Іменем України
18 жовтня 2019 року
Київ
справа №815/1053/16
адміністративне провадження №К/9901/24665/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
cудді-доповідача - Радишевської О.Р.,
суддів - Кашпур О.В., Уханенка С.А.,
розглянув в письмовому провадженні як суд касаційної інстанції адміністративну справу №815/1053/16
за позовом ОСОБА_1 до факультету військово-морських сил Національного університету «Одеська морська академія», якого замінено на правонаступника - Інститут Військово-Морських сил Національного університету «Одеська морська академія» - про визнання протиправним і скасування наказу, визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2017 року, ухвалену в складі: головуючого судді Бітова А.І., суддів Лук'янчук О.В., Ступакової І.Г.,
І. Суть спору
1. ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до факультету військово-морських сил Національного університету «Одеська морська академія» (далі - відповідач) з вимогами:
1.1. визнати протиправним і скасувати наказ начальника факультету військово-морських сил Національного університету «Одеська морська академія» від 23 лютого 2016 року № 39 (з адміністративно-господарської діяльності) щодо правомірності нарахування компенсації капітан-лейтенанту ОСОБА_1 ;
1.2. визнати протиправною бездіяльність факультету військово-морських сил Національного університету «Одеська морська академія» щодо виплати ОСОБА_1 компенсації за речове майно, що передбачено пунктом 2 наказу від 30 вересня 2015 року №180 про виплату грошової компенсації замість речового майна;
1.3. зобов'язати факультет військово-морських сил Національного університету «Одеська морська академія» виконати пункт 2 наказу від 30 вересня 2015 року №180 в частині виплати ОСОБА_1 грошової компенсації замість речового майна, що підлягає видачі в розмірі 36070 грн 70 коп.
2. Протокольною ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2017 року відповідача в справі - факультет військово-морських сил Національного університету «Одеська морська академія» замінено на правонаступника - Інститут Військово-Морських сил Національного університету «Одеська морська академія».
3. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначила про те, що відповідач відмовився виплачувати нараховану їй грошову компенсацію за неотримане речове майно, хоча вона виконала всі передбачені чинним законодавством вимоги для отримання такої компенсації.
4. Відповідач позов не визнав. У запереченні проти позову зазначив, що право на грошову компенсацію замість неотриманого речового майна мають лише діючі військовослужбовці, які проходять службу за контрактом.
5. Посилаючись на те, що з військової служби позивач звільнилася, відповідач уважає, що правові підстави для виплати їй грошової компенсації за речове майно відсутні.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
6. Наказом командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України від 17 вересня 2014 року №145 ОСОБА_1 , старшого офіцера військової частини НОМЕР_1 звільнено від займаної посади та призначено старшим відділення особового складу та стройового факультету військово-морських сил Одеської національної морської академії.
7. Наказом Одеської національної морської академії від 30 вересня 2014 року №25 ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу та взято на всі види забезпечення.
8. Наказом командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України від 29 вересня 2015 року №135 ОСОБА_1 звільнено з військової служби у відставку відповідно до підпункту «б» пункту 1 частини восьмої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за станом здоров'я на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії.
9. Наказом начальника факультету військово-морських сил Одеської національної морської академії від 30 вересня 2015 року №180 ОСОБА_1 виключено із списків особового складу факультету та всіх видів забезпечення, вирішено виплатити їй грошову компенсацію замість речового майна, що підлягає видачі на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року №1444 в розмірі 36070,00 грн.
10. 08 жовтня 2015 року позивач звернулася до Одеської національної морської академії із заявою про виплату нарахованої наказом від 30 вересня 2015 року №180 компенсації замість речового майна.
11. У відповідь на вказане звернення командування факультету військово-морських сил Одеської національної морської академії листом від 22 жовтня 2015 року №2038 повідомило про те, що підстави для виплати вказаної компенсації, з набранням чинності Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» від 17 лютого 2000 року, відсутні.
12. Наказом командування факультету військово-морських сил Одеської національної морської академії від 23 лютого 2016 року №39 «Щодо правомірності нарахування компенсації капітан-лейтенанту ОСОБА_1 » абзац сьомий пункту 2 наказу начальника факультету військо-морських сил Одеської національної морської академії від 30 вересня 2015 року №180 (щодо виплати компенсації за речове майно) скасовано.
