Дата документу 15.10.2019 Справа № 331/1714/19
Єдиний унікальний №331/1714/19 Головуючий у 1 інстанції: Жукова О.Є.
Провадження № 22-ц/807/2859/19 Суддя-доповідач: Дашковська А.В.
«15» жовтня 2019 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Дашковської А.В.,
суддів: Кримської О.М.,
Кочеткової І.В.,
секретар: Волчанова І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 20 червня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», треті особи: Олександрівський відділ державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Завалієв Артем Анатолійович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,
В квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ КБ «ПриватБанк», треті особи: Олександрівський відділ державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Завалієв А.А., про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 10 серпня 2005 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ним був укладений кредитний договір №ZPV0GK50080116, згідно з яким АТ КБ «ПриватБанк» надав кредит у розмірі 45820,00 доларів США терміном до 10 серпня 2020 року, також між сторонами укладались додаткові угоди.
26 жовтня 2017 року приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Завалієвим А.А. був вчинений виконавчий напис №10316 про стягнення з нього на користь ПАТ КБ «Приватбанк» грошових коштів у сумі 993 669,83 грн., з урахуванням: заборгованості за тілом кредиту у розмірі 847 882,72 грн.; заборгованості за відсотками у розмірі 124 436,04 грн.; заборгованості з пені у розмірі 21 351,07 грн. Стягнення здійснюється за період з 10 серпня 2005 року по 26 липня 2017 року.
У провадженні Олександрівського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області знаходиться виконавче провадження №56028663 з виконання вказаного виконавчого напису.
Вважав, що виконавчий напис нотаріуса вчинений з порушенням норм чинного законодавства.
В п. 1.1. кредитного договору №ZPV0GK50080116 передбачено повернення суми кредиту щомісячними платежами до 10 серпня 2020 року. В додаткових угодах, які укладались у подальшому, також передбачалось повернення кредиту саме черговими щомісячними платежами у строк або до 10 серпня 2020 року, або до 16 червня 2026 року.
Вимога про дострокове погашення кредиту у повному обсязі банком не пред'являлась, у зв'язку з чим вважав, що банк мав право стягувати лише заборгованість, яка не була погашена по черговим платежам станом на 26 липня 2017 року.
З наданих нотаріусу документів вбачався спір.
У оскаржуваному виконавчому написі у якості документів, які встановлюють заборгованість зазначені кредитний договір та розрахунок заборгованості за договором станом на 26 липня 2017 року, у виконавчому написі не зазначені додаткові угоди.
Також, вважав, що нотаріус повинен був відмовити банку у вчиненні нотаріальної дії, оскільки, заява банку не відповідала вимогам п. 2.1. Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №296/5 від 22.02.2012 року, оскільки не містила відомостей про місце його роботи.
На підставі зазначеного просив визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Завалієвим Артемом Анатолійовичем 26 жовтня 2017 року №10316, про стягнення з нього на користь ПАТ КБ «Приватбанк», що є правонаступником ЗАТ КБ «Приватбанк», невиплачених в строк відповідно до умов кредитного договору № ZPV0GK50080116 від 10 серпня 2005 року та розрахунку заборгованості за договором станом на 26 липня 2017 року грошових коштів у сумі 993 669,83 грн.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 20 червня 2019 року позов задоволено.
Визнано виконавчий напис приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Завалієва А.А. від 26 жовтня 2017 року, зареєстрований в реєстрі № 10316, таким, що не підлягає виконанню.
Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір 1152 грн. 60 коп.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій зазначило, що банком було надано всі необхідні документи, розрахунок здійснено за період існування заборгованості, на момент вчинення напису спір між сторонами не існував, нотаріус не може бути відповідачем у даній категорії справ, рішення суду невмотивоване.
Просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що у виконавчому написі не зазначено про додаткові угоди, розрахунок заборгованості не відповідає періоду стягнення, нотаріус був залучений до участі у справі в якості третьої особи, банком не було пред'явлено йому вимогу про дострокове погашення заборгованості, з наданих банком документів вбачався спір, також наявність спору підтверджує перебування у провадженні Жовтневого районного суду м. Запоріжжя справи за позовом банку до нього про стягнення заборгованості за кредитним договором, при ухваленні рішення судом першої інстанції було дотримано вимог ч. 4 ст. 265 ЦПК України.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
За приписами ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з підстав відсутності беззаперечних доказів, які б свідчили, що на момент вчинення виконавчого напису нотаріусом заборгованість була безспірною; нотаріусом не перевірено, чи виникло у відповідача право вимоги, у разі, якщо таке право виникло, то скільки часу минуло з цього моменту.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
Матеріалами справи підтверджено, що 10 серпня 2005 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №ZPV0GK50080116, за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 45820,00 доларів США на строк до 10 серпня 2020 року, також між сторонами укладались додаткові угоди (а.с.9-12).
