вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"26" вересня 2019 р. м. Київ Справа№ 910/3579/17
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Скрипки І.М.
суддів: Тищенко А.І.
Михальської Ю.Б.
при секретарі судового засідання Браславець Ю.Ю.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 26.09.2019
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.03.2019 (повний текст рішення складено 10.04.2019)
у справі №910/3579/17 (суддя Бондаренко Г.П.)
за позовом Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України"
до Головного управління урядового фельд'єгерського зв'язку державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України
про стягнення 901639,10 грн.
В судовому засіданні 26.09.2019 відповідно до ст.ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2017 Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Головного управління урядового фельд'єгерського зв'язку державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України про стягнення 901639,10 грн. збитків.
Позов обґрунтований тим, що позивачем, на виконання укладеного між сторонами договору № 1-01/К/16 від 02.01.2002, надано відповідачеві для доставки цінне відправлення, адресоване філії позивача у м. Запоріжжі, з оголошеною цінністю 901 639, 10 грн. Проте, вказане цінне відправлення не було доставлене відповідачем за місцем призначення у зв'язку з його втратою відповідачем при озброєному нападі, що призвело до звернення позивача до господарського суду з вимогами про стягнення з відповідача 901 639, 10 грн. збитків в розмірі оголошеної цінності відправлення.
Короткий зміст рішень судів у даній справі
Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.05.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2017, позов задоволено, стягнуто з Головного управління урядового фельд'єгерського зв'язку державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України на користь Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" 901 639, 10 грн. збитків, 13 524, 59 грн. судового збору.
Постановою Верховного Суду від 06.03.2018 касаційну скаргу Головного управління урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України задоволено частково, постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2017 у справі № 910/3579/17 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.03.2019 у справі №910/3579/17 в позові відмовлено.
Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" на користь Головного управління урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України 16 229, 51 грн. судового збору за подання касаційної скарги.
Рішення мотивоване тим, що позивачем не надано доказів здійснення перевірки вмісту відправлення виконавцем послуг, не дотримано вимоги Інструкції з організації перевезення валютних цінностей та інкасації коштів в установах банків України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 14.02.2007 № 45 та порушено норми Правил надання послуг поштового зв'язку, не надано суду належних доказів на підтвердження наявності протиправних дій відповідача під час виконання умов спірного договору, наявності вини відповідача та причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та заподіянням збитків.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач 27.04.2019 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову.
Апеляційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, невідповідністю висновків, викладених в оскаржуваному рішенні, обставинам справи.
Апелянт зазначає про неправильне засування судом норм Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270.
Звертає увагу, що відповідач не є оператором поштового зв'язку в розумінні ст. 5 Закону України «Про поштовий зв'язок», оскільки останній за статусом є державним органом в силу ч. 1 ст. 2 Закону України «Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України» та об'єктивно не може бути суб'єктом підприємницької діяльності у відповідності до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України» та ст. 42 ЦК України.
Апелянт зазначає, що в п. 3.5 ст. 3 укладеного між сторонами договору не міститься будь - якої заборони на перевезення виконавцем валютних цінностей (національної та іноземної валюти).
Щодо наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення позивач зазначає наступне.
Бездіяльність виконавця полягає у не доставці цінного відправлення за визначеним договором місцем призначення, у зв'язку з незабезпеченням виконавцем збереження цінного відправлення замовника та його втратою, є протиправною бездіяльністю.
Факт невиконання відповідачем обов'язку з доставки цінного відправлення у встановленні в п. 2.4 ст. 2 договору строки з причини його втрати, в повному розмірі підтверджено матеріалами справи та відповідачем не заперечуються, що свідчить про наявність факту порушення відповідачем обумовлених договором обов'язків в розумінні ст. 610 ЦК України, так і про факт та розмір наявних збитків в сумі оголошеної цінності відправлення в розмірі 901 639, 10 грн., що відповідає п. 6.3 ст. 6 договору.
Причино - наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою особи і шкодою, що настала, полягає в нездійсненні відповідачем доставки в установлений строк прийнятого цінного відправлення позивача (через втрату останнім майна), обов'язок зі збереження якого прийняв на себе відповідач, згідно з п. 6.3 ст. 6 договору.
За змістом ст. 614 ЦК України вина відповідача презюмується, проте доказів відсутності вини відповідача останнім не надано.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Відповідач вважає доводи апеляційної скарги ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" безпідставними, рішення суду законним і обґрунтованим, тому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 17.05.2019 апеляційну скаргу позивача передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.05.2019 у справі №910/3579/17 відкрито апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 27.06.2019.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.06.2019 розгляд справи №910/3579/17 відкладено на 18.07.2019, у зв'язку із задоволенням клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.07.2019 оголошено перерву у справі до 26.09.2019, враховуючи необхідність додаткового з'ясування обставин справи.
