Іменем України
18 жовтня 2019 року
Київ
справа №826/8361/18
адміністративне провадження №К/9901/18777/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Головного управління ДСФ у м. Києві
на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 жовтня 2018 року (головуючий суддя - Патратій О.В.)
та на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2019 року (колегія суддів: головуючий суддя - Чаку Є.В., судді - Файдюк В.В., Літвіна Н.М.)
у справі №826/8361/18
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДФС у м. Києві
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,
У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулась в Окружний адміністративний суд м. Києва з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 05 квітня 2018 року №47400-1305-2655.
В обґрунтування позовних вимог зазначає про неправильність здійсненого контролюючим органом розрахунку земельного податку та протиправність оскаржуваного податкового повідомлення - рішення контролюючого органу.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 жовтня 2018 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2019 року, адміністративний позов задоволено:
- визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 05.04.2018 №47400-1305-2655;
- стягнуто на користь ОСОБА_1 судові витрати за сплату судового збору в загальному розмірі 704 грн 80 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій зазначили про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення - рішення відповідача з огляду на те, що розрахунок податкового зобов'язання зі сплати земельного податку здійснювався контролюючим органом на підставі інформації, викладеної в листі Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського район м. Києва», а не відомостей державного земельного кадастру.
Не погодившись з зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає про правомірність оскаржуваного податкового повідомлення - рішення контролюючого органу та правильність здійсненого контролюючим органом розрахунку земельного податку, а також вказує на те, що позивач є платником земельного податку незважаючи на те, що вона не вчинила жодних дій спрямованих на державну реєстрацію зазначеної земельної ділянки.
09 вересня 2019 року від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому Товариство зазначає про правомірність оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій та безпідставність доводів, викладених в касаційній скарзі.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець та є власницею нежилого приміщення АДРЕСА_2 , що підтверджується наявною у матеріалах справи копією договору купівлі-продажу нежилого приміщення (а.с.24-25).
Відповідно до свідоцтва платника єдиного податку від 04.09.2012 серії НОМЕР_1 позивач є платником єдиного податку третьої групи, ставка єдиного податку 5%, за видами господарської діяльності - надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (код КВЕД 68.20).
Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.04.2018 № 47400-1305-2655, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з земельного податку з фізичних осіб у розмірі 4 340, 52 грн.
Позивач не погодившись з зазначеним податковим повідомленням-рішенням оскаржив його до суду.
Надаючи правову оцінку викладеним обставинам, колегія суддів виходить з наступного.
Спірні правовідносини регулюються Земельним кодексом України та Податковим кодексом України.
Частиною 1 статті 3 Земельного кодексу України встановлено, що Земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч. 1 статті 120 Податкового кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Згідно з п. 269.1 ст. 269 Податкового кодексу України платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі
Особливості справляння податку суб'єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу.
Пунктом 270.1 статті 270 Податкового кодексу України встановлено, що об'єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
Згідно з п. 271.1 ст. 271 Податкового кодексу України базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.
Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки .
Ставка податку встановлюється у розмірі не більше 12 відсотків від їх нормативної грошової оцінки за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб'єктів господарювання (крім державної та комунальної форми власності) (п. 274.1, 274.2 ст. 274 Податкового кодексу України).
У відповідності до вимог п. 286.1 ст. 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Пунктом 287.1 статті 287 ПК України встановлено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
Власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (п. 287.8 статті 287 Податкового кодексу України).
Згідно з п. 291.2 ст. 291 Податкового кодексу України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
Пунктом 297.1 статті 297 Податкового кодексу України встановлено, що платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з таких податків і зборів, у тому числі, податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.
З аналізу вищевикладених норм вбачається, що спрощена система оподаткування не звільняє суб'єкта господарювання від виконання податкових зобов'язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 частини 297 Податкового кодексу України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.
Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності.
Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов'язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб'єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності.
Тобто з набуттям ознак (якості) суб'єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов'язку сплати земельного податку.
Надання в найм (оренду) нежилого приміщення не означає, що механічно (автоматично) разом з майном наймачу передається й обов'язок сплати податку за земельну ділянку, на якій воно розташоване.
Вищевикаладене вірно було встановлено судами попередніх інстанцій під час розгляду справи.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена Верховним Судом України у постанові від 24 листопада 2015 року (справа №21-2352а15), а також Верховним Судом у постановах від 13 червня 2018 року у справі №826/14615/16, від 15 лютого 2019 року у справі №826/9948/16.
Разом з цим, згідно з частиною другою ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Верховний Суд зазначає, що контролюючим органом всупереч вимог ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України не доведено та не надано належних доказів (документів), які б свідчили про обґрунтованість і правомірність проведеного розрахунку грошового зобов'язання з земельного податку, оскільки підставою з якою податкове законодавство пов'язує нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Суди попередніх інстанцій з врахуванням вимог щодо офіційного з'ясування обставин справи пропонували сторонам, в тому числі і відповідачу, надати відповідні докази, однак контролюючим органом такі надано не було, що свідчить про недоведеність належними засобами доказування заперечень проти позову.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірного податкового повідомлення - рішення контролюючого органу.
Відповідно до ст. 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 350 КАСУ України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та здійснивши системний аналіз долучених до справи доказів, проаналізувавши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, а тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Касаційну скаргу Головного управління ДСФ у м. Києві - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 жовтня 2018 року
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2019 року- без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. А. Гончарова
Судді І. Я. Олендер
Р. Ф. Ханова