Україна
Донецький окружний адміністративний суд
про відмову у відкритті провадження
21 жовтня 2019 р. Справа №200/12244/19-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Олішевська В.В., розглянувши адміністративний позов ОСОБА_1
до відповідача: Пенсійного фонду України Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області
про: зобов'язання Пенсійний фонд України Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області виплатити решту недоотриманої пенсії ОСОБА_2 в сумі 15597 грн. на користь спадкоємця ОСОБА_1 .
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Пенсійного фонду України Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про зобов'язання Пенсійний фонд України Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області виплатити решту недоотриманої пенсії ОСОБА_2 в сумі 15597 грн. на користь спадкоємця ОСОБА_1 .
Відповідно до ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
З матеріалів позовної заяви вбачається, що позивач після смерті матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , як син та спадкоємець звернувся до державного нотаріуса Бучанської міської державної нотаріальної контори Київської області нотаріального округу із заявою про прийняття спадщини.
Державним нотаріусом Бучанської міської державної нотаріальної контори Київської області Фальковською Л.М. видано свідоцтва про право на спадщину за законом серії ННЕ 582489 від 19.06.2019 року, яким визначено, що спадщина складається з недоотриманої пенсії в розмірі 41801 грн., що залишилась після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 року актовий запис № 259 від 03.07.2018 року, місце смерті України, Донецька область, місто Донецьк, що знаходиться в Маріупольському об'єднаному управлінні Пенсійного Фонду України Донецької області, та належала померлій ОСОБА_2 , що підтверджується повідомленням Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області за № 10598/34-1/11 від 07 травня 2019 року.
23 серпня 2019 року позивач звернувся до управління з заявою, відповідно до якої просив виплатити недоплачені кошти сумі 15597 грн. недоотриманої пенсії, що залишилася після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 на підставі свідоцтва про спадщину за Законом від 19.06.2019 року ННЕ 582489, виданий державним нотаріусом Бучанської міської державної нотаріальної контори ФальковськоюЛ.М.
Листом від 30.08.2019 року № 1212/К-19-01-09 Маріупольське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повідомило ОСОБА_1 про те, що з 01.09.2014 року електронна пенсійна справа ОСОБА_2 була взята на облік в управлінні ПФУ Жовтневого району м. Маріуполя на підставі її особистої заяви від 23.11.2014 р., але з травня 2015 року виплата пенсії ОСОБА_3 була призупинена до з'ясування її фактичного місця проживання. 01.02.2018 пенсійна справа ОСОБА_2 була закрита у зв'язку зі смертю пенсіонера 14.01.2018 (а/з №259 від 03.07.2018). 4.07.2018 року ОСОБА_1 звернулись до управління з заявою на виплату допомоги а поховання за померлу мати ОСОБА_2 долучивши при цьому всі необхідні документи. 24.07.2018 року заява була опрацьована, за розовим дорученням № 236 була виплачена допомога на поховання в сумі 2904 грн. 21.06.2019 року ОСОБА_1 звернувся до управління із заявою на виплату допомоги недоотриманої пенсії померлу мати ОСОБА_2 , долучивши усі необхідні документи, в тому числі свідоцтво про спадщину від 19.06.2019 року. 24.06.2019 року за разовим дорученням № 74 від 24.06.2019 року була виплачена недоотримана пенсія ОСОБА_2 за період з 20.06.2019 року по 31.01.2018 року в розмірі 26204 грн. ОСОБА_1 було повідомлено, що його мати ОСОБА_2 за життя, за власним бажанням після припинення їй виплати пенсії з травня 2015 року з заявою про її поновлення, як того вимагає Порядок № 365, до управління не зверталась. Тому, нарахування суми недоотриманої пенсії померлої ОСОБА_2 здійснювалось відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове де державне пенсійне страхування» - не більше ніж за три роки до дня звернення за І отриманням пенсії, тобто за період з 20.06.2016 року по 31.01.2018 року (не більше ніж за три роки до дати звернення (до 21.06.2019 року) та по місяць, в якому помер пенсіонер - по 31.01.2018 року). Отже, заява ОСОБА_1 від 21.09.2019 року була опрацьована Маріупольським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області недоотримані кошти ОСОБА_2 були нараховані вірно та виплачені 24 червня 2019 року в сумі 26204 грн. на 55 поштовому відділенні зв'язку м. Маріуполя.
