Господарський суд Рівненської області
вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013
"15" жовтня 2019 р. Справа №918/138/19
Господарський суд Рівненської області у складі судді О.Андрійчук, при секретарі судового засідання Б. Рижому, розглянувши подання приватного виконавця виконавчого округу Рівненської області про звернення стягнення на рухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому порядку, у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле агро Україна"
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Бастіон"
про стягнення заборгованості,
за участю представників учасників:
від стягувача: не з'явився,
від боржника: не з'явився,
від органу примусового стягнення: не з'явився,
У березні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Суффле агро Україна» (позивач) звернулося до Господарського суду Рівненської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Бастіон" (відповідач) про стягнення 721 310,78 грн основного боргу, 5 750,72 грн 3 % річних, 23 322,23 грн інфляційних втрат та 324 589,85 грн штрафу за договором поставки № 1300022480 від 01.01.2018 року.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 06.05.2019 року позов задоволено частково, стягнено з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім "Бастіон» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле агро Україна" 721 310,78 грн основного боргу, 69 008,69 грн пені, 5 750,72 грн 3% річних, 23 322,23 грн інфляційних та 108 196,62 грн штрафу. У задоволенні позовних вимог про стягнення 216 393,23 грн штрафу відмовлено.
28.05.2019 року на виконання вказаного рішення видано наказ № 918/138/19.
04.10.2019 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду від приватного виконавця виконавчого округу Рівненської області С.Сідоренка надійшло подання про вирішення питання про звернення стягнення на рухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку.
Ухвалою суду від 04.10.2019 року подання приватного виконавця виконавчого округу Рівненської області про звернення стягнення на рухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, призначено до розгляду в судовому засіданні на 15.10.2019 року.
Суд, розглянувши заяву приватного виконавця виконавчого округу Рівненської області С.Сідоренка, встановив таке.
10.07.2019 року постановою приватного виконавця виконавчого округу Рівненської області С. Сідоренка відкрито виконавче провадження з примусового виконання наказу Господарського суду Рівненської області № 918/138/19 від 28.05.2019 року.
На запит приватного виконавця від 10.07.2019 року Державною фіскальною службою України надано інформацію про номери рахунків, відкритих боржником у фінансових установах.
10.07.2019 року , 16.07.2019 року та 29.07.2019 року приватним виконавцем винесено постанови про арешт коштів боржника.
Банківськими установами, в яких відкриті рахунки боржника, на запит приватного виконавця повідомлено про залишок коштів на рахунках, з яких вбачається їх недостатність для задоволення вимог стягувача за виконавчим документом.
З огляду на відсутність у боржника коштів для задоволення вимог стягувача, приватний виконавець звернувся із запитом до Регіонального сервісного центру МВС в Рівненській області, у відповідь на який отримав інформацію від 15.07.2019 року про те, що за боржником зареєстровано автомобіль КАМАЗ 4310, н.з. НОМЕР_1 .
24.07.2019 року приватним виконавцем винесено постанову про арешт рухомого майна боржника та накладено арешт на все його рухоме майно.
13.08.2019 року приватним виконавцем виявлено, описано та накладено арешт на рухоме майно, а саме: подрібнювач рослинних решіток, тип РС942, 2017 р.в.; трактор CASE ІН МХ 310, заводський номер НОМЕР_2 , 2008 р.в., причіп для жатки ПЖ-9, 2018 р.в., заводський номер НОМЕР_3 ; транспортний засіб КАМАЗ, н.з. НОМЕР_1 ; плуг KVERNELAND LD85-160-8, серійний номер НОМЕР_5, 1994 р.в.; фреза тракторна FAE SSM225, 2003 р.в.; трактор JOHN Deere, модель 7930, 2006 р.в., серійний номер НОМЕР_6, р.н. НОМЕР_4 .
Приватним виконавцем встановлено, що боржником все рухоме майно придбано, прийнято на баланс товариства, про що свідчать договори купівлі-продажу, акти приймання-передачі, видаткові накладні.
У той же час, як установлено приватним виконавцем із відповідей ГУ Держпродспоживслужби в Рівненській області від 06.08.2019 року та ДСУ з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів від 09.08.2019 року, за боржником сільськогосподарської, дорожньо-будівельної техніки, меліоративних машин та іншої техніки не зареєстровано.
Отже, боржник фактично є власником сільськогосподарської техніки, право власності на яку не зареєстроване у встановленому законом порядку.
Зважаючи на викладене, приватний виконавець просить суд вирішити питання про звернення стягнення на рухоме майно боржника - сільськогосподарську техніку, право власності на яке не зареєстроване в установленому законом порядку.
При цьому в обґрунтування заявленого подання посилається на ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження" та ст.ст. 10, 440 ЦПК України.
У силу вимог ч. 1 ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За п. 1 ч. 1 ст. 10 Закону України "Про виконавче провадження" заходами примусового виконання рішень є, зокрема звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами.
Частинами 1, 2, 5, 6 ст. 48 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця.
Відповідно до ч.ч. 1, 5, 6 ст. 52 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець звертає стягнення на кошти боржника - юридичної особи, що перебувають у касах або інших сховищах боржника - юридичної особи, у банках або інших фінансових установах, у порядку, встановленому цим Законом. Інформацію про наявні у боржника рахунки виконавець отримує в органах доходів і зборів, інших державних органах, на підприємствах, в установах та організаціях, які зобов'язані надати йому інформацію невідкладно, але не пізніше ніж у триденний строк, а також за повідомленнями стягувача. У разі відсутності у боржника - юридичної особи коштів в обсязі, необхідному для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше майно, належне такому боржникові або закріплене за ним, у тому числі на майно, що обліковується на окремому балансі філії, представництва та іншого відокремленого підрозділу боржника - юридичної особи (крім майна, вилученого з цивільного обороту, або обмежено оборотоздатного майна, майна, на яке не може бути звернено стягнення), незалежно від того, хто фактично використовує таке майно. У разі якщо на зазначене у частині п'ятій цієї статті майно накладається арешт, воно реалізується в такій черговості:1) майно, що безпосередньо не використовується у виробництві (предмети інтер'єру офісів, готова продукція та товари тощо); 2) об'єкти нерухомого майна, верстати, обладнання, інші основні засоби, а також сировина і матеріали, призначені для використання у виробництві.
У ч.ч. 1-3, 5, 7, 9 ст. 56 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. 2. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі. Про проведення опису майна (коштів) боржника виконавець виносить постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника. Вилучення арештованого майна з передачею його для реалізації здійснюється у строк, встановлений виконавцем, але не раніше ніж через п'ять робочих днів після накладення арешту. Під час проведення опису майна боржника - юридичної особи та накладення арешту на нього виконавець також використовує відомості щодо належного боржнику майна за даними бухгалтерського обліку.
У свою чергу, порядок визначення вартості та реалізація майна, на яке звернуто стягнення, врегульований ст.ст. 57, 61 Закону України "Про виконавче провадження".
З викладеного вбачається, що порядок звернення стягнення на рухоме майно боржника, у тому числі те, що не зареєстроване у встановленому законом порядку, чітко регламентований нормами Закону України "Про виконавче провадження" та передбачає: виявлення такого майна, його опис, арешт, вилучення (за необхідності), оцінку та передачу на реалізацію.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом (ч. 3 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження").
Усі дії, пов'язані із зверненням стягнення на рухоме майно, вчиняються приватним виконавцем у порядку та строки, визначені Законом, тобто належать до його виключних повноважень, та не потребують окремого вирішення вказаного питання судом.
Щодо посилання приватного виконавця на ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження", то вказана норма регулює порядок звернення на нерухоме майно фізичної особи, а відтак не підлягає застосуванню до боржника - юридичної особи, так само не можуть бути застосовані до вказаних правовідносин вимоги ст.ст. 10, 440 ЦПК України, оскільки господарське судочинство здійснюється за правилами ГПК України.
Заразом ч. 10 ст. 336 ГПК України унормовано, що питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця.
Отже, до повноважень суду віднесено вирішення питання про звернення стягнення лише на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку.
Так, ст. 181 ЦК України передбачено, що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.
Речі, не віднесені ЦК України або окремими законами до нерухомих, вважаються рухомими. Крім того, частина законів прямо вказує на віднесення певних речей до рухомих. Рухоме та нерухоме майно різні в своїй основі і головні характеристики обох видів відображені в термінах "рухоме" і "нерухоме". Через невизначене місцезнаходження рухомого майна, права на цю власність реєструються та закріплюються за особою (фізичною або юридичною), якій надаються ці права. З нерухомим майном все навпаки.
Отже, необхідність регулювання на законодавчому рівні вказаного питання пов'язана із специфікою нерухомого майна, особливостями виникнення, зміни та припинення права власності на нього.
При цьому рухоме майно, у тому числі те, що потребує реєстрації та зняття з обліку, таких особливостей не має, саме тому законодавець не закріпив відповідної норми ні в Законі України "Про виконавче провадження", ні в ГПК України.
