01 жовтня 2019 рокуЛьвів№ 857/7212/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача: Гінди О.М.
суддів: Заверухи О.Б., Ніколіна В.В.,
за участю секретаря судових засідань - Чопко Ю.Т.
представника позивача - Радь І.І.
розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу Київської міської митниці ДФС на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 травня 2019 року (головуючий суддя: Дору Ю.Ю., місце ухвалення - м. Ужгород, дата складення повного тексту рішення - 30.05.2019) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київської міської митниці ДФС про визнання протиправними та скасування картки відмови та рішення, -
встановив:
ОСОБА_1 12.03.2019 звернувся в суд з адміністративним позовом в якому просив, визнати протиправним та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митного оформлення випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA100210/2019/00229 від 08.02.2019 Київської міської митниці ДФС; визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів від 08.02.2019 № UA100210/2019/000047/2 Київської міської митниці ДФС.
Обґрунтовує позов тим, що оскаржуване рішення про коригування митної вартості товару та картка відмови винесені протиправно та підлягають скасуванню, оскільки в рішенні про коригування митної вартості товарів від 08.02.2019 у графі 30 коригування зазначено 9600,00 євро, а в графі 33 Обставини прийняття Рішення та джерела інформації, що використовувалися митним органом для визначення митної вартості 8050,00 євро. Позивач зазначив, що відповідно до частини 7 статті 54 МК України у разі якщо під час проведення митного контролю орган доходів і зборів не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично. Окрім цього, відповідач у оскаржуваному рішенні не вказав на обставини, які обумовили виникнення у митного органу обґрунтованих сумнівів відносно не підтвердження чи невизначеності кількісних, вартісних і достовірних елементів митної вартості або відсутності хоча б однієї із їх складових, яка є обов'язковою при обчисленні такої вартості.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 травня 2019 року позов задоволено повністю.
Із цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що зазначене судове рішення прийняте з порушенням норм матеріального права, а тому просить його скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги апелянт покликається на те, що під час проведення контролю за правильністю визначення митної вартості товару встановлено, що документи подані до митного оформлення, не містять усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів (витрати на транспортування, страхування) та відомостей щодо ціни що сплачена за товар (контрактна вартість), зокрема, згідно умов Контракту від 17.12.2018 (пункт І «CLAUSULAS») та рахунку-фактури від 17.12.2018 № А/91, оплата за товар здійснюється банківським переказом на рахунок продавця. В такому випадку, відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України, обов'язково надаються митному органу банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару, але позивачем до матеріалів митного оформлення банківські платіжні документи надано не було.
Також зазначає, що декларантом не забезпечено переклад документів поданих до митного оформлення, відповідно до вимог ст. 254 Митного кодексу України.
Позивачем 16.09.2019 подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Представник позивача Радь І.І. у судовому засіданні апеляційну скаргу не визнав, просив її залишити без задоволення, а судове рішення суду першої інстанції без змін.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, його участь в судовому засіданні обов'язковою не визнавалась. Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України його неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити з таких мотивів.
Судом першої інстанції встановлено, що 17.12.2018 в Іспанії громадянином України ОСОБА_1 було придбано легковий автомобіль, який був у користуванні, марки TOYOTA, модель AVENSIS 2.0 D4D 5Р, номер кузова НОМЕР_1 , робочий об'єм циліндрів двигуна 1998 см3, потужність двигуна 91 кВт, кількість місць 5, календарний рік виготовлення 2014, показники одометра 183600 км. за ціною 6300 Євро.
Декларантом ПП «Імпаріант» подано до Київської міської митниці ДФС митну декларацію № UA100210/2019/086687 від 26.01.2019, якою було задекларовано для митного оформлення товар, який ввозиться на територію України, а саме вищезазначений легковий автомобіль.
У вказаній митній декларації позивачем самостійно визначено митну вартість товару за основним методом, тобто за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), яка складає 6300 євро - графа 42 митної декларації.
Відповідач, керуючись положеннями ч. 1 ст.55 Митного кодексу України, ст. 7 Угоди про застосування ст. VII ГАТТ, прийняв рішення про коригування митної вартості оцінюваного товару за другорядним (резервним) методом відповідно до вимог статті 64 Митного кодексу України.
