/51 від 31.03.2010, та які досліджувались експертом при складанні висновку експертизи № 69/17 від 14.06.2017, не прийняті до обліку господарських операцій в бухгалтерському обліку відповідача, до матеріалів справи не надано.
Рішення керівника про неприйняття до виконання актів прийняття-передачі виконаних робіт від 01.12.2010 та проміжних актів про прийняття-передачу виконаних робіт від 01.03.2011, технологічних карт через їх невідповідність вимогам законодавства, відповідач також не представив.
Оцінивши матеріали справи з огляду на наведені в апеляційній скарзі обґрунтування, апеляційний суд не знаходить підстав для скасування прийнятого у справі судового рішення.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.
Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303-А, п.29).
За таких обставин решту аргументів відповідача (апелянта) суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду першої інстанції про задоволення позову.
Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.
Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, апеляційна скарга Державного сільськогосподарського підприємства «Головний селекційний центр України» задоволенню не підлягає, рішення суду у справі має бути залишене без змін.
У відповідності до ст. 129 ГПК України судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу Державного сільськогосподарського підприємства "Головний селекційний центр України" на рішення Господарського суду Київської області від 07.06.2018 у справі №911/174/17 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 07.06.2018 у справі №911/174/17 залишити без змін.
3. Матеріали справи №911/174/17 повернути до Господарського суду Київської області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови складено 22.10.2019.
Головуючий суддя І.М. Скрипка
Судді Ю.Б. Михальська
А.І. Тищенко