Справа № 199/3919/19
(2/199/2518/19)
Іменем України
01.10.2019 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська в складі: головуючого судді Руденко В.В., при секретарі Куземі О.Г., за участю сторін ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , їх представників ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , представника третьої особи Онуфрак І. І., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду міста Дніпра цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини разом з батьком та зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини разом з матір'ю, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору: орган опіки та піклування в особі Амур-Нижньодніпровської районної в м. Дніпрі ради, -
Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в обґрунтування якого зазначив, що 18 серпня 2006 року між сторонами було укладено шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син ОСОБА_5 , про що Красногвардійським відділом РАЦС 07.02.2007 року було зроблено відповідний актовий запис № 97. Сторони проживали за адресою: АДРЕСА_1 . Починаючи з січня 2016 року шлюбні відносини між сторонами фактично припинились. Відповідач змінила місце мешкання, мешкає окремо, за адресою власної реєстрації. Позивач та син мешкає разом, син фактично знаходиться на утриманні позивача. Відповідач фактично ухиляється від виконання своїх обов'язків матері по вихованню дитини: не цікавиться успіхами дитини, її здоров'ям, тривалий час не шукає зустрічі з сином. Позивач зазначає, що вихованням сина займається одноособово. Дитина навчається в КЗО «Середня загальноосвітня школа № 117» ДМР в 6А класі. Школа знаходиться поруч з місцем мешкання позивача та його сина. ОСОБА_5 характеризується позитивно, як здібний, старанний учень, приймаючи активну участь у житті класу, сумлінно виконуючий усі доручення, користується авторитетом серед учнів. Згідно відомостей, викладених в характеристиці - вихованням сина займатися здебільшого батько: завжди цікавиться успіхами сина, відвідує батьківські збори, підтримує тісний зв'язок з класним керівником ОСОБА_5 . Позивач зазначає, що ним створені усі належні умови для дитини. Будинок належить на праві приватної власності матері позивача. Син має окрему кімнату, яка облаштована меблями та побутовою технікою. Позивач працює, отримує заробітну плату, позитивно характеризується за місцем роботи, на обліку у психіатра та нарколога не перебуває. Позивач просив суд визначити місце проживання дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком - ОСОБА_1 .
Відповідач звернулась до суду із зустрічним позовом до позивача про визначення місця проживання дитини разом з матір'ю. В обґрунтування зустрічних позовних вимог зазначила, що фактично шлюбні відносини сторін припиненні у січні 2016 року, рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 29.05.2019 року шлюб розірвано. Питання щодо визначення місця проживання дитини між сторонами в добровільному порядку не вирішено і жодних домовленостей не досягнуто. На теперішній час малолітня дитина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є зареєстрованим разом з відповідачем. Жодним чином відповідач не перешкоджала спілкуванню дитини з батьком, враховуючи інтереси саме дитини. Відповідач зазначає, що через агресивну та категоричну заборону батька бачитися та спілкуватись з дитиною відповідач вимушена звертатись до правоохоронних органів та до управління-служби у справах дітей АНД районної у м. Дніпрі ради. Позивач забрав дитину і не дає відповідачу можливості навіть бачитись з дитиною. Відповідач зазначає, що позивач має ненормований робочий день, працюючи на офіційній роботі і підробляючи вночі таксистом, тому дитина залишається вночі одна, отже з урахуванням інтересів та безпеки дитини, син повинен мати постійне проживання з матір'ю. Крім того, майже вся побутова робота на дитині, бо у батька на це немає часу. Відповідач просила суд визначити місце проживання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір'ю - ОСОБА_2 .
У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали та просили суд їх задовольнити в повному обсязі, надали суду пояснення, аналогічні викладеним у позові, в задоволенні зустрічних позовних вимог просили відмовити.
Відповідач та її представник позовні вимоги не визнали, оскільки вважали, що дитина має проживати разом з матір'ю, просили суд задовольнити зустрічні вимоги в повному обсязі.
Представник третьої особи в судовому засіданні підтримала первісні позовні вимоги. Заперечувала проти задоволення зустрічних позовних вимог.
Вислухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши письмові докази по справі, суд дійшов наступного висновку.
У судовому засіданні встановлено, що 18 серпня 2006 року, Красногвардійським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області зареєстровано сторін по справі. Після укладення шлюбу прізвище дружини змінено на ОСОБА_2 . Від спільного подружнього життя сторони мають сина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У судовому засіданні встановлено та визнається сторонами, що в січні 2016 року фактично були припинені шлюбні стосунки, відповідачка по справі виїхала з будинку по АДРЕСА_1 , де проживали сторони. Дитина залишилась проживати з батьком. Шлюб між сторонами розірвано рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 29.05.2019 року. Згідно Акту обстеження житлово-побутових умов сім'ї від 28.03.2019 року ОСОБА_5 , складеного посадовими особами КЗО «Середня загальноосвітня школа №117» Дніпровської міської ради, дитина проживає в задовільних матеріально-побутових умовах, взаємовідношення в сім'ї доброзичливі.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» передбачає, що сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Відповідно до ч. ч. 4, 6 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я. Фізична особа може мати кілька місць проживання.
Положеннями ст. 161 СК України закріплено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Дана норма національного права є відображенням норм міжнародного публічного права, що закріплені у положенні ст. 9 ч. I Конвенції ООН від 20 листопада 1989 року «Про права дитини» (ратифікована Україною 27 лютого 1991 року), згідно з яким Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Так, згідно з ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Поняття «забезпечення найкращих інтересів дитини» визначається п. 4 ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 № 2402-III, як дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.
