30 вересня 2019 року Справа № 160/6985/19
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Кучма К.С., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
У липні 2019 року позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправними дії відповідача щодо встановлення подвійного обмеження максимального розміру належної йому пенсії на рівні 10 прожиткових мінімумів, установлених для осіб, що втратили працездатність;
- зобов'язати відповідача провести перерахунок пенсійних виплат за попередній період, починаючи з 01.03.2017 р. по 01.03.2018 р. та сплатити недоплачену суму пенсії у повному обсязі, відповідно до норм чинного законодавства;
- зобов'язати відповідача провести перерахунок пенсійних виплат за попередній період, починаючи з 01.03.2018 р. по 01.03.2019 р. та сплатити недоплачену суму пенсії у повному обсязі, відповідно до норм чинного законодавства;
- зобов'язати відповідача провести перерахунок пенсійних виплат за попередній період, починаючи з 01.03.2019 р. по 01.07.2019 р. та сплатити недоплачену суму пенсії у повному обсязі, відповідно до норм чинного законодавства;
- зобов'язати відповідача провести перерахунок пенсійних виплат за липень 2019 року та сплатити недоплачену суму пенсії у повному обсязі, відповідно до норм чинного законодавства;
- зобов'язати відповідача нараховувати щомісячно суму пенсії, яка розраховується відповідно до спеціальних норм чинного законодавства, які регулюють порядок призначення і виплати пенсій льотно-випробному складу, а саме, ст.ст.53 та 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 року № 1788-ХII (зі змінами та доповненнями) та Постанов КМУ №418 та №713.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 01.07.2019 року розмір нарахованої йому пенсії було визначено у розмірі 22 161,52 грн., з урахуванням доданих надбавок - 391 грн. за почесне звання «Заслужений працівник транспорту України», загальний розмір його пенсії складає 22 552,52 грн. Натомість відповідачем сума пенсії до сплати нараховувалася у розмірі 15 640 грн. з урахуванням обмеження, а саме максимального розміру пенсії, на рівні десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. У листі відповідача від 17.07.2019 р. № 5103/К-09 вказано, що станом на 01.03.2017 р. розмір пенсії позивача з обмеженнями становив 12 956,53 грн. з урахуванням підвищення за почесне звання «Заслужений працівник транспорту України» 311,75 грн., загальний розмір пенсії з обмеженнями становив 13 268,28 грн.
Натомість відповідачем сума пенсії до сплати нараховувалася у розмірі 10 740 грн. з урахуванням ще одного виду обмеження, а саме максимального розміру пенсії, на рівні десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Станом на 01.03.2018 р. розмір пенсії позивача з обмеженнями становив 17 759,48 грн. з урахуванням підвищення за почесне звання «Заслужений працівник транспорту України» 363 грн, загальний розмір пенсії з обмеженнями становив 18 122,48 грн. Відповідачем сума пенсії до сплати нараховувалася у розмірі 13 730 грн. з урахуванням ще одного виду обмеження, а саме максимального розміру пенсії, на рівні десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. За таких обставин, позивач вважає дії відповідача щодо обмеження максимального розміру належної йому пенсії на рівні 10 прожиткових мінімумів, установлених для осіб що втратили працездатність, протиправними.
Ухвалою суду від 30.07.2019 року було відкрито провадження по даній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
На виконання вимог ухвали суду відповідачем було подано відзив на позов, в якому зазначено, що відповідно до п.3 ст.27 Закону № 1058, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Аналогічні приписи містить ст.85 Закону №1788. Таким чином, розмір пенсії позивача з урахуванням обмеження, передбаченого вищезазначеними нормами законодавства з 01.03.2017 року становив 10 740 грн.; з 01.03.2018 року - 13 730 грн.; з 01.03.2019 року - 14 970 грн.; з 01.07.2019 року становить 15 640 грн. Зважаючи на викладене, відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Керуючись приписами ст.263 КАС України, суд ухвалив розглянути адміністративну справу без повідомлення учасників справи, у письмовому провадженні.
Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві, позицію відповідача, викладену у відзиві на позовну заяву, дослідивши письмові докази, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об'єктивному розгляді обставин справи, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за вислугу років, як працівник льотного складу цивільної авіації, яка виплачується з урахуванням вимог Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-IV.
07.05.2019 року позивач звернувся до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області із заявою, в якій просив провести перерахунок суми його пенсії, яка розраховується відповідно до спеціальних норм чинного законодавства, які регулюють порядок призначення та виплати пенсій льотно-випробного складу та особам льотних екіпажів повітряних суден цивільної авіації. Провести позивачу перерахунок пенсійних виплат за попередній період, з 2017 року по теперішній час, а також сплатити недоплачену суму пенсії в повному обсязі.
Своїм листом від 16.05.2019 року №3530/К-09 про розгляд звернення відповідач повідомив позивача про те, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Органи Пенсійного фонду України в своїй діяльності керуються нормами чинного законодавства.
Позивач вважає, дії відповідача щодо обмеження максимального розміру належної йому пенсії на рівні 10 прожиткових мінімумів, установлених для осіб що втратили працездатність, протиправними.
Аналізуючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст.51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Частиною третьою статті 53 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 р. №1788-XII (далі - Закон №788-XII) встановлено, що працівникам льотно-випробного складу та особам льотних екіпажів повітряних суден цивільної авіації (пілотам, штурманам, бортінженерам, бортмеханікам, бортрадистам, льотчикам-наглядачам) і бортоператорам, які виконують спеціальні роботи в польотах, пенсії обчислюються з середньомісячного заробітку за роботу, що дає право на пенсію за вислугу років (частина перша статті 64 та статті 65, 66, 69), одержуваного перед її припиненням, і призначаються в розмірах, передбачених частинами першою - третьою, шостою статті 19 та статтею 21 цього Закону для пенсій за віком, і не можуть перевищувати 85 процентів заробітку для працівників льотно-випробного складу та 75 процентів заробітку для осіб льотних екіпажів повітряних суден цивільної авіації (пілотів, штурманів, бортінженерів, бортмеханіків, бортрадистів, льотчиків-наглядачів) і бортоператорів, які виконують спеціальні роботи в польотах. При цьому розмір пенсії для осіб льотних екіпажів повітряних суден цивільної авіації (пілотів, штурманів, бортінженерів, бортмеханіків, бортрадистів, льотчиків-наглядачів) і бортоператорів, які виконують спеціальні роботи в польотах, не може перевищувати дві з половиною величини середньої заробітної плати працівників, зайнятих в галузях економіки України, за календарний рік, що передує місяцю, з якого призначається пенсія.
Відповідно до ст.54 Закону №788-XII працівники льотного і льотно-випробного складу після досягнення 50 років і за наявності вислуги років на цих посадах станом на 1 квітня 2015 не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок мають право на пенсію за вислугу років незалежно від відомчої підпорядкованості підприємств, установ і організацій, в яких вони зайняті.
Перелік посад працівників льотного складу, порядок обчислення строків вислуги років для призначення їм пенсій, а також порядок призначення і виплати пенсій льотно-випробному складу затверджуються в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
Порядок обчислення строків вислуги років для призначення пенсій працівникам льотного складу, Перелік посад працівників льотного складу, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, Порядок призначення і виплати пенсій за вислугу років працівникам льотно-випробного складу цивільної авіації затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.1992 р. №418.
Відповідно до пункту 7 Порядку призначення і виплати пенсій за вислугу років пункту працівникам льотно-випробного складу цивільної авіації (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 29.07.2015 р. №529) пенсії за вислугу років працівникам льотно-випробного складу призначаються у розмірі 55 процентів заробітку (пункт 6 цього Порядку) і за кожний рік вислуги (у чоловіків - понад 30 років і у жінок - понад 25 років) пенсія збільшується на 1 процент заробітку, але не менш як на 1 процент мінімального розміру пенсії за віком. За кожний рік роботи, яка дає право на пенсію на пільгових умовах згідно з пунктом "а" статті 13 та статтею 14 Закону, пенсія збільшується на 1 процент заробітку.
Згідно з пунктом 7 «в» Порядку у разі зростання середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки, щороку з 1 березня (починаючи з 2005 року) заробіток, з якого призначається (перераховується) пенсія відповідно до цього пункту, збільшується на коефіцієнт, який визначається шляхом ділення середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки за рік, що передує року, в якому проводиться перерахунок, на середню заробітну плату працівників, зайнятих у галузях економіки, яка враховувалася під час призначення (перерахунку) пенсії. Коли розмір пенсії, обчислений із заробітку, визначеного відповідно до цього пункту, менший ніж розмір пенсії до перерахунку, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі.
Отже, законодавством, передбачено право позивача на перерахунок його пенсії в разі збільшення, середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки, щороку з 1 березня.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, відповідач 01.03.2016 року здійснив перерахунок пенсії позивачу, яка станом на момент перерахунку становила 19102,23 грн., проте з урахуванням обмеження її виплати встановленої статтею 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 р. № 3668-VI (далі - Закон №3668-VI).
Згідно зі статтею 2 Закону №3668-VI, що набрав чинності 01.10.2011 р., максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про Національний банк України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", "Про пенсійне забезпечення", "Про судоустрій і статус суддів", Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України", не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Відповідно до ст.7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" у 2016 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність становить з 1 січня 2016 року - 1074 гривні.
Отже, згідно викладених норм, максимальний розмір пенсії у 2016-2017 роках складає 10740 грн.
Відповідно до ст.7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" від 07.12.2017 р. № 2246-VIII у 2018 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність становить з 1 січня 2018 року - 1 373 гривні.
Отже, згідно викладених норм, максимальний розмір пенсії у 2018 році не має перевищувати 13 730 грн.
Як видно з матеріалів справи, відповідно до здійсненого відповідачем перерахунку розмір пенсії позивача з 01.03.2018 р. становив 23 601,76 грн.
Таким чином, перерахований розмір пенсії позивача перевищує встановлений Законом №3668-VI її максимальний розмір, а тому, визначаючи належний до виплати розмір пенсії позивача у сумі 13 319,53 грн, відповідач діяв відповідно до статті 2 Закону №3668-VІ.
