Іменем України
17 жовтня 2019 року
Київ
справа №826/4436/18
провадження №К/9901/6309/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Берназюка Я.О., Желєзного І.В., розглянувши у письмовому провадженні в касаційному порядку справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва у складі судді Амельохіна В.В. від 28 вересня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Мельничука В.П., Ісаєнка Ю.А., Лічевецького І.О. від 17 січня 2019 року,
Короткий зміст позовних вимог
1. У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду, в якому просила зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити їй пенсію відповідно до абз. 3 пункту 3 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 07 грудня 2017 року.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.
3. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що мати дитини-інваліда має право на призначення дострокової пенсії за віком, але не раніше ніж за 5 років до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у тому разі, якщо дитина, яку вона виховує, визнана дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку. Якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення нею шестирічного віку, або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, мати цієї дитини має право на отримання зазначеної пенсії лише у разі наявності висновку лікарсько-консультативної комісії про те, що дитина мала такі медичні показання до досягнення нею шестирічного віку.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
4. Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, звернулася із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
5. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , який відповідно до свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
6. 07 грудня 2017 року ОСОБА_1 звернулась із заявою до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, правонаступником якого є Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до абз. 3 п. 3 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
7. Рішенням Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 08 вересня 2018 року ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до п. 3 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки не підтверджено, що інвалідність ОСОБА_2 встановлено до шестирічного віку.
8. Не погоджуючись з такими діями відповідача, ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом.
9. Касаційна скарга обґрунтована тим, що норми законодавства не містять як обов'язкову умову для призначення дострокової пенсії за віком установлення дитині інвалідності до досягнення шестирічного віку, а лише умову виховання дитини до цього віку.
10. Відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 вересня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2019 року Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві не надало.
11. Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.
12. Нормами статті 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
13. Згідно зі статтею 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення», у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, жінки, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до восьмирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на пенсію за віком після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 15 років із зарахуванням до стажу часу догляду за дітьми (пункти «є» і «ж» статті 56). При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років, які мають право на одержання соціальної пенсії (стаття 94).
14. Принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який набрав чинності з 01 січня 2004 року.
15. Статтею 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
16. Відповідно до абз. 4 п. 3 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» жінки, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, і матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на призначення дострокової пенсії за віком після досягнення 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу. При цьому до числа осіб з інвалідністю з дитинства належать також діти з інвалідністю віком до 16 років.
17. Отже, право на дострокову пенсію за віком мають матері, які виховали інвалідів з дитинства до шестирічного віку після досягнення матір'ю 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу, що не оспорюється у цій справі.
18. За змістом наведеної норми однією з обов'язкових умов для призначення дострокової пенсії за віком є виховання до шестирічного віку саме дитини - інваліда з дитинства. Таким чином, встановлення органами Медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) інвалідності після досягнення такою дитиною шестирічного віку в певній мірі ставить під сумнів факт виховання матір'ю до шестирічного віку саме дитини - інваліда з дитинства, а не дитини без такого роду медичних показань.
19. Загальний підхід до змістовного наповнення поняття «особа з інвалідністю» на момент виникнення спірних відносин установлювався статтею 2 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» та статтею 1Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні».
20. Зокрема, такий статус могла мати особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, унаслідок чого держава зобов?язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
21. Відповідно до абз. 3 статті 1 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» дитина-інвалід - особа віком до 18 років (повноліття) зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, унаслідок чого держава зобов?язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
22. З урахуванням вказаного, суд дійшов висновку, що визначення терміну «інвалід з дитинства» не містить ані Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», ані Закон України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю».
23. При цьому за змістом абз.2 пункту 26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317 інвалідність з дитинства розглядається як причина інвалідності.
24. Згідно з пунктом 14 цього Положення причинний зв'язок інвалідності з хворобами, перенесеними у дитинстві, установлюються за наявності документів лікувально-профілактичних закладів, що свідчить про початок захворювання або травму, перенесену до вісімнадцятирічного віку.
25. За змістом абз. 4 пункту 3 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» убачається, що пільга, пов?язана зі зменшенням жінкам пільгового віку та страхового стажу, установлювалася лише тим матерям інвалідів з дитинства та дітей інвалідів до 16 років, які виховували їх за підтвердженого стану інвалідності на момент досягнення дитиною 6 років.
26. Отже, для призначення пенсії на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» має значення не факт установлення інвалідності, а термін (момент) настання інвалідності у дитини, що повинен мати місце протягом періоду життя дитини з моменту народження і до інвалідності у дитини до досягнення шестирічного віку, оскільки виховання дитини-інваліда у віці до 6 років створює для жінки більше перешкод для участі у суспільно-корисній діяльності, наслідком якої є отримання заробітної плати і страхового стажу, що зумовлюється сплатою страхувальником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
27. Непрямим підтвердженням цього є встановлена частиною шостою статті 179 Кодексу законів про працю України можливість надання жінці в обов'язковому порядку відпустки без збереження заробітної плати у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку. Натомість, за відсутності медичних показань до догляду за дитиною жінка не матиме можливості перебувати у такій відпустці і має прийняти рішення про вихід на роботу або припинення трудових відносин з роботодавцем.
28. Відповідно до частини дванадцятої статті 7 Закону України ««Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів затверджується Кабінетом Міністрів України. Серед повноважень лікарсько-консультативних комісій, визначених Положенням про лікарсько-консультативну комісію, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2013 року № 917, визначено надання висновку, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.
29. Згідно з пунктом 2.18 Порядку № 22-1, у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, визнання особи інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладів охорони здоров'я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі, якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення шестирічного віку або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії, що така дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, та /або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцяти років (висновок про час настання інвалідності).
30. Тобто, такий висновок дає можливість опосередковано підтвердити факт догляду матері за дитиною, яка мала право на отримання статусу дитини-інваліда до досягнення шестирічного віку, як це передбачено положеннями Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
31. Таким чином, пункт 2.18 Порядку № 22-1 не суперечить положенням статті 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення», статті 26, абз. 4 пункту 3 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки не встановлює та/або не змінює механізм призначення такого виду пенсії.
32. Аналогічна правова позиція була висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 330/2181/16-а.
Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції
33. Мати дитини-інваліда має право на призначення дострокової пенсії за віком, але не раніше ніж за 5 років до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у тому разі, якщо дитина, яку вона виховує, визнана дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку. Якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення нею шестирічного віку, або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, мати цієї дитини має право на отримання зазначеної пенсії лише у разі наявності висновку лікарсько-консультативної комісії, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.
34. ОСОБА_1 звернулася до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до абз. 3 пункту 3 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
35. З урахуванням відсутності доказів, що ОСОБА_2 мав медичні показання для визнання його дитиною-інвалідом до шестирічного віку, суди дійшли висновку про відсутність умов для призначення пенсії, а відтак про відмову у задоволенні позову.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
36. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення судів попередніх інстанцій є законними і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; в них повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки судів щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 вересня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду 17 січня 2019 року - без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Н.В. Коваленко
Судді: Я.О. Берназюк
І.В. Желєзний