Постанова
Іменем України
09 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 607/19461/15-ц
провадження № 61-27498св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Курило В. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 квітня 2017 року у складі судді Братасюка В. М., рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 18 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Парандюк Т. С., Дикун С. І., Храпак Н. М.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_2 з липня 2006 року до квітня 2013 року отримав від ОСОБА_1 через систему міжнародних грошових переказів грошові кошти на загальну суму 191 510,21 грн, з яких: 6 464 євро, що станом на 25 січня 2017 року еквівалентно 188 878,08 грн, та 2 632,13 грн.
Після повернення в Україну у вересні 2013 році ОСОБА_1 звернулася до відповідача з вимогою про повернення належних їй коштів, проте відповідач добровільно повернути отримані кошти відмовляється.
На підставі викладеного, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 грошові кошти, набуті без достатньої правової підстави, у розмірі 2 632,13 грн та 6 414 євро, що еквівалентно 191 510,21 грн; 192 801,60 грн - інфляційних втрат; 100 520,84 грн - відсотків на рівні облікової ставки Національного банку України (далі - НБУ), за користування коштами, набутими без достатньої правової підстави.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 квітня 2017 року, з урахуванням ухвали Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 травня 2017 року про виправлення описки, позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 191 510,21грн, з яких: 6 464 євро, що еквівалентно 188 878,08 грн, та 2 632,13 грн, котрі набуті без достатньої правової підстави.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 100 520,84 грн відсотків на рівні облікової ставки НБУ, за користування коштами, набутими без достатньої правової підстави.
В задоволенні решти вимог відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що між сторонами наявні стосунки за яких спірні кошти зберігалися у відповідача без достатньої правової підстави, оскільки наявності будь - яких правочинів між ними не встановлено.
Місцевий суд застосував статтю 1212 ЦК України, де передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно, а тому вимоги про стягнення з відповідача коштів, які набуті без достатньої правової підстави, а також відсотки за користування ними у розмірі визначеному на рівні облікової ставки НБУ, є обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 18 серпня 2017 року рішення місцевого суду в частині стягнення коштів змінено, зменшено суму, стягнуту з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , з 191 510,21 грн (з яких 6 464 євро, що еквівалентно 188 878,08 грн) до 50 711 грн, що еквівалентно 1 700 євро та 2 632,13 грн, котрі набуті без достатньої правової підстави.
Зменшено суму стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 з 100 520,80 грн до 27 803,16 грн відсотків на рівні облікової ставки НБУ за користування коштами, набутими без достатньої правової підстави.
В решті рішення суду залишено без змін.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що відповідно до статті 1212 ЦК України наявні правові підстави для стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 1 700 євро та 2 632,13 грн, щодо яких позивач надала суду належні та допустимі докази здійснення переказу через валютні міжнародні платіжні системи Western Union та MoneyGram таких коштів.За таких обставин рішення суду першої інстанції і в частині розміру відсотків на рівні облікової ставки НБУ за користування коштами, набутими без достатньої правової підстави підлягає зміні - зменшенню.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у вересні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неповно з'ясували всі фактичні обставини, що мають значення для справи, не дослідили і не надали належної правової оцінки доказам у справі. Вказує, що позивачка не надала належних та допустимих доказів про отримання ОСОБА_2 від неї на території України грошових переказів, надісланих системами міжнародних грошових переказів.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
05 червня 2019 вказана справа передана на розгляд судді-доповідачу.
Ухвалою Верховного Суду від 26 вересня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 1991 року до 01 березня 2006 року.
ОСОБА_1 під час перебування за кордоном в Королівстві Іспанія з червня 2009 року до грудня 2011 року періодично надсилала заощаджені грошові кошти в іноземній валюті (євро) через систему міжнародних грошових переказів ОСОБА_2 , з яким у неї була попередня домовленість про зберігання вказаних грошей.
