вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"09" жовтня 2019 р. Справа№ 927/206/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мальченко А.О.
суддів: Дикунської С.Я.
Жук Г.А.
при секретарі судового засідання Найченко А.М.,
розглянувши матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»
на рішення Господарського суду Чернігівської області від 07.05.2019
у справі №927/206/19 (суддя Федоренко Ю.В.)
за позовом Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»
до Акціонерного товариства «Облтеплокомуненерго»
про стягнення 705 407,85 грн
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання,
Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», яке в подальшому змінило найменування на Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - НАК «Нафтогаз України», позивач) звернулося до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Публічного акціонерного товариства «Облтеплокомуненерго», яке в подальшому змінило найменування на Акціонерне товариство «Облтеплокомуненерго» (далі - АТ «Облтеплокомуненерго», відповідач) про стягнення 705 407,85 грн, з яких 43 891,93 грн пені, 38 385,02 грн 3% річних, 623 130,90 грн інфляційних втрат, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором купівлі-продажу природного газу № 13/3483-БО-39 від 28.12.2012 (далі - договір) щодо здійснення оплати за поставлений природний газ.
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 07.05.2019 у справі №927/206/19 позов задоволено частково, стягнуто з АТ «Облтеплокомуненерго» на користь НАК «Нафтогаз України» 267 687,30 грн інфляційних втрат, 23 320,21 грн відсотків річних та 4 365,11 грн судового збору, в решті позову про стягнення 43 891,93 грн пені, 15 064,81 грн процентів річних та 355 443,60 грн інфляційних втрат відмовлено.
Ухвалюючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив з факту порушення відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем за договором, що підтверджується рішенням Господарського суду Чернігівської області від 30.04.2014 у справі № 927/322/14; з огляду на положення абз. 2 ч. 4 ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», якою встановлено загальну заборону на нарахування штрафу і пені упродовж часу дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, неправомірним є нарахування пені за прострочку оплати відповідачем за спожитий природний газ після введення мораторію на задоволення вимог кредиторів згідно з ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 18.01.2013 у справі №927/16/6б/13 про банкрутство АТ «Облтеплокомуненерго», у зв'язку з чим відсутні правові підстави для стягнення пені під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів; відповідач є теплопостачальною компанією, яку включено до Реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, а тому на нього поширюється дія Закону України від 03.11.2016 № 1730-VIII, у зв'язку з чим неправомірним є нарахування позивачем 3% річних, інфляційних втрат та пені на заборгованість, що була погашена відповідачем до набрання чинності 30.11.2016 вказаним Законом.
Водночас, на нараховані позивачем відсотки річних та інфляційні втрати на суму боргу, що була сплачена відповідачем 03.08.2017, не розповсюджується дія ч. 3 ст. 7 Закону України від 03.11.2016 № 1730-VIII; статтею 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у редакції, яка було чинною на дату порушення справи про банкрутство відповідача та введення мораторію, не було передбачено заборони нарахування інфляційних втрат та 3% річних під час дії мораторію; за таких обставин обґрунтованим є позов у частині стягнення 3% річних у сумі 23 320,21 грн за період з 25.03.2014 по 03.08.2017 (день перерахування коштів на рахунок виконавчої служби) та 267 687,30 грн інфляційних за період з березня 2014 року по липень 2017 року; оскільки на момент подачі позову встановлений п. 9.3 договору п'ятирічний строк позовної давності щодо вимог про стягнення відсотків річних та інфляційних нарахувань не сплив, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви відповідача про застосування до вказаних вимог строків позовної давності.
Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, НАК «Нафтогаз України» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмови у стягненні інфляційних втрат у розмірі 166 699,96 грн та 3% річних в розмірі 133,03 грн та постановити в цій частині нове рішення, яким вказані вимоги задовольнити.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, які суд визнав встановленими, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт вказував на те, що судом було здійснено невірний перерахунок інфляційних втрат та 3% річних, без врахування наступного: заборгованість станом на березень 2014 року вже існувала; інфляційні втрати за період з січня 2014 по лютий 2014 року, нараховані на суму основного боргу, стягнуті згідно з рішенням Господарського суду Чернігівської області від 30.04.2014 у справі №927/322/14, при цьому інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов'язання, відповідно, нарахування інфляційних втрат за наступний період (з березня 2014 року по липень 2017 року включно) обґрунтовано здійснено позивачем з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього періоду (з січня 2014 по лютий 2014 року); правомірність використання позивачем такої методики розрахунку відповідає положенням листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97-р та постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14; датою зарахування заборгованості відповідача на рахунок позивача у розмірі 231 238,16 грн є саме 11.08.2017, а тому судом безпідставно здійснено розрахунок 3% річних, нарахованих за зобов'язаннями відповідача за грудень 2013 року, за період з 25.03.2014 по 03.08.2017, а не по 10.08.2014.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2019 поновлено НАК «Нафтогаз України» пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Чернігівської області від 07.05.2019 у справі №927/206/19, відкрито апеляційне провадження за вищевказаною апеляційною скаргою, призначено до розгляду на 18.09.2019, встановлено АТ «Облтеплокомуненерго» строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, зупинено дію рішення Господарського суду Чернігівської області від 07.05.2019 у справі №927/206/19.
Відповідач скористався правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду Чернігівської області - без змін.
Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, відповідач вказував на те, що апеляційна скарга містить у собі лише формальні посилання на обставини, що не підтверджені належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, а також на порушення судом норм матеріального права при ухваленні рішення, яке випливає із тлумачення позивачем на власний розсуд листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97, постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 та норм ст.ст. 526, 599, 625 Цивільного кодексу України; інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу, а тому суд дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача інфляційних втрат, нарахованих на суму невиконаного зобов'язання (231 238,16 грн), у розмірі 267 687,30 грн; доводи апелянта про неправомірність рішення суду в частині відмови у задоволенні позову про стягнення 133,03 грн 3% річних є необґрунтованими, оскільки в даному випадку остаточне виконання рішення Господарського суду Чернігівської області від 30.04.2014 у справі №927/322/14 здійснювалось шляхом перерахування коштів в рахунок погашення боргу у виконавчому провадженні №45106538; боржник жодним чином не відповідає за подальші дії державного виконавця, зокрема, за затримку перерахування відповідних коштів стягувачу.
12.09.2019 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю забезпечити явку уповноваженого представника в судове засідання.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.09.2019 розгляд апеляційної скарги НАК «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 07.05.2019 у справі №927/206/19 відкладено на 09.10.2019.
У судовому засіданні представник позивача вимоги апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, рішення суду скасувати в частині відмови у стягненні інфляційних втрат у розмірі 166 699,96 грн та 3% річних у розмірі 133,03 грн та постановити в цій частині нове рішення, яким вказані вимоги задовольнити.
Представник відповідача проти доводів апеляційної скарги заперечив, вважає рішення законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити оскаржуване рішення без змін.
09.10.2019 у судовому засіданні колегією суддів апеляційного господарського суду було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.
Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 28.12.2012 між НАК «Нафтогаз України» (у тексті договору - продавець) та АТ «Облтеплокомуненерго» (у тексті договору - покупець) було укладено договір купівлі-продажу природного газу № 13/3483-БО-39 (далі - договір), відповідно до умов якого продавець зобов'язувався передати у власність покупця у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України НАК «Нафтогаз України» за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711210000, а покупець зобов'язувався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору (п. 1.1. договору).
Згідно з п. 1.2 договору газ, що продається за договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами.
Умовами п. 2.1. договору сторони передбачили, що продавець передає покупцеві у період з 01.01.2013 по 31.12.2013 газ обсягом до 25049,0 тис. куб.м, у тому числі по місяцях: січень - 4800,0 тис. куб.м, лютий - 4272,0 тис. куб.м, березень - 3725,0 тис. куб.м, квітень - 1430,0 тис. куб.м, травень - 250,0 тис. куб.м., червень - 210,0 тис. куб.м, липень - 180,0 тис. куб.м, серпень - 200,0 тис. куб.м, вересень - 270,0 тис. куб.м, жовтень - 1620,0 тис. куб.м, листопад - 3472,0 тис. куб.м, грудень - 4620,0 тис. куб.м.
