вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"07" жовтня 2019 р. Справа№ 910/2671/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Дідиченко М.А.
суддів: Пашкіної С.А.
Коротун О.М.
при секретарі: Добрицька В.С.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Білорусько-українського спільного підприємства «Бусел»
на рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2019 року
у справі №910/2671/19 (суддя Кирилюк Т.Ю.)
за позовом Білорусько-українського спільного підприємства «Бусел»
до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії'південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця»
про стягнення штрафу у розмірі 138 390,40 грн.,
Короткий зміст первісних позовних вимог
Білорусько-українське спільне підприємство "Бусел" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" АТ "Українська залізниця" про стягнення 138 390, 40 грн. штрафу.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач прострочив доставку контейнерів на чотири доби, у зв'язку з чим позивач, посилаючись на статтю 116 Статуту залізниць України просить суд стягнути з відповідача 6 744, 00 грн. - штрафу за несвоєчасну доставку вантажу та 131 646, 40 грн. - штрафу за прострочення повернення контейнерів.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.06.2019 в позові Білорусько-українського спільного підприємства «Бусел» до акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» про стягнення штрафу в розмірі 138 390,40 грн. відмовлено повністю.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вказав, що накладна № 33201807, на яку позивач посилається в позові в якості доказів, що підтверджують заявлені позовні вимоги, пред'явлена до суду без переуступного напису, що не відповідає приписам Статуту залізниць України та не надає права позивачу на пред'явлення позову щодо стягнення з залізниці штрафу. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що факт порушення строків повернення контейнерів саме з вини відповідача не доведений позивачем
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/2671/19 від 05.06.2019 року та ухвалити нове про задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що позивач, оформлюючи відправлення порожніх контейнерів 22.08.2018 діяв виключно у власних інтересах, вчасна доставка розвантажених вагонів цікавила саме позивача, що б жодному разі не було допущено демереджу згідно умов договору, що в підсумку і сталося через неналежне виконання власних зобов'язань відповідачем.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №910/2671/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: Дідиченко М.А. - головуюча суддя; судді - Пашкіна С.А., Коротун О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2019 відкрито апеляційне провадження у справі №910/2671/19 та роз'яснено учасникам, що апеляційна скарга буде розглянута без повідомлення учасників справи.
Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням учасників справи не заявлено.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Відправником Білорусько-українським спільним підприємством "Бусел" (позивач) зі станції відправлення Вінниця 23.08.2018 відповідно до залізничної накладної № 33201807 до станції призначення Паромна-експорт (Рибний порт) направлено порожні 20 контейнерів, одержувачем яких є ТОВ "Іллічівський морський рибний порт".
Як зазначає позивач, вказаний вантаж було доставлено одержувачу з порушенням строків доставки, у зв'язку з чим позивач звернувся з даним позовом до суду.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Відповідно до ст. 307 Господарського кодексу України, положення якої кореспондуються із положеннями статті 909 Цивільного кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.
Пунктом 6 Статуту залізниць України визначено, що накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.
За договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов'язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату. Відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем (ст.ст. 22, 23 Статуту залізниць України).
Положеннями ст. 41 Статуту залізниць України передбачено, що залізниці зобов'язані доставити вантажі за призначенням в установлені терміни. Терміни доставки вантажів і правила обчислення термінів доставки вантажів встановлюються Правилами, виходячи з технічних можливостей залізниць. Обчислення терміну доставки починається з 24-ої години дати приймання вантажу до перевезення. Вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) з вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого терміну доставки. У разі затримки подачі вагонів (контейнерів) під вивантаження внаслідок зайнятості вантажного фронту або з інших причин, залежних від одержувачів, вантаж вважається доставленим вчасно, якщо він прибув на станцію призначення до закінчення встановленого терміну доставки.
Пунктом 1.1 Правил обчислення термінів доставки вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України №644 від 21.11.2000, визначено терміни, в які залізниці зобов'язані доставляти вантажі за призначенням, зокрема, відповідно до підпункту 1.1.1 у разі перевезення вантажною швидкістю: маршрутними відправками; вагонними відправками та відправками у великотоннажних контейнерах; дрібними відправками та відправками в середньотонажних контейнерах, терміни доставки вантажу обчислюються виходячи з 1 (однієї) доби на кожні повні та неповні 320 км, 200 км та 150 км відповідно.
Відповідно до п. 1.2 Правил термін доставки вантажу визначається, виходячи з відстані, за яку обчислюється провізна плата.
Обчислення терміну доставки починається з 24-ї години дати приймання вантажу до перевезення, зазначеної в перевізних документах. При прийманні від відправника вантажу до перевезення раніше дня, на який призначено навантаження, термін доставки обчислюється з 24-ї години того дня, на який призначено навантаження, про що в накладній робиться відмітка в графі "Навантаження призначено на ____число _____місяць" (п. 2.1 Правил).
Приписами п. 2.4 Правил визначено, що терміни доставки вантажів, які обчислюються згідно з пунктом 1, збільшуються на одну добу на операції, пов'язані з відправленням і прибуттям вантажу; у разі переадресування вантажів.
Згідно з п. 2.6. Правил 2.6. терміни доставки негабаритних вантажів установлюються в кожному окремому випадку при наданні дозволу на такі перевезення відповідно до Інструкції з перевезення негабаритних і великовагових вантажів залізницями України, затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 23 листопада 2004 року N 1026, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 грудня 2004 року за N 1640/10239, в межах однієї залізниці - начальником залізниці, а на перевезення за участю двох або більше залізниць України - Головним управлінням перевезень Укрзалізниці, виходячи з норм: 1 доба на кожні 100 км - для вантажів першого й другого ступенів негабаритності; 1 доба на кожні 80 км - для вантажів з більшими ступенями негабаритності.
Згідно п. 2.10 Правил вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) з вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого терміну доставки.
Відповідно до п. 8 Правил видачі вантажів, оформлення видачі вантажу засвідчується календарним штемпелем станції у відповідній графі накладної. Датою фактичної видачі вантажу вважається дата його вивозу з території станції в разі вивантаження засобами залізниці або дата подачі вагона під вивантаження, якщо воно здійснюється одержувачем на місцях загального або незагального користування.
У позовній заяві позивач зазначив, що вантаж прибув на станцію одержувача 31.08.2018, тобто з порушенням строків, визначених Статутом залізниць України.
В той же час, як вірно встановлено судом першої інстанції, у накладній № 332001807, за якою здійснювалося відправлення контейнерів, у графі 52 дата прибуття та видачі вантажу відсутня.
А тому, матеріали справи не містять та позивачем не надано доказів, які підтверджують порушення відповідачем строків доставки вантажу.
Крім того, статтею 116 Статуту залізниць України передбачено, що за несвоєчасну доставку вантажів і порожніх вагонів, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам-суб'єктам підприємницької діяльності або орендовані ними, залізниця сплачує одержувачу штраф (якщо не доведе, що прострочення сталося не з її вини) у розмірі: 1) 10 відсотків провізної плати - за прострочення на дві доби; 2) 20 відсотків провізної плати - за прострочення на три доби; 3) 30 відсотків провізної плати - за прострочення на чотири і більше діб.
Тобто, виходячи зі змісту статті 116 Статуту залізниць України право вимагати штраф за несвоєчасну доставку вантажу належить саме одержувачу.
Згідно статті 130 Статуту залізниць України пред'явленню залізниці позову, який випливає із цього Статуту, може передувати пред'явлення до неї претензії. Право на пред'явлення до залізниці претензій та позовів мають: а) у разі втрати вантажу: відправник - за умови пред'явлення вантажної квитанції і документів, що підтверджують кількість і вартість відправленого вантажу; одержувач - за умови пред'явлення вантажної квитанції з відміткою станції призначення про неприбуття вантажу і документів, що підтверджують кількість і вартість відправленого вантажу. У разі неможливості пред'явлення вантажної квитанції подається довідка станції відправлення про прийняття вантажу до перевезення з відміткою станції призначення про неприбуття вантажу; б) у разі недостачі, псування або пошкодження вантажу: одержувач - за умови пред'явлення накладної, комерційного акта і документа, що засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу. в) у разі прострочення доставки вантажу - одержувач за умови пред'явлення накладної.
Як свідчать матеріали справи, одержувачем вантажу згідно накладної № 33201807 зазначено ТОВ "Іллічівський морський рибний порт" (станція призначення Паромна-експорт (рибний порт)).
А тому, як вірно встановив суд першої інстанції, право на пред'явлення позову про стягнення штрафу належить саме одержувачу вантажу згідно накладної № 33201807.
Статтею 133 Статуту залізниць передбачено, що передача іншим організаціям або громадянам права на пред'явлення претензій та позовів не допускається, за винятком випадків передачі такого права вантажовідправником вантажоодержувачу або вантажоодержувачем вантажовідправнику, а також вантажовідправником або вантажоодержувачем вищій організації або уповноваженій особі, яка виступає від їх імені. Передача права на пред'явлення претензій і позовів засвідчується переуступним підписом на документі (накладній, вантажній, багажній квитанції), а для уповноваженої особи - довіреністю, оформленою згідно із законодавством.
На накладній № 33201807, яка міститься в матеріалах справи, відсутній переуступний напис від ТОВ "Іллічівський морський рибний порт" до позивача, а тому останній в розумінні статті 133 Статуту залізниць не набув права на пред'явлення позову щодо стягнення з залізниці штрафу.
Враховуючи вищевикладене, судом першої інстанції було правомірно відмовлено у задоволені позовної вимоги про стягнення 6 744, 00 штрафу за несвоєчасну доставку вантажу.
