Справа № 750/1555/16-к Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/4823/31/19
Категорія - 121 Доповідач ОСОБА_2
07 жовтня 2019 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Чернігівського апеляційного суду в складі:
Головуючого-суддіОСОБА_2
Суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
Секретаря судового засідання - ОСОБА_5
За участю учасників судового провадження:
Прокурора - ОСОБА_6
Захисника - ОСОБА_7
Обвинуваченого - ОСОБА_8
Розглянула у відкритому судовому засіданні в порядку апеляційного розгляду кримінальне провадження, внесене в єдиний реєстр досудових розслідувань № 12015270010009233 за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_8 та йог захисника ОСОБА_9 на Деснянського районного суду м. Чернігова від 15 червня 2016 року відносно ОСОБА_8 , обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст.121 КК України.
Вироком Деснянського районного суду м. Чернігова від 15 червня 2016 року ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, з середньою технічною освітою, одруженого, який має дітей 2000 року народження та 2010 року народження, раніше судимого: 23.09.2002 року Чернігівським районним судом Чернігівської області за ч.2 ст.289,ст.ст.75,76 КК України до 5 років позбавлення волі та звільнений від відбування покарання з іспитовим строком 2 роки; 06.05.2005 року Апеляційним судом Чернігівської області за ч.2 ст.185, ч.3 ст.186, ст.70, ст.71 КК України до 5 років 4 місяців позбавлення волі; 02.02.2011 року Деснянським районним судом м. Чернігова за ч.3 ст.185, ч.1 ст.304, ст.70 КК України до 4 років позбавлення волі; 22.05.2014 року Деснянським районним судом м.Чернігова за ч.2 ст.185, ст.71 КК України до 1 року 4 місяців позбавлення волі, звільнився 31.07.2015 року по відбуттю строку покарання,
засуджений за ст. ч. 2 ст.121 КК України до 8 років 10 місяців позбавлення волі.
На підставі ч.5 ст.72 КК України зараховано у строк відбування покарання ОСОБА_8 , строк його попереднього ув'язнення з 23.11.2015 року по 15.06.2016 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Доля речових доказів вирішена у відповідності до вимог ст. 100 КПК України.
Вироком суду ОСОБА_8 визнаний винним у тому, що він 20.11.2015 року, у вечірній час, знаходячись за місцем мешкання, що за адресою: АДРЕСА_1 , у ході конфлікту, що виник на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин, умисно наніс ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , обома руками та обома ногами не менше десяти ударів в область голови, не менше шести ударів в область тулубу та не менше чотирнадцяти ударів в область обох ніг та обох рук ОСОБА_10 , чим спричинив останньому тілесні ушкодження у вигляді політравми: внутрішньочерепної травми - множинні синці та садна обличчя, масивні крововиливи в м'які тканини голови, крововиливи під тверду мозкову оболонку над лівою скроневою долею мозку, субарахноідальні дифузні крововиливи, поширені вогнища забою головного мозку лівої скроневої долі; закритої травми грудної клітини - синці та садна тулуба, множинні прямі переломи ребер по кількох анатомічних лініях з обох сторін з проривом пристінкової плеври та масивними крововиливами в міжреберні м'язи, забоями легень, розвитком лівобічного пневмотораксу (клінічно); множинних саден, синців кінцівок, яка, згідно висновку судово-медичної експертизи № 973 від 22.12.2015 року, має ознаки тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя.
Смерть ОСОБА_10 настала від набряку речовини головного мозку, внаслідок важкої сполученої травми (політравми) 23.11.2015 року у КЛПЗ Чернігівська обласна лікарня.
В апеляційній скарзі обвинувачуваний просить вирок місцевого суду скасувати, оскільки він занадто суворий, а кримінальне провадження закрити за недоведеністю його вини. В обґрунтування своїх вимог вказав, що суд не врахував таких обставин, які пом'якшують покарання, а саме: його тяжкий стан здоров'я, раніше не вчиняв злочини проти життя та здоров'я людини, має на утриманні двох дітей, позитивно характеризується за місцем проживання, працював та має сталі соціальні зв'язки Також, судом першої інстанції були взяті до уваги незаконні докази, які ґрунтуються на домислах та припущеннях. Обвинувачений зазначив, що не був допитаний головний свідок, тобто його дружина, та безпідставно відмовлено у виклику інших свідків. Вказує на те, що відносно нього та його дружини застосовувались незаконні методи слідства.
Захисник ОСОБА_9 в апеляційній скарзі просить вирок суду скасувати, а кримінальне провадження закрити на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України. Вважає, що зазначені судом першої інстанції висновки щодо причетності ОСОБА_8 до вчинення злочину не підтверджуються належними та допустимими доказами, що були досліджені під час судового розгляду. Вказує на те, що огляд місця події від 22 листопада 2015 року та додатковий огляд місця події від 23 листопада 2015 року проведені з порушенням вимог ст. 237 ч. 2, ст. 234 КПК України, а саме без ухвали слідчого судді, а слідчий експеримент у помешканні ОСОБА_8 проведено з порушенням вимог ст. 240 ч. 5 КПК України без відповідної добровільної згоди особи, яка ним володіє. Допитаний в судовому засіданні обвинувачений зазначив, що є наймачем цієї квартири разом із своїм рідним братом та його неповнолітнім сином, і дозволу на проведення цієї слідчої дії він не надавав. Окрім того, під час проведення додаткового огляду місця події від 23.11.2015 року за адресою: АДРЕСА_1 , слідчим не було роз'яснено ОСОБА_8 право відмовитися давати пояснення щодо себе, гарантовані ст. 63 Конституції України. Це підтверджується як самим протоколом додаткового огляду місця події від 23.11.2015 року, де відсутня інформація про роз'яснення цього права ОСОБА_8 , так і відеозаписом до нього, на якому зафіксовано як слідчий роз'яснює ряд прав та обов'язків учасникам зазначеної слідчої дії однак право обвинуваченого не давати пояснення щодо себе та не відповідати на питання - слідчим роз'яснено не було. Даний факт підтверджується і показаннями самого слідчого ОСОБА_11 , що на час проведення додаткового огляду місця події від 23.11.2015 року за участю обвинуваченого, у матеріалах провадження вже знаходилася явка з повинною ОСОБА_8 . Наявність у слідчого підозри про причетність ОСОБА_8 до злочину підтверджується і порядком проведення додаткового огляду місця події від 23.11.2015 року. На підтвердження винуватості ОСОБА_8 суд також посилається на висновок судово-медичної експертизи № 254 від 11.12.2015 року та висновок судово-медичної експертизи № 262 від 18.12.2015 року, в яких зазначено, що на наданих на дослідження об'єктах є кров людини, і можливо має місце змішування крові осіб, якими можуть бути ОСОБА_10 та ОСОБА_8 , при наявності у нього джерела зовнішньої кровотечі. Тобто відповідно до даних зазначених експертиз, експерт використовував зразки крові ОСОБА_8 , однак стороною обвинувачення під час судового розгляду не надано суду доказів того, що у ОСОБА_8 під час досудового розслідування взагалі відбиралася зразки крові. Так судом не взято до уваги того, що відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 1100 від 24.11.2015 року у ОСОБА_8 мається тілесне ушкодження у виді поверхневої рани лівої гомілки, що має незначні розміри, інших ушкоджень під час судово-медичної експертизи у нього не виявлено, в тому числі таких, які могли бути джерелом зовнішньої кровотечі, що породжує сумніви щодо фактичної можливості залишення крові обвинуваченого на об'єктах дослідження судово-медичних експертиз № 254 та № 262 під час спричинення ним тілесних ушкоджень потерпілому чи після цього, як про це зазначалося стороною обвинувачення під час судового розгляду. Також, допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_12 показав, що працює фельдшером ЛПЗ «Обласний центр екстреної медичної допомоги» і був у складі бригади, яка виїжджала до місця мешкання ОСОБА_8 , де був ОСОБА_10 без свідомості, в комі, його дочка ( ОСОБА_13 ) можливо казала, що вони знайшли потерпілого вже побитим біля під'їзду. Це підтверджується і карткою виїзду бригади швидкої медичної допомоги від 22.11.2015 року, яка була досліджена в судовому засіданні, в якій зазначено, що: «відповідно до пояснень родини потерпілий три дні тому був побитий невідомими». Зазначена інформація міститься і в висновку судово-медичної експертизи № 973 від 22.12.2015 року, із посиланням на історію хвороби потерпілого ОСОБА_14 . Обвинувальний вирок суду фактично ґрунтується на показаннях і поясненнях самого обвинуваченого, від яких під час судового розгляду він відмовився, зазначаючи, що вони були надані під психологічним тиском працівників поліції, а також показаннях свідка ОСОБА_13 , які вона дала під час слідчого експерименту від 23.11.2015 року, які суд визнав такими, що не викликають сумнівів у їх об'єктивності та достовірності, такими, що є логічними та послідовними, узгоджуються із висновками судово-медичних експертиз.
