Справа № 426/10596/17
Провадження № 22-ц/810/564/19
15 жовтня 2019 року Луганський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Назарової М.В.,
суддів: Карташова О.Ю., Луганської В.М.
за участю секретаря Сінько А.І.
учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Луганського апеляційного суду в м. Сєвєродонецьку в порядку спрощеного провадження,
апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі свого представника - адвоката Цибульника Олексія Сергійовича
на рішення Сватівського районного суду Луганської області від 10 червня 2019 року,ухваленого Сватівським районним судом у складі: судді Бабічевої Л.П. в приміщенні того ж суду,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,
У червні 2017 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу, який згодом уточнила та який мотивувала тим, що 26 листопада 2015 року відповідачка ОСОБА_2 залишилася винна позивачці 24000 грн, про що написала боргову розписку. Відповідно до вказаної розписки відповідачка повинна була повернути позивачці вищевказану грошову суму до 26 листопада 2016 року.
На початку 2017 року позивачка звернулася до відповідачки з вимогою повернути їй борг, однак остання відмовилася повертати грошові кошти, порушивши взяті на себе зобов'язання по поверненню позивачці грошових коштів.
Оскільки відповідачка не виконала взяті на себе боргові зобов'язання у встановлений розпискою строк, з посиланням на застосування до спірних правовідносин вимог ст. 526, 625, ч. 1 ст. 527, ч. 1 ст. 530, ст. 146, ч. 2 ст. 1047 ЦК України позивачка просила стягнути з відповідачки на її користь борг у розмірі 24540 грн, що складається із суми боргу 24000 грн, 3 % річних від суми боргу за кожен місяць 60 грн. за 9 місяців 540 грн.
На позовну заяву відповідачкою ОСОБА_2 надано заперечення про невизнання позову, оскільки позивачка ОСОБА_1 грошові кошти відповідачу не давала і відповідачка ніяких коштів у позивачки не позичала. Розписку на суму 24000 грн. вона писала, однак це сума, яку вона мала сплатити за майно, що залишилося у проданому батьком позивача будинку за адресою: АДРЕСА_1 , який вона придбала згідно договору купівлі-продажу від 26.11.2015 року. Згодом це майно було забрано іншими особами з будинку.
Рішенням Сватівського районного суду Луганської області від 10 червня 2019 року взадоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу відмовлено за необґрунтованістю. Рішення суду мотивоване недоведеністю існування боргового зобов'язання відповідачки перед позивачкою, оскільки грошові кошти у сумі 24000 грн у власність позивачки відповідачкою ОСОБА_2 не передавалися, що визнали сторони у судовому засіданні. Враховуючи необґрунтованість позовних вимог про стягнення суми боргу, суд вважав такими, що не підлягають задоволенню і позовні вимоги про стягнення 3 % річних від простроченої суми на підставі ст. 625 ЦК України як похідні від вищезазначених вимог.
Позивачка ОСОБА_1 в особі свого представника - адвоката Цибульника Олексія Сергійовича звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій вважає оскаржуване рішення необґрунтованим та незаконним, винесеним з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права, тому просить скасувати оскаржуване рішення та задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1
Доводами апеляційної скарги є те, що судом не взято до уваги, що метою позову ОСОБА_1 було стягнення в примусовому порядку грошових коштів, які їй зобов'язалася сплатити відповідачка відповідно до розписки від 26.11.2015 року в строк до 26.11.2016 року. Підставою для написання розписки було погоджене між сторонами залишення речей у проданому батьком позивачки будинку, за які позивачка сплатила своєму батьку гроші, а відповідачка зобов'язалася сплатити тій грошові кошти. Тобто, спір між сторонами виник не з приводу договору позики, а з невиконання умов за розпискою, яка підтверджує обов'язок відповідачки сплатити позивачці грошові кошти, які позивачка сплатила за відповідачку. Спірні правовідносини регулюються загальними нормами про зобов'язальні відносини, а суд помилково застосував до цих відносин вимоги ст. 1047, 1046, 640 ЦК України.
Від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому зазначено, що суд першої інстанції вірно зазначив правову природу спірних правовідносин, встановивши, що ОСОБА_1 грошові кошти у позику відповідачу не передавала, а відповідач ОСОБА_2 не приймала на себе зобов'язання з їх повернення у погоджені сторонами строки, тому дійшов обґрунтованого висновку про те, що між сторонами склалися правовідносини, не пов'язані із передачею грошових коштів у позику, та правильно відмовив у задоволенні позову, тому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін.
Протоком автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.07.2019 року головуючим у справі визначено суддю Назарову М.В., склад колегії - Карташов О.Ю., Стахова Н.В.
Апеляційне провадження по справі було відкрито 15 липня 2019 року, ухвалою суду від 25 липня 2019 року справу призначено до апеляційного розгляду на 20 серпня 2019 року об 11-30.
20 серпня 2018 року у зв'язку із перебування у відпустці судді Карташова О.Ю. та у відрядженні судді Стахової Н.В. розгляд справи відкладений на 24 вересня 2019 року о 12.20.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.09.2019 року вилучено зі складу колегії суддю Стахову Н.В. у зв'язку з перебуванням у відпустці та замінено на нового суддю Луганську В.М.
Ухвалою від 18 вересня 2019 року задоволено клопотання Цибульника О.С. про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції та доручено Сватівському районному суду Луганської області.
24 вересня 2019 року розгляд справи не відбувся у зв'язку із неможливістю встановити відеоконференцзв'язок зі Сватівським районним судом Луганської області (а.с. 43), розгляд справи відкладений на 15 жовтня 2019 року о 15.30 год., подовжено розгляд справи у відповідності до вимог ч. 2 ст. 371 ЦПК України на 15 днів.
Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що брали участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає скаргу такою, що підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов'язанням її повернення та дати отримання коштів.
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 у справі № 6-1967цс15, і застосовуючи вказані правові норми у подібних правовідносинах Верховний Суд не змінював вказану правозастосовну практику, зокрема у постанові від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16-ц.
Судом встановлено, що 26 листопада 2015року відповідач ОСОБА_2 написала розписку та поставила свій підпис про те, що зобов'язується виплатити грошові кошти у розмірі 24000 грн. позивачу ОСОБА_1 протягом 12 місяців до 26 листопада 2016 року (а.с. 219 т. 1).
Сторони в суді першої інстанції визнали ту обставину, що зазначена у вищевказаній розписці сума грошових коштів у розмірі 24000 грн є сумою коштів за майно, яке залишилось у проданому відповідачу батьком позивача будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та яке належало батьку позивача.
Судом досліджено копію договору купівлі-продажу житлового будинку від 26 листопада 2015 року, відповідно до умов якого ОСОБА_4 продав відповідачу ОСОБА_2 житловий будинок АДРЕСА_2 , та правильно зазначено, що у п. 5 цього договору зазначено, що сторони підтверджують факт повного розрахунку за проданий житловий будинок та відсутність у них будь-яких претензій фінансового характеру один до одного (а.с. 225-226 т. 1).
Дослідивши укладену між сторонами розписку, суд правильно виходив з того, що з її змісту не вбачається отримання відповідачем від позивача грошових коштів у сумі 24000 грн. саме у борг. Не встановлено й обов'язку ОСОБА_2 повернути грошові кошти ОСОБА_1 .
Також судом враховано, що ОСОБА_2 не заперечувала факту написання нею розписки, проте заперечувала отримання у борг будь-яких коштів та зобов'язання повернути їх ОСОБА_1 , оскільки розписка була написана з метою вирішення питання щодо залишеного майна у відчуженому батьком позивачки будинку, який придбано відповідачкою.
З огляду на викладене суд на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, правильно встановив характер правовідносин сторін та справжню природу розписки, у зв'язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Посилання у апеляційній скарзі на те, що метою позову було стягнення в примусовому порядку грошових коштів за невиконаним зобов'язанням за розпискою не може бути взяте до уваги, оскільки суд відповідно до принципів диспозитивності та змагальності, закріплених у статтях 12 та 13 ЦПК України, розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Натомість, підставою уточненого позову ОСОБА_1 було саме стягнення боргу 24000 грн., які відповідачка залишилася винна позивачці і які мала саме повернути до 26.11.2016 року з посиланням як на підтвердження існування між сторонами боргових зобов'язань розписки позичальника, що дає позивачці право вимагати повернення грошових коштів.
Вказані позовні вимоги протягом визначеного законом строку позивачка не змінювала.
Тому помилковим є зазначення в апеляційній скарзі, що у позові йдеться про невиконання умов за розпискою як обов'язку відповідачки сплатити позивачу грошові кошти, які позивачка сплатила за відповідача.
Зазначене не було предметом позову, відповідні докази не подавалися та судом не досліджувалися.
Інші доводи скарги, які зводяться до неналежного виконання відповідачкою своїх зобов'язань за розпискою, також не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судового рішення про відсутність боргового зобов'язання ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 .
У відповідності ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що оскільки рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі свого представника - адвоката Цибульника Олексія Сергійовича залишити без задоволення.
Рішення Сватівського районного суду Луганської області від 10 червня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Дата складення повного тексту постанови - 18 жовтня 2019 року.
Головуючий
Судді: