Справа № 463/4616/18 Головуючий у 1 інстанції: Леньо С.І.
Провадження № 22-ц/811/1827/19 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.
Категорія:
15 жовтня 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Ніткевича А.В.,
суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,
секретаря Юзефович Ю.І.
з участю представника відповідача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 12 квітня 2019 року в складі судді Леньо С.І. у справі за позовом ОСОБА_2 до Львівської міської ради, ОСОБА_4 про визнання права власності на майно в порядку спадкування,-
встановила:
У серпні 2018 року позивач ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до відповідачів Львівської міської ради, ОСОБА_4 про визнання права власності на майно в порядку спадкування.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_5 , після смерті якого відкрилась спадщина, яка складається з квартири АДРЕСА_1 , яка належала спадкодавцю, а також відповідачу ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності. Після смерті спадкодавця та заведення спадкової справи звернулась до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, однак нотаріус відмовив у видачі такого свідоцтва у зв'язку з тим, що відповідач ОСОБА_4 відмовився надати нотаріусу правовстановлюючі документи для оформлення спадкових прав, про що направив нотаріусу відповідну заяву від 04.01.2018р.
Через такі дії відповідача позбавлена можливості отримати свідоцтво про право на спадщину і тому просить в судовому порядку визнати право власності в порядку спадкування на Ѕ частки спадкового майна померлого ОСОБА_5 , а саме Ѕ спадкової частки квартири АДРЕСА_1 .
Оскаржуваним рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 12 квітня 2019 року у позові ОСОБА_2 до Львівської міської ради, ОСОБА_4 про визнання права власності в порядку спадкування на Ѕ частку квартири АДРЕСА_1 - відмовлено.
Рішення суду оскаржив представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права, висновки, викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи.
В апеляційній скарзі зазначає, що відмовляючи у задоволенні позову суд виходив з того, що належним способом захисту у ситуації що склалася, є звернення до суду із позовом до відповідача ОСОБА_4 про зобов'язання надати оригінали правовстановлюючих документів.
На думку апелянта, суд в оскаржуваному рішенні не звернув увагу на положення ч. 2 ст. 14 ЦК України, якою передбачено, що особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язком для неї.
Звертає увагу, що в матеріалах справи наявний лист приватного нотаріуса Шапіро І.В. від 09.11.2017 року № 254/02-14 адресований позивачу про те, що для видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті чоловіка ОСОБА_5 є необхідною умовою подання оригіналів правовстановлюючих документів на вказане нерухоме майно, при цьому нотаріусом рекомендовано звернутися до суду для захисту своїх спадкових прав.
Крім цього, відсутня можливість здійснити державну реєстрацію права власності на підставі заяви спадкоємця, оскільки відповідно до положень ст. 66 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ від 25.12.2015 року, для цього необхідно подати документи, що підтверджують набуття спадкоємцем права власності на нерухоме майно.
Враховуючи те, що позивач у позасудовому порядку не може отримати свідоцтво про право на спадщину з мотивів, які викладені у листі приватного нотаріуса, відтак існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, тому право власності підлягає визнанню у судовому порядку.
Просить скасувати рішення Личаківського районного суду м. Львова від 12 квітня 2019 року та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.
Представник відповідача ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні апеляційну скаргу заперечив, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Позивач ОСОБА_2 та представник відповідача Львівської міської ради, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, в судове засідання не прибули, представник позивача ОСОБА_3 подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із участю в іншому судовому засіданні.
На переконання колегії суддів, матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті, а тому вважає за можливе, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, розглядати справу за відсутності осіб, що не з'явилися.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача ОСОБА_1 на заперечення доводів скарги, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити виходячи із такого.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки оригінали правовст ановлюючих документів на спадкове майно не є втраченими та знаходяться у відповідача, останнім не оспорюється право позивача на спадкування частки у майні, таке вказує на невірно обраний спосіб захисту цивільного права, адже за наведених обставин ефективним способом захисту, який відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення, буде звернення до суду з позовом про зобов'язання відповідача ОСОБА_4 надати оригінали правовстановлюючих документів нотаріусу, оскільки позивач, після того як вчинила всі необхідні дії для отримання свідоцтва про право на спадщину, позбавлена можливості оформити свої спадкові права.
Колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції.
Відповідно до статей 1216-1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до частини першої, другої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).
В основі спадкування за законом знаходиться принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими (стаття 1258 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
На підставі частини п'ятої статті 1268 ЦК України спадщина належить спадкоємцю незалежно від часу її прийняття з часу відкриття спадщини.
Згідно із положеннями частини першої та третьої цієї статті Кодексу спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Статтею 1270 ЦК України встановлено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він продовжується до трьох місяців.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_5 . За життя спадкодавець заповіту не склав. Після його смерті відкрилася спадщина на Ѕ частку квартири АДРЕСА_1 , яка належала йому на праві спільної сумісної власності разом з відповідачем ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на квартиру № НОМЕР_1 від 23 січня 2001 року.
Позивачка є спадкоємцем першої черги (як дружина) та 12 вересня 2016 року, тобто у встановлений законом шестимісячний строк, звернулася до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва на спадщину.
Інший спадкоємець ОСОБА_4 , як син спадкодавця, також звернувся із аналогічною заявою в межах шестимісячного строку до нотаріуса.
19 грудня 2018 року нотаріус відмовив позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки нею не подані правовстановлюючі документи на квартиру. При цьому, нотаріусом враховано заяву відповідача ОСОБА_4 про те, що оригінали правовстановлюючих документів знаходяться у нього та не є втрачені, однак надавати такі документи іншим особам для прийняття спадщини він вважає недоцільним.
Відповідно до статті 1297 спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов'язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім'я кожного з них, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців.
Згідно із частиною першою статті 67 Закону України "Про нотаріат" свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством, на ім'я всіх спадкоємців або за їх бажанням кожному з них окремо.
З урахуванням положень статей 1296-1299 ЦК України питання про право спадкоємця на спадкове майно вирішується судом у разі невизнання такого права чи відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину.
З матеріалів справи встановлено, що нотаріусом прийнята заява позивача про видачу свідоцтва про право на спадщину, як така, що подана в передбачений законом строк, але у видачі свідоцтва про право на спадщину відмовлено у зв'язку із відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове майно (об'єктивні перешкоди для оформлення спадкових прав), які відмовився надати інший спадкоємець, відповідач ОСОБА_4 , при цьому такі дії відповідача судом вірно кваліфіковано як зловживання правом.
Відтак нотаріусом, як особою, на яку відповідно до законодавства України, покладений обов'язок вирішувати питання про наявність в особи права на спадкування, дотримання строків прийняття спадщини, оформлення права на спадщину (частина 1 статті 1269, статті 1296-1298 ЦК України), визнано позивача таким, що прийняла спадщину в установленому законом порядку і вказана обставина ніким не оспорюється,
Як роз'яснено у п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину, в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. Особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження в разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину.
Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.
Враховуючи мотиви суду, які покладені в основу оскаржуваного рішення, суд першої інстанції не вирішив спір по суті та не захистив порушені права позивачки, а сприяв виникненню нового спору, який не міг в повній мірі вирішити наявний між сторонами спір, тим самим порушивши право позивачки на справедливий суд, гарантоване нормами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, положення якої застосовуються судами відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України.
На переконання колегії суддів, встановивши, що у позивачки існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, оскільки відповідач не надає нотаріусу оригінали правовстановлюючих документів на спадкове майно, унаслідок чого позивачка не може оформити спадщину, прийшов до неправильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, у зв'язку із невірно обраним позивачкою способом захисту.
В даному випадку, колегія суддів погоджується з тим, що за встановлених судом першої інстанції наведених вище обставин, належним та ефективним способом захисту, який призведене до кінцевого вирішення переданого на розгляду суду спору, буде обраний позивачкою спосіб, а саме визнання за нею в порядку спадкування права власності на спадкове майно.
Таким чином, рішення суду першої інстанції необхідно скасувати з одночасним ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог, відтак визнати за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частки спадкового майна померлого ОСОБА_5 , що складає 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 .
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, у зв'язку із скасуванням судового рішення, колегія суддів змінює розподіл судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи в суді першої інстанції та проводить розподіл судових витрат, понесених у зв'язку із переглядом справи в суді апеляційної інстанції.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
постановила:
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - задовольнити.
Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 12 квітня 2019 року - скасувати.
Ухвалити у справі нове рішення, яким позов ОСОБА_2 до Львівської міської ради, ОСОБА_4 про визнання права власності на майно в порядку спадкування - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Стягнути із ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце проживання АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ) в користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , місце проживання АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп. судового збору, сплаченого за звернення із позовом та 1057 (одна тисяча п'ятдесят сім) грн. 21 коп. за подання апеляційної скарги.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений 16 жовтня 2019 року.
Головуючий: А.В. Ніткевич
Судді: С.М. Бойко
С.М. Копняк