Не погоджуючись з апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_9 прокурор Чернігівської місцевої прокуратури ОСОБА_15 подав заперечення в яких просить апеляційні скарги залишити без задоволення, а вирок без змін.
В судовому засіданні обвинувачуваний та його захисник підтримали подані апеляційні скарги та просили про їх задоволення з викладених там підстав, прокурор проти задоволення апеляційних скаргах та просив залишити вирок без змін.
Заслухавши доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали кримінального провадження та доводи, що викладені в апеляційних скаргах, колегія суддів приходить до висновку, що подані апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, тобто в тому числі ухвалене з дотриманням вимог кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст.94 цього Кодексу, з наведенням належних та достатніх мотивів і підстав його ухвалення.
Згідно зі ст. 374 КПК України мотивувальна частина вироку у разі визнання особи винуватою повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення. У цій частині вироку наводяться, у тому числі докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.
Таким чином, судове рішення у кримінальному провадженні є актом правосуддя, покликаним забезпечити захист гарантованих Конституцією прав і свобод людини, правопорядку та здійснення проголошеного Конституцією принципу верховенства права.
Проте, суд першої інстанції цих вимог Законів не виконав, внаслідок чого, ухвалив обвинувальний вирок відносно ОСОБА_8 , який є незаконним, необґрунтованим та невмотивованим, а посилання в апеляційних скаргах на те, що судове слідство у справі проведено неповно і необ'єктивно, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи та не підтверджені зібраними у ній доказами, є цілком обґрунтованими.
Матеріалами провадження з'ясовано, що судове слідство у ньому проведено за відсутності дотримання вимог кримінально-процесуального закону, внаслідок чого у справі допущено таких порушень цього закону, котрі є суттєвими і тягнуть за собою скасування оскаржуваного вироку.
Як видно з вироку, суд не належним чином перевірив обґрунтованість пред'явленого ОСОБА_8 обвинувачення та не дав відповідну оцінку доказам по даному кримінальному провадженню, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам провадження.
Ухвалюючи вирок, районний суд повинен був дати остаточну оцінку кожному доказу з точки зору його допустимості, належності, достовірності, та достатності для правильного встановлення всіх обставин справи. Судом в даному випадку були порушені ці вимоги КПК України, внаслідок чого, як правильно вказує в апеляційній скарзі обвинувачений та його захисник, суд дійшов висновку, який не відповідає фактичним обставинам справи, та як наслідок судом були необґрунтовано відкинуті доводи захисту та обвинуваченого.
Так, згідно обвинувального акту у даному кримінальному провадженні та висновку районного суду, ОСОБА_8 , обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України.
Суд першої інстанції у судовому засіданні допитав обвинуваченого ОСОБА_8 , свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_16 , ОСОБА_12 ,, дослідив інші докази обвинувачення, на які посилається прокурор як на підтвердження вини ОСОБА_8 та поклав їх в основу свого обвинувального вироку.
Проте, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції невірно дав оцінку доказам сторони обвинувачення та не взяв до уваги доводи сторони захисту на спростування цих доказів, про що вірно вказано в апеляційних скаргах.
Зокрема, обвинувачений в суді першої інстанції, і під час апеляційного розгляду свою вину у пред'явленому йому обвинуваченні за ч. 2 ст. 121 КК України не визнав та показав, що тілесних ушкоджень ОСОБА_10 він не наносив та його не чіпав. Тілесні ушкодження у ОСОБА_10 зазначені у висновку судово-медичної експертизи, були наслідком того,що ОСОБА_10 хтось побив, оскільки, коли він та ОСОБА_13 йшли додому, то ОСОБА_10 перебував біля під'їзду і був вже побитий.