Обсяги газу, що планується передати за договором можуть змінюватись сторонами протягом місяця продажу в установленому порядку (п. 2.1.1. договору).
Відповідно до п. 3.3., 3.4. договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.
Не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.
Ціна газу обумовлена сторонами у договорі, зокрема у Розділі V «Ціна газу».
Згідно з п. 5.1 договору ціна на газ та послуги з його транспортування установлюються НКРЕ.
Ціна за 1000 куб. м газу становить 3509,00 грн без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того: - збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2%; - податок на додану вартість за ставкою - 20%. Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами - 305,60 грн, крім того ПДВ - 20% - 61,12 грн, всього з ПДВ - 366,72 грн. До сплати за 1000 куб.м природного газу - 3884,78 грн, крім того ПДВ - 20% - 776,96 грн, всього з ПДВ - 4661,74 грн (п. 5.2 договору).
Відповідно до п. 6.1. договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється покупцем до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.
За умовами п. 6.3 договору в платіжних дорученнях покупець повинен обов'язково зазначити номер договору, дату його підписання та призначення платежу без зазначення періоду, за який здійснюється оплата. За наявності заборгованості у покупця за цим договором продавець має право зарахувати кошти, що надійшли від покупця, як погашення заборгованості за газ, поставлений в минулі періоди по цьому договору, в порядку календарної черговості виникнення заборгованості.
Згідно з п. 9.3 договору строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 років.
Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, діє в частині реалізації газу до 31.12.2013, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п. 11.1 договору).
В подальшому між сторонами було укладено додаткові угоди, якими, зокрема, вносились зміни до розрахунку ціни на газ, порядку та умов проведення розрахунків, банківських реквізитів сторін.
Додатковою угодою № 1 від 16.07.2013 до договору були внесені зміни до п. 5.2 договору, виклавши його в наступній редакції: «Ціна за 1000 куб. м газу становить 3459,00 грн без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того: - збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2%; - податок на додану вартість за ставкою - 20%. Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами - 295,60 грн, крім того ПДВ - 20% - 59,12 грн, всього з ПДВ - 354,72 грн. До сплати за 1000 куб.м природного газу - 3823,78 грн, крім того ПДВ - 20% - 764,76 грн, всього з ПДВ - 4588,54 грн.»
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору позивач передав, а відповідач прийняв у власність природний газ на загальну суму 102 614 424,86 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу (а.с. 22-33, т. 1).
Разом з тим, як стверджує позивач, визнає відповідач та встановлено у рішенні Господарського суду Чернігівської області від 30.04.2014 у справі №927/322/14, АТ «Облтеплокомуненерго» порушило встановлені договором строки здійснення оплати за поставлений природний газ.
Так, рішенням Господарського суду Чернігівської області від 30.04.2014 у справі № 927/322/14 було стягнуто за договором купівлі-продажу природного газу №13/3483-БО-39 від 28.12.2012 з АТ «Облтеплокомуненерго» на користь НАК «Нафтогаз України» 36 458 990,71 грн заборгованості, в тому числі 35 501 521,02 грн основного боргу, 428 164,88 грн інфляційних втрат та 529 304,81 грн 3% річних (а.с. 117-119, т. 1).
Посилаючись на несвоєчасне виконання відповідачем своїх обов'язків за договором в частині оплати вартості поставленого газу, враховуючи рішення суду у справі №927/322/14, позивач звернувся з даним позовом до суду про стягнення з відповідача пені, інфляційних втрат та 3% річних згідно розрахунку заборгованості (а.с. 34-38, т. 1).
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності та враховуючи вимоги чинного законодавства, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про задоволення позову частково, з огляду на наступне.
Статтею 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За правовою природою укладений сторонами договір є договором купівлі-продажу, за яким, відповідно до ст. 655 ЦК України, одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Отже, укладення НАК «Нафтогаз України» та АТ «Облтеплокомуненерго» договору купівлі-продажу природного газу №13/3483-БО-39 від 28.12.2012 було спрямоване на отримання останнім природного газу та одночасного обов'язку по здійсненню його оплати.
Положеннями статті 691 та частини 1 статті 692 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною 1 статті 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з п. 6.1. договору сторони погодили, що остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється покупцем до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.
За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Частиною першою ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як правильно встановлено місцевим господарським судом, відповідач допускав порушення взятих на себе зобов'язань з оплати природного газу, оскільки не розраховувався за нього у строк, встановлений п. 6.1 договору.
Вказане також підтверджується обставинами, встановленими у рішенні Господарського суду Чернігівської області від 30.04.2014 у справі №927/322/14, яке залишено без змін за результатами апеляційного перегляду та набрало законної сили у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку, а відтак, в силу ч. 4 ст. 75 ГПК України, такі обставини не потребують повторного доведення.
Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).
Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов'язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій - неустойка, штраф, пеня. При цьому, порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені частиною 4 ст. 231 ГК України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.
Згідно зі ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Умовами укладеного сторонами договору (п. 7.2) передбачено, що у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 договору він зобов'язується у безспірному порядку сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Крім того, відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Разом з тим, як правильно встановлено судом першої інстанції, ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 18.01.2013 за заявою ТОВ «Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів «Актив Плюс» (справа №927/16/6б/13) було порушено провадження про банкрутство АТ «Облтеплокомуненерго». Одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство був введений мораторій на задоволення вимог кредиторів.
Провадження у справі про банкрутство здійснювалося відповідно до положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції Закону від 30.06.1999, оскільки справа була порушена до набрання чинності Законом України від 22.12.2012 № 4212-VІ (нової редакції Закону).
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 23.01.2018 заяву ТОВ «Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів «Актив Плюс» про порушення справи про банкрутство АТ «Облтеплокомуненерго» залишено без розгляду.
Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції, чинній на момент порушення справи про банкрутство) мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань щодо сплати податків і зборів, застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.
Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» визначає, що конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.
Частиною 4 статті 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» встановлено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням справи про банкрутство.
Таким чином, із моменту введення мораторію боржник не може виконувати як грошові зобов'язання та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), що виникли до введення мораторію, так і заходи, спрямовані на забезпечення їх виконання.
Згідно з абзацом 2 частини 4 статті 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).
Тобто, наведена норма встановлює загальну заборону на нарахування штрафу і пені упродовж часу дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Зміст цієї заборони не пов'язаний із визначенням поняття мораторію і не обмежений ним. Заборона чинна протягом дії мораторію, тому неустойка за невиконання грошових зобов'язань не нараховується в силу прямої заборони законом, безвідносно до часу їх виникнення. Крім того, не може розглядатися питання про поширення чи непоширення мораторію на ненараховану неустойку, оскільки законом виключена можливість виникнення та існування відносин нарахування неустойки боржникові, стосовно якого діє мораторій, введений при провадженні справи про його банкрутство.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 30.10.2013 у справі № 28/5005/3240/2012.
За таких обставин, судом першої інстанції було обґрунтовано відхилено твердження позивача про правомірне нарахування пені за прострочку оплати відповідачем за спожитий природний газ після введення мораторію на задоволення вимог кредиторів згідно з ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 18.01.2013 у справі №927/16/6б/13.
Так, боржник повинен виконувати зобов'язання, що виникли після введення мораторію, однак, пеня та штраф за їх невиконання або неналежне виконання не нараховується, за винятком випадків, які можуть бути встановлені спеціальними нормами законодавства.
Таким чином, враховуючи наведені вище положення законодавства та фактично встановлені обставини справи, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності правових підстав для стягнення пені у розмірі 43 891,93 грн під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів (нараховано за період 26.03.2014 по 13.05.2014 в сумі 31 329,05 грн, та за період з 25.03.2014 по 13.07.2014 в сумі 12 562,88 грн).
Крім того, судом першої інстанції правомірно враховано, що 30.11.2016 набрав чинності Закон України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» від 03.11.2016 № 1730-VIII (далі - Закон України від 03.11.2016 №1730-VIII), яким визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.