Відповідно до банківської виписки Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» від 04 жовтня 2016 року № 64DA-TJAM-QR3K-C9SA ОСОБА_1 було здійснено ОСОБА_2 міжнародні перекази коштів через системи переводів MONEYGRAM та Western Union на суму 1700 євро, а саме: 12 червня 2009 року у розмірі 100 євро, 09 серпня 2009 року - 120 євро, 11 серпня 2009 року - 100 євро, 11 вересня 2009 року - 120 євро, 09 жовтня 2009 року - 120 євро, 12 листопада 2009 року - 120 євро, 10 грудня 2009 року - 120 євро, 12 грудня 2009 року - 50 євро, 11 січня 2010 року - 200 євро, 10 лютого 2010 року - 200 євро, 15 грудня 2011 року - 200 євро, 29 грудня 2011 року - 50 євро, 15 листопада 2011 року - 200 євро та 08 квітня 2010 року - 2632,13 грн, які були отримані адресатом у ПАТ КБ «Приват Банк».
Згідно з офіційним курсом євро до гривні, встановленим Національним банком України станом на 18 серпня 2017 року становить 2983,4847 грн. Отже, загальна сума отриманих коштів ОСОБА_2 становить 50 711 грн, що еквівалентно 1 700 євро та відповідно 2 632,13 грн.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які вникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
Згідно із частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) зроблено висновок, що «предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України».
Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.
Відповідно до частини третьої статті 10, статті 60 ЦПК України (в редакції, що діяла на час ухвалення оскаржуваних судових рішень) кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 у період з червня 2009 року до грудня 2011 року надіслала відповідачу міжнародні перекази грошових коштів через системи переводів MONEYGRAM та Western Union на загальну суму 1700 євро та 2632,13 грн, які були отримані ОСОБА_2 через ПАТ КБ «Приват Банк», що підтверджується банківською випискою ПАТ КБ «Приват Банк» від 04 жовтня 2016 року № 64DA-TJAM-QR3K-C9SA та іншими матеріалами справи.
Отримавши вказані грошові кошти, ОСОБА_2 відмовився їх повертати позивачці, у зв'язку із чим в період з 17 серпня 2014 року до 17 серпня 2017 року без достатньої правової підстави користувався ними.
Належних та допустимих доказів на спростування вказаних обставин відповідачем суду не надано.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, оцінивши надані сторонами докази, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, обґрунтовано виходили з того, що позивачкою надано належні та допустимі докази, які підтверджують отримання відповідачем від неї перерахованих через міжнародні платіжні системи Western Union та MoneyGram грошових коштів у загальній сумі 1700 євро і 2632,13 грн та зберігання їх в період з 17 серпня 2014 року до 17 серпня 2017 року без достатньої правової підстави.
Частиною другою статті 1214 ЦК України встановлено, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).
Статтею 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Якщо без достатньої правової підстави набуваються або зберігаються гроші, на них нараховуються відсотки згідно зі статтею 536 ЦК України з того часу, коли набувач дізнався або повинен був дізнатися про безпідставність набуття або збереження грошових коштів.
Саме така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15.
При таких обставинах, застосовуючи приписи статей 8, 1048 ЦК України, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивачки процентів за користування безпідставно збережених грошових коштів, визначаючи їх розмір на рівні облікової ставки Національного Банку України.
При цьому апеляційний суд вірно встановив суму таких відсотків в розмірі 27803,16 грн.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення (суд першої інстанції - у незміненій частині), які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
Посилання ОСОБА_2 у касаційної скарги на те, що позивачка не надала належних та допустимих доказів на підтвердження надіслання та одержання грошових переказів через міжнародні системи грошових переказів не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються матеріалами справи.
Доводи касаційної скарги про те, що при ухваленні оскаржених рішень суд першої інстанції (у незміненій частині) та апеляційної інстанцій надали неправильну оцінку поданим доказам, не можуть бути підставою для скасування судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому ці судові рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої, у незміненій частині, та апеляційної інстанцій не спростовують.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 квітня 2017 року у незміненій частині, рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 18 серпня 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
В. П. Курило