Явка представників сторін
Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 26.09.2019 підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову.
Представники відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції 26.09.2019 заперечували проти задоволення апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просили її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції
02.01.2002 між Відкритим акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України", як замовником за умовами договору, та Головним управлінням державної фельд'єгерської служби при державному комітеті зв'язку та інформатизації України, як виконавцем за умовами договору, було укладено договір № 1-01/К/16 (з урахуванням укладених між сторонами спору додаткових угод) (далі за текстом - договір), відповідно до предмету якого відповідач організовує і забезпечує доставку комерційної кореспонденції та цінних відправлень позивача на умовах вказаних нижче. Конфіденційність і збереження доставки гарантується відповідачем (ст. 1 договору).
Пунктом 2.1 договору визначено, що відповідач забезпечує доставку цінних відправлень та платіжних карток позивача на адресу юридичних осіб з м. Києва: до обласних центрів України, міст Сімферополя, Севастополя, Ялти АР Крим та в зворотному напрямку щоденно, крім вихідних та святкових днів; до міст Ізмаїла, Армянська та в зворотному напрямку не частіше 2-х разів на тиждень (у вівторок або середу та п'ятницю), до міст Маріуполь, Кривий Ріг та в зворотному напрямку не частіше 2-х разів на тиждень (у вівторок та четвер). Доставка платіжних карток до цих міст має здійснюватись одночасно з доставкою цінних відправлень. В разі відсутності цінних відправлень доставка платіжних карток до цих міст буде здійснюватись за домовленістю сторін один раз на тиждень.
Згідно п. 2.4 договору, термін доставки відправлень по території України від позивача до одержувача становить не більше ніж 2 доби (не враховуючи день приймання відправлення відповідачем, а також вихідні і святкові дні).
Відповідно до п. 3.3 договору на відправлення, які передаються відповідачу, позивач виписує два примірника реєстру встановленої форми. Перший примірник реєстру подається разом з відправленням відповідачу, а другий з підписом і печаткою відповідача, залишається у позивача. При оформленні реєстру позивач повинен обов'язково вказувати номер цього Договору.
Положеннями п. 3.5 договору передбачено, що до пересилки не приймаються: відправлення на адресу іноземних фірм і фізичних осіб, небезпечні матеріали (вибухівка, отрута, речовини які розплавляються, різного роду гази та інше), вибухові пристрої, речовини і матеріали, які можуть самозайматись, радіоактивні, інфекційні речовини, тварини, комахи, продукти харчування, холодна та вогнепальна зброя, наркотики та пристосування для їх використання, а також інші предмети і речовини заборонені для пересилки переліком складеним державним комітетом зв'язку та інформатизації України і затвердженим КМУ. Відповідач залишає за собою право в присутності представника позивача провести перевірку відповідності укладеного вимогам Закону України "Про зв'язок".
Пунктом 6.3 договору визначена відповідальність відповідача: відповідальність відповідача перед позивачем за збереження відправлень починається з моменту прийому їх у встановленому порядку від позивача і закінчується в момент передачі відправлень у встановленому порядку за призначенням; відповідач приймає відправлення упаковані і опечатані печатками чи пломбами позивача і несе відповідальність за кількість місць вказаних в реєстрі, а також за цілісність оболонки, печаток в пломб позивача; у випадку втрати відправлень або пошкодження печатки чи пломби так само як і упаковки, що призвело до втрати, відповідач несе матеріальну відповідальність перед позивачем згідно з законодавством України в розмірі фактично втрачених цінностей у межах сум вказаних в реєстрі (крім випадків, вказаних у статті 5); відповідач не несе відповідальності перед позивачем і перед одержувачем за вміст відправлення, якщо оболонка (упаковка), печатки (пломби) позивача не порушені і доступу до укладеного не було.
Статтею 5 договору встановлено, що виконавець не несе відповідальності при виникненні обставин "форс-мажор".
Відповідно до п. 6.4. договору відповідальність замовника: за вміст відправлення, оформлення, упаковку, і правильність вказаної адреси відповідає замовник.
Уповноваженим працівником позивача за реєстром від 15.11.2016 №1511 на кореспонденцію, яка відправляється через фельд'єгерську службу України було видано, а представником відповідача прийнято, цінні відправлення з метою організації та забезпечення їх доставки до філії позивача у м. Запоріжжі (69063, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 60), за оцінкою, зазначеною в реєстрі - 901 639, 10 грн.
В описі на цінності № 3439 від 15.11.2016, що відправлявся позивачем до філії останнього у м. Запоріжжі зазначено найменування цінностей, а саме:
- долари США, номіналом 100 одиниць, кількість банкнот 300 шт., на загальну суму 30 000,00 дол. США;
- фунти стерлінгів, номіналом 20 одиниць, кількість банкнот 200 шт., на загальну суму 4 000,00 фунтів стерлінгів.
Відповідно до офіційного курсу гривні до іноземної валюти, встановленого НБУ на 15.11.2016, 1 долар США становив 25,751234 грн., 1 фунт стерлінгів становив 32,275519 грн.
В прибутково-касовому ордері від 15.11.2016 № 46884 зазначено суму - 30 000,00 дол. США, еквівалент в гривнях - 772 537,02 грн., зміст операції "Відправка готівкової валюти установам Укрексімбанку. Підкріплення готівкою валютою установи Укрексімбанка. Філія АТ "Укрексімбанк" Запоріжжя".
В прибутково-касовому ордері від 15.11.2016 № 46890 зазначено суму - 4 000,00 фунтів стерлінгів, еквівалент в гривнях - 129 102,08 грн., зміст операції "Відправка готівкової валюти установам Укрексімбанку. Підкріплення готівкою валютою установи Укрексімбанка. Філія АТ "Укрексімбанк" Запоріжжя".
Загальна сума відправлень у гривневому еквіваленті за курсом, встановленим НБУ на 15.11.2016 становила 901 639,10 грн. (772 537,02 грн. + 129 102,08 грн. = 901 639,10 грн.).
Проте, цінне відправлення, адресоване філії позивача у м. Запоріжжі не було доставлене відповідачем за місцем призначення, у зв'язку з втратою при озброєному нападі.
Відповідачем листом від 17.11.2016 № 63/07-2031 повідомлено позивача про те, що 16.11.2016 здійснено збройний напад невідомих осіб на групу співробітників відповідача, які виконували доставку цінних відправлень позивача в рамках виконання договору маршрутом Київ-Дніпро-Запоріжжя. Вказаним листом позивача також повідомлено, що внаслідок зазначеного нападу було здійснено викрадення цінностей позивача, які направлялись з м. Києва до м. Дніпро та м. Запоріжжя за реєстром від 15.11.2016 № 1511. Підрозділом національної поліції проводяться оперативно-розшукові заходи щодо встановлення обставин злочину та осіб, які були причетні до його скоєння. Відомості про подію внесені до ЄРДР № 12016042010000292.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилається на те, що відповідач згідно з умовами договору (зокрема п. 6.3 договору) несе матеріальну відповідальність за прийняті відправлення в межах оголошеної цінності, та враховуючи викрадення відправлень, має сплатити позивачу збитки у розмірі 901 639, 10 грн., стягнення яких з відповідача є предметом позову у даній справі.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує, зокрема, з тих підстав, що військовослужбовці урядового фельд'єгерського зв'язку Держспецзв'язку не причетні до нападів та викрадення кореспонденції, відповідно на думку відповідача, у його діях відсутня вина, як ключовий елемент складу цивільного правопорушення без наявності якої неможливо притягнути особу до відповідальності та відповідно стягнути з неї збитки.
Також, у відзиві на позовну заяву від 06.04.2017 відповідач зазначав, що п. 32 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270 забороняється пересилати національну валюту (крім нумізматичних монет та їх колекцій), іноземну валюту, та що відповідно до Інструкції з організації інкасації коштів та перевезення валютних цінностей у банківських установах в Україні" перевезення валютних цінностей між банком і його територіально відокремленими підрозділами (філіями, відділеннями) та до пунктів обміну валют, банкоматів і у зворотному напрямку здійснюється власними силами банку або підрозділами інкасації інших банківських установ. Відповідно позивач здійснюючи пересилку засобами фельд'єгерського зв'язку іноземної валюти діяв всупереч чинному законодавству, і в порушення умов договору.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.05.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2017, позов задоволено. Стягнуто з Головного управління урядового фельд'єгерського зв'язку державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України на користь ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України " 901 639,10 грн. збитків і судові витрати.
Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.03.2018 рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2017 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Верховний Суд, скасовуючи судові акти попередніх судових інстанцій та скеровуючи справу на новий розгляд, у своїй постанові зазначив:
"Вирішуючи цей спір, господарські суди попередніх інстанцій не врахували, що для застосування такого виду відповідальності як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та збитками, вини. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
При цьому на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
Проте дійшовши висновку про обґрунтованість позову, суди не з'ясували повно і об'єктивно всіх обставин спору щодо наявності складу цивільного правопорушення в діях відповідача, тобто підстав цивільно-правової відповідальності останнього. Зокрема, суди не з'ясували та не встановили, чи мали місце протиправна поведінка відповідача, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача та збитками, вина, та не надали відповідної правової оцінки цим обставинам.
На відсутності складу цивільного правопорушення та не дослідженні судами вказаних обставин відповідач наголошував упродовж усього розгляду спору, проте такі доводи як того вимагала стаття 43 ГПК України у редакції, чинній до 15.12.2017, у повному обсязі не були оцінені судами при вирішенні спору та не були зазначені доводи, за якими суди відхилили ті чи інші докази та доводи сторін у справі.
Водночас, зазначивши про те, що саме до повноважень відповідача віднесено організацію перевезення цінних відправлень, які містять грошові знаки, господарські суди попередніх інстанцій не обґрунтували та не вмотивували наведених висновків посиланням на норми законодавства.
Таким чином, суду для правильного вирішення даного спору необхідно урахувати наведене, встановити усі обставини, що входять до предмета доведення такого позову, надати належну оцінку умовам договору, укладеного між сторонами у справі, дослідити його зміст, достеменно з'ясувати права та обов'язків обох сторін за цим договором, та виходячи з установленого, застосувати ті норми права, якими вони регулюються. "
В силу ч. 1 ст. 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи. На виконання даної вказівки, для встановлення наявності відсутності вини відповідача (його посадових осіб) провадження у справі зупинялось до розгляду судом кримінальної справи, проте ухвала суду про зупинення провадження у справі була скасована судом апеляційної інстанції.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no.4241/03 від 28.10.2010).
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення підлягає залишенню без змін виходячи з наступного.
Предметом даного спору є питання наявності цивільно - правової відповідальності Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України у вигляді відшкодування збитків, у зв'язку з порушенням останнім умов договору у вигляді невиконання обов'язку із доставки відправлення, яке заборонено до пересилання без дотримання законодавчо встановленої процедури.
Укладений між сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст.ст. 173, 174, 175 ГК України, ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України, і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.
При цьому, зобов'язання в силу вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у ч. 1 ст. 193 ГК України.
Відповідно до ст. 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Згідно зі ст. 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
Частиною 1 ст. 903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
У відповідності до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України", державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України є державним органом, який призначений для забезпечення функціонування і розвитку державної системи урядового зв'язку, Національної системи конфіденційного зв'язку, формування та реалізації державної політики у сферах криптографічного та технічного захисту інформації, телекомунікацій, користування радіочастотним ресурсом України, поштового зв'язку спеціального призначення, урядового фельд'єгерського зв'язку, а також інших завдань відповідно до закону.
Статтею 5 Закону України "Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України" встановлено, що до загальної структури державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України входить, зокрема, головне управління та підрозділи урядового фельд'єгерського зв'язку.
Частиною 1 ст. 10 Закону України "Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України" визначено, що головне управління та підрозділи урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України призначені для організації і забезпечення урядовим фельд'єгерським зв'язком Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем'єр-міністра України, державних органів, органів місцевого самоврядування, органів військового управління та інших юридичних осіб відповідно до законодавства.
Для забезпечення виконання покладених на неї обов'язків Державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України має право надавати фізичним або юридичним особам на договірних засадах послуги, безпосередньо пов'язані із забезпеченням виконання покладених на Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України завдань, за переліком, визначеним Кабінетом Міністрів України (п.4 ч.1 ст.15 Закону України "Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України").
Положеннями Порядку визначення вартості та надання платних послуг Головним управлінням та підрозділами урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, затвердженого наказом Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України 29.09.2016 №600, встановлено особливості визначення вартості та надання Головним управлінням та підрозділами урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України платних послуг державним органам, органам місцевого самоврядування та іншим юридичним особам відповідно до п.5 ч.5 та п.4 ч.6 ст.10 Закону України "Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України", Переліку платних послуг, що надаються Головним управлінням та підрозділами урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 №1105.
У цьому Порядку терміни вживаються у таких значеннях:
- замовник - державний орган, орган місцевого самоврядування та інші юридичні особи, яким надаються платні послуги із забезпечення урядовим фельд'єгерським зв'язком на договірних засадах;
- цінне відправлення - відправлення з оголошеною цінністю, визначеною замовником, яке прийняте для доставки Головним управлінням та підрозділами урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 №1105 затверджено перелік платних послуг, що надаються Головним управлінням та підрозділами урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, серед якого зазначено, зокрема, доставка кореспонденції та/або цінних відправлень співробітником Головного управління та підрозділів урядового фельд'єгерського зв'язку з прийманням у приміщенні замовника за його заявою: без використання автотранспортних засобів Головного управління та підрозділів урядового фельд'єгерського зв'язку; з використанням автотранспортних засобів Головного управління та підрозділів урядового фельд'єгерського зв'язку.
Статтею 2 Закону України "Про поштовий зв'язок" визначено, що відносини у сфері надання послуг поштового зв'язку регулюються Конституцією України, цим та іншими законами України і прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Діяльність у сфері надання послуг поштового зв'язку спеціального призначення (фельд'єгерського і спеціального зв'язку) провадиться відповідно до законодавства України.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про поштовий зв'язок" поштовий зв'язок спеціального призначення - складова частина поштового зв'язку України, призначена для надання послуг поштового зв'язку окремим категоріям користувачів.
Статтею 1 Закону України "Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України" визначено, що спеціальний зв'язок - зв'язок, що забезпечує передачу секретної та/або службової інформації шляхом застосування відповідних організаційних та технічних заходів; система спеціального зв'язку - сукупність обладнання, засобів, комплексів та систем обробки, передачі, технічного та криптографічного захисту інформації, що організаційно, технічно та функціонально поєднані в єдине ціле, призначена для забезпечення користувачів спеціальним зв'язком; засіб спеціального зв'язку - апаратний, апаратно-програмний засіб, який призначений для обробки інформації з обмеженим доступом у складі системи спеціального зв'язку, але не реалізує криптографічних перетворень інформації.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що фельд'єгерський зв'язок входить до системи поштового зв'язку України і регулюється нормами Закону України "Про поштовий зв'язок", з урахуванням особливостей, передбачених нормами спеціального закону, зокрема, Закону України "Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України", а діяльність у сфері фельд'єгерського зв'язку провадиться відповідно до законодавства України та полягає в першу чергу в передачі інформації.
За змістом ст. 13 Закону України "Про поштовий зв'язок" оператори надають користувачам послуги поштового зв'язку відповідно до законодавства України та провадять іншу підприємницьку діяльність в установленому законом порядку. Послуги поштового зв'язку надаються на договірній основі згідно з Правилами надання послуг поштового зв'язку, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, та повинні відповідати встановленим нормам якості.
Відповідно до п. 30 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270 у внутрішніх поштових відправленнях пересилаються предмети, не заборонені для пересилання.
Згідно п. 32 Правил надання послуг поштового зв'язку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270 у внутрішніх поштових відправленнях забороняється пересилати вогнепальну зброю усіх видів і боєприпаси до неї (крім несправних частин рушниць, які відправляються магазинами мисливських і рибальських знарядь, правлінням Товариства мисливців і рибалок на адресу заводів-виробників або майстерень з ремонту рушниць, а також цими заводами або майстернями на адресу відповідних магазинів і правління Товариства мисливців і рибалок), холодну зброю та інші предмети, спеціально призначені для нападу та оборони (кастети, стилети, балончики з рідиною паралітичної дії тощо), вибухові, легкозаймисті або інші небезпечні речовини, якщо інше не передбачено законодавством; наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги та прекурсори, включені ДСКН до переліку наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, що підлягають спеціальному контролю відповідно до законодавства; токсичні та радіоактивні речовини, ртуть, кислоти, отруйні, їдкі речовини; тварин та отруйні рослини; національну валюту (крім нумізматичних монет та їх колекцій), іноземну валюту; харчові продукти, строк зберігання яких не перевищує 10 діб; спеціальні технічні засоби негласного отримання інформації, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 57 зазначених Правил надання послуг поштового зв'язку встановлено, що сума оголошеної цінності внутрішнього поштового відправлення не повинна перевищувати фактичної вартості вкладення та можливих витрат на відновлення документів, що пересилалися, у разі їх втрати.
Таким чином, враховуючи п. 3.5 договору, а саме, що до пересилки не приймаються інші предмети і речовини заборонені для пересилки переліком складеним державним комітетом зв'язку та інформатизації України і затвердженим КМУ, Суд зазначає, що фельд'єгерським зв'язком, як зв'язком спеціального призначення, що входить до системи поштового зв'язку України, забороняється пересилати національну та іноземну валюту (крім нумізматичних монет та їх колекцій), а сума оголошеної цінності поштового відправлення не повинна перевищувати фактичної вартості вкладення.
При цьому, цим же пунктом визначено, що виконавець залишає за собою право в присутності представника замовника провести перевірку відповідності укладеного вимогам закону України "Про зв'язок".
Отже, з зазначеного пункту договору вбачається, що позивачем надавались цінні посилки запакованими, а відповідач міг перевіряти вміст відправлень в присутності замовника.
Разом з тим, як свідчать обставини справи, у поштовому відправленні, прийнятому відповідачем згідно з реєстром №1511 від 15.11.2016, позивачем подано для пересилання відповідачу іноземну валюту, вказане підтверджується матеріалами справи, що не відповідає умовам договору, укладеному між сторонами. Проте, відповідач у справі, також не перевірив вміст відправлення.
Зокрема, цей факт підтверджується копіями прибутково-касового ордеру № 46884 та № 46890 від 15.11.2016 на суму 30 000,00 доларів США та 4 000,00 фунтів стерлінгів відповідно, що загалом еквівалентно 901 639, 10 грн.
За таких обставин, факт надання позивачем для пересилки саме іноземної валюти є встановленим, чим порушено умови укладеного договору, а саме п. 3.5 договору.
Тобто, пересилання грошових коштів фельд'єгерським зв'язком, шляхом їх вкладення у цінні відправлення, було прямо заборонено Законом України «Про поштовий зв'язок» та умовами укладеного між сторонами договору.
Крім того, законодавством передбачений спеціальний порядок перевезення валютних цінностей у банківських установах в Україні.
Так, відповідно до п. 1.2 Інструкції з бухгалтерського обліку операцій з готівковими коштами та банківськими металами в банках України, затвердженої постановою Правління Національного Банку України від 20.10.2004 №495, ця Інструкція визначає порядок відображення в бухгалтерському обліку банками України (далі - банки) типових операцій з готівкою в національній та іноземній валютах під час здійснення касових операцій з приймання та видачі готівки клієнтам, у тому числі із застосуванням платіжних карток, операцій з інкасації готівки, підкріплення банків готівкою національної валюти, під час передавання готівки між банками, вилучення з обігу сумнівних банкнот (монет) та надсилання їх на дослідження, здійснення валютно-обмінних операцій банку, операцій з пам'ятними монетами та банківськими металами в касах банків.
У пункті 1.4 вказаної Інструкції визначено, що бухгалтерський облік операцій банків з готівкою здійснюється за такими балансовими та позабалансовими рахунками, зокрема, 1001 А "Банкноти та монети в касі банку"; 1007 А "Банкноти та монети в дорозі".
У розділі 3 Інструкції передбачено Облік операцій з підкріплення банків готівкою.
Так, відповідно до п.п. 3.3, 3.4 Інструкції, банк має відображати операції зі здавання готівки, у тому числі не придатної до обігу, до Національного банку такими бухгалтерськими проводками: після видачі коштів з операційної каси банку: Дебет - 1007; Кредит - 1001, 1002; після надходження коштів на коррахунок банку: Дебет - 1200; Кредит - 1911; одночасно: Дебет - 1911; Кредит - 1007.
Банк має відображати операції зі здаванням готівки, у тому числі не придатної до обігу, до Національного банку через підрозділи перевезення цінностей та інкасації коштів іншого банку такими бухгалтерськими проводками: після видачі коштів з операційної каси банку: Дебет - 1811; Кредит - 1001, 1002; після надходження на коррахунок банку коштів як оплати за готівку: Дебет - 1200; Кредит - 1811.
Згідно п. 4.4 Інструкції, бухгалтерський облік операцій з передавання готівки між банком та його філіями (відділеннями) та між філіями (відділеннями) одного банку визначається банком самостійно з урахуванням його облікової політики, з дотриманням законодавства України, цієї Інструкції.
Крім того, загальний порядок забезпечення банків готівкою та порядок передавання готівки банками своїм філіям передбачено Інструкцією про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженою постановою Правління Національного Банку України від 01.06.2011 №174, зокрема, пунктом 3 Розділу ІІ вказаної Інструкції.
Згідно з п. 3.1 розділу ІІ Інструкції, Банк (філія) має право самостійно передавати готівку своїм філіям (банку), відділенням або іншим банкам (філіям, відділенням) незалежно від їх місця розташування на території України.
Відповідно до п. 3.3 розділу ІІ Інструкції, Банк (філія, відділення) видає готівку банку-отримувачу за прибутково-видатковим касовим ордером та довіреністю (через уповноважену особу) або за описом цінностей у національній валюті України, що перевозяться (далі - опис цінностей), прибутково-видатковим касовим ордером та дорученням на перевезення валютних цінностей (через інкасаторів).
Пунктом 3.5 розділу ІІ Інструкції визначено, що у разі передавання банком (філією) готівки національної валюти своїм філіям та іншим банкам (філіям, відділенням) незалежно від їх місцезнаходження не пізніше наступного робочого дня надсилається повідомлення про передавання готівки як банком (філією), що передає готівку, так і банком (філією), що її одержує, відповідному відділу (управлінню) грошового обігу в регіоні засобами програмного комплексу "Автоматизація оброблення заявок банків на підкріплення готівкою, вивезення її надлишків і не придатних до обігу банкнот і монет" або, як виняток, засобами електронного зв'язку за погодженням із відділом (управлінням) грошового обігу в регіоні. У повідомленні про передавання готівки на кожний окремий опис мають зазначатися: у разі передавання готівки - найменування банку (філії, відділення), що передав готівку, дата видачі готівки, сума готівки та найменування банку-отримувача (філії, відділення); у разі отримання готівки - найменування банку (філії, відділення), що одержав готівку, дата видачі готівки, дата отримання готівки, сума готівки та найменування банку-відправника (філії, відділення).
Порядок вивезення (інкасації) валютних цінностей із філій банків передбачено Інструкцією з організації інкасації коштів та перевезення валютних цінностей у банківських установах в Україні (далі - Інструкція), затвердженої постановою Правління Національного банку України від 14.02.2007 №45 (в редакції, що діяла на час передачі позивачем відправлень службовій особі фельд'єгерського зв'язку).
Вказаною Інструкцією передбачений спеціальний порядок вивезення готівки, який визначає відповідні заходи щодо збереження вмісту мішків із готівкою та іншими цінностями та передбачає складання відповідних документів на різних етапах здійснення переміщення цінностей.
Відповідно до положень вказаної Інструкції, перевезення валютних цінностей - переміщення в установленому порядку транспортними засобами валютних цінностей, яке здійснюють інкасатори між банківськими установами, між Національним банком і банківськими установами та в структурі Національного банку; послуги з інкасації - це перелік послуг, до яких належать: вивезення надлишків та доставка підкріплень готівки між Національним банком та банківськими установами, між банківськими установами, їх філіями, відділеннями та від них до банкоматів, пунктів обміну валют і у зворотному напрямку.
Перевезення валютних цінностей між банківськими установами (юридичними особами) здійснюється власними підрозділами інкасації, інкасаторами Національного банку або підрозділами інкасації інших банківських установ на підставі укладених договорів (п.1 Глави 4 Розділу ІІІ Інструкції).
Відповідно до п. 3 Глави 1 Розділу ІІІ Інструкції перевезення валютних цінностей між банком і його територіально відокремленими підрозділами (філіями, відділеннями) та до пунктів обміну валют, банкоматів і у зворотному напрямку здійснюється з урахуванням вимог додатка 2 до цієї Інструкції власними силами банку або підрозділами інкасації інших банківських установ згідно з вимогами Положення з використанням визначених відповідно до цього порядку окремих документів, серед яких прибутково-видатковий касовий ордер, опис цінностей, доручення на перевезення валютних цінностей, супровідна відомість до сумки з готівкою (додаток 7), супровідний касовий ордер до сумки з валютними цінностями (додаток 8). Допускається додаткове використання інших документів, розроблених банком для виконання визначених у Положенні про підрозділ завдань щодо внутрішньобанківських перевезень цінностей.
Відповідно до Інструкції власні сили банку - бригада інкасації підрозділу інкасації банку або уповноважена особа банку в супроводі осіб, які здійснюють заходи щодо її особистої охорони та/або цінностей, що переміщуються цією особою;
- перевезення валютних цінностей - переміщення в установленому порядку транспортними засобами валютних цінностей, яке здійснюють інкасатори між банківськими установами, між Національним банком і банківськими установами та в структурі Національного банку;
- послуги з інкасації - це перелік послуг, до яких належать: вивезення надлишків та доставка підкріплень готівки між Національним банком та банківськими установами, між банківськими установами, їх філіями, відділеннями та від них до банкоматів, пунктів обміну валют і у зворотному напрямку.
Таким чином, порядок доставки підкріплень готівки визначається Інструкцією, а доказом передачі валюти особам уповноваженим на її перевезення та факт дотримання позивачем вимог норм права, що регулюють порядок вивезення готівки із власних філій в іноземній валюті, може бути супровідна відомість (додаток 7 до Інструкції), супровідний касовий ордер до сумки з валютними цінностями (додаток 8 до Інструкції).
Отже, з огляду на положення п. 3 Глави 1, п. 1 Глави 4 Розділу ІІІ Інструкції з організації інкасації коштів та перевезення валютних цінностей у банківських установах в Україні, п. 32 Правил надання послуг поштового зв'язку, вивезення надлишків та доставка підкріплень готівки між банківськими установами, їх філіями, відділеннями здійснюється власними силами банку (тобто бригадою інкасації підрозділу інкасації банку або уповноваженою особою банку в супроводі осіб, які здійснюють заходи щодо її особистої охорони та/або цінностей, що переміщуються цією особою) або інкасаторами Національного банку, а пересилання національної валюти (крім нумізматичних монет та їх колекцій) та іноземної валюти у внутрішніх поштових відправленнях заборонено в силу прямої норми законодавства.
Всупереч встановленої процедури позивач передав відповідачу цінне відправлення, до якого було вкладено грошові кошти у іноземній валюті в розмірі 30 000, доларів США та 4 000,00 фунтів стерлінгів.
Вкладаючи у відправлення готівкові кошти, позивач мав усвідомлювати порушення ним умов укладеного з відповідачем договору та законодавчо встановлену процедуру перевезення валютних цінностей та відповідно мав передбачити очікувані ризики такого порушення.
При цьому, відповідно до п. 6.4. договору саме на замовника покладена відповідальність за вміст відправлення, оформлення, упаковку і правильність вказаної адреси.
Як вбачається з матеріалів справи, за фактами нападів на військовослужбовців фельд'єгерського зв'язку, внаслідок яких були викрадені надані позивачем відправлення, комісією, створеною Головним управлінням урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, було проведені службові розслідування щодо належного виконання службових обов'язків, які завершено складанням Актів службового розслідування № 21 від 15.12.2016, № 13 від 13.08.2018.