Відповідно до ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому КПК України. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
Так, на підтвердження винуватості ОСОБА_8 суд посилається на протокол огляду місця події від 22 листопада 2015 року та додатковий огляд місця події від 23 листопада 2015 року, проте з протоколів огляду не вбачається, на підставі чого такий огляд був проведений, ким наданий дозвіл на проведення. В матеріалах провадження відсутня ухвала слідчого судді не надана така ухвала і під час апеляційного перегляду.
Окрім іншого, даними внесеними до протоколу додаткового огляду місця події від 23.11.2015 року не підтверджується і той факт, що ОСОБА_8 були роз'ясненні права і обов'язки передбачені Конституцією України та кримінально процесуальним законодавством, що свідчить про порушення права на захист.
Крім того, протокол слідчого експерименту від 23.11.2015 року у помешканні ОСОБА_8 в АДРЕСА_1 проведено з порушенням вимог ч. 5 ст. 240 КПК України, оскільки протокол не містить інформації про надання згоди особою, що володіє зазначеним житлом на проведення зазначеної слідчої дії та відсутня ухвала слідчого судді, тому наявні в ньому фактичні дані є недопустимим доказом.
На підтвердження винуватості ОСОБА_8 суд послався на висновок судово-медичної експертизи № 254 від 11.12.2015 року та висновок судово-медичної експертизи № 262 від 18.12.2015 року відповідно до яких, експерт використовував зразки крові ОСОБА_8 , однак стороною обвинувачення під час судового розгляду не надано суду доказів того, що у ОСОБА_8 під час досудового розслідування взагалі відбиралися зразки крові, що ставить під сумнів належність та допустимість даних, що містяться в експертизах.
При цьому судом не взято до уваги того, що відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 1100 від 24.11.2015 року у ОСОБА_8 мається тілесне ушкодження у вигляді поверхневої рани лівої гомілки, що має незначні розміри, інших ушкоджень під час судово-медичної експертизи у нього не виявлено, в тому числі таких, які могли бути джерелом зовнішньої кровотечі, що породжує сумніви щодо фактичної можливості залишення крові обвинуваченого на об'єктах дослідження судово-медичних експертиз № 254 та №262 під час спричинення ним тілесних ушкоджень потерпілому після цього, як про це зазначалося стороною обвинувачення під час судового розгляду.
Крім того, судом першої інстанції порушено принцип змагальності у кримінальному провадженні, оскільки відмовлено стороні захисту у допиті ряду свідків.
Враховуючи положення ст.62 Конституції України та п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 29.06.1990 року «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» про те, що ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину, обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особою тлумачаться на її користь.
У зв'язку з наведеним, враховуючи те що, підстав для ухвалення апеляційним судом нового вироку чи закриття провадження у справі немає, колегія суддів вважає за необхідне у даному випадку відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 407 КПК України призначити новий розгляд у тому ж суді першої інстанції в іншому складі суду, за результатами якого провести судовий розгляд кримінального провадження в повному обсязі, ухвалити законне, обґрунтоване і вмотивоване судове рішення з дотриманням усіх вимог кримінального процесуального закону, дослідити у встановленому порядку всі докази, детально проаналізувавши всі обставини справи, та ретельно перевіривши всі доводи, викладені в апеляційних скаргах.
Призначаючи новий розгляд у суді першої інстанції, відповідно до вимог ч. 2 ст. 415 КПК України, апеляційний суд не вправі вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність та покарання, тому інші доводи апеляційних скарг підлягають перевірці при новому судовому розгляді.
Керуючись ст., ст. 404, 407, 412, 415, 418, 419, КПК України судова колегія ,-
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_8 та йог захисника ОСОБА_9 задовольнити частково.
Вирок Деснянського районного суду м. Чернігова від 15 червня 2016 року відносно ОСОБА_8 - скасувати та призначити новий судовий розгляд в суді першої інстанції.
Продовжити обвинувачуваному ОСОБА_8 строк тримання під вкартою на 60 діб до 6 грудня 2019 року.
Ухвала касаційному оскарженню не підлягає.
ОСОБА_17 ОСОБА_3 ОСОБА_4