Дата документу 09.10.2019 Справа № 313/530/19
Єдиний унікальний № 313/530/19 Головуючий в 1 інст. - ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/807/1548/19 Доповідач в 2 інст. - ОСОБА_2
Категорія: ст. 81 КК України
9 жовтня 2019 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участі прокурора ОСОБА_6 ,
захисника засудженого - адвоката ОСОБА_7 ,
розглянувши в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Запорізького апеляційного суду провадження за апеляційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Веселівського районного суду Запорізької області від 17 липня 2019 року, якою відмовлено у задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_7 про застосування до засудженого ОСОБА_8 умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, -
Як вбачається з матеріалів провадження, 25 квітня 2019 року до Веселівського районного суду Запорізької області надійшло клопотання адвоката ОСОБА_7 про застосування до засудженого ОСОБА_8 умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.
Своє рішення про відмову у задоволенні клопотання про умовно-дострокове звільнення ОСОБА_8 від відбування покарання суд першої інстанції мотивував тим, що ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області від 3 жовтня 2018 року ОСОБА_8 було замінено невідбуту частину покарання у виді позбавлення волі більш м'яким у виді обмеження волі, і враховуючи вимоги ч. 8 ст. 154 КВК України, він не може бути звільнений умовно-достроково, оскільки ще не пройшов 1 рік з моменту заміни йому невідбутої частини покарання більш м'яким.
В апеляційній скарзі захисник засудженого - адвокат ОСОБА_7 просить ухвалу суду скасувати та застосувати до засудженого ОСОБА_8 умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що суд першої інстанції безпідставно послався на ч. 8 ст. 154 КВК України та постанову Пленуму Верховного Суду України № 2 від 26 квітня 2002 року «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким», оскільки пов'язані з умовно-достроковим звільненням питання можуть регламентуватись лише КК України.
Звертає увагу, що при визначенні строку відбутого строку суд повинен рахувати саме строк заміненого більш м'якого покарання, а викладені в ч. 8 ст. 154 КВК України застереження стосуються лише осіб, яким було замінено покарання на більш м'яке, і вони після цього представляються до тієї ж самої пільги, натомість, передбачені статтями 81 та 82 КК України пільги не є однаковими.
Також зазначає, що ОСОБА_8 добре характеризується за місцем відбування покарання, має 9 заохочень, стягнень не має, а на думку представника установи відбування покарання та прокурора наявні всі підстави для задоволення клопотання, оскільки засуджений ОСОБА_8 своєю поведінкою та ставленням до праці довів своє виправлення.
Заслухавши доповідь судді по справі, захисника засудженого - адвоката ОСОБА_7 , який підтримав подану ним апеляційну скаргу та просив її задовольнити, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважав, що суд першої інстанції вірно застосував положення ч. 8 ст. 154 КВК України, як спеціального закону, який регулює порядок дострокового звільнення від відбування покарання, перевіривши матеріали провадження, обговоривши доводи, наведені в апеляційний скарзі та провівши судові дебати, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів провадження, вироком Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 17 лютого 2016 року ОСОБА_8 був визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України та із застосуванням ст. 71 КК України до остаточного покарання у вигляді 4 років 1 місяця позбавлення волі (а.с. 5-6).
Ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області від 3 жовтня 2018 року за клопотанням адвоката ОСОБА_9 засудженому ОСОБА_8 було замінено невідбуту частину покарання, призначеного за вироком Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 17 лютого 2016 року у виді 4 років 1 місяця позбавлення волі, більш м'яким покаранням у виді обмеження волі на невідбутий строк (а.с. 7-8).
Ухвалою Веселівського районного суду Запорізької області від 16 листопада 2018 року ОСОБА_8 було зараховано у відповідності до ст. 72 КК України в строк відбування покарання строк тримання під вартою з 3 жовтня 2018 року по 28 жовтня 2018 року, що становить 1 місяць 22 дні обмеження волі (а.с. 9).
Як вбачається з наявної в матеріалах провадження характеристики, до Державної установи «Веселівський виправний центр (№ 8)» для відбування покарання з Державної установи «Біленьківська виправна колонія (№ 99)» ОСОБА_8 прибув 28 жовтня 2018 року (а.с. 10).
Відповідно до ч. 5 ст. 82 КК України, до осіб, яким покарання замінене більш м'яким, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення за правилами, передбаченими статтею 81 цього Кодексу.
З огляду на ст. 81 КК України, до осіб, які відбувають покарання у виді обмеження волі, позбавлення волі, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, якщо засуджений сумлінною поведінкою та ставленням до праці довів своє виправлення, до того ж, таке звільнення може бути застосоване до засуджених після фактичного відбуття не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин.
Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 26 квітня 2002 року «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким», особи, яким покарання було замінено більш м'яким, можуть бути умовно-достроково звільнені і від цього більш м'якого покарання за правилами, передбаченими ст. 81 КК України.
Відповідно до ст. 1 КК України, цей Кодекс має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам. Для здійснення цього завдання Кримінальний кодекс України визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 КВК України, кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.
Таким чином, при регламентуванні порядку і умов відбування та виконання кримінальних покарань норми КК України та КВК України співвідносяться між собою як загальні та спеціальні і, відповідно, при конкуренції норм загальних та спеціальних, застосовуються спеціальні норми.
Частиною 8 статті 154 КВК України встановлено, що особи, звільнені від відбування покарання з випробуванням або в порядку заміни невідбутої частини покарання більш м'яким, якщо вони були направлені у місця обмеження волі або позбавлення волі у випадках, передбачених законом, можуть бути знову представлені до умовно-дострокового звільнення від відбування покарання або заміни невідбутої частини покарання більш м'яким не раніше як через один рік з дня винесення ухвали про направлення у місця обмеження волі або позбавлення волі.
Тобто законодавцем встановлено спеціальну норму щодо можливості повторного застосування до засудженого умовно-дострокового звільнення або заміни невідбутої частини покарання більш м'яким з дотриманням певного проміжку часу при наявності двох умов: 1) засуджений має бути особою, яка або була звільнена від відбування покарання з випробуванням, або відбуває покарання в порядку заміни невідбутої частини покарання більш м'яким; 2) засуджений повинен бути направлений у місця обмеження волі або позбавлення волі у випадках, передбачених законом.
Так, засуджений ОСОБА_8 є особою, яка відбуває покарання в порядку заміни невідбутої частини покарання більш м'яким, а саме в порядку заміни невідбутої частини покарання у виді позбавлення волі покаранням у виді обмеження волі, тобто підпадає під перший критерій обмеження у часі щодо права умовно-дострокового звільнення або заміни невідбутої частини покарання більш м'яким.
Крім того, ОСОБА_8 є особою, яка була направлена у місця обмеження волі у випадках, передбачених законом, а саме був направлений до Державної установи «Веселівський виправний центр (№ 8)» у випадку, передбаченому ст. 82 КК України, ч. 3 ст. 154 КВК України, тобто підпадає і під другий критерій обмеження у часі щодо права умовно-дострокового звільнення або заміни невідбутої частини покарання більш м'яким.
Суд першої інстанції звернув увагу на вказані обмеження щодо часу застосування умовно-дострокового звільнення після заміни невідбутої частини покарання більш м'яким та прийшов до правильного висновку про відсутність підстав для умовно-дострокового звільнення засудженого, оскільки з моменту постановлення ухвали Запорізького районного суду Запорізької області від 3 жовтня 2018 року про заміну ОСОБА_8 невідбутої частини покарання більш м'яким, на час звернення з клопотанням про умовно-дострокове звільнення та його розгляд судом першої інстанції по суті, ще не минув один рік.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини по справі та надавши їм належну оцінку, прийшов до обґрунтованого висновку, що захисник засудженого ОСОБА_8 передчасно звернувся з клопотанням про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, тому судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а ухвала Веселівського районного суду Запорізької області від 17 липня 2019 року підлягає залишенню без змін.
При цьому, колегія суддів зазначає, що право засудженого на умовно-дострокове звільнення не порушується, оскільки за особою залишається право звернення до суду першої інстанції з відповідним клопотанням при настанні строків, передбачених у законі.
На підставі зазначеного, керуючись ст. 81 КК України, ст. 154 КВК України, ст. ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу Веселівського районного суду Запорізької області від 17 липня 2019 року, якою відмовлено у задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_7 про застосування до засудженого ОСОБА_8 умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту оголошення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4