Проте, вказані акти є лише внутрішніми документами Головного управління урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, та не можуть вважатись такими, що встановлюють чи спростовують вину його службових осіб, оскільки відповідно до частини 1 статті 17 Кримінального процесуального кодексу України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.
Натомість, доказів встановлення у судовому порядку обставин порушення службовими особами відповідача вимог законодавства при виконанні їх службових обов'язків під час доставки відправлення за спірним договором, що мають ознаки кримінального правопорушення, матеріали справи не містять.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч.2 ст.614 ЦК України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.
Частинами 1, 2 ст. 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: - втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); - доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Згідно зі ст.224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Згідно приписів статті 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) шкоди; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою; 4) вини.
За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Чинним законодавством України обов'язок доведення факту наявності порушення відповідача, наявності та розміру понесених збитків, а також причинно-наслідковий зв'язок між правопорушенням і збитками, покладено на позивача.
Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками є обов'язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку.
Таким чином, позивач повинен довести факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та надати докази невиконання зобов'язань та причинно-наслідковий зв'язок між невиконанням зобов'язань та заподіяними збитками. При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов'язань для підприємства. Тоді як відповідачу потрібно довести відсутність його вини у спричиненні збитків позивачу.
Відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотним наслідком порушення боржником зобов'язання чи завдання шкоди. Такі збитки є прямими. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають прямого причинно-наслідкового зв'язку є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню.
Таким чином, протиправна поведінка позивача, який порушив умови договору та вимоги чинного законодавства, не надає йому права вимагати від відповідача відшкодування збитків, оскільки захисту підлягає лише законна та добросовісна поведінка учасника правовідносин.
Крім того, слід врахувати таке.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними.
Згідно зі статтею 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
З конструкції ч. 3 ст. 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з порушенням своїх зобов'язань, які виникають з цих правовідносин, є формою зловживання правом.
Частина 1 ст. 16 ЦК України встановлює, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Разом з тим відповідно до ч. 3 ст. 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень ч.ч. 2 - 5 ст. 13 цього Кодексу, зокрема, відмовити у захисті права, яким особа зловжила.
Враховуючи вищевикладене, таке право особи, як відшкодування збитків, у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням іншою стороною свого обов'язку по договору, має ставитися у пряму залежність від добросовісності виконання другою стороною положень такого договору, в даному випадку, пасивного обов'язку щодо утримання від пересилання фельд'єгерським зв'язком грошових коштів без дотримання встановленої законом процедури.
Тобто, при встановленні наявності підстав реалізації стороною свого права на відшкодування збитків, у зв'язку з невиконанням іншою стороною умов договору, Суд враховує, також, добросовісність виконання іншою стороною, покладених на нею договором обов'язків.
Намагання Банку пересилати грошові кошти способом, який прямо заборонений законом, є формою зловживання правом. В свою чергу, зловживання не може результуватись в користуванні благами, які отримані шляхом такого зловживання. Зловживання як таке не підлягає судовому захисту.
Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.03.2019 у справі №910/2738/17.
Враховуючи вищенаведене та встановлені місцевим господарським судом обставини, колегія суддів вважає правомірною відмову суду першої інстанції у захисті прав позивача у вигляді стягнення збитків, з підстав порушення відповідачем умов договору, оскільки захисту підлягає лише законна та добросовісна поведінка учасника правовідносин.
Колегія суддів також враховує, що порушення Банком порядку пересилання грошових коштів є його власним ризиком, оскільки він є професійним учасником банківського ринку, який знав і не міг не знати про спеціальний передбачений законом порядок перевезення валютних цінностей у банківських установах в Україні.
Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного позивачем в апеляційній скарзі
Твердження скаржника про те, що судом першої інстанції неправомірно застосовано до спірних правовідносин положення Закону України "Про поштовий зв'язок", постанови НБУ № 45 від 14.02.2017 "Про затвердження Інструкції з організації інкасації коштів та перевезення валютних цінностей у банківських установах в України" є безпідставними та спростовується правовою позицією Верховного Суду у аналогічних справах (постанова від 20.03.2019 у справі №910/2738/17, постанова від 18.04.2018 у справі №910/1398/17).
Доводи апеляційної скарги спростовуються вище наведеними фактичними обставинами справи та положеннями чинного законодавства, а тому апеляційним судом відхиляються.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.
Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303-А, п.29).
За таких обставин решту аргументів позивача (апелянта) суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду першої інстанції про відмову в позові.
Доводи відповідача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає обґрунтованими з вищевикладених підстав.
Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.03.2019 у справі №910/3579/17.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.03.2019 у справі №910/3579/17 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.03.2019 у справі №910/3579/17 залишити без змін.
3. Матеріали справи №910/3579/17 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови складено 15.10.2019.
Головуючий суддя І.М. Скрипка
Судді А.І. Тищенко
Ю.Б. Михальська