Відповідно до статті 2 Закону України від 03.11.2016 №1730-VIII його дія поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України від 03.11.2016 №1730-VIII учасниками процедури врегулювання заборгованості є підприємства та організації, включені до реєстру, постачальники природного газу та/або електричної енергії, оптовий постачальник електричної енергії, розпорядники коштів державного та місцевих бюджетів, органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України від 03.11.2016 №1730-VIII для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.
Частиною 3 статті 7 Закону України від 03.11.2016 № 1730-VIII, якою окремо врегульовано питання списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за енергоносії, централізоване водопостачання та водовідведення, передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом (тобто до 30.11.2016), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.
Аналіз вищенаведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що частина третя статті 7 Закону України від 03.11.2016 № 1730-VIII є нормою прямої дії, при цьому застосування її приписів не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набранням чинності Законом. Зокрема, виконання даної норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.
Отже, до заборгованості, що виникла і погашена до набрання чинності вказаним Законом, не можуть бути застосовані передбачені Законом правила і вимоги щодо необхідності включення до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.
Відповідні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 29.01.2018 у справі №904/10745/16, від 07.02.2018 у справі №927/1152/16, від 22.12.2018 у справі №904/2961/18, від 21.01.2019 у справі №914/362/18, від 14.01.2019 у справі №904/1615/18.
Разом з тим, як правильно встановлено судом першої інстанції, АТ «Облтеплокомуненерго» є теплопостачальною організацією, яку було включено до Реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, що підтверджується Переліком суб'єктів господарювання, які включаються до Реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії (а.с.142-144, т. 1), а відтак, на відповідача поширюється дія Закону України від 03.11.2016 № 1730-VIII.
Матеріалами справи підтверджується, що заборгованість у сумі 1 400 000,00 грн, на яку позивачем нараховано 3% річних у сумі 14 931,78 грн та 188 743,64 грн інфляційних втрат, а також 31 329,05 грн пені, відповідачем було сплачено 01.08.2014, тобто до набрання чинності вищевказаним Законом, а отже, у відповідності до ч. 3 ст. 7 Закону вказані нарахування підлягають списанню з дня набрання чинності вказаним Законом.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вказані обставини є підставою для відмови у позові в частині стягнення 3% річних у сумі 14 931,78 грн та 188 743,64 грн інфляційних втрат, а також додатковою підставою для відмови у позові в частині стягнення 31 329,05 грн пені, яку нараховано на вказану вище суму заборгованості.
Позивачем також нараховано 3% відсотки річних у сумі 23 453,24 грн за період з 25.03.2014 по 10.08.2017 та інфляційні втрати у сумі 434 387,26 грн за період з 01.03.2014 по 31.08.2017.
На переконання суду апеляційної інстанції, при вирішенні спору у цій частині позову місцевим господарським судом правомірно враховано, що оплату боргу відповідачем було здійснено 03.08.2017 згідно меморіального ордеру №Н0803ТСQК на виконання рішення Господарського суду Чернігівської області у справі №927/322/14 (а.с.137, т. 1), а тому на вказані нарахування не розповсюджується дія ч. 3 ст. 7 Закону України від 03.11.2016 № 1730-VIII.
При цьому, статтею 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у редакції, яка була чинною на дату порушення справи про банкрутство відповідача та введення мораторію, не було передбачено заборони нарахування інфляційних та 3% річних під час дії мораторію.
Водночас, перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог у частині стягнення 3% річних у сумі 23 320,21 грн за період з 25.03.2014 по 03.08.2017 (день перерахування коштів на рахунок виконавчої служби) та 267 687,30 грн інфляційних за період з березня 2014 року по липень 2017 року.
Доводи апелянта про неправильне визначення судом першої інстанції дати закінчення періоду нарахування 3% річних колегія суддів відхиляє, оскільки матеріалами справи підтверджується, що остаточне виконання рішення Господарського суду Чернігівської області від 30.04.2014 у справі №927/322/14 здійснювалось шляхом перерахування коштів в рахунок погашення боргу у виконавчому провадженні №45106538, яке перебувало на виконанні у Відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України. При цьому, як правильно зауважує відповідач, боржник жодним чином не відповідає за подальші дії державного виконавця, зокрема, за затримку перерахування відповідних коштів стягувачу.
При цьому, порядок перерахування коштів державним виконавцем на рахунок стягувача у межах виконавчого провадження регулюється виключно Законом України «Про виконавче провадження» та Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», а також Наказом Міністерства юстиції України №512/5 від 02.04.2012 «Про затвердження Інструкції з організації примусового виконання рішень».
Судом апеляційної інстанції також відхиляються доводи апелянта про невірний перерахунок місцевим господарським судом інфляційних втрат з посиланням на лист Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97-р та постанову Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14, з огляду на наступне.
Так, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається, виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Відповідно до рекомендацій Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум, отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.
Викладені в апеляційній скарзі доводи наведеного не спростовують та відхиляються колегією суддів як необґрунтовані, оскільки ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального права.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.09.2019 у справі № 927/697/18.
За даними Державної служби статистики України, затверджені останньою індекси інфляції за вищевказаний період прострочення становили: у березні 2014 року - 102,2%, у квітні 2014 року - 103,3 %, у травні 2014 року - 103,8 %, у червні 2014 року - 101,0 %, у липні 2014 року - 100,4%, у серпні 2014 року - 100,8 %, у вересні 2014 року - 102,9 %, у жовтні 2014 року - 102,4%, у листопаді 2014 року - 101,9 %, у грудні 2014 року - 103,0 %, у січні 2015 року - 103,1%, у лютому 2015 року - 105,3%, у березні 2015 року - 110,8%, у квітні 2015 року - 114,0 %, у травні 2015 року - 102,2 %, у червні 2015 року - 100,4 %, у липні 2015 року - 99,0%, у серпні 2015 року - 99,2 %, у вересні 2015 року - 102,3 %, у жовтні 2015 року - 98,7 %, у листопаді 2015 року - 102,0 %, у грудні 2015 року - 100,7 %, у січні 2016 року - 100,9%, у лютому 2016 року - 99,6%, у березні 2016 року - 101,0%, у квітні 2016 року - 103,5 %, у травні 2016 року - 100,1 %, у червні 2016 року - 99,8 %, у липні 2016 року - 99,9%, у серпні 2016 року - 99,7 %, у вересні 2016 року - 101,8 %, у жовтні 2016 року - 102,8 %, у листопаді 2016 року - 101,8 %, у грудні 2016 року - 100,9 %, у січні - 2017 року - 101,1%, у лютому 2017 року - 101,0%, у березні 2017 року - 101,8%, у квітні 2017 року - 100,9 %, у травні 2017 року - 101,3 %, у червні 2017 року - 101,6 %, у липні 2017 року - 100,2%.
Таким чином, розмір інфляційних втрат за сукупним індексом інфляції за період з 01.03.2014 по 31.07.2017 шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком за вказаний період, відповідно до рекомендацій викладених у листі Верховного Суду України №62-97р від 03.04.1997 становить:
1) 102,2 * 103,3 * 103,8 * 101,0 * 100,4 * 100,8 * 102,9 * 102,4 * 101,9 * 103,0 * 103,1 * 105,3 * 110,8 * 114,0 * 102,2 * 100,4 * 99,0 * 99,2 * 102,3 * 98,7 * 102,0 * 100,7 * 100,9 * 99,6 * 101,0 * 103,5 * 100,1 * 99,8 * 99,9 * 99,7 * 101,8 * 102,8 * 101,8 * 100,9 * 101,1 * 101,0 * 101,8 * 100,9 * 101,3 * 101,6 * 100,2 =215,762597 % (сукупний індекс інфляції);
2) сума заборгованості АТ «Облтеплокомуненерго» за зобов'язаннями грудня 2014 року, яка залишилась несплаченою станом на 30.11.2016, з часу набуття чинності Законом України від 03.11.2016 № 1730-VIII помножена на сукупний індекс інфляції за період з 01.03.2014 по 31.07.2017, а саме, 231 238,16 грн * 215,762597 % = 498 925,46 грн (сума заборгованості разом з інфляційним збільшенням);
3) 498 925,46 грн (сума боргу з інфляційним збільшенням) - 231 238,16 грн (розмір невиконаного зобов'язання) = 267 687,30 грн (розмір інфляційних втрат за період з 01.03.2014 по 31.07.2017).
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з перерахунком, здійсненим місцевим господарським судом, відповідно до якого стягненню з відповідача підлягають 267 687,30 грн інфляційних втрат, нарахованих на суму невиконаного зобов'язання у розмірі 231 238,16 грн.
При цьому, судом першої інстанції були правомірно відхилені доводи відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності щодо вимог про стягнення нарахованих інфляційних та відсотків річних на вказану заборгованість з посиланням на те, що право позивача на стягнення вказаних нарахувань сплинуло 14.01.2019, з огляду на наступне.
Цивільним законодавством встановлені певні часові обмеження примусового захисту цивільного права.
Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За приписами ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.
Як вбачається з умов договору (п. 9.3), сторони погодили, що строк, у межах якого вони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 років. Тобто, сторонами у договорі було збільшено позовну давність.
Відповідно до ч. 1 ст. 261, ч.2 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного або кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
Матеріалами справи підтверджується, що заборгованість на суму 231 238,16 грн у відповідача виникла за зобов'язаннями по сплаті вартості природного газу за грудень 2013 року, строк оплати за який згідно з договором був встановлений до 14.01.2014.
Отже, як правильно встановлено судом першої інстанції, з 15.01.2014 позивач повинен був дізнатися про порушення свого права і з цієї дати починається перебіг позовної давності відносно вимог по стягненню боргу.
Разом із тим, частина 2 ст. 625 ЦК України зобов'язує боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
Нарахування інфляційних здійснюється окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а відсотки річних за кожен день прострочення виконання зобов'язання. Відповідно позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся із позовом 07.03.2019 та при цьому, просив стягнути нараховані на суму боргу в розмірі 231 238,16 грн 3% річних за період з 25.03.2014 та інфляційні втрати за період з 01.03.2014.
За таких обставин, оскільки на момент подачі позову встановлений пунктом 9.3 договору строк позовної давності щодо вимог про стягнення вказаних сум інфляційних втрат та 3% річних не сплив, у суду відсутні правові підстави для задоволення відповідної заяви відповідача про застосування до вказаних вимог строків позовної давності.
При цьому, судом першої інстанції правомірно враховано, що рішенням Господарського суду Чернігівської області від 30.04.2014 у справі №927/322/14 з відповідача було стягнуто основну суму боргу. Фактично вказане рішення було виконано лише 03.08.2017. За період з дати винесення вказаного рішення і по дату його фактичного виконання не припинилися зобов'язальні відносини сторін, що не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум станом на дату оплати боргу. Вказаним рішенням захищені права позивача шляхом стягнення суми боргу за поставлений газ, а тому не має підстав для висновку про сплив позовної давності за основною вимогою, яка не заявлялась у даній справі, і відповідно за додатковими вимогами по стягненню інфляційних втрат та 3% річних.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами частин 1, 3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
З огляду на прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, перевіривши надані позивачем розрахунки пені, інфляційних втрат та процентів річних за відповідні періоди, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про задоволення позову частково та стягнення з АТ «Облтеплокомуненерго» на користь НАК «Нафтогаз України» 267 687,30 грн інфляційних втрат та 23 320,21 грн відсотків річних. У задоволенні позову про стягнення 43 891,93 грн пені, 15 064,81 грн 3% річних та 355 443,60 грн інфляційних втрат судом першої інстанції правомірно відмовлено.
Разом з тим, доводи апелянта щодо неповного дослідження всіх обставин справи, неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.
Частиною 1 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду Чернігівської області від 07.05.2019 у справі №927/206/19 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга НАК «Нафтогаз України» має бути залишена без задоволення.
Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.
Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 07.05.2019 у справі №927/206/19 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 07.05.2019 у справі №927/206/19 залишити без змін.
3. Поновити дію рішення Господарського суду Чернігівської області від 07.05.2019 у справі №927/206/19.
4. Матеріали справи №927/206/19 повернути до Господарського суду Чернігівської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.
Повний текст постанови складено 15.10.2019.
Головуючий суддя А.О. Мальченко
Судді С.Я. Дикунська
Г.А. Жук