Справа № 22-ц/824/13289/2019 Головуючий у 1-й інстанції - Підпалий В.В.
757/58833/17-ц Доповідач: Чобіток А.О.
Іменем України
07 жовтня 2019 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Чобіток А.О.
суддів - Немировської О.В., Ящук Т.І.
секретар - Зиль Т.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Києва апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 26 лютого 2018 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Окружного адміністративного суду, ОСОБА_2 , Київського апеляційного адміністративного суду, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про відшкодування шкоди,-
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з Окружного адміністративного суду м. Києва, судді ОСОБА_2., Київського апеляційного адміністративного суду м. Києва, судді ОСОБА_3, судді ОСОБА_4. та судді ОСОБА_5. у відшкодування моральної шкоди 54845 грн. 94 коп., посилаючись на те, що 29.01.2016 року Окружним адміністративним судом м. Києва, головуючим суддею ОСОБА_2., вчинено незаконну дію, пов'язану із відмовою у задоволенні позовних вимог адміністративної справи №826/22950/15. У подальшому Київським апеляційним адміністративним судом у складі колегії суддів - ОСОБА_3., ОСОБА_4., ОСОБА_5. постановлено ухвалу від 18.05.2016 року, яка, на його думку, є доказом порушення відповідачами принципу диспозитивності адміністративного судочинства в адміністративній справі №826/22950/15. Зазначив, що вчиняючи незаконну дію, відповідачі вийшли за межі встановлених законодавством повноважень судді, доказом чого є ухвала суду касаційної інстанції від 01.02.2017 року, тому відповідачі вчинили незаконну дію, оформлюючи її у вигляді судового рішення-ухвали, у зв'язку з чим була спричинена моральна шкода.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 26 лютого 2018 року закрито провадження по даній справі.
Не погоджуючись з указаною ухвалою суду, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Уважає ухвалу суду першої інстанції такою, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Постановлення ухвали від 26.02.2018 року не іменем України, із порушенням засад верховенства права, не підкорення матеріальним нормам свідчить про те, що суд першої інстанції не здійснював правосуддя у даній справі та постановив незаконну ухвалу, яка повинна бути скасована судом апеляційної інстанції, а за наслідком розгляду даної апеляційної скарги повинно бути ухвалено нове рішення відповідно до ст. 376 ЦПК України. Невиконання судом першої інстанції вимог, встановлених ч 1 ст. 256 ЦПК України, щодо обов'язку повідомити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд даної справи є прямим доказом неправильного застосування судом першої інстанції норми, встановленої п. 1 ч.1 ст. 255 ЦПК України, яка не підлягає такому застосуванню з огляду на вищевикладене.
У відзивах на апеляційну скаргу відповідачі наполягають на законності та обґрунтованості судового рішення у даній справі.
Перевіривши відповідність оскаржуваної ухвали нормам процесуального права, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення осіб, що з'явились в судове засідання, суд апеляційної інстанції приходить до наступного.
Установлено, що ОСОБА_1 пред'явив позов до відповідачів, посилаючись на незаконність судових рішень Окружного адміністративного суду м. Києва у складі судді ОСОБА_2. та Київського апеляційного адміністративного суду в складі суддів: ОСОБА_3., ОСОБА_4., ОСОБА_5. при розгляді його справи №826/22950/15, у зв'язку з чим йому спричинено моральну шкоду, яку він просить стягнути з останніх.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Закриваючи провадження у даній справі, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2008 року «Про незалежність судової влади», виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він відповідає нормам процесуального права, при цьому зважаючи на те, що провадження у даній справі було відкрито, то провадження підлягає саме закриттю, що і було зроблено судом.
Верховний Суду у справі №636/5534/15 постановою від 31.07.2019 року роз'яснив, що оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їхніх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов'язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони, відповідно, були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені. Вказаний висновок відповідає правовій позиції Великої палати ВС, висловленій у постановах: від 8.05.2018 у справі №521/18287/15-ц (провадження №14-90цс18), від 21.11.2018 у справі №757/43355/16-ц (провадження №14-399цс18), від 29.05.2019 у справі №489/5045/18 (провадження №14-191цс19). суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їхніх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ. Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони, відповідно, були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені, а будь-яка компенсація за інші недоліки в процесі здійснення правосуддя (у тому числі, наприклад, порушення строків розгляду справи) може вимагатися тільки від держави. Разом з тим позивачі визначили відповідачем у справі суд, а не державу. Тому провадження у цій справі слід закрити з наведених вище підстав.
Отже, правова позиція суду першої інстанції цілком узгоджується із правовою позицією Верховного Суду з вказаного питання, унаслідок чого аргументи апеляційної скарги ОСОБА_1 висновків суду першої інстанції не спростовують та на увагу не заслуговують.
На підставі викладеного ухвала суду є законною та обґрунтованою , підстави до скасування якої відсутні.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України,суд апеляційної інстанції,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 26 лютого 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: А. О. Чобіток
Судді: О.В. Немировська
Т. І. Ящук