Що стосується посилання позивача на абзац перший пункту 2 розділу ІІ Закону №3668-VI, суд наголошує на такому.
Абзацом першим пункту 2 розділу ІІ Закону №3668-VI передбачено, що пенсіонерам, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом і в яких розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, виплата пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) здійснюється без індексації, без застосування положень частин другої та третьої статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та проведення інших перерахунків, передбачених законодавством, до того часу, коли розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) відповідатиме максимальному розміру пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановленому цим Законом.
Проаналізувавши викладену норму, суд наголошує на тому, що вказана норма стосується виплат пенсій, призначених до набрання чинності Законом №3668-VI, та розмір якої перевищував встановлений Законом №3668-VI її максимальний розмір. Виплата таких пенсій здійснюється без підвищень, доплат та інших перерахунків до того моменту, коли встановлений максимальний розмір пенсії відповідатиме розміру відповідної пенсії.
Таким чином, вказана норма жодним чином не встановлює скасування обмеження максимального розміру пенсій, призначених до набрання чинності Законом №3668-VI, у тому числі і не скасовує обмеження розміру пенсії позивача, а лише визначає, що до моменту, коли розмір пенсії не відповідатиме встановленому максимальному розміру, виплата такої пенсії здійснюється без підвищень, доплат та інших перерахунків.
Так, відповідно до розпорядження відповідача №10454 від 02.09.2014 р. основний розмір пенсії позивача станом на 01.07.2014 р. становить 14 869,89 грн., розмір пенсії з обмеженням 8 400,28 грн., відповідно до розпоряджень №147429 від 06.04.2015 р., від 03.03.2016 р., від 15.03.2016 р., від 02.11.2016 р., від 16.03.2017 р., станом на 01.03.2015 р. становить 15 848,92 грн., розмір пенсії з обмеженнями 8 937,73 грн., станом на 01.09.2015 р. становить 15 848,92 грн., розмір пенсії з обмеженням 8 968,98 грн.; станом на 01.03.2016 р. розмір пенсії з обмеженням складає 10 740 грн., станом на 01.05.2011 р. - 10740 грн., 01.03.2017 р. - 10740 грн.
Таким чином, станом на час прийняття Закону №3668-VІ розмір пенсії позивача перевищував встановлений законом її максимальний розмір, а тому на нього розповсюджувалися положення абзацу першого пункту 2 розділу ІІ Закону №3668-VI, а пенсія виплачувалась без підвищень, доплат та інших перерахунків. Проте, після того, як максимальний розмір пенсії (десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність) перевищив розмір пенсії позивача положення абзацу першого пункту 2 розділу ІІ Закону №3668-VI припинили свою дію на позивача, а тому вони не підлягають застосуванню до спірних правовідносин у 2017 році.
Щодо посилань позивача на неправомірність законодавчого обмеження максимального розміру пенсії, суд звертає увагу на таке.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 03 червня 2014 року (у справі за заявою Великода проти України) підтвердив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Отже, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
На залежність розмірів соціальних виплат від економічних чинників вказав і Конституційний Суд України, зокрема, у рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 у справі за конституційними поданнями 49 народних депутатів України, 53 народних депутатів України і 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 розділу VII Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік».
У цьому Рішенні вказано, що одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень (абзац сьомий підпункту 2.1 пункту 2 Рішення). При цьому Конституційним Судом України взято до уваги статтю 22 Загальної декларації прав людини, за якою розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави. Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.10.1979 р. у справі «Ейрі проти Ірландії» констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» від 12 жовтня 2004 року (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 Рішення).
Як відзначив Конституційний Суд України, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.
В рішенні Конституційного Суду України від 25.01.2012 року №3-рп/2012 зазначено, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України. Однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.
З системного аналізу наведених рішень слідує, що при їх прийнятті Конституційний Суд України виходив із додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування у межах фінансових можливостей держави права кожного на достатній життєвий рівень.
При цьому, як відзначив Конституційний Суд України, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист (пункт 2.1 рішення від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011).
Оскільки в ході розгляду справи судами встановлено, що розмір пенсії позивача перевищує передбачений законом тимчасовий максимальний її розмір, такі положення закону у спірний період неконституційними не визнавались і підлягали застосуванню відповідачем під час обчислення пенсії позивачу.
Вказане відповідає позиції, викладеній Верховним Судом у постановах від 3 квітня 2018 року у справі № 361/4922/17 та від 29 серпня 2018 року у справі № 359/6255/17.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду даної справи суд дійшов висновку, що відповідачем було вірно обраховано та обмежено граничний розмір пенсії позивача, а отже підстав для задоволення позову немає.
Частиною 1 ст.9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із частинами 1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, з викладених вище підстав.
Згідно із ст.139 КАС України, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, враховуючи, що у задоволенні позову позивачу відмовлено, а тому понесені ним судові витрати не відшкодовуються.
На підставі викладеного, та керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241-246, 250, 262, 263 КАС України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Судовий збір по справі не стягується.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржено в строки, передбачені статтею 295 КАС України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційної-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень КАС України.
Суддя К.С. Кучма