Питання забезпечення інтересів дитини базується на розумінні, що розлучення батьків для дітей - це завжди тяжке психологічне навантаження. Дорослі , поринаючи у свої власні проблеми, скуті взаємними образами, почуття дітей і їх переживання за інерцією відсовують на другий план. Тоді ж як в більшості випадків кардинально змінюється саме життя дитини: це і нове оточення, часто нове місце проживання, неможливість спілкування з обома батьками одночасно тощо. Тоді ж як кожній дитині необхідне емоційно комфортне середовище для нормального фізичного, духовного та морального розвитку.
Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Україною 27 лютого 1991 року, визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Також судом встановлено, що сторони по справі працюють, мають постійне місце проживання та постійний заробіток, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебувають, позитивно характеризуються за місцем роботи.
Згідно довідки КЗ «Дніпропетровський центр соціально-психологічної допомоги» Дніпропетровської обласної ради про надання ОСОБА_1 соціально-психологічної допомоги в умовах денного стаціонару, на підставі психодіагностичного обстеження встановлено, зокрема, що позивач, на даний час є домінуючою особою в житті сина ОСОБА_5 ; між сином та батьком існує тісний емоційний контакт, вони багато часу проводять разом і мають довірливі стосунки один з одним; батько всебічно допомагає ОСОБА_5 у соціалізації та самореалізації. Відповідач психологічне діагностування не проходила.
Відповідно до принципів 2, 6, 9 Декларації прав дитини прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959 року, дитині законом або іншими засобами повинен бути забезпечений спеціальний захист і надані можливості та сприятливі умови, які дозволили б їй розвиватися фізично, розумово, морально, духовно та у соціальному відношенні здоровим і нормальним шляхом і в умовах свободи та гідності. Дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітню дитину не слід, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучати зі своєю матір'ю. Дитина повинна бути захищена від усіх форм недбалого ставлення, жорстокості і експлуатації.
Згідно ст.ст. 3, 9, 12, 16, 19 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. Жодна дитина не може бути об'єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Держави-учасниці вживають всіх необхідних законодавчих, адміністративних, соціальних і просвітніх заходів з метою захисту дитини від усіх форм фізичного та психологічного насильства, образи чи зловживань, відсутності піклування чи недбалого і брутального поводження або експлуатації.
Згідно до ст.ст. 1, 4, 11, 18 Закону України «Про охорону дитинства», забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити. Система заходів щодо охорони дитинства в Україні включає - забезпечення належних умов для охорони здоров'я, навчання, виховання, фізичного, психічного, соціального, духовного та інтелектуального розвитку дітей, їх соціально-психологічної адаптації та активної життєдіяльності, зростання в сімейному оточенні в атмосфері миру, гідності, взаємоповаги, свободи та рівності. Сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.
У рішенні в справі «М.С. проти України» від 11.07.2017 року, Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання проте, що найкраще відповідає інтересам дитини, у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому, Європейський суд з прав людини зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі. Найкращі інтереси дитини можуть, залежно від їх характеру та серйозності перевищувати інтереси батьків.
Відповідно до частини другої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Відповідно до ч. 4, 5, 6 ст. 19 Сімейного кодексу України, при розгляді судом спорів щодо визначення місця проживання дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд, керуючись ст. 171 СК України, вислухав думку дитини, ОСОБА_5 , який суду пояснив, що бажає проживати з батьком, оскільки він все своє життя проживав з ним, у нього склались добрі стосунки та розподіл обов'язків по побуту, з мамою він спілкується в основному по вихідних днях, проживати з нею він не бажає.
Відповідно до висновку органу опіки та піклування в особі виконавчого комітету Амур-Нижньодніпровської районної у м. Дніпрі ради від 10.07.2019 року № 4/4-757, останній вважає доцільним визначення місця проживання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком - ОСОБА_1 , 1987 р.н., що забезпечить повноцінний фізичний та духовний розвиток дитини, сприятиме найкращому забезпеченню її інтересів.
Отже, суд вважає, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року. Незважаючи на принцип ст. 6 Декларації прав дитини, яким передбачено, що малолітня дитина може бути розлучена з матір'ю лише за виняткових обставин, суд при прийнятті рішення надає перевагу частині першій статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року та керується цією нормою, яка передбачає, що в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини, а зібрані у справі докази вказують на те, що проживання малолітнього ОСОБА_5 з батьком якнайкраще буде відповідати інтересам дитини з урахуванням його віку, фізіологічних та психо-емоційних потреб, оскільки забезпечить йогорозвиток у безпечному, спокійному та стійкому середовищі.
Згідно зі ст. 141 ЦПК України з відповідача слід стягнути на користь позивача судовий збір в сумі 768,40 грн. Судові витрати відповідача по розгляду зустрічної позовної заяви віднести за її рахунок.
Керуючись ст. ст. 141,155,160,161 Сімейного Кодексу України, ст. ст. 5, 12, 13, 263-265 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини разом з батьком задовольнити.
Визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком, ОСОБА_1 .
У зустрічному позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини разом з матір'ю відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати по справі, що складаються з судового збору, в розмірі 768,40 грн.
Судові витрати позивача ОСОБА_2 віднести за її рахунок.
Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду через Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі у тридцятиденний строк з дня виготовлення повного рішення апеляційної скарги.
Суддя