Справа №22-ц/824/12458/2019 Головуючий у 1-й інстанції:Чех Н.А.
755/5409/19 Доповідач - Чобіток А.О.
07 жовтня 2019 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Чобіток А.О.
суддів - Немировської О.В., Ящук Т.І.
секретар - Зиль Т.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Києва апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 13 червня 2019 року, з заявою про поновлення строку на апеляційне оскарження, у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Іванова Андрія Валерійовича, заінтересована особа: Акціонерне товариство «ІНГ Банк Україна» ,-
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Іванова А.В., у якій просив визнати неправомірними дії виконавця щодо передачі квартири АДРЕСА_1 на реалізацію у межах виконавчого провадження № 56903787. Зазначав, що на виконанні приватного виконавця Іванова А.В. перебуває виконавче провадження № 56903787 з виконання рішення Дніпровського районного суду м. Києва, ухваленого 28.01.2014 року в справі №755/2115/13-ц про стягнення з нього заборгованості в розмірі 165 138,28 доларів США, еквівалент 1 319 950,27 грн., та судового збору в сумі 3 441,00 грн. Квартира АДРЕСА_1 належить йому на праві приватної власності на підставі Договору дарування. У даній квартирі він проживає постійно разом зі своєю родиною. Іншого житла у них немає. Крім того, у квартирі зареєстрований його син ОСОБА_2 , який є неповнолітнім. 12.09.2008 року дана квартира була передана в іпотеку в рахунок забезпечення виконання кредитного договору. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 28.01.2014 року з нього на користь ПАТ «ІНГ Банк Україна» стягнуто борг за кредитним договором. 01.08.2018 року приватним виконавцем Івановим А.В. відкрито виконавче провадження № 56903787. В ході виконання накладено арешт на усе його майно, в тому числі і на вказану квартиру. 17.03.2019 року він отримав лист від ДП «Сетам» № 2190/18-18-19 від 22.02.2019 року, з якого дізнався, що квартира виставлена на примусову реалізацію та зареєстрована на електронних торгах за номером лота - 333813. 22.03.2019 року торги не відбулись, оскільки жоден з учасників не зробив цінової пропозиції, у зв'язку з чим квартира буде виставлена на повторні торги за заниженою ціною. Уважає дії виконавця незаконними, оскільки діє мораторій на звернення стягнення майна, наданого як забезпечення кредиту в іноземній валюті. Крім того, у квартирі зареєстрована неповнолітня дитина, яка буде позбавлена житла у разі її реалізації; відсутній і дозвіл органу опіки на реалізацію квартири. Порушено виконавцем і порядок реалізації арештованого майна, так як він (скаржник) не отримував результатів оцінки майна, та був позбавлений можливості її оскаржити. Окрім того, йому на праві власності належить земельна ділянка та автомобіль, однак їх виконавець не виставив на реалізацію, а обрав саме квартиру, де він проживає.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 13 червня 2019 року в задоволенні скарги відмовлено.
В апеляційній скарзі заявник просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та задовольнити його скаргу. Зазначає, що судом не розглянута його вимога щодо незаконності дій приватного виконавця щодо неповідомлення його про оцінку майна,яке передано на реалізацію, оскільки в ухвалі відсутнє будь-яке обґрунтування з цього питання. Уважає неправомірним висновок суду про відсутність порушення прав неповнолітньої дитини, яка зареєстрована і проживає в квартирі, яка передана на реалізацію, без висновку органу опіки та піклування. Суд першої інстанції вийшов за межі його скарги та встановив обставини щодо відчуженого ним майна, які не мають відношення до предмету судового розгляду. Недоречним також є посилання суду на ст.382 КК України.
У відзиві на апеляційну скаргу приватний виконавець Іванов А.В., погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, зазначив, що при виконанні рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 28.01.2014 року діяв в межах Закону України «Про виконавче провадження», акцентувавши увагу на тому, що на момент відкриття виконавчого провадження та накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , що перебувала в іпотеці, у квартирі зареєстрований ніхто не був, боржник ОСОБА_1 , його дружина та їх двоє неповнолітніх дітей були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 , власником якої є дружина боржника, а реєстрація однієї дитини відбулась вже після відкриття виконавчого провадження та накладення арешту на неї з метою унеможливити виконання судового рішення.
АТ «ІНГ Банк Україна» у відзиві на апеляційну скаргу зазначило, що товариство як іпотекодержатель квартири АДРЕСА_1 дозволу на реєстрацію в ній неповнолітньої дитини іпотекодавця не давало, на момент відкриття виконавчого провадження та накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , що перебувала в іпотеці, у квартирі зареєстрований ніхто не був, а дії приватного виконавця є цілком законними.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, що з'явились в судове засідання, обговоривши доводи апеляційної скарги, обставини справи, дослідивши її матеріали, суд апеляційної інстанції приходить до наступного.
При розгляді даної справи судом першої інстанції установлено, що 28.01.2014 року Дніпровським районним судом м. Києва ухвалено рішення у справі №755/2115/13-ц за позовом ПАТ «ІНГ Банк Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором іпотечного кредиту, яким стягнуто з ОСОБА_1 борг у сумі 1 319 950,27 грн., пеню у розмірі 8 186,86 грн. та судовий збір - 3 441,00 грн.. Рішення суду набуло законної сили 24.06.2014 року. 20.03.2015 року видано виконавчий лист на примусове виконання рішення суду. Адреса боржника - АДРЕСА_2 ( а.с.86 том 1) .
01.08.2018 року ПАТ «ІНГ Банк Україна» подав приватному виконавцю виконавчого округу міста Києва Іванову А.В. заяву про примусове виконання рішення суду у справі № 755/2115/13-ц, у якій просив відкрити провадження та вчинити ряд виконавчих дій ( а.с. 85 том 1).
01.08.2018 року виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 56903787 ( а.с. 88-89 том 1 ).
01.08.2018 року приватний виконавець своєю постановою наклав арешт на все рухоме та нерухоме майно ОСОБА_1 .. Рішення про реєстрацію прав та їх обтяжень винесено 01.08.2018 року ( а.с. 91 том 1).
Приватним виконавцем здійснено перевірку нерухомого та рухомого майна боржника.
Квартира АДРЕСА_3 , 11.06.2015 року була відчужена ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 ; квартира АДРЕСА_4 , 20.11.2012 року відчужена ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 ; ОСОБА_1 відчужив на користь ОСОБА_3 належний йому автомобіль «Renault», державний номер НОМЕР_1 (зареєстровано за ОСОБА_3 07.07.2015 року); також боржником були відчужені на користь ОСОБА_4 і дві земельні ділянки. При цьому, усі відчуження нерухомого та рухомого майна боржник здійснив після отримання кредиту, винесення судового рішення, та в період примусового виконання рішення суду Відділом державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві, де був накладений арешт на усе майно ОСОБА_1 та грошові кошти ( а.с. 93-104 том1).
При перевірці зареєстрованих осіб в квартирі АДРЕСА_3 державна адміністрація 15.08.2018 року повідомила приватного виконавця Іванова А.В., що в даній квартирі зареєстровані: ОСОБА_1 з 30.04.1992 року; ОСОБА_3 з 25.09.2015 року; ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) з 25.09.2015 року; ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) з 25.09.2015 року ( а.с. 117 том 1).
Відповідно до інформації з Реєстру нерухомого майна ОСОБА_1 належить квартира АДРЕСА_1 , яка перебуває в іпотеці, іпотекодержатель - ПАТ «ІНГ Банк Україна». Згідно з листом КП Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» дана квартира належить боржнику на праві власності на підставі Договору дарування від 12.01.2007 року, та подарована ОСОБА_4 ( а.с. 100 том 1) .
Відповідно до листа Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації від 10.08.2018 року у квартирі АДРЕСА_1 , ніхто не зареєстрований( а.с. 115 том 1).
01.08.2018 року приватним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника, та направлено платіжні вимоги, які повернуті без виконання із-за відсутності коштів ( а.с. 154 том 1).
20.11.2018 року виконавець виніс постанову про арешт коштів боржника, копії якої були направлені до банків України, проте повернуті без виконання через відсутність рахунків ( а.с. 154-200 том 1).
Постановами від 08.10.2018 року, 10.01.2019 року приватним виконавцем накладено арешт на належні боржнику земельні ділянки, та призначено суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання для участі у виконавчому провадження, - проведення експертної грошової оцінки належних ОСОБА_1 земельних ділянок ( а.с.9,12-13, 80-82 ,83 том 2).
Постановою від 21.01.2019 року приватним виконавцем описано та накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 . 31.01.2019 року призначено суб'єкта оціночної діяльності - суб'єктів господарювання для участі у виконавчому провадженні - для проведення експертної грошової оцінки вказаної квартири ( а.с. 112 том 2).
01.02.2019 року ОСОБА_1 повідомлено про оцінку майна (земельних ділянок) та подано заявку на реалізацію земельних ділянок (а.с. 107 том 2).
23.04.2019 року ДП «Сетам» повідомило про не реалізацію земельних ділянок на електронних торгах ( а.с. 109 том 2).
13.02.2019 року скаржника повідомлено про оцінку майна - квартиру АДРЕСА_1 . У цей же день подано заявку до ДП «Сетам» на реалізацію даної квартири ( а.с. 115 том 2).
Боржником до скарги надано Акт від 27.03.2019 року щодо проживаючих у спірній квартирі, де відсутня інформація про проживання неповнолітньої дитини ( а.с.23 том 1).
Статтею 447 ЦПК України , визначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Статтею 451 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Відмовляючи в задоволенні скарги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що приватним виконавцем, при виконанні рішення суду від 28.01.2014 року не допущено порушень вимог Закону України «Про виконавче провадження». Права неповнолітньої дитини, яку боржник зареєстрував в квартирі, що є предметом іпотеки, без згоди іпотекодержателя, у період виконання виконавцем виконавчих дій, не порушуються в результаті реалізації предмету іпотеки, оскільки дитина в даній квартирі не проживає, матір дитини має у власності житло. Спірна квартира не підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки 18.09.2018 року та 28.09.2018 року приватний виконавець здійснював вихід за адресою: квартира АДРЕСА_1 , та за участю понятих були складені акти, відповідно до яких на виклик по домофону до спірної квартри відповів чоловік, який відмовся назватись, та повідомив, що ОСОБА_1 у даній квартирі не проживає, двері не відчинив. Про те, що ОСОБА_1 не проживає у квартирі АДРЕСА_1 зазначили і сусіди квартири АДРЕСА_5 (проживає у будинку з 2003 року).
Суд апеляційної інстанції вважає таке рішення суду законним та обґрунтованим, оскільки судом належним чином перевірено відповідність дій державного виконавця вимогам ЗУ «Про виконавче провадження», які останнім здійснено в обсязі необхідному для виконання рішення суду.
У справі «Бурдов проти Росії» від 7 травня 2002 року, Європейський суд з прав людини, вказав, що пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод кожному надано право звертатися до національного суду у разі виникнення спору про його цивільні права («право на суд»), одним із аспектів якого є право на доступ до правосуддя, що представляє собою право на порушення позовного провадження у національних судах з питань цивільно-правового характеру; але таке право на судовий захист було б ілюзорним, якби система правова держави-учасника Європейської конвенції не виключала, що судове рішення, яке набрало законної сили та є обов'язковим до виконання, залишалося б не виконаним. Також, визнається неприпустимим, що п. 1 ст. 6 Конвенції, деталізовано визначаючи процесуальні гарантії сторін на справедливий розгляд їх справи національним судом, не передбачав би захисту процесу виконання судових рішень. Європейський суд наголосив, що виконання рішення суду, яке ухвалене будь-яким національним судом, повинно розглядатись як складова «судового розгляду» .
У справі «Soering vs UK» від 07.07.1989 року Європейський суд з прав людини визначив, що Конвенція як основоположний правовий акт, що підтверджує, забезпечує та надає захист прав людини, визначає, що її гарантії мають бути реальними та дієвими. Також, будь-яке тлумачення гарантованих прав та свобод, повинно відповідати загальним положенням Конвенції, метою якої є забезпечення і талий розвиток цінностей демократичного суспільства. Тобто, на державі лежить безпосередній обов'язок дотримуватися прав та свобод особи і забезпечувати своєчасне та в повному обсязі виконання судових рішень, що набрали законної сили. Виконання будь-якого рішення суду є обов'язковою стадією процесу правосуддя, і як наслідок, повинна відповідати вимогам ст. 6 Конвенції.
Крім того, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд. Також у справі «Горнсбі проти Греції» Європейський суд з прав людини зазначив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду.
Таким чином, процес примусового виконання судового рішення у цивільній справі необхідно розглядати як невід'ємну частину механізму судового захисту права в порядку цивільного судочинства виходячи з наступного:
1) мета цивільного судочинства, закріплена у ст. 2 ЦПК України (захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави) в повній мірі досягається лише в результаті виконання вимог судового рішення. Виконавче провадження є логічним продовженням судового розгляду та не може без нього існувати, як і сам судовий розгляд втрачає сенс без можливості звернення судового рішення до примусового виконання;
2) провадження щодо примусового виконання судового рішення є проявом процесуального принципу обов'язковості судового рішення, без нього даний принцип перетворюється на просту декларацію.
Функція контролю за виконанням судових рішень законодавцем покладена на суд (розділом VІ ЦПК України).
Звертаючись з даною скаргою до суду, ОСОБА_1 зазначав, що приватним виконавцем порушено вимоги Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого Наказом міністерства юстиції України № 2831/5 від 29.09.2016 року,відповідно до якого у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, надається копія дозволу органів опіки та піклування або відповідне рішення суду. У квартирі АДРЕСА_1 , що була виставлена приватним виконавцем на торги зареєстрована його неповнолітня дитина, проте дозвіл органів опіки та піклування або відповідне рішення суду на реалізацію даної квартири надано не було.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що приватним виконавцем при виконанні рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 28.01.2014 року не порушено вищевказану вимогу закону, оскільки після відкриття виконавчого провадження виконавцем 01.08.2018 року ним здійснено відповідну перевірку на предмет реєстрації в квартирі АДРЕСА_1 будь-яких осіб, а отримана ним інформація про те, що станом на 10.08.2018 року ніхто в зазначеній квартирі не зареєстрований, а станом на 15.08.2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та їх діти ОСОБА_5 та ОСОБА_5 зареєстровані за адресою : АДРЕСА_2 , що звільняло його від обов'язку щодо звернення за дозволом до органів опіки та піклування або до суду на реалізацію нерухомого майна.
При цьому суд апеляційної інстанції звертає увагу, що неповнолітня дитина ОСОБА_5 був зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1 лише 27.09.2018 року ( а.с.10 том 1), тобто вже після вступу рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 28.01.2014 року в законну силу та відкриття виконавчого провадження з накладенням арешту на все майно боржника. При цьому дозвіл на реєстрацію дитини в іпотечному майні ОСОБА_1 від іпотекодержателя не отримував.
Верховний Суд у постанові № 234/3341/15 від 22.05.2019 року зазначив, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними.
Згідно зі статтею 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
У зв'язку з цим, добросовісність при правовому регулюванні цивільних відносин повинна розглядатися як відповідність реальної поведінки учасників таких відносин вимогам загальносоціальних уявлень про честь і совість. Іншими словами, щоб бути добросовісним, дії та вчинки учасників цивільних відносин мають здійснюватися таким чином, щоб вони викликали схвальну оцінку з боку суспільної моралі, зокрема в аспекті відповідності застосованих засобів правового регулювання тим цілям, які перед ним ставляться. Цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.
Відповідно до частини третьої статті 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої-п'ятої статті 13 цього Кодексу.
Аналіз частини другої статті 13 ЦК України дає підстави для висновку, що недобросовісна поведінка особи, яка полягає у вчиненні дій, які можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом.
Формулювання «зловживання правом» необхідно розуміти, як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права, « injuria ». Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб'єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.
Термін «зловживання правом» свідчить про те, що ця категорія стосується саме здійснення суб'єктивних цивільних прав, а не виконання обов'язків. Обов'язковою умовою кваліфікації дій особи як зловживання правом є встановлення факту вчинення дій, спрямованих на здійснення належного відповідній особі суб'єктивного цивільного права.
Заборона зловживання правом по суті випливає з якості рівнозваженості, закладеної такою засадою, як юридична рівність учасників цивільних правовідносин. Ця формула виражає втілення в цивільному праві принципів пропорційності, співмірності, справедливості під час реалізації суб'єктивних цивільних прав і виконання юридичних обов'язків.
Здійснення суб'єктивних цивільних прав повинно відбуватись у суворій відповідності до принципів правомірності здійснення суб'єктивних цивільних прав, автономії волі, принципів розумності і добросовісності. Їх сукупність є обов'язковою для застосування при здійсненні усіх без винятку суб'єктивних цивільних прав.
Розглядаючи поняття розумності та добросовісності як принципів здійснення суб'єктивних цивільних прав необхідно враховувати, що розумною є поведінка особи, яка діє у межах, не заборонених їй договором або актами цивільного законодавства. Виходячи із аналізу норм, закріплених у ЦК України, поняття «добросовісність» ототожнюється із поняттям «безвинність» і навпаки, «недобросовісність» із «виною». Такий висновок випливає із того, що за діяння, якими заподіяно шкоду внаслідок недобросовісної поведінки, може наступати відповідальність (наприклад, частина третя статті 39 ЦК України), а оскільки обов'язковим елементом настання відповідальності, за загальним правилом, є вина, то такі діяння є винними.
Дослідження питання про здійснення особою належного їй суб'єктивного матеріального права відповідно до його мети тісно пов'язане з аналізом фактичних дій суб'єкта на предмет дотримання вимоги добросовісності.
У даній справі, боржник ОСОБА_1 , реєструючи в квартирі АДРЕСА_1 , яка є предметом іпотеки, був обізнаний про наявність судового рішення за кредитним договором, виконання якого було забезпечено вказаною квартирою, яке вступило в законну силу, також був обізнаний про відкриття виконавчого провадження та фактичну наявність арешту на все належне йому майно, знав про негативні наслідки для себе при виконанні рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 28.01.2014 року шляхом звернення стягнення на це нерухоме майно, а також і про свій обов'язок отримати дозвіл від іпотекодержателя на реєстрацію будь-кого в квартирі, яка є предметом іпотеки, визначений договором іпотеки.
Відповідно до акту приватного виконавця Іванова А.В., складеного 15.08.2018 року ОСОБА_1 у цей день особисто з'явився до приватного виконавця, проте відмовився отримати виконавчі документи, зазначивши, що має намір провести переговори зі стягувачем; 20.09.2018 року приватний виконавець склав акт про те, що за його викликом боржника ОСОБА_1 , з'явилась його представник, яка діяла на підставі довіреності від 18.09.2018 року - ОСОБА_7 , проте відмовилась отримувати виконавчі документи ( а.с. 207-208, 224 -225 том 1).
Зважаючи на викладене, є всі підстави вважати, що реєструючи неповнолітню дитину в квартирі, яка є предметом іпотеки, ОСОБА_1 переслідував мету не допустити реалізацію нерухомого майна і такі умисні дії боржника необхідно оцінити як недобросовісні, спрямовані на порушення прав іпотекодержателя.
При цьому реалізація нерухомого майна, у якому зареєстрований неповнолітній ОСОБА_5 , жодним чином не порушує його права, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства», діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.
Як убачається з матеріалів справи, то ОСОБА_5 до реєстрації у квартирі АДРЕСА_1 , був зареєстрований в квартирі АДРЕСА_3 . Власником квартири АДРЕСА_3 є мати ОСОБА_5 - ОСОБА_3 , унаслідок чого він має право на користування жилим приміщенням, власником якого є його мати.
Не вбачає суд апеляційної інстанції і порушень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» при виконанні рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 28.01.2014 року, оскільки квартира АДРЕСА_1 не була придбана за кредитні кошти за іпотечним договором від 12.09.2008 року, а належала ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 12.01.2007 року. Крім того, достовірно встановлено та не спростовано боржником і той факт, що у вказаній квартирі ні він, ні члени його сім'ї не проживали, тобто вказане нерухоме майно не використовувалось як місце постійного проживання позичальником, який до речі зареєстрований за іншою адресою.
Указані обставини виключають у даному випадку застосування Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
За таких обставин, суд апеляційної інстанції уважає аргументи апеляційної скарги і в цій частині необґрунтованими, а порушень норм процесуального права, які б були безумовною підставою до скасування судового рішення, про які зазначає заявник, не встановлено.
Колегія суддів уважає ухвалу суду законною та обґрунтованою, оскільки судом належним чином перевірено відповідність дій приватного виконавця вимогам Закону України «Про виконавче провадження», які останнім здійснено в обсязі необхідному для виконання рішення суду, а доказів протилежного боржником не надано.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 13 червня 2019 року залишити без змін
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: А. О. Чобіток
Судді: О. В. Немировська
Т. І. Ящук