Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"17" жовтня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/2942/19
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Кухар Н.М.
при секретарі судового засідання Руденко О.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м.Київ,
до Первомайського комунального підприємства "Тепломережі", м.Первомайський Харківської області,
про стягнення 18486,58 грн,
за участю представників:
позивача - Єфременка О.О. (довіреність № 14-192 від 17.05.2019);
відповідача - не з'явився;
Акціонерне товариство Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м.Київ, 11.09.2019 звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Первомайського комунального підприємства "Тепломережі", м.Первомайський Харківської області, про стягнення боргу в загальній сумі 18486,58 грн, у тому числі: пені в сумі 16966,19 грн, 3% річних у сумі 1520,39 грн. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач, в порушення п. 6.1 Договору купівлі-продажу природного газу № 1097/1718-КП-32 від 11.09.2017, несвоєчасно здійснював оплату за переданий газ, що є підставою для застосування штрафних санкцій, згідно з ч. 2 ст. 193 ГК України, п. 7.2. Договору, та нарахування відсотків річних, згідно зі ст. 625 ЦК України.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 16.09.2019 вищевказану позовну заяву було прийнято до розгляду; відкрито провадження у справі №922/2942/19; розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.
У відзиві на позовну заяву, який надійшов до суду 02.10.2019, відповідач проти позову заперечував, посилаючись на відсутність вини відповідача у простроченні оплати та у разі задоволення позовних вимог просив зменшити суму пені на 85 відсотків внаслідок наявності виключних обставин.
У судовому засіданні, яке відбулося 17.10.2019, представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі.
Відповідач у судове засідання не з'явився; про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, про що свідчить підпис його представника на повідомленні про вручення поштового відправлення.
Отже, враховуючи відсутність клопотань відповідача про інше, суд розглядає справу без участі його представника, за наявними у справі матеріалами, відповідно до ч. 5 ст. 252 ГПК України.
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази та заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.
11.09.2017 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (позивач) та Первомайським комунальним підприємством "Тепломережі" (відповідач) було укладено Договір № 1097/1718-КП-32 купівлі-продажу природного газу.
Постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 № 226 "Деякі питання акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" змінено тип Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" з публічного на приватне та перейменовано його в Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України". При цьому, зміна типу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" не є його реорганізацією (перетворенням, злиттям, приєднанням) у розумінні ст.104, 106-109 Цивільного кодексу України та не передбачає правонаступництва.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору, позивач, як постачальник, передав у власність відповідача, як споживача, природний газ на загальну суму 1712737,51 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.10.2017, 30.11.2017, 31.12.2017, 31.01.2018, 28.02.2018, 31.03.2018, 30.04.2018.
Відповідно до пункту 6.1 Договору, оплата за газ здійснюється споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу.
Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Проте, оплату за переданий газ відповідач здійснював несвоєчасно, з порушенням умов оплати, визначених пунктом 6.1 Договору, про що свідчать відомості щодо операцій по Договору № 1097/1718-КП-32 за період з 01.10.2017 по 30.04.2019.
Додатковою угодою № 1 від 05.04.2018 до Договору постачання природного газу від 11.09.2017 № 1097/1718-КП-32 сторони визначити строк дії Договору з 01.10.2017 по 31.05.2018 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, який в силу вимог ч. 1 ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно вимог ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 ст. 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно норм цивільного та господарського законодавства договір купівлі-продажу є оплатним, тобто при набуванні речі у власність, покупець сплачує продавцеві вартість (ціну) речі, яка обумовлена договором, а у продавця виникає зобов'язання передати покупцю річ та право вимоги оплати і зобов'язання покупця сплати вартість отриманої речі та право її вимоги.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно тю вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч. 2 вищевказаної статті, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 ст. 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно норм цивільного та господарського законодавства договір купівлі-продажу є оплатним, тобто при набуванні речі у власність, покупець сплачує продавцеві вартість (ціну) речі, яка обумовлена договором, а у продавця виникає зобов'язання передати покупцю річ та право вимоги оплати і зобов'язання покупця сплати вартість отриманої речі та право її вимоги.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Приписами ст. 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений
строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до вимог ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.
Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Пунктами 1,2 ст. 230 ГК України визначено, що санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у ст. 2 цього Кодексу.
Пунктом 6 ст. 231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до вимог ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з приписами ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Частиною 1 ст. 624 ЦК України встановлено: якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
Пунктом 7.2 Договору визначено, що у разі невиконання відповідачем п. 6.1 Договору, відповідач сплачує позивачу, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу.
Вказаний пункт Договору узгоджується із положеннями ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", згідно якого платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
З урахуванням суми та строку прострочення сплати основного боргу відповідача перед позивачем за Договором, розмір нарахованої пені за неналежне виконання відповідачем умов Договору становить 16966,19 грн.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.
Отже, оскільки відповідачем не виконані належним чином умови Договору щодо оплати отриманого природного газу, він зобов'язаний сплатити на користь позивача суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми.
За розрахунком позивача, загальний розмір 3% річних від суми основного боргу складає 1520,39 грн.
Перевіривши здійснені позивачем розрахунки, суд визнав вимоги про стягнення з відповідача 16966,19 грн пені та 1520,39 грн - 3% річних законними та обґрунтованими.
Заперечуючи проти позову, відповідач посилається на відсутність його вини у простроченні оплати через те, що розрахунки за поставлений природний газ здійснювалися з використанням рахунку зі спеціальним режимом використання. Крім іншого, відповідач зазначає, що нормативи перерахування грошових коштів з цього рахунку визначалися не підприємством теплових мереж, а НКРЕКП. Отже, він, як споживач, не міг впливати на розподіл коштів з цього рахунку. Відсутність вини підприємства в порушенні строків оплати за договором є підставою для звільнення від відповідальності за порушення господарсько-правових зобов'язань і як наслідок - відмови у задоволенні позовних вимог.
З цього приводу суд зазначає наступне.
Пунктом 3 частини 1 ст. 3 Цивільного кодексу України, серед загальних засад цивільного законодавства встановлено свободу договору.
При цьому, частиною 1 стастті 12 ЦК України визначено, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.
Відповідно до положень ст. 6 ЦК України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.
Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Зазначене кореспондується з положеннями статті 627 ЦК України, якими визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
При цьому зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).
У Договорі постачання природного газу від 11.09.2017 № 1097/1718-КП-32 сторони прямо передбачили обов'язок споживача в будь-якому випадку своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до п. 6.1 цього Договору - в разі коли на поточний рахунок із спеціальним режимом використання споживача надходить недостатньо коштів для своєчасної оплати використаного природного газу (пп. 2 п. 6.3 Договору).
Тобто, за відсутності або несвоєчасності надходження грошей через рахунок зі спеціальним режимом використання, споживач зобов'язаний сплачувати власними коштами в строки, передбачені у п. 6.1. Договору.
При цьому, ст. 629 ЦК України визначає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду (постанова у справі № 910/16072/16 від 21.02.2018). Зокрема, Верховний Суд вказує, що у відповідності до статті 1 Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 № 217, цей Порядок визначає механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки. Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції та зазначає, що вказаним Порядком встановлений конкретний механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання. Зазначений Порядок не стосується договірних зобов'язань сторін в частині порядку та строків розрахунків між сторонами та не впливає на них… Порядок визначає виключно механізм розподілу коштів, які вже знаходяться на поточному рахунку із спеціальним режимом використання, і не впливає на зобов'язання сторін щодо належної оплати послуг за Договором.
Відповідач, укладаючи договір купівлі-продажу природного газу та беручи на себе зобов'язання оплачувати вартість природного газу, мав усвідомлювати (свідомо допускати) можливість настання вказаних вище обставин.
Уклавши договір, сторони погодилися з передбаченими у ньому умовами щодо відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором, і кожна зі сторін цього договору беззаперечно взяла на себе певні обов'язки, які відображені в його умовах.
Крім того, відповідно до статей 42, 44 ГК України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво здійснюється на основі, зокрема, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.
За змістом цих правових норм у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від) таких дій.
Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду (Постанова ВС від 06.03.2019 по справі № 905/1851/17).
З огляду на викладене, суд вважає доводи відповідача безпідставними та не приймає їх.
Відповідно до положень ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій.
При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ст. 3 Цивільного кодексу України).
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Така правова позиція викладена і в рішенні Конституційного Суду України № 7-рп/2013 від 11.07.2013.
Зазначене також відповідає правовій позиції Верховного Суду (постанова від 26.03.2019 по справі № 913/284/18).
Як вбачається з матеріалів справи, зобов'язання за Договором постачання природного газу від 11.09.2017 № 1097/1718-КП-32 виконано відповідачем у повному обсязі, що підтверджується довідкою позивача.
Відповідно до ч. 1 ст. 73, частин 1, 3 ст. 74 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Проте, позивачем не надано доказів, які підтверджують понесення ним збитків або можливість їх понесення у зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов'язань.
При цьому, суд враховує, що відповідач є комунальним підприємством та виконує важливу соціальну функцію з теплопостачання населення та бюджетних організацій, в тому числі навчальних закладів, державних органів.
Відтак, стягнення з відповідача надмірного рівня пені (яка має штрафний, а не компенсаційний характер) призведе до підвищення тарифів на теплопостачання для населення, що матиме негативні соціальні наслідки.
Отже, приймаючи до уваги, що розрахунок відповідача за природний газ залежав від своєчасності розрахунків населення за спожитий природний газ та від дій учасників відносин з організації розрахунків за природний газ шляхом перерахування субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам, враховуючи, що розмір нарахованої позивачем пені є досить великим, а наявність збитків у позивача є недоведеною, суд визнав за можливе зменшити розмір заявленої до стягнення пені.
Проте, чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій.
Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на надане суду законом право на зменшення розміру штрафних санкцій та віднесення законом визнання розміру, до якого вони підлягають зменшенню, на розсуд суду, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача пені частково - в сумі 11876,33 грн, що становить 70% від заявленого до стягнення розміру пені - 16966,19 грн.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 11876,33 грн та 3% річних у розмірі 1520,39 грн є обґрунтованими, такими, що підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню. В частині стягнення 5089,86 грн суд відмовляє у задоволенні позову у зв'язку зі зменшенням розміру неустойки.
Відповідно до ст.ст. 123, 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на відповідача.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 3, 6, 11, 12, 509, 526, 530, 549, 610, 611, 612, 624, 625, 627, 629, 655, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 42, 44, 173, 193, 216, 230, 231, 233 Господарського кодексу України, ст.ст. 29, 42, 73, 74, 86, 91, 123, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Первомайського комунального підприємства "Тепломережі" (64102, Харківська область, м.Первомайський, м-н 1-2, д/с 9; код ЄДРПОУ: 31679569) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, буд. 6; код ЄДРПОУ: 20077720) - борг у загальній сумі 13396,72 грн (у тому числі: пеню в сумі 11876,33 грн; три проценти річних у сумі 1520,39 грн), а також витрати зі сплати судового збору в розмірі 1921 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В частині стягнення 5089,86 грн пені у позові відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Східного апеляційного господарського суду безпосередньо або через Господарський суд Харківської області протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено "21" жовтня 2019 р.
Суддя Н.М. Кухар