За результатами розгляду поданої електронної митної декларації № UA100210/2019/086687 від 26.01.2019 та доданих до неї документів, в тому числі Рахунок (FACTURA) № А/91 від 17.12.2018, відмовив у митному оформленні (випуску) товарів на підставі ч. 6 ст. 54, ст. 256 Митного кодексу України від 13.02.2012 № 4495-VI. Зокрема Рішенням про коригування митної вартості товарів від 08.02.2019 № UА100210/2019/000047/2 проведено коригування митної вартості товару, де розраховану декларантом митну вартість товару у розмірі 6300,00 євро скориговано до 9600, 00 євро. Разом з тим, згідно відомостей використаних митним органом для визначення митної вартості при прийнятті вказаного рішення зазначено, що подані декларантом до митного оформлення документи містять розбіжності та недоліки, зокрема: - згідно пункту 2 статті 53 Митного кодексу України, якщо рахунок сплачено декларантом для підтвердження митної вартості подаються банківські платіжні документи, що стосуються оцінювання товару; не подано інформації щодо вартості аналогічних, ідентичних автомобілів в країні експорті, які розміщено на сайтах, базах даних цінової інформації; відсутня інформація щодо перерахування коштів в готівковій чи безготівковій формі, призначених для купівлі автомобіля в країні експорту, відсутність на товаросупровідних документах, в тому числі в договорі купівлі-продажу відміток митниці на кордоні, які свідчать про переміщення автомобіля разом з товарами.
Відповідно до вказаного, митним органом надано Картку відмови в прийнятті митної декларації, митного оформлення випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA100210/2019/00229.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити, оскільки відповідачем не підтверджено належними доводами наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за цей товар, правильність визначення митної вартості позивачем за основним методом відповідачем не спростована.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Так, ч. 1 ст. 51 МК України передбачено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
Згідно ч. 1 ст. 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції) (ч. 2 ст. 57 МК України).
Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 57 МК України кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.
Згідно з ч. ч. 5, 6 ст. 57 МК України у разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями ст. 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до ст. 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до ст. 63 цього Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених ст. 64 цього Кодексу (ч. 8 ст. 57 МК України).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 58 МК України, метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів. Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 52 МК України, заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.
Відповідно до ч. 1 ст. 53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Так, ч. 2 ст. 53 МК України визначено, що документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Згідно з приписами ч. ч. 1, 2 ст. 54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у ч. 1 ст. 58 цього Кодексу.
Орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у ч. ч. 2-3 ст. 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості (ч. 6 ст. 54 МК України).
Так, ч. 7 ст. 54 МК України визначено, що у разі якщо під час проведення митного контролю орган доходів і зборів не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.
Згідно ч. 1 ст. 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених ч.6 ст.54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Відповідно до ч. 3 ст. 53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
З системного аналізу вищенаведених норм, суд апеляційної інстанції дійшов висновку проте, що правовою підставою для винесення рішення про коригування митної вартості є: виявлення обставин, що заявлення неповних та/або недостовірних відомостей про митну вартість товарів, у тому числі невірного визначення митної вартості товарів; невірне проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у ч. ч. 2-4 ст. 53 цього Кодексу; відсутності у поданих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Крім цього, обов'язок доведення митної ціни товару покладений на позивача. При цьому, митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 804/16271/15, від 15.05.2018 № 809/1260/17.
Як вбачається з матеріалів справи, під час митного оформлення на підтвердження ціни автомобіля, відповідачу було надано ряд документів для підтвердження митної вартості товару, зокрема, «CONTRACT DE COMPARA-VENTA» від 17.12.2018 та «FACTURA» № А/91 від 17.12.2018, «DOCUMENT DE ACOMPANAMIENTO DE EXPORTACION» від 11.01.2019 № 19ES00154110010436, однак вказані документи позивачем були подані без перекладу на українську мову.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 МК України для цілей оподаткування товарів, що переміщуються (пересилаються) громадянами через митний кордон України, застосовується фактурна вартість цих товарів, зазначена в касових або товарних чеках, ярликах, інших документах роздрібної торгівлі, які містять відомості щодо вартості таких товарів.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що Київська митниця ДФС, засобами електронного зв'язку, надсилала вимогу про надання додаткових документів, відповідно до ст. 53 Митного кодексу України (том 1 а. с. 219). У вказаній вимозі зазначено, що заявлена вартість імпортованих товарів не може бути визначена, оскільки подані до митного оформлення документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари та містять розбіжності, а саме: 1) платіжний документ не відповідає вимогам, визначеним в Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті (затверджений постановою Правління НБУ від 21.01.2004 № 22), яка передбачає проставлення на платіжних дорученнях дати, підпису та відбитку штампу банку; 2) не надана копія митної декларації країни відправлення; 3) не забезпечено відповідно до ст. 254 Митного кодексу України, переклад документів, поданих до митного оформлення; 4) відсутні відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, а саме витрати понесені та транспортування товарів та страхування оцінюваного транспортного засобу.
