Іменем України
18 жовтня 2019 року
Київ
справа №591/3064/16-а
адміністративне провадження №К/9901/1690/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
cудді-доповідача - Радишевської О.Р.,
суддів - Кашпур О.В., Уханенка С.А.,
розглянув як суд касаційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в справі матеріалами адміністративну справу №591/3064/16-а
за позовом ОСОБА_1 , Незалежної професійної спілки Департаменту містобудування та земельних відносин Сумської міської ради до Департаменту містобудування та земельних відносин Сумської міської ради, Сумської міської ради, за участю третіх осіб, які не заявляються самостійних вимог на предмет спору, - Сумського міського голови Лисенка Олександра Миколайовича, голови Комісії з ліквідації Департаменту містобудування та земельних відносин Сумської міської ради Войтенка Володимира Володимировича - про визнання протиправними та скасування рішень, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою Сумської міської ради на постанову Зарічного районного суду м. Суми від 15 вересня 2016 року, ухвалену в складі головуючого судді Шелєхової Г.В., та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року, постановлену в складі: головуючого судді Спаскіна О.А., суддів Любчич Л.В., Сіренко О.І.,
І. Суть спору
1. 31 травня 2016 року ОСОБА_1 , Незалежна професійна спілка Департаменту містобудування та земельних відносин Сумської міської ради звернулися до суду з позовом до Департаменту містобудування та земельних відносин Сумської міської ради, Сумської міської ради, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, - Сумського міського голови Лисенка Олександра Миколайовича, голови комісії з ліквідації Департаменту містобудування та земельних відносин Сумської міської ради Войтенка Володимира Володимировича - з вимогами:
1.1. визнати протиправним і скасувати рішення Комісії з ліквідації Департаменту містобудування та земельних відносин Сумської міської ради, оформлене протоколом від 06 травня 2016 року №2;
1.2. визнати протиправним і скасувати рішення Сумської міської ради від 27 січня 2016 року №254-МР «Про затвердження структури апарату та виконавчих органів Сумської міської ради, їхньої загальної штатної чисельності» у частині, що стосується Департаменту містобудування та земельних відносин Сумської міської ради;
1.3. визнати протиправним і скасувати рішення Сумської міської ради від 30 березня 2016 року №531-МР «Про затвердження Положення про Департамент забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради» у частині, що стосується Департаменту містобудування та земельних відносин Сумської міської ради;
1.4. поновити ОСОБА_1 на роботі в Департаменті містобудування та земельних відносин Сумської міської ради на посаді заступника начальника Відділу «Служба містобудівного кадастру» Управління архітектури та містобудування Сумської міської ради;
1.5. стягнути з Департаменту містобудування та земельних відносин Сумської міської ради середню заробітну плату за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 10 травня 2016 року по 21 червня 2016 року;
1.6. стягнути з Департаменту містобудування та земельних відносин Сумської міської ради середній заробіток за весь час затримки розрахунку по заробітній платі, починаючи з 06 травня 2016 року по 02 червня 2016 року.
2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що її звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у зв'язку із реорганізацією Департаменту містобудування та земельних відносин Сумської міської ради є незаконним, адже відповідачем не дотримано порядку її вивільнення, а саме: порушено право на персональне попередження про наступне вивільнення, не враховано її переважне право на залишення на роботі, не проведено в день звільнення остаточний розрахунок заробітної плати.
3. Позивач також наполягала, що фактично зміна організації праці чи скорочення штату або чисельності працівників не відбувалася, що не давало відповідачам підстав для припинення з нею трудових відносин.
4. Відповідачі стверджували, що на виконання вимог статті 49-2 КЗпП України попередили позивача про можливе наступне звільнення у зв'язку з ліквідацією Департаменту містобудування та земельних відносин Сумської міської ради та запропонували їй вакантну посаду, яку вона могла зайняти з огляду на кваліфікацію та досвід роботи. Проте обійняти запропоновану посаду позивач відмовилася, що слугувало підставою для її звільнення після закінчення строку попередження.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
5. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 12 липня 2006 року ОСОБА_1 прийнято на службу в органи місцевого самоврядування.
6. З 08 лютого 2014 року позивач обіймала посаду заступника начальника Відділу «Служба містобудівного кадастру» Управління архітектури та містобудування Департаменту містобудування та земельних відносин Сумської міської ради, на яку її було призначено наказом директором Департаменту від 08 лютого 2014 року №1к.
7. Рішенням Сумської міської ради від 27 січня 2016 року №254-МР «Про затвердження структури апарату та виконавчих органів Сумської міської ради, їхньої загальної штатної чисельності» вирішено припинити шляхом ліквідації Департамент містобудування та земельних відносин Сумської міської ради (що мало статус юридичної особи) та утворити Управління архітектури та містобудування Сумської міської ради (з правом юридичної особи) і Департамент забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради.