26.10.2017 року приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Завалієвим Артемом Анатолійовичем вчинено виконавчий напис про стягнення з ОСОБА_1 , на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк», що є правонаступником Закритого акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк», невиплачених в строк відповідно до умов кредитного договору № ZPV0GK50080116 від 10.08.2005 року та розрахунку заборгованості за договором станом на 26.07.2017 року грошових коштів у сумі 993 669,83 гривень, з урахуванням: заборгованості за тілом кредиту у розмірі 847 882,72 гривень; заборгованості за відсотками у розмірі 124 436,04 гривень; заборгованості з пені у розмірі 21 351,07 гривень. Стягнення здійснюється за період з 10.08.2005 року по 26.07.2017 року (а.с.13).
За приписами статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і порядку, встановлених законом.
Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами встановлюється Законом України "Про нотаріат" та іншими актами законодавства України, якими, зокрема, є Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій), постанова Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 "Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" (далі - Перелік документів).
Відповідно до статті 87 Закону України "Про нотаріат" для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Частиною першою статті 88 Закону України "Про нотаріат" передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).
Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.
У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).
Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України "Про нотаріат" та Порядку вчинення нотаріальних дій.
Відповідно до пункту 2 Переліку документів для одержання виконавчого напису щодо стягнення заборгованості з підстав, що виникають з кредитних відносин, додаються:
а) оригінал кредитного договору;
б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.
Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (статті 88 Закону України "Про нотаріат"). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком документів є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України "Про нотаріат" захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат" у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто, чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.
Підставами оскарження виконавчих написів може бути як порушення нотаріусом процедури вчинення напису (наприклад, неповідомлення боржника про вимогу кредитора), так і необґрунтованість вимог до боржника
Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів того, що ОСОБА_1 був належним чином відповідно до пункту 106 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270, повідомлений про розмір заборгованості.
При цьому відповідно до долученого списку згрупованих відправлень листів з оголошеною цінністю, наданого нотаріусу, адресою ОСОБА_1 , на яку спрямована письмова вимога про усунення порушень, зазначено м. Нікополь (а.с. 159), в той час як позивач проживає у АДРЕСА_1 .
Суд першої інстанції дослідив наданий банком нотаріусу розрахунок заборгованості та виконавчий напис нотаріуса та, встановивши, що наявний розрахунок заборгованості охоплює період з 13 червня 2016 року по 26 липня 2017 року (а.с.14), тоді як у виконавчому напису зазначено, що період, за який здійснюється стягнення - з 10 серпня 2005 року по 26 липня 2017 року (а.с. 13), дійшов висновку про те, що відсутність розрахунку заборгованості за період з 10 серпня 2005 року по 13 червня 2016 року при вчиненні виконавчого напису унеможливлює дотримання положень статті 88 Закону України «Про нотаріат» щодо безспірності суми заборгованості.
Твердження апеляційної скарги про те, що при вчиненні виконавчого напису було стягнуто заборгованість лише за період з 13 червня 2016 року по 26 липня 2017 року не заслуговує на увагу, оскільки спростовується змістом виконавчого напису нотаріуса, а також змістом заяви ПАТ КБ «ПриватБанк», направленої на адресу нотаріуса 23 серпня 2017 року, в який також зазначений строк, за який провадиться стягнення - 4368 днів, а саме :з 10.08.2005 року по 26.06.2017 року (а.с. 13, 152, 153).
Крім того, у виконавчому написі проводиться стягнення за період з 10.08.2005 року по 26.06.2017 року, який перевищує строк, визначений ст. 88 Закону України "Про нотаріат", тобто включає вимоги, з дня виникнення яких минуло більше трьох років.
Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши повно та всебічно наявні в матеріалах справи докази та обставини справи, вважає, що вказану у спірному виконавчому написі суму боргу не можна визнати безспірною.
Отже, суд першої інстанції вірно дійшов висновку про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, оскільки при його вчиненні нотаріус не перевірив безспірність вимог банку.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не спростовано розрахунок заборгованості та суму боргу за виконавчим написом, колегія суддів відхиляє, оскільки саме стягувач при зверненні із заявою про вчинення виконавчого напису повинен був надати документи, які свідчать про безспірність вимоги, однак, як зазначалося вище, не надав їх.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що нотаріус у спорах, що виникають з цивільних відносин, пов'язаних з нотаріальною дією не може бути відповідачем не заслуговує на увагу, оскільки за змістом позовної заяви відповідачем у справі є Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», а приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Завалієв Артем Анатолійович зазначений третьою особою.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга та зміст оскаржуваного рішення не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст. 376 ЦПК України могли б бути підставами для його скасування, тому апеляційну скаргу у відповідності до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 20 червня 2019 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 18 жовтня 2019 року.
Головуючий
Судді: