Справа № 756/2157/15-ц Головуючий 1 інстанція- Майбоженко А.М.
Провадження № 22-ц/824/5075/2019 Доповідач апеляційна інстанція- Савченко С.І.
іменем України
10 жовтня 2019 року м.Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Савченка С.І.,
суддів Фінагеєва В.О., Мережко М.В.,
за участю секретаря Вергелес О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» на рішення Оболонського районного суду м.Києва від 31 серпня 2017 року у справі:
- за позовом Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки;
- за зустрічним позовом третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк», третя особа ОСОБА_1 про захист прав споживача, визнання недійсним окремого положення додаткової угоди до кредитного договору,-
У лютому 2015 року ПАТ «Універсал Банк» звернувся до суду із вказаним позовом,який мотивував тим, що 05 серпня 2008 року між ПАТ «Універсал Банк» і ОСОБА_2 укладено Генеральний договір про надання кредитних послуг № BL6752 та додаткову угоду до нього № BL6752/К-1, за умовами яких останній отримав кредит у розмірі 220000 доларів США зі сплатою 16,45 % річних строком до 01 серпня 2028 року. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 05 серпня 2008 року між банком і відповідачкою ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, за яким ОСОБА_1 передала в іпотеку банку належну їй на праві власності двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 76,40 кв.м., житловою площею 32,40 кв.м.
Вказував, що за умовами кредитного договору позичальник ОСОБА_2 мав повертати кредит згідно графіку щомісячними платежами, однак не виконує цих обов'язків має прострочену заборгованість. Вимога банку від 26 вересня 2014 року про дострокове повернення кредитних коштів, залишена іпотекодержателем без задоволення. Станом на 14 листопада 2014 року борг становить 174051,73 доларів США, з яких тіло кредиту - 155103,92 доларів США, проценти -17613 доларів США та підвищені проценти - 1334,81 доларів США.
Посилаючись на ч.2 ст.1050 ЦК України, ст.ст.33,37 Закону України «Про іпотеку» та
- 2 -
умови кредитного договору, просив в рахунок погашення боргу за кредитним договором в розмірі 174051,73 доларів США звернути стягнення на предмет іпотеки - двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 , шляхом проведення прилюдних торгів, визначивши початкову ціну реалізації в ході виконавчого провадження.
У вересні 2015 року третя особа ОСОБА_2 подав до суду зустрічний позов, в якому після уточнення вимог просиввизнати недійсним п.2.2 Додаткової угоди № BL6752/К-1 до Генерального договору про надання кредитних послуг № BL6752 від 05 серпня 2008 року, згідно якого позичальник зобов'язаний повернути кредит у повному обсязі в терміни та розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту згідно додатку 1 до цієї індивідуальної угоди, якщо тільки не застосовується інший (коротший) термін повернення кредиту відповідно до умов Генерального договору та/або цієї Індивідуальної угоди та/або згідно умов відповідної угоди сторін.
Позовні вимоги мотивовані тим, що між ним та банком 05 серпня 2008 року було укладено Генеральний договір про надання кредитних послуг № BL6752, кошти за яким були отримані ним на поточні споживчі потреби. 05 серпня 2008 року між ОСОБА_2 та ПАТ «Універсал Банк» укладено Додаткову угоду № BL6752/К-1 до Генерального кредитного договору, додатком № 1 до якої є графік погашення кредиту. Однак, під час підписання додаткової угоди ОСОБА_2 через свою необізнаність, сподіваючись на порядність банку, не впевнився в кінцевому строці погашення кредиту згідно Додаткової угоди, який суперечить визначеному в Генеральному договорі строку. Так, згідно з Генеральним договором строк виконання грошових зобов'язань - до 01 серпня 2028 року, тоді як в Графіку погашення кредиту термін повернення грошових коштів - до 01 серпня 2019 року. Позивач ОСОБА_2 вважає, що банк увів його в оману з приводу кінцевого строку виконання зобов'язань, оскільки не попередив про звуження строку надання кредитних коштів, чим порушив його права як споживача, що свідчить про нечесну підприємницьку діяльність ПАТ «Універсал Банк». За таких обставин просив визнати недійсним п.2.2 Додаткової угоди.
Рішенням Оболонського районного суду м.Києва від 31 серпня 2017 року у задоволенні обох позовів ПАТ «Універсал Банк» та зустрічного ОСОБА_2 відмовлено.
Не погоджуючись із судовим рішенням, ПАТ «Універсал Банк» подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову банку і ухвалити нове, яким вимоги банку задоволити в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права. Скарга мотивована хибністю висновків суду про невідповідність вимогам закону наданого банком звіту про незалежну оцінку іпотечного майна у вигляді квартири, оскільки звіт відповідає вимогам нормативних документів щодо оцінки майна та майнових прав. Окрім того, посилання суду на невідповідність позовних вимог банку ст.39 Закону України «Про іпотеку», що пов'язано із незазначенням конкретної ціни предмета іпотеки невірні та не грунтуються на законі і судовій практиці.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 учасниками справи не оспорюється і не є предметом апеляційного перегляду.
Постановою Київського апеляційного суду від 18 жовтня 2018 року апеляційна скарга ПАТ «Універсал Банк» задоволена. Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині скасоване і ухвалене нове, яким вимоги банку задоволені. Звернуто стягнення на предмет іпотеки у вигляді належної відповідачці квартири шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, за початковою ціною,
- 3 -
визначеною згідно висновку судової будівельної експертизи в розмірі 2905950 грн.
Постановою Верховного Суду від 31 січня 2019 року касаційна скарга ОСОБА_2 задоволена частково, постанова Київського апеляційного суду від 18 жовтня 2018 року скасована, а справа передана на новий розгляд до суду першої інстанції. Мотивами скасування судового рішення є відсутність відомостей щодо повідомлення ОСОБА_2 про дату та час розгляду справи в апеляційній інстанції.
Отже, предметом апеляційного перегляду є рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ПАТ «Універсал Банк».
В суді апеляційної інстанції представник ПАТ «Універсал Банк» Чорний О.В. подану апеляційну скаргу та викладені в ній доводи підтримав, просив задоволити та скасувати рішення Оболонського районного суду м.Києва як незаконне.
Представник відповідачки ОСОБА_1 ОСОБА_3 з'явилася в судове засідання, проте після відхилення судом числених клопотань її та представника третьої особи ОСОБА_6, зокрема про повернення суду до стадії відкриття апеляційного провадження, про закриття провадження у справі (з різних підстав), про зупинення провадження у справі, про відкладення розгляду справи та про відвід складу суду, ОСОБА_3 заявила, що розгляд справи затягнувся, а у неї є інша справа в іншому суді після чого залишила залу судових засідань, незважаючи на пропозицію суду залишитися.
Апеляційний суд продовжив розгляд справи у відсутність представника відповідачки відповідно до приписів ч.6 ст.223 ЦПК України, згідно якої якщо учасник справи чи його представник залишить залу судового засідання, суд продовжує розгляд справи за відсутності такого учасника.
При цьому апеляційний суд зауважує, що згідно ч.ч.1, 2, п.10 ч.3 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Однією з основних засад здійснення цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи судом.
Окрім того, розгляд справи упродовж розумного строку є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, про що неодноразово вказував у своїх рішенням Європейський суд з прав людини. Зокрема, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов'язані зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Суд розцінює такі дії представника відповідачки по залишенню зали судових засідань як зловживання процесуальними правами, яке має на меті не перегляд в апеляційному порядку судового рішення, а створення штучних перешкод з метою затягування розгляду справи, яка не знаходить свого вирішення близько 5 років.
Представник третьої особи ОСОБА_2 ОСОБА_6 в суді апеляційної інстанції проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, посилаючись на законність і обгрунтованість судового рішення та відсутність підстав для його скасування. Послалася на неможливість розгляду даної справи до вирішення іншої цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «УніверсалБанк» про визнання договору іпотеки недійсним, який
- 4 -
розглядається Оболонським районним судом м.Києва.
Розглянувшиматеріали справи, перевіривши в оскаржуваній частині законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає.
Судом першої інстанції встановлено, що 05 серпня 2008 року між ПАТ «Універсал Банк» і ОСОБА_2 укладено Генеральний договір про надання кредитних послуг № BL6752 та додаткову угоду до нього № BL6752/К-1, за умовами яких останній отримав в кредит грошові кошти у розмірі 220000 доларів США зі сплатою 16,45 % річних строком до 01 серпня 2028 року.
Пунктом 1.2.1. Генерального договору встановлено, що позичальник повинен виконати свої зобов'язання по поверненню в повному обсязі використаної суми ліміту за цим договором не пізніше 01 серпня 2028 року, і виконати всі зобов'язання, передбачені Індивідуальними угодами в терміни, встановлені Індивідуальними угодами, але в будь-якому випадку терміни виконання зобов'язань позичальника за Індивідуальними угодами не повинні перевищувати термін, визначений цим пунктом договору, якщо тільки не застосовується інший коротший термін виконання зобов'язань, встановлений цим договором та/або згідно умов відповідної угоди сторін.
Згідно з п. 2.2. Додаткової угоди позичальник зобов'язаний повернути кредит у повному обсязі в терміни та розмірах, що встановлені Графіком погашення кредиту згідно додатку 1 до цієї Індивідуальної угоди, якщо тільки не застосовується інший (коротший) термін повернення кредиту відповідно до умов Генерального договору та/або цієї Індивідуальної угоди та/або згідно умов відповідної угоди сторін.
В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 05 серпня 2008 року між банком і відповідачкою ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, за яким ОСОБА_1 передала в іпотеку банку належну їй на праві власності двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 76,40 кв.м., житловою площею 32,40 кв.м.
Згідно з п.1.2 договору загальна вартість предмету іпотеки складає 1449919 грн.
Відповідно до п.2.1.1. договору іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником зобов'язань за будь-яким з вищевказаних основного договору, що обумовлюють основне зобов'язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за рахунок предмету іпотеки в повному обсязі переважно перед іншими кредиторами.
У відповідності до п.п. 4.2., 4.5. договору іпотеки звернення стягнення здійснюється на підставах: рішення суду; або виконавчого напису нотаріуса; або застереження про
- 5 -
задоволення вимог іпотекодержателя; або за договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя. Звернення стягнення за рішенням суду здійснюється відповідно до Закону України «Про іпотеку».
Також, судом встановлено, що позичальник ОСОБА_2 із 05 серпня 2008 року по 01 березня 2014 року виконував свої зобов'язання належним чином, однак після цього припинив виконання своїх зобов'язань по поверненню кредиту згідно графіку щомісячними платежами, мав прострочену заборгованість. Вимога банку від 26 вересня 2014 року про дострокове повернення кредитних коштів, залишена іпотекодержателем без задоволення.
Станом на 14 листопада 2014 року борг за кредитним договором становить 174051,73 доларів США, з яких тіло кредиту - 155103,92 доларів США, проценти -17613 доларів США та підвищені проценти - 1334,81 доларів США.
Наведені обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Відмовляючи у задоволенні позову ПАТ «Універсал Банк», суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки недопустимістю поданого банком доказу щодо вартості предмета іпотеки на момент розгляду справи та відсутності у суду всього комплексу компонентів, обов'язкових для встановлення при розгляді справ даної категорії, визначених ст.39 Закону України «Про іпотеку», з урахуванням того, що обсяг зобов'язань, виконання яких забезпечено шляхом укладання договору іпотеки, зазнав істотних змін внаслідок укладання Додаткової угоди, про що іпотекодавець повідомлена не була, а вимога про наявні порушення направлена за адресою, що не обумовлена договором.
Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду, поскільки вони не грунтуються на матеріалах справи та вимогах закону, зроблені в результаті порушення судом норм матеріального права.
По-перше, посилання суду на неналежність наданого позивачем звіту про незалежну оцінку предмета іпотеки - квартири АДРЕСА_1 безпідставні та надумані. Даний звіт складений ТОВ «Агенство незалежної оцінки «Ваш Експерт», яке відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» є суб'єктом оціночної діяльності та має сертифікат суб'єкта оціночної діяльності № 430/15 від 25 травня 2015 року (т.2 а.с.113). Дослідження проведене оцінювачем ОСОБА_7 , яка має кваліфікаційне свідоцтво оцінювача № 5146, видане Фондом державного майна України 02 червня 2007 року, та включена до Державного еєстру оцінювачів (т.2 а.с.114-115).
По-друге, даний звіт визначає вартість іпотечного майна у вигляді квартири АДРЕСА_1 і не спростований відповідачами, якими не надано доказів, що вартість предмета іпотеки становить іншу суму, ніж вказану у звіті, чи що вона визначена невірно.
Окрім того, необхідність зазначення у рішенні суду початкової ціни предмета іпотеки саме у грошовому виразі не є обов'язковим, як помилоково вважав суд.
У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, яке здійснюється в тому числі на підставі рішення суду.
Відповідно до ст.39 Закону України «Про іпотеку» (в редакції на час ухвалення рішення) у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації,
- 6 -
якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.
Виходячи зі змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм ст.ст.38, 39 Закону України «Про іпотеку» можна зробити висновок, що у розумінні норми ст.39 Закону України «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою ч.6 ст.38 цього Закону.
Разом з тим відповідно до ст.ст.19, 57 Закону України «Про виконавче провадження» сторони виконавчого провадження під час здійснення виконавчого провадження не позбавлені можливості заявляти клопотання про визначення вартості майна, тобто визначення іншої ціни предмета іпотеки, ніж буде зазначена в резолютивній частині рішення суду, якщо наприклад, така вартість майна змінилася.
Відповідно до роз'яснень п.42 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у резолютивній частині рішення суду зазначається початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації (при цьому суд може зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій).
Отже, зазначення у рішенні суду початкової ціни продажу предмету іпотеки у грошовому вираженні не є визначальним та необхідним для вирішення таких спорів.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верхового Суду від 21 березня 2018 року у справі № 235/3619/15, де Велика Палата вказала, що у спорах про звернення стягнення на предмет іпотеки, лише не зазначення у резолютивній частині рішення суду початкової ціни предмета іпотеки в грошовому вираженні не має вирішального значення, та не тягне за собою безумовного скасування судових рішень.
Посилання суду в рішенні на те, що ОСОБА_1 не отримувала письмову вимогу позивача про усунення порушень, як цього вимагає ст.35 Закону України «Про іпотеку», а відтак позивач не має правових підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки, колегія суддів вважає необгрунтованими.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п.37 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» невиконання вимог ч.1 ст.35 Закону України «Про іпотеку» про надіслання іпотекодавцю та боржнику письмової вимоги про усунення порушення зобов'язання не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду (на відміну від інших способів звернення стягнення (ч.3 ст.33 цього Закону), оскільки іпотекодавець у судовому засіданнімає можливість заперечувати проти вимог іпотекодержателя, що відповідає положенням ст.124 Конституції України.
Помилковим є також висновок суду про неможливість задоволення вимог банку у зв'язку із істотною зміною обсягу зобов'язань боржника ОСОБА_2 , виконання яких забезпечено договором іпотеки від 05 серпня 2008 року, оскільки зміна обсягу основного зобов'язання не потребує погодження з іпотекодавцем, який в будь-якому разі відповідає
- 7 -
перед кредитором лише в межах вартості майна, переданого в іпотеку, незалежно від зміни обсягу зобов'язань боржника за основним договором.
Аналогічні роз'яснення містить п.23 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», де зазначено, що при вирішенні спорів за участю майнових поручителів суди мають виходити з того, що відповідно до Закону України «Про іпотеку» майновий поручитель є заставодавцем або іпотекодавцем. Відповідно до статті 546 ЦК застава (іпотека) та порука є різними видами забезпечення, тому норми, що регулюють поруку (статті 553-559 ЦК) не застосовуються до правовідносин кредитора з майновим поручителем, оскільки він відповідає перед заставо/іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов'язання винятково в межах вартості предмета застави/іпотеки.
Зазначені вище порушення, які допустив суд першої інстанції, призвели до неправильного вирішення спору в частині звернення стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норми матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині не грунтується на матеріалах справи та ухвалене з порушенням норм матеріального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.
Вирішуючи спір в межах заявлених вимог, колегія суддів вважає, що позов підлягає до задоволенняз наступних підстав.
За положеннями ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.
Згідно ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася.
Судом незаперечно встановлено, що між ПАТ «Універсал Банк» і ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, за яким позичальник отримав грошові кошти в розмірі 220000 доларів США, виконання якого забезпечено договором іпотеки квартири, укладеним між ПАТ «Універсал Банк» і ОСОБА_1 .
Також судом встановлено, що ОСОБА_2 не виконує передбачені договором обов'язки по внесенню щомісячних платежів, має прострочену заборгованість, на вимоги банку про погашення боргу не реагує, що у свою чергу свідчить про порушення прав банку як кредитора. Станом на 14 листопада 2014 року борг становить 174051,73 доларів США, з яких тіло кредиту - 155103,92 доларів США, проценти -17613 доларів США та підвищені проценти - 1334,81 доларів США.
Вказані обставини підтверджуються рішенням Солом'янського районого суду м.Києва від 16 серпня 2017 року у справі № 760/3159/15-ц, яке залишене без змін постановою Апеляційного суду м.Києва від 12 вересня 2018 року і набрало законної сили.
Згідно приписів ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній чи адміністративній справі, що набрало законної сили, не
- 8 -
доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, що набрав законної сил и. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Отже, судовим рішенням встановлено, як факт наявності боргу у позичальника ОСОБА_2 , так і його розмір, які є преюдиційними і не підлягають доведенню.
Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Згідно ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.
Відповідно до ст.33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (ч.1). Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду (ч.3).
За таких обставин згідно положень закону та умов укладених кредитного і іпотечного договорів, вимоги ПАТ «Універсал Банк» про дострокове повернення кредиту, в тому числі частини кредиту, строк сплати якої ще не настав, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки і його реалізацію на торгах згідно Закону України «Про виконавче провадження» обгрунтовані.
Розмір боргу визначений судом в іноземній валюті з огляду на правомірність надання такого кредиту банком (правова позиція Верховного Суду України в постановах: від 16 вересня 2015 року справа № 6-190цс15; від 10 лютого 2016 року справа№ 6-1680цс15).
Відповідно до ч.1 ст.39 Закону України «Про іпотеку» суд зазначає у рішенні всі складові вимог, що підлягають сплаті іпотекодержателю.
Відповідно до ч.2 ст.39 цього Закону (в редакції на час прийняття апеляційним судом постанови) у разі визначення судом способу реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів ціна предмета іпотеки у рішенні суду не зазначається та визначається при його примусовому виконанні на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
З огляду на те, що позивач просить звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, колегія суддів згідно ч.2 ст.39 вказаного Закону не визначає ціну предмета іпотеки у рішенні, а зазначає, що початкова ціна предмета іпотеки визначається на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
Висловлені в судовому засіданні представником відповідачки ОСОБА_3 доводи про те, що у випадку звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності рішення Солом'янського районого суду м.Києва від 16 серпня 2017 року про стягнення боргу із боржника, буде мати місце подвійне стягнення і як наслідок порушення закону, безпідставні.
Наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора боргу за кредитним договором, яке не виконане, не перешкоджає зверненню стягнення на предмет іпотеки для погашення цього боргу і не є подвійним стягненням.
- 9 -
Саме такий правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верхового Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 921/107/15-г/16, де Велика Палата вказала, що наявність самого судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення грошового зобов'язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством. Застосування кредитором іншого законного засобу для захисту свого порушеного та не поновленого боржником належним чином права не є подвійним стягненням заборгованості (п.п.8.6, 8.11).
Аналогічний висновок сформульовано у цілому ряді постанов Верховного Суду України, наприклад у постанові від 04 вересня 2013 року у справі № 6-73цс13, де суд вказав, що наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум шляхом звернення стягнення на передане боржником в іпотеку нерухоме майно.
Колегія судді відхиляє як необгрунтовані доводи представника відповідачки ОСОБА_3 та представника третьої особи ОСОБА_6 про неможливість розгляду даної справи до вирішення іншої цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «УніверсалБанк» про визнання договору іпотеки недійсним, який розглядається Оболонським районним судом м.Києва.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), яким ЦПК України викладено в новій редакції.
В тому числі законодавець більш детально врегулював підстави зупинення судом провадження у справі.
Зокрема, якщо за попередньою нормою (п.4 ч.1 ст.201 ЦПК в редакції до 15 грудня 2017 року) підставою зупинення провадження була неможливість розгляду цієї справи до вирішення іншої, то згідно п.6 ч.1 ст.251 ЦПК України (в редакції після 15 грудня 2017 року) окрім зазначення про можливістьзупинення провадження у справі у разі об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі, зоконодавець вказав, що суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Отже, за змістом указаної норми підставою зупинення провадження у справі є виключно об'єктивна неможливість встановлення судом обставин (фактів), які є предметом судового розгляду, та їх оцінку, без вирішення іншої справи.
Як вбачається із матеріалів даної справи, предметом спору є звернення стягнення на належний ОСОБА_1 предмет іпотеки у вигляді квартири в рахунок погашення боргу за кредитним договором ОСОБА_2 , розмір якого визначений судовим рішенням, що набрало законної сили.
В іншій цивільній справі № 756/8111/19за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Універсал Банк», яка розглядається Оболонським районним судом м.Києва, предметом спору є недійсність договору іпотеки, укладеного між сторонами.
За таких обставин колегії суддів вважає, що наявність іншого спору між ОСОБА_1 і ПАТ «Універсал Банк» щодо правомірності договору іпотеки не впливає на вирішення спору в даній справі про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки дозволяє суду на
- 10 -
підставі зібраних доказів встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Окрім того, згідно приписів ч.3 ст.210 ЦПК України зупинення провадження у справі на стадії її розгляду по суті передбачено тільки з підстав, встановлених п.п.1-3 ч.1 ст.251 ЦПК України, тобто зупинення провадження у справі на стадії її розгляду по суті за п.6 ч.1 ст.251 ЦПК України не передбачено.
Відхиляючи дані доводи, колегія суддів враховує розумність строків розгляду справи, що згідно ст.2 ЦПК України належить до основних засад (принципів) цивільного судочинства і є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, та про що неодноразово вказував у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини.
Висловлені в судовому засіданні представником відповідачки ОСОБА_3 доводи про наявність підстав для закриття провадження справи як з підстав наявності рішення суду про стягнення боргу із ОСОБА_2 , ухваленого з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав (п.3 ч.1 ст.255 ЦПК України), так і з підстав відсутності предмета спору (п.2 ч.1 ст.255 ЦПК України) не грунтується на матеріалах справи та вимогах процесуального закону.
Згідно з п.3 ч.1 ст.255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрало законної сили рішення суду, ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Відповідно до наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору (правові висновки Верховного Суду України в постанові від 21 жовтня 2015 року у справі №6-1133цс15 та у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-342цс15, які згідно зі ст.360-7 ЦПК України є обов'язковими для судів).
Встановлено, що рішення Солом'янського районого суду м.Києва від 16 серпня 2017 року постановлене у справі у справі за позовом ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_2 про стягнення боргу за кредитним договором. В даній справі ПАТ «Універсал Банк» заявлені вимоги до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором.
Отже, в даному випадку нетотожними є всі три складові, зокрема сторони, підстави та предмет спору, що у свою чергу виключає закриття провадження у справі.
Наадуманими є також посилання представника відповідача на відсутність предмету спору (п.2 ч.1 ст.255 ЦПК України), оскільки між сторонами наявний спір щодо звернення стягнення на предмет іпотеки.
Безпідставні і посилання представника відповідачки ОСОБА_3 на необхідність повернення суду до стадії відкриття апеляційного провадження, оскільки апеляційне провадження у справі відкрите 28 вересня 2017 року, тобто до набрання чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», а розгляд справи здійснюється за правилами, що діють піля 15 грудня 2017 року.
При цьому колегія суддів враховує, що справа розглядалася апеляційним судом тривалий час і попереднє рішення апеляційної інстанції було ухвалене 18 жовтня 2018 року, тобто за правилами ЦПК України в редакції після 15 грудня 2017 року. Жодних обмежень у
- 11 -
поданнні відповідачкою чи її представниками заперечень, пояснень тощо на апеляційну скаргу банку не встановлено.
Навпаки, як відповідачка ОСОБА_1 в особі свого представника адвоката Сапонова О.В., так і третя особа ОСОБА_2 в особі представника адвоката Стрельнікова М.В. скористалися своїми процесуальними правами і подали до суду письмові пояснення (заперечення) на апеляційну скаргу ПАТ «Універсал Банк», де змістовно та грунтовно виклали свою позицію по суті спору та заперечення проти доводів апеляційної скарги (т.2 а.с.198-204, т.3 а.с.36-38).
Це ж стосується розгляду справи апеляційним судом після скасування Верховним Судом попереднього рішення суду апеляційної інстанції. Будь-які перешкоди у поданнні відповідачкою письмових пояснень, доводів, заперечень, міркувань тощо відсутні.
Відповідно до положень ст.141 ЦПК України суд покладає на відповідачку ОСОБА_1 судові витрати позивача на оплату судового збору за подачу позову та апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст.259, 374, 376, 381 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» задоволити.
Рішення Оболонського районного суду м.Києва від 31 серпня 2017 року в частині відмови у задоволенні позовних вимогПублічного акціонерного товариства «Універсал Банк» скасувати і ухвалити нове, яким позов задоволити.
В рахунок погашення боргу ОСОБА_2 перед Публічним акціонерним товариством «Універсал Банк» за генеральним договоромпро надання кредитних послуг № BL6752 від 05 серпня 2008 року в розмірі 174051,73 доларів США, з яких тіло кредиту - 155103,92 доларів США, проценти 17613 доларів США та підвищені проценти 1334,81 доларів США, звернути стягнення на предмет іпотеки у вигляді двокімнатної квартири АДРЕСА_2 , яка є предметом договору іпотеки від 05 серпня 2008 року і перебуває у власності іпотекодавця ОСОБА_1 .
Предмет іпотеки у вигляді двокімнатної квартири АДРЕСА_2 , підлягає реалізації шляхом проведення торгів у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», за початковою ціноюна рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» судовий збір у розмірі 7673 гривні 40 коп.
В решті рішення залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий
Судді: