16 жовтня 2019 року ЛуцькСправа № 140/2360/19
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Волдінера Ф. А.,
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовом до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області (далі - УДМС у Волинській області, відповідач), в якому просить: 1) визнати протиправною бездіяльність в нездійсненні оформлення та видачі довідки на постійне місце проживання на території України ОСОБА_1 ; 2) зобов'язати оформити та видати довідку про постійне місце проживання на території України ОСОБА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 , громадянин Республіки Азербайджан, у лютому 2019 року звернувся до відповідача з метою обміну посвідки на проживання. ОСОБА_1 стверджує, що відповідач повернув документи позивача, без жодного обґрунтування, відмовивши тим самим у видачі посвідки на проживання. На даний час строки звернення до відповідача і вимогою про обмін посвідки на проживання вичерпались, а тому підстав для вчинення такої дії немає і єдиною підставою для поновлення його прав є оформлення та видача посвідки на проживання, а не її обмін.
Керуючись наведеним, просить позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою судді від 06.08.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі, ухвалено розгляд справи проводити без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
15.08.2019 від позивача до суду надійшла заява, в якій останній вказав, що ним при поданні позовної заяви допущено помилку в написанні по батькові позивача. Відповідно до посвідчення громадянина Азербайджану по батькові позивача пишеться ОСОБА_1 , а не ОСОБА_1 . Позивач просив надалі при винесенні рішення використовувати при написанні його по батькові - ОСОБА_1 .
21.08.2019 представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву, згідно якого останній заперечує проти позовних вимог з огляду на наступне. За даними відділу у справах іноземців та осіб без громадянства Управління ДМС України у Волинській області громадянин Республіки Азербайджан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був документований посвідкою на тимчасове проживання в Україні серії НОМЕР_1 терміном дії до 09.02.2019. 11.02.2019 позивачем повернуто до Управління ДМС України вищевказану посвідку на тимчасове проживання у зв'язку із закінченням терміну дії. Іноземець був зобов'язаний виїхати з території України до 15.02.2019.
14.02.2019 позивач з аеропорту Бориспіль покинув територію України та цього ж дня через КПП Доманово повернувся назад. В лютому місяці 2019 року ОСОБА_1 з метою отримання консультації з питань оформлення дозволу на імміграцію в Україну звернувся до Рожищенського РВ УДМС України у Волинській області. Працівниками районного відділу йому було надано усну консультацію та перелік документів, які необхідні для оформлення дозволу на імміграцію в Україну. При повторному зверненні позивача до Рожищенського РВ УДМС України у Волинській області, в останнього виявлено відсутність всіх необхідних документів, які потрібні для оформлення дозволу на імміграцію. Позивачу було рекомендовано зібрати весь необхідний пакет документів та повторно звернутись до Рожищенського РВ УДМС України у Волинській області.
У травні 2019 року при зверненні ОСОБА_1 до Рожищенського РВ УДМС було рекомендовано звернутись до Луцького РВ УДМС України у Волинській області, оскільки відповідно до наказу УДМС у Волинській області № 23 від 29.03.2019 оформлення документів, в тому числі можливого прийняття рішень про продовження строку перебування та надання дозволу на імміграцію закріплюється за визначеними територіальними підрозділами, які будуть обслуговувати іноземців та осіб без громадянства за міжрайонним принципом, відповідно до додатку.
З пояснень, наданих начальником Луцького районного відділу УДМС України у Волинській області слідує, що в травні 2019 року громадянин Республіки Азербайджан ОСОБА_1 з метою отримання консультації з питань оформлення дозволу на імміграцію в Україну звернувся до Луцького районного відділу УДМС України у Волинській області. Під час усної консультації та попереднього розгляду наданих гр. ОСОБА_1 документів, працівником відділу було здійснено перевірку законності перебування іноземця на території України згідно розрахунків міграційного калькулятора та виявлено, що позивач перевищив термін законного перебування в Україні, чим порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства. Тобто, на момент отримання вищевказаної консультації позивач перебував на території України незаконно. Того ж дня ОСОБА_1 працівниками Луцького районного відділу УДМС України у Волинській області надано усні роз'яснення та повідомлено про необхідність виїхати за межі території України та в'їхати через 90 днів для відкриття нового «коридору» з метою подальшого звернення з заявою для надання дозволу на імміграцію в Україну.
Додатково відповідач зазначив, що за даними відділу у справах іноземців та осіб без громадянства Управління ДМС України у Волинській області у громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 немає дозволу на імміграцію в Україну, на території України вказаний іноземець перебуває незаконно, а тому в Управління ДМС України у Волинській області відсутні будь-які правові підстави для документування вказаного іноземця посвідкою на постійне проживання в Україні.
Сторони скористались своїм правом на подання до суду заяв по суті справи, в яких письмово виклали свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору, а тому суд вважає можливим розглянути справу за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження - Азербайджан, громадянин Республіки Азербайджан, одружений з громадянкою України ОСОБА_2 та має сина громадянина України ОСОБА_3 . З документів, що посвідчують особу у заявника наявний національний паспорт країни походження.
ОСОБА_1 проживав на території України згідно посвідки на тимчасове проживання в Україні серії НОМЕР_1 з терміном дії до 09.02.2019.
11.02.2019 позивач звернуся із заявою в УДМС у Волинській області про повернення посвідки тимчасове проживання в Україні серії НОМЕР_1 . В цей же день УДМС у Волинській області видало позивачу довідку про повернення державі посвідки на тимчасове проживання, згідно якої ОСОБА_1 зобов'язаний виїхати з території України до 15.02.2019.
14.02.2019 позивач покинув територію України з аеропорту Бориспіль і в цей же день повернувся в Україну через КПП Доманово.
В лютому 2019 року позивач звертався за консультаціями з питань оформлення дозволу на імміграцію в Україну, щодо термінів законного перебування в Україні до Рожищенського районного відділу УДМС у Волинській області, де працівниками відділу було надано таку інформацію.
Згідно пояснень т.в.о. начальника Рожищенського районного відділу УДМС у Волинській області позивач повторно звернувся до вказаного відділу для оформлення дозволу на імміграцію в Україну, проте працівниками відділу було виявлено відсутність необхідних документів, у зв'язку з чим було рекомендовано позивачу усунути вказані недоліки і повторно звернутись до Рожищенського РВ УДМС у Волинській області.
В травні 2019 року позивач звернувся до Рожищенського РВ УДМС у Волинській області для оформлення дозволу на імміграцію в Україну. Відповідно до наказу УДМС у Волинській області № 23 від 29.03.2019 оформлення документів про надання дозволу на імміграцію в Україну здійснюється за міжрайонним принципом. Тому, позивачу було роз'яснено про необхідність звернення за оформленням дозволу на імміграцію в Україну до Луцького РВ УДМС у Волинській області.
Згідно пояснень т.в.о. начальника Рожищенського районного відділу УДМС у Волинській області станом на 20.08.2019 до вказаного відділу з письмовим зверненням не звертався (а. с. 40-42).
Згідно пояснень начальника Луцького РВ УДМС у Волинській області в травні 2019 року за направленням Рожищенського РВ УДМС у Волинській області ОСОБА_1звернувся до вказаного відділу з метою отримання консультації з питань оформлення дозволу на імміграцію в Україну. Під час усної консультації та попереднього розгляду наданих гр. ОСОБА_1 документів було здійснено перевірку законності перебування іноземця на момент розгляду документів згідно розрахунків міграційного калькулятора та виявлено перевищення терміну перебування в Україні гр. ОСОБА_1 Тобто, на момент отримання консультації в Луцькому РВ УДМС України у Волинській області ОСОБА_1 вже перебував у статусі «нелегального мігранта». Крім того було встановлено, що гр. ОСОБА_1 був документований посвідкою на тимчасове проживання, строк дії якої на момент отримання консультації вже закінчився. Оскільки, у визначений чинним законодавством строк (не пізніше 15 робочих днів до дати закінчення строку її дії) ОСОБА_1 не здійснив обмін зазначеної посвідки, вона визнається недійсною і підлягає вилученню.
Громадянину ОСОБА_1 було надано усні роз'яснення та повідомлено про необхідність виїхати за межі України та в'їхати через 90 днів для відкриття нового «коридору» з метою подальшого звернення з заявою щодо надання йому дозволу на імміграцію в Україну. Станом на 14.08.2019 з письмовими зверненнями до Луцького РВ УДМС України у Волинській області позивач не звертався (а. с. 43-44).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується таким.
За змістом статей 9, 11 Закону України «Про імміграцію», посвідка на постійне проживання видається іноземцям, які у встановленому законом порядку отримали дозвіл на імміграцію в Україну, або мають право на отримання цієї посвідки без надання дозволу на імміграцію в силу пункту 4 Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію».
Згідно з пунктом 3 статті 5 Закону України «Про імміграцію» зразок посвідки на постійне проживання, правила та порядок її оформлення і видачі затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Порядок оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 321 (далі - Порядок № 321).
Згідно пункту 1 Порядку № 321 посвідка на постійне проживання (далі - посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.
Посвідка виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
Посвідка оформляється іноземцям або особам без громадянства, які мають дозвіл на імміграцію в Україну або до прийняття рішення про припинення громадянства України постійно проживали на території України і після прийняття такого рішення залишилися постійно проживати на її території (пункти 2, 3 Порядку № 321).
Оформлення посвідки (у тому числі замість втраченої або викраденої), її обмін здійснюється територіальними органами/територіальними підрозділами ДМС через Головний обчислювальний центр Єдиного державного демографічного реєстру у взаємодії з Державним центром персоналізації документів державного підприємства «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» (далі - Центр) (пункт 9 Порядку № 321).
Згідно з пунктом 16 Порядку № 321 документи для оформлення посвідки (у тому числі замість втраченої або викраденої), її обміну подаються до державного підприємства, що належить до сфери управління ДМС, центру надання адміністративних послуг (далі - уповноважений суб'єкт), територіальних органів/територіальних підрозділів ДМС, за місцем проживання іноземця або особи без громадянства.
Пунктом 32 Порядку № 321 встановлено перелік документів, які подаються для оформлення посвідки, зокрема: 1) паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, з візою типу D, якщо інше не передбачено законодавством і міжнародними договорами України; 2) документ, що посвідчує особу законного представника, та документ, що підтверджує повноваження особи як законного представника, у разі подання документів законним представником; 3) переклад на українську мову сторінки паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними, засвідчений у встановленому законодавством порядку; 4) копію рішення про надання дозволу на імміграцію; 5) документ, що підтверджує сплату адміністративного збору, або документ про звільнення від його сплати.
Іноземець або особа без громадянства під час подання документів для оформлення посвідки пред'являють працівникові територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта оригінали документів, зазначених у підпунктах 1, 2 і 5 цього пункту.
До заяви-анкети додаються оригінали документа, зазначеного у підпункті 3 цього пункту, і документа, що підтверджує сплату адміністративного збору, та копії документів, зазначених у підпунктах 1, 2 і 4 цього пункту, та документа про звільнення від сплати адміністративного збору, засвідчені працівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта шляхом проставлення відмітки «Згідно з оригіналом» та підпису із зазначенням його посади, прізвища, ініціалів та дати.
Оригінали документів, зазначених у підпунктах 1 і 2 цього пункту, та документа про звільнення від сплати адміністративного збору повертаються іноземцеві або особі без громадянства.
Відповідно до пункту 5 Порядку № 321 посвідка видається протягом 15 робочих днів з дати прийняття документів від іноземця або особи без громадянства.
Зі змісту наведених норм вбачається, що документи для отримання посвідки подаються заявником особисто, а обов'язок розгляду цих документів виникає у органів Державної міграційної служби з дня їх отримання.
Слід відмітити, що Порядком № 321 не передбачено подання заяви про видачу посвідки на постійне проживання засобами поштового зв'язку.
Як встановлено судом, позивачем не надано до матеріалів справи жодної копії заяви, адресованої Луцькому РВ УДМС у Волинській області, про видачу посвідки на постійне проживання, зі штампом установи або підписом посадової особи, які б засвідчили прийняття такої заяви.
При цьому, відповідачем по справі заперечується отримання будь-якої кореспонденції від ОСОБА_1 .
Доводи позивача, викладені в позовній заяві, про те, що він звертався та подавав документи відповідачу у травні 2019 року, нічим не підтверджені. Копії відповідних заяв в матеріалах справи відсутні.
Згідно зі статтею 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Згідно з частиною 1 статті 1 Закону України «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
За змістом статті 3 Закону під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Статтею 5 Закону встановлено, що звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань. Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв'язку (електронне звернення). У зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв'язку з ним.
Відповідно до статті 7 Закону звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду. Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.
Питання розгляду заяв (клопотань) врегульовано статтею 15 Закону, відповідно до якої органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань) (частина перша статті 15 Закону).
Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки (частина третя статті 15 Закону).
Частиною четвертою статті 15 Закону визначено, що рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Згідно зі статті 20 Закону України «Про звернення громадян» звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання.
Зі змісту наведених норм випливає, що обов'язок надання відповіді на звернення виникає у суб'єкта владних повноважень з моменту отримання такого звернення.
Таким чином, оскільки судом не встановлено факту подачі позивачем заяви до Луцького РВ УДМС у Волинській області про видачу посвідки на постійне проживання, суддів дійшов висновку, що така заява не одержувалась відповідачем, а тому у Луцького РВ УДМС у Волинській області не виникло обов'язку їх розгляду та надання відповіді у порядку та у строки, встановлені Законом України «Про звернення громадян».
За правилами частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
З наведених процесуальних норм Закону випливає, що судовому захисту підлягає лише порушене право.
Так, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. В контексті наведених приписів Кодексу адміністративного судочинства України підставою для звернення особи до суду з позовом є її суб'єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні прав чи свобод, однак, обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є об'єктивна наявність відповідного порушеного права чи законного інтересу на момент звернення до суду.
У рішенні від 14.12.2011 №19-рп)2011 Конституційний Суд України вказав, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
У справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в рішенні від 01.12.2004 № 18-рп)2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям»"права» (інтерес у вузькому розумінні цього слова).
Конституційний Суд України дійшов висновку, що поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» має один і той же зміст.
Таким чином, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
Оскільки судом не встановлено факту звернення ОСОБА_1 із письмовою заявою про видачу посвідки на постійне проживання до Луцького РВ УДМС у Волинській області, при цьому, факт отримання таких заяв відповідачем заперечується, суд приходить до висновку, що у Луцького РВ УДМС у Волинській області не виникло обов'язку розглянути такі заяви, а відтак, позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області визнання протиправною бездіяльність в нездійсненні оформлення та видачі довідки на постійне місце проживання на території України ОСОБА_1 та зобов'язання оформити та видати довідку про постійне місце проживання на території України ОСОБА_1 , є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Керуючись статтями 243-246, 257, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області (43025, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Винниченка, 11) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ф. А. Волдінер