Справа № 357/3821/19 Головуючий 1 інстанція -Кошель Б.І.
Провадження № 22-ц/824/9082/2019 Доповідач 2 інстанція - Суханова Є.М.
іменем України
07 жовтня 2019 року м.Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді: Суханової Є.М.,
суддів: Ігнатченко Н.В., Кулікової С.В.
за участю секретаря: Климчук Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 квітня 2019 року про забезпечення доказів до подання позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Білоцерківської районної державної адміністрації, треті особи: Узинська міська об'єднана Територіальна громада, ОСОБА_4 про скасування розпорядження РДА, скасування свідоцтва про право на спадщину та державної реєстрації права власності,-
ОСОБА_1 звернулась до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області із заявою про забезпечення доказів до подання позову.
Свої вимоги мотивувала тим, рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24.04.2018 року по справі № 357/2457/18 визнано за нею в порядку спадкування за законом право власності на 1/2 частину земельної ділянки (пай), площею 3,16 га, яка розміщена в межах Михайлівської сільської ради Білоцерківського району, Київської області, після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 її брата ОСОБА_5 .
У зв'язку із потребою заявниці розробити проект із землеустрою щодо відведення спадкової земельної ділянки в натурі на місцевості, для цього необхідний графічний документ , як схему розташування зазначеної земельної ділянки.
Узинською об'єднаною територіальною громадою було надано таку схему розміщення земельної ділянки покійного ОСОБА_5 , згідно якої останньому виділено земельну ділянку під № НОМЕР_1 площею 3,08 га, однак вона була приєднана до іншої земельної ділянки та присвоєно один кадастровий номер 3220483700:02:016:0025 та згідно Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, її власниками є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , по 1/2 частини кожний.
Право власності ними набуте згідно свідоцтва про право на спадщину за законом, виданим 16.03.2016 року Узинською міською нотаріальною конторою, після померлого ОСОБА_6 , який при житті був членом КСП «Михайлівське» та мав право на один земельний пай під № НОМЕР_2 площею 3,06 га.
Посилалась на те, що не має можливості отримати самостійно зазначену інформацію через тайну вчинення нотаріальних дій.
У зв'язку з виявленими порушеннями права власності на земельну ділянку заявниці та захисту його в судовому порядку заявниця просить витребувати в Узинської міської державної нотаріальної контори належним чином завірені копії спадкової справи після спадкодавця ОСОБА_6 , оскільки в зазначеній справі знаходяться всі необхідні відомості, необхідні для подачі позову до суду.
Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 квітня 2019 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення доказів до подання позову - відмовлено.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, апелянт ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на її незаконність та необґрунтованість, постановлену з порушенням норм процесуального права, просила скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову, якою направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що висновки суду першої інстанції є хибними, та те, що без даних доказів, які знаходяться у спадковій справі щодо майна спадкодавця ОСОБА_6 за №758 від 16.03.2016 року, яка зберігається в Узинській міській державній нотаріальній конторі Білоцерківського районного нотаріального округу якісно оформити позовну заяву не представляється можливості.
Дослідивши надані матеріали, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення доказів, суд керувався статтями 116-118 ЦПК України та виходив з того, що заявником не доведено, що засіб доказування може бути втрачений або збирання чи подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим.
З такими висновками колегія суддів погоджується, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства виходячи з наступного.
У відповідності до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною 1 ст. 84 ЦПК України передбачено, що учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у ч.ч. 2,3 ст. 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
Згідно положень частин першої та другої статті 116 ЦПК України суд за заявою учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача, має забезпечити докази, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання або подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим.
Способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням, заборона вчиняти певні дії щодо доказів та зобов'язання вчинити певні дії щодо доказів. У необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів, визначені судом. Заява про забезпечення доказів може бути подана до суду як до, так і після подання позовної заяви.
Отже, забезпечення доказів - це вжиття судом заходів, направлених на закріплення і збереження доказів. Підставою забезпечення доказів є обґрунтоване припущення заявника, що невжиття заходів забезпечення доказів може утруднити чи зробити неможливим збирання чи подання доказів або засіб доказування може бути втрачений.
Згідно вимог п.п. 4, 5 ч. 1 ст. 117 ЦПК України у заяві про забезпечення доказів повинні бути вказані докази, забезпечення яких є необхідним, а також обставини, для доказування яких вони необхідні, а також обґрунтування необхідності забезпечення таких доказів.
Розглядаючи заяву про забезпечення доказів, суд (суддя) має з урахуванням обґрунтування необхідності забезпечення доказів пересвідчитися, зокрема, в тому, що зволікання з цим питанням поставить під загрозу можливість подання доказів у майбутньому (вони можуть бути знищені, пошкоджені, втратити свою доказову цінність тощо).
Виходячи з історії права інститут забезпечення доказів передбачає вжиття судом невідкладних заходів фіксації до закріплення у визначеному процесуальним законом порядку фактичних даних, з метою використання їх як доказів при розгляді цивільної справи. Підставою таких заходів ЦПК України визначає неможливість надання такого доказу стороною або вірогідність його втрати.
Аналіз норм права, що регулюють порядок вирішення вказаного питання, дає можливість зробити висновок про те, що задовольняючи заяву про забезпечення доказів, суд має пересвідчитися в тому, що у особи, яка бере участь у справі є складнощі в отриманні документів, тобто об'єктивної неможливості одержання та подання доказового матеріалу до суду особисто, через обставини, які перешкоджають такому поданню. Ці складнощі можуть мати юридичний та фактичний характер. Складнощі юридичного характеру полягають в тому, що на заваді одержанню та поданню доказу є норма закону забороняючого характеру, яка обмежує доступ особи до потрібної доказової інформації. Фактичні складнощі в одержанні доказів мають місце, коли, незважаючи на вжиті особою заходи, потрібний їй доказ одержати не вдалося.
Як вбачається з матеріалів справи, щопомерлому ОСОБА_5 виділено земельну ділянку під № НОМЕР_1 площею 3,08 га, однак вона була приєднана до іншої земельної ділянки та присвоєно один кадастровий номер 3220483700:02:016:0025 та згідно Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, її власниками є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , по 1/2 частини кожний. Право власності ними набуте згідно свідоцтва про право на спадщину за законом, виданим 16.03.2016 року Узинською міською нотаріальною конторою, після померлого ОСОБА_6 , який при житті був членом КСП «Михайлівське» та мав право на один земельний пай під № НОМЕР_2 площею 3,06 га, однак належних доказів на підтвердження вищевказаних обставин заявником не надано. Оскільки з наданої інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, неможливо встановити попередніх власників земельної ділянки, яку успадкували ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , неможливо встановити спадкодавця, після смерті якого було видано свідоцтво про право на спадщину за законом № 758, видане 16.03.2016 року Узинською міською державною нотаріальною конторою.
Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Виходячи з вищевикладеного, ОСОБА_1 не наведено достатніх підстав для забезпечення доказів у розумінні вимог статей 116, 117 ЦПК України з огляду на недоведеність необхідності їх забезпечення, відсутність конкретизації обставини, для доказування яких вони необхідні, а також необґрунтованість існування обставин, за яких невжиття заходів забезпечення доказів може утруднити чи зробити неможливим збирання чи подання доказів або, що засіб доказування може бути втрачений.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не сприяв в реалізації процесуального права заявника на отримання доказів шляхом їх забезпечення не знайшли свого підтвердження, оскільки судом першої інстанції правомірно встановлено відсутність належних процесуальних підстав для задоволення даної заяви.
Оскільки судом першої інстанції повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи, дана належна правова оцінка доказам, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а постановлена ухвала відповідає вимогам процесуального права, та підстави для її скасування відсутні.
За таких обставин, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постановлену ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування постановленої ухвали суду.
Відповідно до ст. 375 ЦПК Україниапеляційний суд, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись 367, 368, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 квітня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів до суду касаційної інстанції.
Головуючий: Є.М. Суханова
Судді: Н.В. Ігначтенко
С.В. Кулікова