Іменем України
15 жовтня 2019 року м. Кропивницький
справа № 404/5635/18
провадження № 22-ц/4809/1345/19
Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Єгорової С. М., суддів: Дьомич Л. М., Кіселика С. А.,
секретар судового засідання Кравченко Я. С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
представник відповідача - адвокат Феоктістов Олег Вячеславович,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 24 червня 2019 року у складі головуючої судді Варакіної Н. Б.
Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції.
20.08.2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житлом.
Позовні вимоги мотивовуваво тим, щовін є власником 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 . Відповідач є власником 1/3 частини тієї ж квартири та проживає в ній. ОСОБА_3 тривалий час заважає позивачеві потрапити до квартири, змінила замок на вхідних дверях, не відчиняє двері, коли він приходить.
Позивач вважає, що такі дії створюють перешкоди йому у користуванні своєю квартирою, проживати в ній, тому просив суд зобов'язати відповідача усунути першкоди у користуванні квартирою за адресою: АДРЕСА_2 , та віддати ключі від вказаної квартири.
Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 24 червня 2019 року відмовлено у задоволенні позову.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Своє рішення суд першої інстанції мотивував тим, що між сторонами вже багато років склався фактичний порядок користування спірною квартирою. Позивач має у власності декілька квартир, в одній з якихпроживає. Відповідач проживає у спірній квартирі постійно разом із донькою за згодою позивача, останній має змогу заходити до квартири за їх присутності. Порядок користування спірною квартирою судом не визначався, позивач не заявляє таких вимог. Без визначення порядку користування спірною однокімнатною квартирою усунути перешкоди у користуванні даним житлом у спосіб, зазначений позивачем, неможливо, оскільки це може порушити права іншого співвласника на приватне життя.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
Позивач подав апеляційну скаргу, в якій з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права ставить питання про скасування вказаного судового рішення і ухвалення нового рішення про задоволення його позовних вимог.
Зазначив, що суд неповно з'ясував фактичні обставини справи та не дав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам.
Суд не врахував, що позивач є співвласником квартири АДРЕСА_1 , йому належить 1/3 частка, а власником іншої частини - 2/3 є відповідач, яка на даний час там проживає.
ОСОБА_1 звертає увагу, що між сторонами існує спір щодо фактичного користування і розпорядження квартирою, відповідач порушує його права співвласника на користування своїм житлом.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Представник відповідача - адвокат Феоктістов О. В. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.
Вважає судове рішення законним й обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги безпідставними.
Позиція апеляційного суду.
Відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Заслухавши пояснення позивача і його представника адвоката Москаленка С. В., які підтримали доводи апеляційної скарги, відповідача та її представника адвоката Феокістова О. В., які заперечували проти задоволення скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.
Встановлені судом першої інстанції неоспорені обставини, а також обставини встановлені апеляційним судом.
Відповідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 30.01.2017 року ОСОБА_1 є власником 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 площа 28 кв. м, житлова - 16 кв. м, після смерті батька ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , з урахуванням 1/2 частки у спадщині від якої відмовилася дочка спадкоємця ОСОБА_5 (а.с.3-4).
Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 05.06.2006 року позивач має у власності 1/2 частину квартири АДРЕСА_3 , власником 1/8 частини вказаної квартири також є відповідач ОСОБА_3 , що підтверджується витягом із Реєстру ПВН (а.с.37, 38).
Відповідач разом зі своєю дочкою ОСОБА_6 , 2004 р. н., постійно проживають у спірній квартирі, остання без реєстрації.
Згідно копії свідоцтва про право на спадщину за законом від 15.07.1997 року після смерті ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , спадкоємцями є дочка - ОСОБА_3 та син - ОСОБА_8 , які успадкували 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 (а.с.57).
Відповідно до копії свідоцтва про право на спадщину за законом від 06.03.2018 року прийняла у спадщину після смерті брата ОСОБА_8 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 (а.с.58-59).
Позивач має у своїй власності розташовану поряд зі спірною квартиру за адресою АДРЕСА_4 , в якій ніхто не проживає, що ним не заперечувалось.
Відповідно до копії рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 19.08.2014 року позивача призначено опікуном над недієздатним сином ОСОБА_9 (а.с.6).
Мотиви, з яких виходить колегія суддів апеляційного суду.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.
Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК).
Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (ч.ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК).
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК).
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Одночасно необхідно враховувати, що відповідно до частин першої та другої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
Учасники спільної часткової власності мають право на частку у праві власності на майно (частина перша статті 356 ЦК України), а не на конкретно визначену частку в майні. Спільна часткова власність характеризується множинністю суб'єктів і єдністю об'єкта. Відповідно до цієї засади кожному із співвласників спільної часткової власності не може належати частка самого майна. Ідея спільної часткової власності в тому й полягає, що майно належить усім співвласникам одночасно.
Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов'язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно (стаття 358 ЦК України).
Зазначена норма закону передбачає, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має спільна домовленість.
Встановлено, що сторони є співвласниками спірної квартири, позивач доступу до квартири не має, оскільки в ній проживає відповідач разом зі своєю дочкою, про що не заперечували сторони, та підтверджується наданим представником відповідача актом (а.с.54).
Також встановлено, що у сторін крім спірної квартири АДРЕСА_1 , у спільній частковій власності перебуває квартира АДРЕСА_3 .
Питання про визначення порядку користування спірною квартирою позивачем не ставиться, крім того, судом встановлено, що останній ніколи не проживав в ній, належне йому майно там відсутнє, відповідач не є членом його сім'ї, користується тривалий час цим житлом, але заперечує проти перебування у квартирі позивача за її відсутності.
В силу положень статей 21, 24, 41 Конституції України, статей 319, 358 Цивільного кодексу України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, в тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.
Суд першої інстанції, врахував, що сторони є співвласниками двох квартир, між ними склався порядок їх використання для власного проживання, вони не є членами однієї сім'ї та не ведуть спільного господарства, та дійшов правомірного висновку про те, що у разі задоволення позову, позивач зможе без погодження відповідача потрапляти до квартири, тим самим порушуючи її право на приватне життя, оскільки порядок користування квартирою не визначений.
Матеріали справи не містять доказів існування (укладення) між сторонами договору про порядок володіння та користування належним їм на праві спільної часткової власності майном, проте знайшов своє підтвердження факт існування фактичного порядку користування спільною частковою власністю сторін, так у користуванні позивача перебуває квартира АДРЕСА_3 , а у відповідача АДРЕСА_1 .
Питання про компенсацію вартості належної йому частки спірної квартири ОСОБА_1 не ставиться, існуючий порядок фактично користування спірним майном не порушеє його права на користування житлом, оскільки він має у своїй власності інше житло, яке використовує для проживання свого і членів своєї сім'ї.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, правильно визначено характер спірних правовідносин між сторонами і застосовано норми закону, що їх регулюють.
Наведені в апеляційній скарзі доводи, зводяться до переоцінки доказів у справі, що знайшли свою належну оцінку у мотивувальній частині оскарженого судового рішення, не спростовують висновків суду першої інстанції, яким правильно застосовано норми матеріального права до спірних правовідносин та не порушено норми процесуального права.
Апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін із підстав, передбачених статтею ст. 375 ЦПК України.
Оскільки оскаржене судове рішення залишене без змін, а скарга без задоволення, то згідно ст. 141 ЦПК України судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на особу, яка подала апеляційну скаргу, і поверненню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 371, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 24 червня 2019 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий С. М. Єгорова
Судді Л. М. Дьомич
С. А. Кіселик