За таких обставин жодних перешкод у приватного виконавця, пов'язаних із зверненням стягнення на рухоме майно, немає, а відтак останній зобов'язаний вчинити усі виконавчі дії, визначені Законом України "Про виконавче провадження", задля повного та своєчасного виконання рішення суду у цій справі, у тому числі здійснити реалізацію об'єктів рухомого майна.
Слід зазначити, що процедура відомчої реєстрації, перереєстрації, тимчасової реєстрації (далі - реєстрація) та зняття з обліку тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів (далі - машини), здійснення інших заходів, пов'язаних з реєстрацією та веденням обліку машин, врегульована Постановою КМ України від 08.07.2009 року № 694 "Про затвердження Порядку відомчої реєстрації та зняття з обліку тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів". Реєстрація та зняття з обліку машин проводяться територіальними органами Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (п.п. 1, 2 Порядку).
За п.п. 3, 4 Порядку машина реєструється протягом семи днів на підставі зареєстрованої в установленому порядку державним інспектором заяви власника або уповноваженої ним особи. Причіпне, навісне обладнання (крім тракторних причепів і прирівняних до них машин) та інвентар, яким присвоєно ідентифікаційні номера, реєструються за бажанням власників.
З урахуванням вимог вказаного Порядку особа, яка набуде права власності на трактори боржника, не буде позбавлена можливості провести їх відомчу реєстрацію вперше. При цьому зазначений Порядок не містить судового рішення як документа, необхідного для проведення такої реєстрації.
Стосовно аналогії закону, то за ч. 10 ст. 11 ГПК України якщо спірні відносини не врегульовані законом і відсутній звичай ділового обороту, який може бути до них застосований, суд застосовує закон, що регулює подібні відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - виходить із загальних засад і змісту законодавства (аналогія права).
Аналогія закону застосовується виключно для усунення прогалин у законодавстві, коли є відносини, що вимагають правового регулювання; відсутні процесуальні норми, що регламентують ці відносини; є процесуальні норми, що передбачаються регламентацію подібних правовідносин.
У той же час у вказаних правовідносинах відсутня прогалина, яку слід заповнити шляхом застосування аналогії закону, оскільки під законодавче регулювання підпадає виключно нерухоме майно, а звернення стягнення на рухоме майно відбувається, як зазначалося, у порядку та в спосіб, визначені Законом України "Про виконавче провадження", та не потребує окремої санкції суду, тобто законодавець свідомо (а не помилково) не закріпив відповідної норми щодо рухомого майна за відсутності у цьому потреби.
Слід також зазначити, що господарське судочинство - це форма здійснення правосуддя у господарських справах. Воно регулюється окремою галуззю публічного права - господарським процесуальним правом, що здійснює регулюючий вплив переважно імперативним методом, особливо в частині, що стосується діяльності суду. Відповідно до цього, суд у своїй діяльності підкоряється лише закону.
На публічно-правові відносини (до яких належать і процесуальні) поширюється режим «заборонено все, що не дозволено законом». Суди - це органи державної влади, а тому відповідно до ст. 19 Конституції України повинні діяти лише у межах, визначених законом. Крім цього, основа відповідного судочинства - це процесуальна форма. Саме вона визначальним чином впливає на діяльність усіх учасників процесу. Принцип процесуального формалізму є основним у процесуальному праві, оскільки саме через нього дістає свій вияв суворий імперативний метод публічного права, спрямований на забезпечення рівності сторін шляхом встановлення чітких, формально визначених, заздалегідь відомих «правил гри» задля визначеності й стабільності у процесуальних відносинах.
Суд зазначає, що застосовувати процесуальну аналогію слід дуже виважено і лише у виняткових ситуаціях, з дотриманням ряду умов і спрощений підхід до застосування аналогії у сфері процесуальних відносин є недопустимим. Застосування процесуальної аналогії повинно вписуватись у загальну логіку господарського процесу для того, аби ухвалене рішення неможливо було охарактеризувати як непередбачене для учасників процесу, що є порушенням принципу правової визначеності як основоположного аспекту верховенства права.
З урахуванням викладеного судом не встановлено підстав для застосування аналогії закону до правовідносин, пов'язаних із вирішенням судом питання про звернення стягнення на рухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, а відтак і для задоволення подання приватного виконавця.
За таких обставин, керуючись ст.ст. 11, 234 235, 336 ГПК України, ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження", суд
У задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу Рівненської області про вирішення питання звернення стягнення на рухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому порядку, відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена у порядку та строки, передбачені ст.ст. 255-257 ГПК України.
Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.
Ухвала підписана 15.10.2019 року.
Суддя О. Андрійчук