Зазначені обставини не дали можливості відповідачу перевірити декларування всіх складових митної вартості у повному обсязі, а тому відповідно до ст. 53 Митного кодексу України, вказано про необхідність подання додаткових документів, зокрема: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угоду, контракт) про поставку товарів, митна вартість, яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснювалися за умовами визначеними договором (угоду, контракт); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоду, контракт); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 6) копію митної декларації країни відправника; 7) страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування; 8) банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 9) висновки про якість та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями; 10) за власним бажанням подати додаткові наявні документи для підтвердження заявленої митної вартості.
Отже, суд апеляційної інстанції вказує, що Київська митниця ДФС, направляючи електронні повідомлення, вимагала подати додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості транспортного засобу, шляхом подання визначеного переліку документів, а також документів, які на думку позивача можуть підтвердити заявлену митну вартість. Однак, вимога контролюючого органу залишена без виконання та жодних документів подано не було.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що у відповідача були обґрунтовані сумніви, щодо заявленої митної вартості товару, оскільки позивачем на підтвердження заявленої митної вартості не було подано, зокрема, банківських платіжних документів, також до митного оформлення не подавалися прихідного касового ордеру, касового чеку чи іншого документу про прийняття визначеної суми готівкою. А документи, які подані позивачем, були без належного перекладу, відповідно до вимог ст. 254 МК України.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що оскільки платежі, які були здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю, позивачем підтверджені не були, зважаючи на вимоги ч. 3 ст. 58 МК України (у разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у п. 2 ч. 1 ст. 57 цього Кодексу), основний метод застосуванню не підлягав.
Також, на момент перевірки заявленої позивачем митної вартості були відсутні митні оформлення ідентичних товарів, які б співпадали по асортименту продукції, не відомі та документально не підтверджені їх фізичні характеристики, якість та репутація даної продукції на ринку від виробника за час максимально наближений до моменту прийняття рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, що свідчить про неможливість застосування другорядного методу визначення митної вартості ціною договору щодо ідентичних товарів.
Другорядний метод визначення митної вартості ціною договору на основі віднімання вартості щодо подібних товарів також не був застосований, оскільки на момент визначення заявленої позивачем митної вартості було відсутнє документальне підтвердження про ціну одиниці товару, що були продані на території України, з поправкою відповідно до ч. 2, 3 ст. 62 МК України.
Другорядний метод визначення митної вартості на основі додавання вартості (обчислена вартість) не був застосований, оскільки відсутнє документальне підтвердження щодо витрат, які включаються в ціну товарів відповідно до ст. 63 МК України.
Таким чином, митницею послідовно застосовувались методи 1-5 визначення митної вартості, разом з тим, таку визначити за жодним з них не вдалося, тому відповідно до ст. 64 МК України митна вартість на імпортований позивачем товар визначена з використанням резервного методу.
Вказаний метод визначення митної вартості передбачає, що митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях.
Митна вартість імпортних товарів не визначається згідно із положеннями цієї статті на підставі: 1) ціни товарів українського походження на внутрішньому ринку України; 2) системи, яка передбачає прийняття для митних цілей вищої з двох альтернативних вартостей; 3) ціни товарів на внутрішньому ринку країни-експортера; 4) вартості виробництва, іншої, ніж обчислена вартість, визначена для ідентичних або подібних (аналогічних) товарів відповідно до положень ст. 63 цього Кодексу; 5) ціни товарів, що поставляються з країни-експортера до третіх
країн; 6) мінімальної митної вартості; 7) довільної чи фіктивної вартості.
Під жоден із цих критеріїв імпортний позивачем товар не підходить, тому перешкод до застосування резервного методу не було.
Суд апеляційної інстанції також звертає увагу на те, що визначення митної вартості оцінюваних товарів з використанням резервного методу має відповідати принципам та положенням статті VII ГАТТ «Оцінка товару для митних цілей» та Угоди про застосування статті VII ГАТТ.
Відповідно до п. 2(а) ст. VII ГАТТ оцінка ввезеного товару для митних цілей повинна ґрунтуватися на дійсній вартості ввезеного товару, який обкладається митом, або аналогічного товару.
Згідно з п. 2(Ь) статті під «дійсною вартістю» повинна розумітись ціна, за якою такий або аналогічний товар продасться або пропонується для продажу при нормальній ході торгівлі в умовах вільної конкуренції.
Якщо дійсна вартість може бути визначена відповідно до пункту (Ь), оцінка для митних цілей повинна ґрунтуватися на найближчому еквіваленті, який може бути встановлений.
Відповідно до додатка 1 до статті VII формування пунктів (а) і (Ь) дозволяє стороні, що домовляється, одноманітно визначати вартість для митних цілей або на підставі цін окремого експортера на імпортний товар, або на підставі загального рівня цін на подібний (аналогічний) товар.
Враховуючи наведене, митним органом визначено митну вартість товару в сумі 9600 євро.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що з поданих документів, зокрема, «CONTRACT DE COMPARA-VENTA» від 17.12.2018 та «FACTURA» № А/91 від 17.12.2018, які подані позивачем до митного органу, не можливо встановити договірну ціну автомобіля та суму грошових коштів фактично сплачених за цей транспортний засіб, оскільки ці документи не перкладені на українську мову, що не дає можливості встановити фактичну вартість автомобіля. Натомість, банківських платіжних документів щодо оплати за товар або чеків про оплату готівкою подано не було, що свідчить про обґрунтованість сумнівів митного органу в об'єктивності заявленої митної вартості товару позивачем.
Крім цього, додаткових документів для спростування обґрунтованих сумнівів митниці в об'єктивності заявленої митної вартості товарів позивачем надано не було.
Таким чином, відсутні будь-які документи про фактичну оплату за транспортний засіб, що унеможливлює підтвердження заявленої митної вартості товару відповідно до п. 4 та п. 5 ч. 2 ст. 53, ст. 58, ст. 368 МК України.
Також, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що статтею 254 МК України передбачено, що документи, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України при здійсненні зовнішньоекономічних операцій, подаються органу доходів і зборів українською мовою, офіційною мовою митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування. Органи доходів і зборів вимагають переклад українською мовою документів, складених іншою мовою, ніж офіційна мова митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування, тільки у разі, якщо дані, які містяться в них, є необхідними для перевірки або підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації. У такому разі декларант забезпечує переклад зазначених документів за власний рахунок.
Відповідно ст. 13 Закону України «Про міжнародне приватне право» документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.
Згідно ч. 8 ст. 94 КАС України, іноземний офіційний документ, що підлягає дипломатичній або консульській легалізації, може бути письмовим доказом, якщо він легалізований у встановленому порядку. Іноземні офіційні документи визнаються письмовими доказами без їх легалізації у випадках, визначених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною 1 ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом (ч. 1 ст. 74 КАС України).
Суд апеляційної інстанції зазначає, що ні на вимогу митного органу (том 1 а. с. 219), ні в суді першої та апеляційної інстанції позивач не забезпечив, відповідно до ст. 254 МК України, перекладу документів поданих до митного оформлення українською мовою. Поданий представником позивача у суді апеляційної інстанції документ «SABADELL», також не перекладений на українську мову, все це унеможливлює надати правову оцінку поданим документам, а отже такі не можна вважати належними та допустимим доказами у справі.
Аналогічна позиція щодо встановлення дійсних обставин справи у зв'язку з відсутністю перекладу документів викладена в постанові Верховного Суду від 05.05.2018 № 809/1275/17.
Щодо покликання позивача на різні суми в 30 графі та графі 33 вказані в Рішенні про коригування митної вартості товарів, то суд апеляційної інстанції зазначає, що вказані неточності в цьому рішенні є технічною опискою, яка не впливає на його зміст та правомірність прийняття.
Отже, на думку суду апеляційної інстанції, надене є достатніми підставами для скасування рішення суду першої інстанції та відмови в задоволенні позову.
Враховуючи вищенаведене суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що Київська митниця ДФС з дотриманням вимог ст. 58 МК України здійснила визначення митної вартості імпортованого транспортного засобу не за ціною договору як основним методом, а із застосуванням резервного методу, за достатніх на те підстав та з дотриманням порядку черговості послідовного використання методів, визначених ст. 59-63 МК України, а тому оскаржувані картка відмови у митному оформленні (випуску) товарів та рішення про коригування митної вартості товарів прийняті правомірно і підстави для їх скасування відсутні.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції при задоволенні позову допустив невідповідність своїх висновків обставинам справи та неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, що відповідно до приписів ст. 317 КАС України є підставою для скасування судового рішення та прийняття постанови про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст. ст. 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд -
постановив:
апеляційну скаргу Київської міської митниці ДФС задовольнити.
Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 травня 2019 року у справі № 260/340/19 скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, постанова суду може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Суддя-доповідач: О. М. Гінда
судді О. Б. Заверуха
В. В. Ніколін
Повний тексти складено 16.10.2019.