13. Не погоджуючися з указаним наказом і бездіяльністю відповідача щодо невиплати компенсації за речове майно, позивач звернулася до суду.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
14. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 10 червня 2016 року адміністративний позов задоволено:
14.1 визнано протиправним і скасовано наказ начальника факультету військово-морських сил Національного університету «Одеська морська академія» від 23 лютого 2016 року №39 щодо правомірності нарахування компенсації капітан-лейтенанту ОСОБА_1 ;
14.2. визнано протиправною бездіяльність факультету військово-морських сил Національного університету «Одеська морська академія» щодо виплати ОСОБА_1 компенсації за речове майно, що передбачено пунктом 2 наказу від 30 вересня 2015 року №180 про виплату грошової компенсації замість речового майна;
14.3 зобов'язано факультет військово-морських сил Національного університету «Одеська морська академія» виконати пункт 2 наказу від 30 вересня 2015 року №180 в частині виплати ОСОБА_1 грошової компенсації замість речового майна, що підлягає видачі в розмірі 36070,70 грн.
15. Задовольняючи адміністративний позов у частині визнання протиправним і скасування наказу начальника факультету військово-морських сил Національного університету «Одеська морська академія» від 23 лютого 2016 року №39, суд першої інстанції керувався тим, що відповідач не надав жодних доказів того, що речовий атестат військовою частиною НОМЕР_2 не видався або щодо наявності в ньому ознак підробки.
16. У частині, яка стосується виплати компенсації замість речового майна, суд першої інстанції зазначив про те, що вказана компенсація (у тому числі військовослужбовцям, які звільняються з військової служби) гарантована частиною першою статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у редакції Закону України від 01 липня 2015 року №567-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення порядку речового забезпечення військовослужбовців», а механізм її виплати передбачений постановою Кабінету Міністрів України «Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час» від 28 жовтня 2004 року №1444.
17. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2016 року постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10 червня 2016 року скасовано та прийнято нову, якою в задоволенні позову відмовлено.
18. Одеський апеляційний адміністративний суд у постанові від 05 жовтня 2016 року зазначив про те, що речовий атестат, виданий військовою частиною НОМЕР_2 , не може бути підставою для виплати позивачеві компенсації за речове майно, адже відтиск печатки на ньому не дозволяє встановити його походження й перевірити його достовірність.
19. Суд апеляційної інстанції також уважав, що положення статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» регулює порядок виплати компенсації замість речового майна військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом, перебувають на кадровій військовій службі і не можуть бути застосовані до військовослужбовців, звільнених з військової служби.
20. Постановою Вищого адміністративного суду України від 17 травня 2017 року постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2016 року скасовано, а справу направлено до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.
21. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2017 року постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10 червня 2016 року скасовано і прийнято нову - про часткове задоволення позову:
21.1. визнано протиправним і скасовано наказ начальника факультету військово-морських сил Національного університету «Одеська морська академія» (з адміністративно-господарської діяльності) від 23 лютого 2016 року №39 «Щодо правомірності нарахування компенсації капітан-лейтенанту ОСОБА_1 ».
21.2. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
22. Задовольняючи позов у частині, яка стосується наказу начальника факультету військово-морських сил Національного університету «Одеська морська академія» від 23 лютого 2016 року №39, суд апеляційної інстанції керувався тим, що наведені в ньому мотиви не відповідали фактичним обставинам справи. Так, суд апеляційної інстанції зазначив, що в оскаржуваному наказі відповідач посилався на те, що під час аудиторської перевірки виявлено, що печатка на речовому атестаті, який видано військовою частиною НОМЕР_2 , їй не належить. Проте, дослідивши висновок аудиторської перевірки, на який посилався відповідач, суд апеляційної інстанції обставин, які б дозволяли стверджувати, що військова частина НОМЕР_2 не видавала позивачеві речовий атестат, не встановив.
23. Водночас, відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності щодо виплати компенсації за речове майно, суд апеляційної інстанції зазначив про те, що така компенсація передбачена тільки для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, перебувають на кадровій військовій службі, і не може виплачуватися військовослужбовцям, що з неї звільняються чи звільнені.
24. Суд апеляційної інстанції, посилаючись на правову позицію Верховного Суду України від 19 березня 2013 року в справі № 21-38а13, також зазначив про помилкове застосування судом першої інстанції положень постанови Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року №1444 до спірних правовідносин, адже вони суперечать положенням Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», якими компенсація за речове майно передбачена тільки для військовослужбовців, які проходяться військову службу за контрактом.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
25. Не погоджуючися з рішенням Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2017 року в частині, в якій їй відмовлено в задоволенні позову, позивач звернулася до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, стверджуючи про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, просила скасувати його рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
26. На обґрунтування доводів касаційної скарги позивач зазначила, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкових висновків про відсутність в неї права на отримання компенсації за речове майно, адже не врахував, що з відповідною заявою (рапортом) про її отримання вона звернулася до звільнення з військової служби, і в наказі від 30 вересня 2015 року №180 відповідач визнав її право на отримання компенсації та нарахував її.
27. Відповідач правом надати відзив на касаційну скарну не скористався.
28. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
29. 15 грудня 2017 року, у зв'язку з початком роботи Верховного Суду, припинено процесуальну діяльність Вищого адміністративного суду України.
30. 16 лютого 2018 року касаційну скаргу передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду.
31. За наслідками автоматизованого розподілу касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Шарапі В.М., суддям Бевзенку В. М., Данилевич Н.А.
32. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду - від 30 травня 2019 року, у зв'язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача в цій справі, призначений повторний автоматизований розподіл указаної касаційної скарги.
33. За наслідками повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31 травня 2019 року касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Радишевській О. Р., суддям Кашпур О. В., Уханенку С. А.
V. Джерела права й акти їхнього застосування
34. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.
35. 3а правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
36. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані й розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
37. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
38. Згідно з частиною п'ятою статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі в Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
39. Гарантії соціального та правового захисту військовослужбовців установлені в Законі України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції від 15 вересня 2015 року; далі - Закон №2011-XII).
40. Частиною першою статті 9-1 Закону №2011-XII у редакції Закону України від 01 липня 2015 року №567-VIII, чинній з 30 липня 2015 року, передбачено, що продовольче забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
41. Речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
42. Порядок речового забезпечення військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів Збройних Сил та інших військових формувань, а також військових ліцеїстів у мирний час на момент виникнення спірних правовідносин було визначено в Положенні про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року №1444 (чинний на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Положення №1444).
43. Відповідно до пункту 4 Положення №1444 речове майно відпускається військовим частинам у порядку, встановленому Міноборони та іншими центральними органами виконавчої влади, яким підпорядковані військові формування, відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України норм забезпечення речовим майном військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час (далі - норми забезпечення речовим майном військовослужбовців), а також відповідно до затверджених Міноборони та іншими центральними органами виконавчої влади норм утримання цього майна на одного військовослужбовця (працівника) у військових частинах або на одне ліжко в лікувальних закладах.
44. Пунктом 27 Положення №1444 передбачено, що військовослужбовці, звільнені у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення. Зазначеним особам, звільненим у запас або відставку після закінчення строку контракту, за належне їм, але не отримане протягом дії контракту речове майно виплачується грошова компенсація пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати закінчення контракту, або видається речове майно на суму грошової компенсації.
45. У разі звільнення у запас військовослужбовцю видається речовий атестат, який додається до особової справи. Якщо протягом 12 місяців після звільнення військовослужбовець буде призваний із запасу, до його забезпечення зараховується раніше отримане речове майно.
VI. Позиція Верховного Суду
46. Як убачається з матеріалів касаційної скарги, позивач оскаржує рішення суду апеляційної інстанції лише в частині про відмову в задоволенні позову щодо компенсації за неотримане речове майно, а тому рішення суду апеляційної інстанції судом касаційної інстанції перевіряється лише в цій частині.
47. 30 липня 2015 року набрав чинності Закон України від 01 липня 2015 року №567-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення порядку речового забезпечення військовослужбовців», якою викладено в новій редакції частину першу статті 9-1 Закону №2011-XII.
48. З набранням чинності нової редакції статті 9-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям гарантоване право на отримання грошової компенсації вартості за неотримане речове майно. Водночас повноваження щодо визначення умов і порядку виплати вказаної компенсації делеговано Кабінету Міністрів України.
49. Суд зазначає, що механізм реалізації військовослужбовцями гарантованого їм частиною першою статті 9-1 Закону №2011-XII права Кабінетом Міністрів України був визначений лише з набранням чинності 22 березня 2016 року постанови від 16 березня 2016 року, якою затверджений Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.
50. Таким чином, порядку, який би безпосередньо регулював механізм здійснення виплати військовослужбовцям грошової компенсації за неотримане речове майно на час існування спірних правовідносин (серпень-жовтень 2015 року) Кабінетом Міністрів України, прийнято не було.
51. Проте в спірних правовідносинах наведені обставини не можуть бути підставою для відмови в реалізації суб'єктивного права військовослужбовця, що гарантоване йому статтею 9-1 Закону №2011-XII.
52. Суд зазначає, що гарантоване статтею 9-1 Закону №2011-XII право військовослужбовця на отримання речового майна або компенсації його вартості є майновим правом, яке підпадає під дію статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до якої ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
53. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні в справі «Суханов та Ільченко проти України» від 26 червня 2014 року (заяви №68385/10 та №71378/10, пункти 53, 55) зазначив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар.
54. У пунктах 54-55 указаного рішення ЄСПЛ визнав, що відмова держави здійснити певні дії, від яких залежить можливість отримання особою гарантованих їй національним законодавством виплат або зволікання з їх вчиненням, що тримає зацікавлену особу в невизначеності, становить втручання в право, передбачене статтею 1 Першого протоколу.
55. У рішенні в справі «Будченко проти України» від 24 квітня 2014 року (заява №38677/06, пункти 38-39) ЄСПЛ зазначив про те, що відмова держави в задоволенні гарантованих чинним законодавством вимог майнового характеру з підстав відсутності механізму реалізації відповідного законодавчого положення становить втручання в право особи за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
56. Таким чином, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ держава не може відмовляти в здійсненні особі певних виплат у разі чинності законодавчої норми, яка їх передбачає, та відповідності особи умовам, що ставляться для їх отримання, що мало місце у випадку спірних правовідносин.
57. Тотожну за змістом правову позицію в аналогічних правовідносинах Верховний Суд уже викладав в постанові від 13 лютого 2019 року в справі №825/3519/15-а.
58. Суд також ураховує, що на момент виникнення спірних правовідносин було чинним Положення №1444, пунктом 27 якого було передбачено виплату грошової компенсації за належне, але не отримане протягом дії контракту речове майно військовослужбовцям, звільненим у запас або відставку.
59. Отже, Суд дійшов висновку про те, що в спірних правовідносинах відповідач не мав правових підстав після нарахування позивачеві відповідної грошової компенсації не виплачувати її.
60. Висновок суду апеляційної інстанції, зроблений ним з урахуванням правової позиції, викладеної Верховним Судом України в постанові від 19 березня 2013 року в справі №21-38а13, про те, що право на отримання грошової компенсації за речове майно відповідно до статті 9-1 Закону №2011-XII зберігається лише за військовослужбовцями, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, і не поширюються на військовослужбовців, звільнених з військової служби, не відповідає фактичному змісту спірних правовідносин.
61. Суд зазначає, що такий висновок Верховним Судом України в постанові від 19 березня 2013 року в справі №21-38а13, покладений судом апеляційної інстанції в основу свого рішення, Верховний Суд України зробив за відмінного правового регулювання, адже ним у вказаній справі оцінювалася правильність застосування судами положень статті 9-1 Закону №2011-XII у редакції Закону України від 03 листопада 2006 року № 328-V «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб».
62. Судом апеляційної інстанції не враховано, що на момент виникнення спірних правовідносин стаття 9-1 Закону №2011-XII діяла зі змінами, унесеними Законом України від 01 липня 2015 року №567-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення порядку речового забезпечення військовослужбовців», а тому висновки Верховного Суду України в справі №21-38а13 не могли бути застосовані до спірних правовідносин.
63. У зв'язку з цим суд апеляційної інстанції дійшов помилкових висновків про невідповідність пункту 27 Положення №1444 положенням статті 9-1 Закону №2011-XII і неможливості застосування цього Положення до спірних правовідносин.
64. З урахуванням викладеного, беручи до уваги встановлені у цій справі обставин, Суд уважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що в спірних правовідносинах мала місце протиправна бездіяльність відповідача щодо виплати позивачеві передбаченої статтею 9-1 Закону №2011-XII грошової компенсації за речове майно.
65. Суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин у зв'язку з чим у частині, що стосується виплати грошової компенсації за речове майно, скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону.
66. Відповідно до часини першої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
67. Згідно з частиною третьою статті 351 КАС України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
68. Відповідно до частини першої статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
VII. Судові витрати
69. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
70. Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 352, 356, 359 КАС України, Суд
71. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
72. Скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2017 року в справі №815/1053/16 в частині відмови в задоволенні вимог:
72.1. визнати протиправною бездіяльність факультету військово-морських сил Національного університету «Одеська морська академія» щодо виплати ОСОБА_1 компенсації за речове майно, установленої пунктом 2 наказу від 30 вересня 2015 року №180.
72.2. зобов'язати факультет військово-морських сил Національного університету «Одеська морська академія» виконати пункт 2 наказу від 30 вересня 2015 року №180 в частині виплати ОСОБА_1 грошової компенсації замість речового майна в розмірі 36070,70 грн.
73. У вказаній частині залишити в силі постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10 червня 2016 року.
74. У решті постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2017 року в справі №815/1053/16 залишити без змін.
75. Судові витрати не розподіляються.
76. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач: О.Р. Радишевська
Судді: О.В. Кашпур
С.А. Уханенко