Позивач не погодившись з діями відповідача про невиплату недоотриманої пенсії в розмірі 15597 грн. звернувся з даним позовом до суду.
З огляду на вищевикладене суд зазначає наступне.
Завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч. 1 ст. 2 КАС України, в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом).
Статтею 2 КАС України визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, згідно з якою завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Справою адміністративної юрисдикції в розумінні п. 1 ч. 1 ст. 4 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
За правилами п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Ужитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п.7 ч.1 ст.4 КАС України).
Таким чином, до компетенції адміністративного суду належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав вважати спір публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясувати, у зв'язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
При цьому слід мати на увазі, що приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів характер, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі "Zand v. Austria" вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Судом встановлено, що позивач звернувся до суду з даним позовом про виплату залишку заборгованості відповідно до свідоцтва про право на спадщину серії НОМЕР_1 , виданого державним нотаріусом Бучансьткої міської державної адміністрації нотаріальної контори Київської області Фальковської Л.М., на суму 40801 грн., які залишилися недоотриманими після смерті ОСОБА_2 .
З листа Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 30.08.2019 року № 1212/к-19-01-09 встановлено, що ОСОБА_1 були нараховані та виплачені недоотримані кошти ОСОБА_2 в сумі 26204 грн. на поштовому відділенні зв'язку м. Маріуполя.
Основним мотивом обґрунтування допущення відповідачем протиправних дій і, як наслідок, невиплата належних позивачу, як спадкоємцю нарахованих але не виплачених пенсійних виплат.
При цьому суд звертає увагу, що захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, які виникають із цивільних, житлових відносин, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Статтею 1216 Цивільного кодексу України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до статті 1227 ЦК України, суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Аналіз вказаних статей Цивільного кодексу України свідчить про те, що законодавець не забороняє спадкування права на отримання нарахованої, але не одержаної пенсії (в тому числі доплат до пенсії).
У правовідносинах, пов'язаних із реалізацією права на спадщину, реалізується не публічний, а приватний інтерес.
Предметом позову в даній справі є майнова вимога позивача визнати за нею в порядку спадкування право власності на майно - грошові кошти, що свідчить про наявність спору про право.
Спір має приватно-правовий характер і не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єкта владних повноважень, що виключає його розгляд у порядку адміністративного судочинства.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто, передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Суд зауважує, що відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно із ч. 1 ст. 15 Цивільний кодекс України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Частиною 1 статті 16 Цивільний кодекс України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Отже, вирішення спору не належить до юрисдикції адміністративних судів, яка встановлена статтею 19 Кодексу адміністративного судочинства України, і, відповідно, позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, а підлягає розгляду місцевим загальним судом в порядку цивільного судочинства.
Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року в справі № 286/3516/16-ц,
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо: позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Оскільки судом встановлено, що позовна заява ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про зобов'язання Пенсійний фонд України Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області виплатити решту недоотриманої пенсії ОСОБА_2 в сумі 15597 грн. на користь спадкоємця ОСОБА_1 не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі.
Приписами частини 5 статті 170 КАС України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Відповідно до ч. 6 ст. 170 КАС України у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
Суд роз'ясняє, що справу слід розглядати в порядку цивільного судочинства.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 19, 170, 243, 248, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про зобов'язання Пенсійний фонд України Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області виплатити решту недоотриманої пенсії ОСОБА_2 в сумі 15597 грн. на користь спадкоємця ОСОБА_1 .
Ухвала може бути оскаржена сторонами в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Відповідно до п.п. 15-5 п. 15 розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Суддя В.В. Олішевська