Що стосується позовної вимоги про стягнення 131 646, 40 грн. - штрафу за прострочення повернення контейнерів колегія суддів зазначає наступне.
Як зазначає позивач, даний штраф виник з обставин того, що у зв'язку з невчасним виконанням відповідачем зобов'язань щодо доставки вантажу позивач сплатив демередж-штраф за прострочення повернення контейнерів.
За змістом статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у наслідок порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Одночасно, відповідно до ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:
- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;
- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;
- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;
- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Відшкодування збитків є наслідком порушення зобов'язання. За таких обставин, можливість використовувати відшкодування збитків як засіб захисту порушених прав виникає у юридичних осіб із самого факту невиконання обов'язку, порушення цивільних прав.
Таким чином, позивач повинен довести факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов'язань та причинно-наслідковий зв'язок між невиконанням зобов'язань та заподіяними збитками. При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов'язань для підприємства.
Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника і збитками, вина боржника. Відсутність хоча б одного з перелічених елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов'язань.
Обов'язок доказування збитків та їх обґрунтування покладається на позивача, оскільки збитки мають реальний характер, тому позивач вважаючи, що його права були порушені, а ним понесені збитки, повинен довести як розмір збитків, так і факт їх понесення.
В той же час, матеріали справи не містять доказів понесення позивачем збитків на суму 131 646, 40 грн. у вигляді сплати такого штрафу (платіжних доручень, банківських виписок тощо). Крім того, позивачем не доведено, що сплата даного штрафу виникла саме з вини відповідача.
В той же час, колегія суддів вважає за можливе зазначити про наступне.
Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин, у т. ч. у вигляді відшкодування збитків, є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається, зокрема, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; податкові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною (ст. 225 Господарського кодексу України).
Приписами частини другою статті 9 ЦК України встановлено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.
Відповідно до статті 923 ЦК України у разі прострочення доставки вантажу перевізник зобов'язаний відшкодувати другій стороні збитки, завдані порушенням строку перевезення, якщо інші форми відповідальності не встановлені договором, транспортними кодексами (статутами).
У відповідності до статті 105 Статуту залізниць України залізниці, вантажовідправники, вантажоодержувачі, пасажири, транспортні, експедиторські і посередницькі організації та особи, які виступають від імені вантажовідправника і вантажоодержувача, несуть матеріальну відповідальність за перевезення у межах і розмірах, передбачених цим Статутом та окремими договорами.
Таким чином, нормами спеціального законодавства про залізничний транспорт встановлено обмежену відповідальність вантажовідправників, залізниці та вантажоодержувачів за договором перевезення - у межах і розмірах, передбачених Статутом залізниць України та окремими договорами.
Частиною 5 статті 114 Статуту залізниць України прямо встановлено, що витрати і збитки, не передбачені договором перевезення і цим Статутом, не підлягають відшкодуванню.
Приписами статті 313 ГК України визначено, що перевізник зобов'язаний доставити вантаж до пункту призначення у строк, передбачений транспортними кодексами, статутами та правилами. Розмір штрафів, що стягуються з перевізників за прострочення в доставці вантажу, визначається відповідно до закону.
Отже, стаття 313 ГК України передбачає відповідальність перевізника за прострочення доставки вантажу у вигляді штрафу, розмір якого визначений статтею 116 Статуту залізниць України.
Аналогічні висновки щодо застосування положень спеціального законодавства про залізничний транспорт у правовідносинах про стягнення штрафу за несвоєчасну доставку вантажу наведено у постановах Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 910/9765/18, від 05.08.2019 у справі № 910/10848/18.
Колегія суддів зазначає, що Статтею 314 ГК України регламентовано відповідальність перевізника за втрату, нестачу, пошкодження вантажу, а тому дана стаття не підлягає застосуванню до спірних правовідносин у цій справі.
Відтак, недотримання вимог, визначених Статутом залізниць України, який є спеціальним нормативним актом, що визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом, покладає на порушника відповідальність, яка в даному випадку передбачена статтею 116 Статуту залізниць України.
Вказаний вище правовий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладену у постанові від 05.02.2019 у справі № 914/2339/17 та від 30.08.2019 у справі № 910/15119/18.
А тому, посилання апелянта щодо невірного застосування норм ГК та ЦК України колегія суддів вважає безпідставними.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами порушення відповідачем прав позивача, у зв'язку з чим позовні вимоги правомірно були відхилені судом першої інстанції.
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2019 у справі № 910/2671/19 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Білорусько-українського спільного підприємства «Бусел» на рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2019 у справі № 910/2671/19 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2019 у справі № 910/2671/19 залишити без змін.
3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.
4. Матеріали справи № 910/2671/19 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в порядку, визначеному ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя М.А. Дідиченко
Судді С.А. Пашкіна
О.М. Коротун