15 жовтня 2019 рокуЛьвів№ 857/7385/19
Колегія суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого судді Ніколіна В.В.
суддів Гінди О.М., Мікули О.І.
за участі секретаря судового засідання Болюк Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Івано-Франківської митниці ДФС на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 травня 2019 року (суддя - Микитюк Р.В., м. Івано-Франківськ, повний текст судового рішення складено 28 травня 2019 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківської митниці ДФС про визнання протиправними та скасування картки відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення та рішення про коригування митної вартості товарів,-
ОСОБА_1 24.04.2019 звернулася до суду з позовом до Івано-Франківської митниці ДФС, у якому просила визнати протиправними та скасувати: картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 18.03.2019 №UA206010/2019/014402 та рішення про коригування митної вартості товарів від 18.03.2019 №UA206010/2019/001098/2. В обґрунтування позовних вимог вказує, що у відповідача були відсутні правові підстави визначати митну вартість товару за резервним методом, оскільки митну вартість товару автомобіля марки VW модель PASSAT, номер кузова - НОМЕР_1 було обґрунтовано зазначено за фактично сплаченою ціною, визначеною фактурою, тобто за основним методом. Наголошує, що декларантом надано усі наявні та достатні документи, передбачені МК України, необхідні для визначення митної вартість товару, натомість відповідачем в ході здійснення контролю за митною вартістю імпортованого транспортного засобу, не здобуто жодного доказу недостовірності заявленої фактурної вартості товарів. Крім того, зазначає, що спрацювання системи управління ризиками є лише рекомендацією посадовій особі органу доходів і зборів більш детально проаналізувати умови зовнішньоекономічної операції, та не може бути безумовною підставою для відмови в оформленні товару за самостійно заявленою декларантом митною вартістю товарів.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 травня 2019 року у справі №300/911/19 заявлений позов задоволено.
Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує, що подані декларантом на підтвердження заявленої митної вартості документи не містять усіх даних, необхідних для визначення митної вартості за обраним методом, зокрема декларантом не долучено банківських платіжних документів чи будь-яких інших платіжних та/або бухгалтерських документів, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару та які б свідчили про завершення фінансової операції під час купівлі оспорюваного транспорту. Наголошує, що у рішенні про коригування митної вартості наведено достатнє обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано, також у цьому рішенні визначені джерела інформації, що використовувались митним органом для визначення митної вартості, а саме: спеціалізовані програмно-інформаційні комплекси ЄАІС, у яких міститься інформація, отримана за результатами здійснення митного контролю про те, що заявлена декларантом митна вартість товару нижча від митної вартості ідентичних товарів. Скаржник також зазначає, що декларантом позивача повторно 19.03.2019 подано відповідачу митну декларацію із обраним самостійно методом визначення вартості товару - резервним, з чого слідує, що декларант самостійно обрав резервний метод визначення митної вартості товару, погодився з рішенням про коригування митної вартості та не скористався правом випуску товарів у вільний обіг відповідно до статті 55 МК України.
Позивач у письмовому відзиві на апеляційну скаргу вважає рішення суду першої інстанції обґрунтованим, прийнятим з врахуванням всіх обставини справи та таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та представника позивача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що 25.02.2019 позивачем придбано у нерезидента «ZT-HANDEL» транспортний засіб - легковий автомобіль, вживаний, марки VW модель PASSAT, номер кузова - НОМЕР_1 , потужність двигуна - 88 кВт, тип двигуна - дизельний, робочий об'єм циліндрів двигуна - 1598 см. куб, загальна кількість місць, включаючи місце водія - 5, календарний рік виготовлення - 2015, призначений для перевезення пасажирів, що підтверджується рахунком-фактурою (інвойсом) від 25.02.2019 №5289119.
Декларантом ОСОБА_2 , в інтересах ОСОБА_1 , подано до Івано-Франківської митниці електронну митну декларацію від 18.03.2019 №UA206010/2019/407912, якою було задекларовано для митного оформлення товар, який ввозиться на територію України, а саме автомобіль легковий, марки VW модель PASSAT , номер кузова - НОМЕР_1 , потужність двигуна - 88 кВт, тип двигуна - дизельний, робочий об'єм циліндрів двигуна - 1598 см. куб, загальна кількість місць, включаючи місце водія - 5, бувший у використанні, календарний рік виготовлення - 2015, призначений для перевезення пасажирів.
Встановлено, що у вказаній митній декларації позивачем самостійно визначено митну вартість товару за основним методом, тобто за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), яка складає 8900 євро - графа 42 митної декларації.
З матеріалів справи також вбачається, що декларантом одночасно із митною декларацією було надано відповідачу ряд документів для підтвердження митної вартості товару і обраний метод її визначення. Зокрема, представлено рахунок-фактуру (інвойс) від 25.02.2019 №5289119, акт про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу від 15.03.2019 №UA20903/2019/18864, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу від 14.03.2019 НОМЕР_3, паспорт громадянина України з відміткою про реєстрацію місця проживання в Україні, копія митної декларації країни відправлення від 14.03.2019 №19DE260702403601E7.
За результатами розгляду поданої електронної митної декларації від 18.03.2019 №UA206010/2019/407912 та доданих до неї документів, Івано-Франківською митницею ДФС винесено оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів від 18.03.2019 №UA206010/2019/001098/2, згідно якого митна вартість товару визначена за резервним методом (стаття 64 МК України). Джерело інформації: АСАУР ДФС «Вартість транспортного засобу товару нижча наявної цінової інформації, отриманої у тому числі із зовнішніх джерел. Обов'язкове залучення відповідного спеціалізованого підрозділу для визначення МВ за VIN кодами: НОМЕР_1, валюта - EUR, вартість - 13047,00. Проведено консультацію з декларантом, доведено інформацію про право декларанта вчиняти дії, передбачені пунктом 5 частини другої статті 55 та Главою 4 МК України». Також на підставі частини шостої статті 54, частини дванадцятої статті 264 МК України, Івано-Франківською митницею ДФС винесено оскаржувану картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення за від 18.03.2019 №UA206010/2019/01440, відповідно до якої декларанту відмовлено у митному оформленні (випуску) товарів.
Вважаючи оскаржувані рішення відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність визначення позивачем митної вартості товару, який ввозився на територію України та недоведеність відповідачем обставин, які б викликали обґрунтовані сумніви в достовірності проведеного декларантом позивача розрахунку митної вартості товару за ціною договору, а інших обставин, які б впливали на рівень задекларованої позивачем митної вартості товару не встановлено, оскільки основні документи містили всі необхідні числові дані для визначення вартості, зазначеної в митній декларації.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з додержанням норм матеріального і процесуального права, з таких міркувань.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено обов'язок органів держаної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 1 МК України визначено, що законодавство України з питань державної митної справи складається з Конституції України, цього Кодексу, інших законів України, що регулюють питання, зазначені у статті 7 цього Кодексу, з міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також з нормативно-правових актів, виданих на основі та на виконання цього Кодексу та інших законодавчих актів.
Відповідно до статті 49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
За приписами частини першої статті 51 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
Згідно частини першої статті 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
Як встановлено частиною другою статті 52 МК декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.
Згідно із частинами першою - третьою статті 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
У разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару (частина шоста статті 53 МК України).
Як встановлено частиною першою статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
У пунктах 1 та 4 частини четвертої статті 54 МК України зазначено, що орган доходів і зборів під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов'язаний: 1) здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 4) випускати у вільний обіг товари, що декларуються: у разі визнання органом доходів і зборів заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю; у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною органом доходів і зборів; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу в розмірі, визначеному органом доходів і зборів відповідно до частини сьомої статті 55 цього Кодексу.
Відповідно до частини шостої цієї статті орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Згідно із частиною першою статті 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування; інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості у митному органі вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду (частина 2 статті 54 Митного кодексу України).
Суд звертає увагу на те, що аналіз вищенаведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.
Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
З приводу доводів представника відповідача про наявне у посадової особи митного органу право на проведення усної консультації, то в силу вимог статті 55 МК України така можливість дійсно існує. Втім, як свідчать приписи частини третьої статті 53 і частини п'ятої статті 54 МК України орган доходів і зборів вправі запитувати від декларанта додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості, виключно в письмовій формі, тобто на письмову вимогу посадової особи митного органу. В той же час, обґрунтовуючи позицію неподанням документів, які підтверджують митну вартість товару та наявністю розбіжностей в документах, поданих декларантом до митного оформлення щодо вартості товару, відповідачем не сформовано письмової вимоги (письмового запитування) до декларанта з вказанням необхідності подання додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості товару.
За змістом положень статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, відповідно до частини другої цієї статті є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Згідно із частинами 3-6 статті 57 МК України кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
Частиною першою статті 58 МК України передбачено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; 4) покупець і продавець не пов'язані між собою особи або хоч і пов'язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.
У частині другій статті 58 МК України вказано, що метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні
Відповідно до частини четвертої-п'ятої статті 58 МК України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
Згідно з частиною третьою статті 58 МК України у разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу. У разі якщо митна вартість оцінюваних товарів не може бути визначена згідно з положеннями статті 58 цього Кодексу, за основу для її визначення береться вартість операції з ідентичними товарами, що продаються на експорт в Україну з тієї ж країни і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього.
За приписами частин першої, другої, четвертої статті 64 МК України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58 - 63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях. У разі якщо ця стаття застосовується органом доходів і зборів, він на вимогу декларанта або уповноваженої ним особи зобов'язаний письмово проінформувати їх про митну вартість, визначену відповідно до положень цієї статті, та про використаний при цьому метод.
Нормами статті 368 МК України встановлено, що для цілей оподаткування товарів, що переміщуються (пересилаються) громадянами через митний кордон України, застосовується фактурна вартість цих товарів, зазначена в касових або товарних чеках, ярликах, інших документах роздрібної торгівлі, які містять відомості щодо вартості таких товарів. Особа, яка декларує товари, вправі довести достовірність відомостей, представлених для визначення їх фактурної вартості. У разі наявності доказів недостовірності заявленої фактурної вартості товарів органи доходів і зборів визначають їх вартість самостійно, на підставі ціни на ідентичні або подібні (аналогічні) товари відповідно до вимог цього Кодексу.
Як уже було встановлено вище, митну вартість імпортованого транспортного засобу, що вказана декларантом у митній декларації від 18.03.2019 №UA206010/2019/407912, визначено за основним методом, а до самої митної декларації декларантом подано всі наявні у позивача документи для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товару за ціною договору, серед яких рахунок-фактура від 25.02.2019 №5289119. Переклад наведеного документу з німецької мови на українську виконаний перекладачем Наталією Барбак, засвідчений її підписом та печаткою, наявний в матеріалах справи.
Згідно вказаного рахунку-фактури від 25.02.2019 №5289119, виданого «ZT-HANDEL» транспортний засіб - легковий автомобіль, вживаний, марки VW модель PASSAT, номер кузова - НОМЕР_1 , пробіг 153000, ціна товару 8900,00 EUR, ПДВ 0%, форма оплати: готівкою. В суду немає сумніву щодо належності відповідного перекладу рахунку-фактури від 25.02.2019 №5289119, виконаного перекладачем Наталією Барбак. Відповідач не вказав суду на будь-які застереження щодо такого перекладу.
Відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростував зміст рахунку від 25.02.2019 №5289119, в тому числі будь-які відомості про отримання від компетентних органів Німецької Республіки інформації щодо підтвердження чи не підтвердження обставини відчуження позивачу продавцем «ZT-HANDEL» транспортний засіб - легковий автомобіль, вживаний, марки VW модель PASSAT, номер кузова - НОМЕР_1 , та отримання або не отримання від позивача коштів в сумі 8900,00 EUR або іншої суми за відчужений вказаний транспортний засіб.
При цьому, відомості щодо ціни вказаної у рахунку-фактурі на думку апеляційного суду засвідчують дійсну вартість придбаного автомобіля в сумі 8900 євро. Інші документи, які б визначали числові значення митної вартості придбаного транспортного засобу у позивача відсутні.
Щодо неподання позивачем інших документів, визначених частиною другою статті 53 МК України, а саме банківських платіжних документів, необхідність подання яких при процедурі консультації із декларантом вимагав відповідач, то витребування таких є безпідставним, оскільки сплата за транспортний засіб здійснена готівкою.
В той же час, суд звертає увагу, що ненадання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товару за першим методом, не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості.
Зазначений висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 17 липня 2019 року у справі №809/872/17.
Твердження відповідача про наявні розбіжності щодо ціни товару, зазначеної в рахунку-фактурі та митній декларації країни відправлення не спростовують обраний позивачем метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту за умови подання 18.03.2019 декларантом при первинному декларуванні рахунку-фактури від 25.02.2019 № 5289119, виданого нерезидентом «ZT-HANDEL» на купівлю ОСОБА_1 автомобіля марки VW модель PASSAT, номер кузова - НОМЕР_1 , за змістом якого вартість автомобіля склала 8900,00 EUR, а оплата здійснена шляхом готівки. Окрім того, суд звертає увагу сторін на ту обставину, що у митній декларації країни відправлення відображається статистична вартість транспортного засобу, а не фактична, яка б відповідала ціні договору. При цьому, у відповідача була можливість перевірити (уточнити) задекларовану вартість імпортованого автомобіля, оскільки в документах містяться відомості про продавця, його адресу. Вказане свідчить про недоведеність відповідачем обставин, які б викликали обґрунтовані сумніви в достовірності проведеного декларантом позивача розрахунку митної вартості транспортного засобу за ціною рахунку від 25.02.2019 №5289119, а інших обставин, які б впливали на рівень задекларованої позивачем митної вартості товару не встановлено, тобто основні документи містили всі числові дані, необхідні для визначення вартості, зазначеної в митній декларації.
Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що у відповідача були в наявності всі документи для визначення митної вартості за ціною рахунку щодо транспортного засобу, який імпортується, та не встановлено жодних інших обставин, визначених частиною першою статті 58 МК України, які б перешкоджали визначенню митної вартості імпортованих товарів за ціною рахунку від 25.02.2019 №5289119.
Таким чином, визначення відповідачем митної вартості транспортного засобу марки VW модель PASSAT, номер кузова - НОМЕР_1 , потужність двигуна - 88 кВт, тип двигуна - дизельний, робочий об'єм циліндрів двигуна - 1598 см. куб, загальна кількість місць, включаючи місце водія - 5, бувший у використанні, календарний рік виготовлення - 2015, призначений для перевезення пасажирів, який ввозиться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту за резервним методом, лише на підставі неподання позивачем запитуваних митним органом документів, є необґрунтованим та безпідставним.
Поряд з цим, апеляційний суд зазначає, що відповідач не довів суду неможливість застосування ним попередніх п'яти методів визначення митної вартості товару. Загальні посилання на норми МК України, зроблені в оскаржуваному рішенні, не конкретизують підстави щодо незастосування того чи іншого методу визначення митної вартості, що в свою чергу не може вважатися достатніми доводами обґрунтованості прийнятого суб'єктом владних повноважень рішення.
Доводи відповідача про те, що заявлена вартість ТЗ не відповідає тій вартості, що згенерована АСАУР ДФС, суд оцінює критично з тих підстав, що законом не передбачено співставлення заявленої декларантом вартості товару із тією, що генерується АСАУР ДФС, як методу перевірки правильності визначення заявленої вартості. При цьому суд апеляційної інстанції враховує, що імпортований позивачем автомобіль має свої особливості в частині комплектації, пробігу, амортизації в ході експлуатації, поломок та пошкоджень. Відтак, вказаний метод не враховує індивідуальні особливості придбаного позивачем транспортного засобу, що мають суттєвий вплив на його ринкову вартість.
Спрацювання системи управління ризиками є лише рекомендацією посадовій особі органу доходів і зборів більш детально проаналізувати умови зовнішньоекономічної операції, та не може бути безумовною підставою для відмови в оформленні товару за самостійно заявленою декларантом митною вартістю товарів. Різниця між вартістю товару, задекларованого особою та вартістю схожих товарів, що розмитнювались цією особою чи іншими особами у попередніх періодах також не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів до показників автоматизованої системи аналізу та управління ризиками.
Такий висновок суду відповідає позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 19 лютого 2019 року в справі №805/2713/16-а.
З урахуванням зазначених вище обставин, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції, що позивачем подано до митниці повний пакет документів на підтвердження повноти і достовірності заявленої митної вартості товару за основним методом, а відповідачем не доведено, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, та не надано доказів, які б підтверджували відсутність підстав для визначення митної вартості за першим методом.
Стосовно аргументів відповідача про те, що декларант погодився із прийнятим рішенням про коригування митної вартості та з самою митною вартістю, визначеною відповідачем, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності органів доходів і зборів, їх посадових осіб та інших працівників і відповідальність визначена главою 4 МК України.
Частиною першою статтею 24 МК України встановлено, що кожна особа має право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів доходів і зборів, їх посадових осіб та інших працівників, якщо вважає, що цими рішеннями, діями або бездіяльністю порушено її права, свободи чи інтереси.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 24 МК України предметом оскарження є рішення - окремі акти, якими органи доходів і зборів або їх посадові особи приймають рішення з питань, передбачених законодавством України з питань державної митної справи, а також задовольняють скарги, заяви, клопотання конкретних фізичних чи юридичних осіб або відмовляють у їх задоволенні .
Правила цієї глави 4 МК України застосовуються у всіх випадках оскарження рішень, дій або бездіяльності органів доходів і зборів, їх посадових осіб та інших працівників, крім оскарження постанов по справах про порушення митних правил та випадків, коли законом встановлено інший порядок оскарження зазначених рішень, дій чи бездіяльності (частина третя статті 24 МК України).
Частиною першою статті 29 МК України передбачено, що рішення, дії або бездіяльність органів доходів і зборів або їх посадових осіб можуть бути оскаржені безпосередньо до суду в порядку, визначеному законом.
Частиною другою статті 122 КАС України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким чином національним законодавством встановлено строк тривалістю у шість місяців (який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав) впродовж якого особа може здійснити правовий аналіз рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень та звернутись до суду за захистом у випадку виявлення обставин щодо порушення гарантованих прав, свобод та інтересів такої особи.
Подання декларантом «нової декларації із зазначенням митної вартості, визначеної у рішенні про коригування митної вартості» не може бути достеменним доказом відсутності у спору у сторін з приводу винесеного рішення про коригування митної вартості, оскільки якщо і припуститися, що декларант на момент подання такої «нової декларації» погоджувався із рішенням про коригування митної вартості, то це не позбавляє його на протязі шести місяців (з моменту отримання такого рішення) здійснити повний правовий аналіз такого рішення, дій, бездіяльності митного органу, що йому передували та встановити обставини стосовно порушення прав (інтересів) такої особи та звернутись до суду за захистом порушеного права.
Отож, із змісту положень МК України та КАС України слідує, що положення обумовлених нормативно-правових актів не містять жодних обмежень та винятків для декларанта з приводу неможливості оскаржити ним до суду рішення митного органу про коригування митної вартості та захистити порушене право в продовж шести місяців (з моменту його отримання) в залежності від того, як випущено товар у вільний обіг «під гарантію» або шляхом подання «нової декларації із зазначенням митної вартості, визначеної у рішенні про коригування митної вартості».
Водночас, як слідує з частини сьомої статті 55 МК України декларант має право у випадку незгоди (під час митного оформлення товару) з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів орган доходів і зборів за своїм зверненням випустити товари, що декларуються, у вільний обіг за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю цих товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та забезпечення сплати різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною органом доходів і зборів, шляхом надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу. Строк дії таких гарантій не може перевищувати 90 календарних днів з дня випуску товарів.
При цьому, відповідно до частини восьмої статті 55 МК України декларант або уповноважена ним особа може протягом 80 днів з дня випуску товарів надати органу доходів і зборів додаткові документи для підтвердження заявленої ним митної вартості товарів, що декларуються.
У такому випадку митний орган розглядає подані додаткові документи і протягом 5 робочих днів з дати їх подання виносить письмове рішення щодо визнання заявленої митної вартості та скасовує рішення про коригування заявленої митної вартості або надає обґрунтовану відмову у визнанні заявленої митної вартості з урахуванням додаткових документів. У такому випадку надана фінансова гарантія відповідно повертається (вивільняється) або реалізується в порядку та у строки, визначені цим Кодексом.
Таким чином, положеннями частини сьомої та восьмої статті 55 МК України встановлено лише додаткові преференції для декларанта у вигляді можливості на протязі 80 днів зібрати та подати митному органу додаткові документи у випадку якщо про незгоду буде заявлено під час митного оформлення і випуск товару буде здійснено у вільний обіг «під гарантію». Митний орган в свою чергу при надходженні додаткових документів у вказаний проміжок часу самостійно зможе переглянути винесене ним рішення про коригування митної вартості.
У випадку ж випуску товарів у вільний обіг шляхом подання «нової декларації із зазначенням митної вартості, визначеної у рішенні про коригування митної вартості» декларант названими правами щодо можливості подання на протязі 80 днів митному органу додаткових документів для перегляду митним органом свого рішення не наділений.
Відтак, єдиним негативним наслідком для декларанта у випадку випуску товарів у вільний обіг шляхом подання «нової декларації із зазначенням митної вартості, визначеної у рішенні про коригування митної вартості» є неможливість застосування положень частин сьомої та восьмої статті 55 МК України, якими встановлено додаткові преференції для декларанта який про незгоду заявив під час митного оформлення та здійснив випуск товару у вільний обіг «під гарантію».
За наведених обставин, частина перша статті 29 і підпункт «б» пункту 5 частини другої статті 55 МК України, у свою чергу, врегульовує правовідносини щодо права декларанта оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до суду без будь яких застережень чи умов (випуску та порядку випуску товарів у вільний обіг), в тому числі за умови сплати митних платежів згідно із митною вартістю, визначеною органом доходів і зборів, та/або за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу.
Статтею 8 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Вказаний принцип верховенство права проголошено, як одним із основних принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах.
Так, відповідно до частини першої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Офіційне розуміння правової визначеності як елемента верховенства права надано в пункті 3.1 мотивувальній частині рішення Конституційного Суду України від 29.06.2010 №17-рп по справі №1-25/2010, відповідно до якого: «одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачити юридичні наслідки своєї поведінки».
Згідно частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої згідно із Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Будь-яке втручання у право особи на мирне володіння майном та обмеження цього становитиме порушення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не здійснювалося «згідно із законом».
Під терміном «закон» слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам «доступності» та «передбачуваності» та чіткості. ( Про зазначене вказують численні рішення ЄСПЛ від 06.11.2008 р. у справі «Ісмаїлов проти Росії», від 22.11.2007 у справі «Україна-Тюмень» проти України», від 07.07.2011 у справі «Серков проти України», від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України»).
На практиці ЄСПЛ у справах «Стретч проти Сполученого Королівства», «Рисовський проти України», «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», «Спорронг та Льонротт проти Швеції», «Беєлер проти Італії», «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» були розроблені певні критерії для визначення того, чи було позбавлення права власності пов'язане з інтересами суспільства, а зокрема: 1) позбавлення права власності має обов'язково переслідувати громадський інтерес; 2) цей захід має бути пропорційний поставленим цілям; 3) позбавлення права власності має бути на підставі та в межах чинного законодавства відповідної держави.
Так, у Рішенні Європейського Суду по справі «АМАНН ПРОТИ ШВЕЙЦАРІЇ» від 16 лютого 2000 року, справі «Щокін проти України» від 14.10.2010», справі «Шпачек s.r.o. проти Чеської Республіки» від 9 листопада 1999 року (пункт 54) якість закону вимагає, щоб він був доступний для даної особи і вона також могла передбачати правові наслідки дії такого Закону. Окрім того, вимога щодо «якості закону» передбачає, що в національному праві має існувати засіб правового захисту від свавільного втручання з боку державних органів у права, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Небезпека свавілля є особливо очевидною, коли виконавча влада здійснює свої функції закрито. Закон має містити досить зрозумілі й чіткі формулювання, які давали б громадянам належне уявлення стосовно обставин та умов, за якими державні органи уповноважені вдаватися до втручання в право.
Жодна норма не може вважатися «законом», якщо вона не сформульована з точністю, достатньою для того, щоб надати змогу громадянинові регулювати свою поведінку: він має бути спроможним - якщо потрібно, після відповідної консультації - передбачити такою мірою, наскільки це є розумним за даних обставин, наслідки, які можуть випливати з його дій.
Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (див. рішення ЄСПЛ у справі «GropperaRadio AG andOthers v. Switzerland» від 28 березня 1990 року).
Тобто, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку національним законодавством з недостатньою чіткістю врегульовано питання щодо неможливості оскарження та скасування рішень про коригування митної вартості постановлених митним органом з порушенням закону у випадку випущення товарів у вільний обіг за новою декларацією із зазначенням митної вартості, вказаної митним органом в оскаржуваному рішенні.
Натомість, національним законодавства не передбачено чіткої та передбачуваної норми закону, за якою декларант позбавляється права на захист його прав (щодо можливості скасування рішення про коригування митної вартості постановленого з порушенням закону) у випадку якщо про обставини щодо порушеного права декларант дізнався за наслідками правового аналізу оскаржуваного рішення, дій (бездіяльності) який здійснено після випуску товарів у вільний обіг, шляхом подання «нової декларації із зазначенням митної вартості, визначеної у рішенні про коригування митної вартості».
Як наслідок такої нечіткості закону вказує ціла низка судових рішень, як Верховного Суду України так і новоутвореного Верховного суду, а зокрема: від 24 січня 2019 року у справі №821/1697/17, від 22 квітня 2019 року у справі №815/6242/17, 09 квітня 2019 року у справі №825/1990/17, від 30.10.2018 по справі №816/2396/17 серед яких у численних рішеннях (винесених в продовж тривалого часу) Верховний Суд надає правову оцінку рішенню про коригування митної вартості після випуску товару у вільний обіг незалежно від застосованого методу випуску у вільний обіг - «під гарантію» або шляхом подання «нової декларації із зазначенням митної вартості, визначеної у рішенні про коригування митної вартості» та встановивши обставини щодо прийняття рішення в порушення закону, суд приймає рішення стосовно задоволення вимог декларанта шляхом визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення, тим самим визнає право декларанта на захист його порушеного права у вигляді визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості незалежно від застосованого декларантом способу випуску товару у вільний обіг «під гарантію» чи «за новою декларацією» і лише в поодинокому випадку Верховний Суд вказав на неможливість такого оскарження. Натомість численними судовими рішеннями винесеними як до прийняття вказаного одиничного рішення та і після його Верховний суд здійснює захист порушеного права декларанта не залежно від обраного ним способу випуску товарів у вільний обіг «під гарантію» чи «за новою декларацією».
За наведених обставин, приведені у постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2018 року у справі №816/2396/17 (адміністративне провадження №К/9901/61818/18) висновки з приводу неможливості захисту порушеного права декларанта шляхом визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості у зв'язку з відсутністю спору є такими, що не ґрунтуються на вимогах «Закону». Оскільки норми національного законодавства не містять чіткої та передбачуваної норми, яка позбавляє декларанта права на оскарження ним до суду рішення митного органу про коригування митної вартості та захисту його порушеного права у разі виявлення декларантом обставин щодо порушення його права після правового аналізу винесеного митним органом рішення, вчинення дії (бездіяльності) які йому передували (впродовж строку визначеного частиною другою статті 122 КАС України) після випуску в товару у вільний обіг не «під гарантію», а шляхом подання «нової декларації із зазначенням митної вартості, визначеної у рішенні про коригування митної вартості».
Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд першої інстанції правильно дійшов висновку щодо спірних правовідносин.
Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені позивачем в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.
Керуючись ч.3 ст.243, 308, 310, 316, 321, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Івано-Франківської митниці ДФС залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 травня 2019 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя В. В. Ніколін
судді О. М. Гінда
О. І. Мікула
Повне судове рішення складено 16 жовтня 2019 року.