8. Рішенням Сумської міської ради від 04 травня 2016 року №735-МР рішення Сумської міської ради від 27 січня 2016 року №254-МР викладено в новій редакції, доповнивши його положеннями про збільшення загальної штатної чисельності апарату та виконавчих органів Сумської міської ради з 640,75 штатних одиниць (згідно з рішенням №254-МР) до 665,75 штатних одиниць; збереження місця роботи, посади і середнього заробітку головному спеціалісту Архітектурно-планувального відділу Управління архітектури та містобудування Департаменту містобудування та земельних відносин Сумської міської ради Барадулі М. О. та надання йому рівнозначного місця роботи після демобілізації.
9. Рішенням Комісії з ліквідації Департаменту містобудування та земельних відносин Сумської міської ради від 06 травня 2015 року, оформленим протоколом від 06 травня 2015 року №2, ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника Відділу «Служба містобудівного кадастру» Управління архітектури та містобудування Департаменту містобудування та земельних відносин Сумської міської ради у зв'язку з ліквідацією останнього відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України.
10. Не погоджуючись з указаним наказом, позивач звернулася до суду.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
11. Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 15 вересня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року, адміністративний позов задоволено частково:
11.1. визнано протиправним і скасовано рішення Комісії з ліквідації Департаменту містобудування та земельних відносин Сумської міської ради, оформлене протоколом від 06 травня 2016 року №2, у частині звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Відділу «Служба містобудівного кадастру» Управління архітектури та містобудування Департаменту містобудування та земельних відносин Сумської міської ради;
11.2. поновлено ОСОБА_1 на роботі в Департаменті містобудування та земельних відносин Сумської міської ради на посаді заступника начальника Відділу «Служба містобудівного кадастру» з 07 травня 2016 року;
11.3. стягнуто з Департаменту містобудування та земельних відносин Сумської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 14492,66 грн.
11.4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
12. Частково задовольняючи адміністративний позов, суди попередніх інстанцій керувалися тим, що звільнення позивача відбулося з порушенням вимог статті 49-2 КЗпП України. Зокрема, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що фактично Департамент містобудування та земельних відносин Сумської міської ради не ліквідовувався, натомість відбувалася його реорганізація, у зв'язку з чим позивачеві мали бути запропоновані усі вакантні посади в установах, до яких перейшли його функції, що відповідали її досвіду та кваліфікації.
13. Суди попередніх інстанцій встановили, що позивачеві було запропоновано лише одну тимчасово вакантну посаду головного спеціаліста-юрисконсульта Загального відділу Управління архітектури та містобудування Сумської міської ради.
14. Суди попередніх інстанцій також зазначили, що про звільнення позивач була попереджена менш ніж за два місяці, а вказана вакансія була запропонована їй суб'єктом, який таких повноважень у спірних правовідносинах не мав.
15. За викладених обставин суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що звільнення позивача відбулося з порушенням вимог статті 49-2 КЗпП України та за відсутності підстав, передбачених у пункті 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
16. У касаційній скарзі Сумська міська рада, стверджуючи про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їхні рішення й прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
17. На обґрунтування вимог касаційної скарги Сумська міська рада зазначила, що висновки судів попередніх інстанцій про те, що в спірних правовідносинах не відбулося ліквідації Департаменту містобудування та земельних відносин Сумської міської ради є такими, що не відповідають обставини справи.
18. Сумська міська рада також наполягає на тому, що порядок і процедуру звільнення нею було дотримано, а тому підстав для поновлення ОСОБА_1 на посаді немає.
19. Водночас Сумська міська рада зазначає, що суд першої інстанції припустився помилок, визначаючи розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а суд апеляційної інстанції його правильності не перевірив, хоча відповідні аргументи були підставою апеляційної скарги.
20. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
21. 15 грудня 2017 року, у зв'язку з початком роботи Верховного Суду, припинено процесуальну діяльність Вищого адміністративного суду України.
22. 04 січня 2018 року касаційну скаргу передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду.
23. За наслідками автоматизованого розподілу касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Білоусу О.В., суддям Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г.
24. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду - від 30 травня 2019 року, у зв'язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача в цій справі, призначений повторний автоматизований розподіл указаної касаційної скарги.
25. За наслідками повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31 травня 2019 року касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Радишевській О. Р., суддям Кашпур О. В., Уханенку С. А.
V. Джерела права й акти їхнього застосування
26. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.
27. 3а правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
28. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані й розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
29. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
30. За змістом пункту 15 частини першої статті 92, частини п'ятої статті 141, статті 146 Конституції України засади місцевого самоврядування, питання формування, діяльності та відповідальності органів місцевого самоврядування, зокрема статус виконавчих органів ради та їх повноваження, порядок утворення, реорганізації, ліквідації, визначаються законом.
31. Згідно із частиною першою статті 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР) виконавчими органами сільських, селищних, міських рад є їх виконавчі комітети, а також відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.
32. Відповідно до статті 54 Закону №280/97-ВР міська рада у межах затверджених нею структури і штатів може створювати відділи, управління та інші виконавчі органи для здійснення повноважень, що належать до відання виконавчих органів міських рад.
33. Організаційні засади реалізації повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад щодо здійснення державної регуляторної політики визначаються Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» від 11 вересня 2003 року №1160-IV. Відділи, управління та інші виконавчі органи ради є підзвітними і підконтрольними раді, яка їх утворила, підпорядкованими її виконавчому комітету, міському голові. Керівники відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради призначаються на посаду і звільняються з посади міським головою одноособово, а у випадках, передбачених законом, - за погодженням з відповідними органами виконавчої влади. Положення про відділи, управління та інші виконавчі органи ради затверджуються відповідною радою.
34. Статтею 5-1 КЗпП України передбачено правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
35. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
36. Частиною другою статті 40 КЗпП України установлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 частини першої цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
37. Відповідно до частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.
VI. Позиція Верховного Суду
38. Стаття 43 Конституція України гарантує кожному право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
39. З аналізу положень статті 40 КЗпП України випливає, що власник або уповноважений орган може розірвати трудовий договір у випадку змін в організації праці, проведення реорганізації чи перепрофілювання, скорочення штату чи чисельності працівників і ліквідації.
40. Отже, умовою припинення трудових відносин з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, є, зокрема ліквідація підприємства, установи, організації або їхня реорганізація, що поєднана зі скороченням штату/чисельності працівників та/або змінами в організації роботи (праці), унаслідок яких працівник надалі об'єктивно не може виконувати посадових обов'язків за посадою, яку обіймав до запровадження змін в організації праці, а щодо переведення на іншу посаду він або заперечує або для цього об'єктивно немає можливості.
41. Суд зазначає, що ліквідація юридичної особи публічного права, на відміну від ліквідації юридичних осіб приватного права, має певні особливості, що обумовлені відмінностями в їхньому правовому статусі.
42. Зокрема, особливістю ліквідації органу місцевого самоврядування (або державної влади) як юридичної особи публічного права є те, що одночасно з його ліквідацією припиняється й реалізація суб'єктом місцевого самоврядування (державою) функцій, покладених на цей орган.
43. Верховний Суд України в постановах від 04 березня 2014 року в справі №21-8а14, від 27 травня 2014 року в справі №21-108а14, від 28 жовтня 2014 року в справі №21-484а14, від 19 січня 2016 року в справі №810/1783/13-а дійшов висновку, що ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою.
44. У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови органу публічної влади від виконання завдань та функцій такої особи або їх передачі іншим органам. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім.
45. У зв'язку з цим при вирішенні спорів щодо поновлення на роботі працівників юридичної особи публічного права, про ліквідацію яких було прийнято рішення, судам належить, крім перевірки дотримання трудового законодавства щодо таких працівників, з'ясовувати фактичність такої ліквідації (чи мала місце у цьому випадку реорганізація). Під час вирішення зазначеної категорії спорів підлягає оцінці і правовий акт, що став підставою ліквідації, зокрема, чи припинено виконання функцій ліквідованого органу, чи покладено виконання цих функцій на інший орган.
46. У постанові Верховного Суду України від 16 жовтня 2012 року в справі №21-267а12, прийнятій за наслідками перегляду рішень судів попередніх інстанцій щодо звільнення особи з органів державної виконавчої служби внаслідок їхньої ліквідації на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2006 року №1622, зазначено, що мала місце саме реорганізація цих органів. Верховним Судом України вказано на відсутність юридичного факту (змін в організації виробництва і праці), який є підставою для звільнення працівника відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України та наголошено, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, що буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов'язання роботодавця (держави) щодо працевлаштування працівників ліквідованої установи.
47. Суд не знаходить правових підстав відступати від наведених висновків Верховного Суду України під час розгляду цієї справи.
48. Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що фактично у спірних правовідносинах мала місце реорганізація, а не ліквідація Департаменту містобудування та земельних відносин, як стверджує відповідач, та зазначено у рішеннях Сумської міської ради від 27 січня 2016 року №254-МР та від 04 травня 2016 року №735-МР.
49. Так, рішенням Сумської міської ради від 04 травня 2016 року №735-МР, яке в частині організаційних змін повністю відтворює зміст рішення Сумської міської ради від 27 січня 2016 року №254-МР, вирішено припинити шляхом ліквідації Департамент містобудування та земельних відносин Сумської міської ради з одночасним утворенням Управління архітектури та містобудування Сумської міської ради (з правом юридичної особи) і Департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради.
50. Аналізуючи основні завдання та функції, які покладалися на ліквідований Департамент містобудування та земельних відносин Сумської міської ради згідно з відповідним положенням і завдання й функції, які покладалися на новоутворені Управління архітектури та містобудування і Департамент забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради, судами попередніх інстанцій встановлено, що фактично відбулося розмежування повноважень раніше існуючого Департаменту як структури міської ради між новоствореними Департаментом забезпечення ресурсних платежів та Управлінням архітектури та містобудування.
51. Також, згідно з пунктом 7 рішення Сумської міської ради від 04 травня 2016 року №735-МР (який є тотожним пункту 5 рішення Сумської міської ради від 27 січня 2016 року №254-МР) Управління архітектури та містобудування Сумської міської ради з моменту його державної реєстрації в порядку зміни сторони в зобов'язанні є стороною за усіма договорами, які укладені Департаментом містобудування та земельних відносин Сумської міської ради та продовжують діяти на момент такої реєстрації. Отже, Сумська міська рада правонаступником у договірних відносинах визначила новостворене Управління архітектури та містобудування.
52. Таким чином, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що Сумська міська рада не відмовилася від функцій і завдань, які виконував Департамент містобудування та земельних відносин, а фактично передала їх новоствореним виконавчим органам.
53. З урахуванням викладеного, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що у Департаменту містобудування та земельних відносин Сумської міської ради виник обов'язок працевлаштувати позивача в новостворених виконавчих органах, що будуть виконувати його функції.
54. Судами попередніх інстанцій установлено, що про звільнення позивач за два місяці попереджена не була, а запропонована їй тимчасово вакантна посада спеціаліста-юрисконсульта Загального відділу Управління архітектури та містобудування Сумської міської ради не відповідала її кваліфікації та досвіду роботи.
55. Аналізуючи встановлені судами обставини справи, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що при прийнятті оскаржуваного рішення про звільнення ОСОБА_1 , оформленого протоколом від 06 травня 2016 року №2, комісія з ліквідації Департаменту містобудування та земельних відносин Сумської міської ради діяла не на підставі та не у спосіб, що передбачені КЗпП України, а отже наявні підстави для скасування цього рішення та поновлення позивача на посаді.
56. Водночас Суд погоджується із доводами касаційної скарги в частині, які стосуються правильності визначення судами попередніх інстанцій розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
57. Так, відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
58. Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону «Про оплату праці» за правилами, передбаченими постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок № 100).
59. Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати проводиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
60. Згідно з абзацом 1 пункту 8 розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, проводяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
61. Доказами, що наявні в матеріалах справи, підтверджується, і таке не заперечується сторонами, що середньоденна заробітна плата позивача складає 159,26 грн.
62. Отже, відповідно до Порядку № 100 середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу визначається шляхом множенням середньоденної заробітної плати на кількість робочих днів із дня звільнення по день прийняття рішення про поновлення на роботі.
63. Період вимушеного прогулу ОСОБА_1 з 07 травня по 15 вересня 2016 року становить 90 робочих днів (травень - 16, червень - 20, липень - 21, серпень - 22, вересень - 16). Отже, за період вимушеного прогулу у зв'язку з незаконним звільненням позивачеві мав бути виплачений середній заробіток у розмірі 14333,40 грн (159,26х90).
64. Суд першої інстанції, визначаючи розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, не урахував того, що день звільнення є робочим днем, у зв'язку з чим безпідставно включив його до кількості днів вимушеного прогулу, і, як наслідок, помилково зазначив про те, що позивачеві мав бути виплачений середній заробіток у розмірі 14492,66 грн (159,26х91).
65. Водночас суд апеляційної інстанції правильності проведених судом першої інстанції розрахунків не перевірив.
66. Згідно з пунктом третім частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
67. Відповідно до частини першої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
68. Отже, рішення Зарічного районного суду м. Суми від 15 вересня 2016 року в частині стягнення на користь позивача середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу має бути зміненим із зазначенням у ній правильної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що має бути виплачена позивачеві - 14333,40 грн.
69. В іншій частині висновки судів попередніх інстанцій в цій справі є правильними, обґрунтованими і такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а підстави для скасування чи зміни оскаржуваних рішень відсутні.
VII. Судові витрати
70. Ураховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати не розподіляються.
71. Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Суд
72. Касаційну скаргу Сумської міської ради задовольнити частково.
73. Змінити резолютивну частину постанови Зарічного районного суду м. Суми від 15 вересня 2016 року в справі №591/3064/16-а, виклавши її абзац четвертий у такій редакції: «Стягнути з Департаменту містобудування та земельних відносин Сумської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 14333,40 грн».
74. В іншій частині постанову Зарічного районного суду м. Суми від 15 вересня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року в справі № 591/3064/16-а залишити без змін.
75. Судові витрати не розподіляються.
76. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач: О.Р. Радишевська
Судді: О.В. Кашпур
С.А. Уханенко