вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"07" жовтня 2019 р. Справа№ 910/25480/15
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Пономаренка Є.Ю.
суддів: Руденко М.А.
Дідиченко М.А.
при секретарі судового засідання Мовчан А.Б.,
за участю представників:
від прокуратури - Колодчина Р.В., посвідчення №041222 від 08.02.2016;
від позивача - Дяченко В.С., довіреність №24/15/3 від 28.12.2018;
від відповідача 1 - Дашо А.Ю., адвокат, ордер №171836 від 04.10.2019;
від відповідача 2 - Іванов А.О., адвокат, довіреність №б/н від 30.09.2019,
розглянувши апеляційну скаргу Державної іпотечної установи на рішення Господарського суду міста Києва від 20.02.2019 у справі №910/25480/15 (суддя Джарти В.В., повний текст складено - 25.03.2019) за позовом Державної іпотечної установи до товариства з обмеженою відповідальністю «Танк Транс» та публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», за участю Прокуратури міста Києва про визнання зарахування однорідних зустрічних вимог недійсним
ВСТАНОВИВ наступне.
Державна іпотечна установа звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Танк Транс» та публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог б/н від 09.02.2015, а саме, вимог відповідача-2 до відповідача-1 за договором кредитної лінії №ВКЛ-2005880 від 09.06.2011, та вимог відповідача-1 до відповідача-2 за безвідкличним акредитивом №LC/IM/08/092013, безвідкличним акредитивом №LC/IM/09/092013, безвідкличним резервним акредитивом №LC/SB/018/042014, безвідкличним резервним акредитивом №LC/SB/019/042014, безвідкличним резервним акредитивом №LC/SB/020/042014, безвідкличним резервним акредитивом №LC/SB/022/042014, безвідкличним резервним акредитивом №LC/SB/023/042014.
Позов обґрунтований тим, що зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі заяви про зарахування суперечить вимогам статті 601 Цивільного кодексу України та статті 203 Господарського кодексу України.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.10.2015 у справі №910/25480/15 позов задоволено повністю; визнано недійсним зарахування вимог, здійснене на підставі заяви товариства з обмеженою відповідальністю «Танк Транс» про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог б/н від 09.02.2015.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.03.2016 апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Танк Транс» задоволено, рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2016 у справі №910/25480/15 скасовано та прийнято нове рішення, яким Державній іпотечній установі відмовлено в задоволенні позову в повному обсязі.
Постановою Вищого господарського суду України від 13.07.2016 у справі №910/25480/15 (судді: Козир Т.П. (головуючий), Картере В.І., Самусенко С.С.) касаційні скарги Державної іпотечної установи, публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задоволені, а касаційна скарга Заступника прокурора міста Києва задоволена частково, постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.03.2016 та рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2015 у справі №910/25480/15 скасовано з передачею справи на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.05.2018 у справі №910/25480/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.08.2018 у справі №910/25480/15 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Постановою Верховного Суду від 20.11.2018 касаційну скаргу Державної іпотечної установи задоволено частково, постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.08.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2018 у справі №910/25480/15 скасовано, а справа передана на новий розгляд до суду першої інстанції.
Скасовуючи судові рішення, Верховний Суд виходив з того, що судами попередніх інстанцій не було надано правової оцінки доводам позивача щодо наявності у нього права на позов; не було встановлено, з яких підстав визнано недійсними договір застави майнових прав від 04.09.2014 №Д-1.1./2014 та договір відступлення прав вимоги (з відкладальними вимогами) від 04.09.2014 №Д-1.2/2014 у справі №910/6052/16, не надано належної правової оцінки зібраним у справі доказам, а саме - зазначеним договорам в редакції позивача, не встановлено як відмінність в редакціях договорів, які є у контрагентів таких договорів, впливає на їх нікчемність з підстав встановлених частиною третьою статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
За результатами нового розгляду справи, рішенням Господарського суду міста Києва від 20.02.2019 у справі №910/25480/15 у задоволенні позову Державної іпотечної установи відмовлено.
Так, за висновком суду, позивачем не доведено порушення саме його прав заявою ТОВ «Танк Транс» від 09.02.2015 про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог із ПАТ «Дельта Банк» та не обґрунтовано підстав, з яких позивач має право на оспорювання даної заяви, у зв'язку з чим підстави для задоволення позову відсутні.
Не погодившись з прийнятим рішенням суду, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 20.02.2019 скасувати та прийняти нове про задоволення позовних вимог Державної іпотечної установи.
За доводами апелянта, суд у своєму рішенні неправомірно посилався на повідомлення у формі листа №8951 від 24.09.2015 про нікчемність договорів застави та відступлення права вимоги, оскільки таке рішення у формі повідомлення було визнано протиправним та скасовано у судовому порядку. Апелянт вважає необґрунтованим висновок суду про відсутність у Державної іпотечної установи порушеного права на захист якого було подано позовну заяву у даній справі. Крім того, на думку скаржника, судом необґрунтовано відхилено посилання позивача про те, що у межах розгляду справи №910/6052/16 судом встановлено недійсність договорів застави та відступлення права в редакції ПАТ «Дельта Банк», а не в редакції наданій Установою.
Представник апелянта - позивача у справі в судовому засіданні підтримав вимоги за апеляційною скаргою.
Прокурор підтримав апеляційну скаргу Державної іпотечної установи.
Представники відповідачів в судовому засіданні заперечували щодо задоволення апеляційної скарги, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Враховуючи надані учасниками справи пояснення, апеляційна скарга розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.
Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.
Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
Між ПАТ «Дельта Банк» (кредитор) та ТОВ «Танк Транс» (позичальник), 09.06.2011 укладено договір кредитної лінії №ВКЛ-2005880, зі змінами та доповненнями, відповідно до якого кредитор зобов'язався надавати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, за умовами якого, зокрема, надання кредиту здійснюється окремими частинами (траншами), у межах відновлювальної мультивалютної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 36 333 314,10 євро, кінцевим терміном погашення заборгованості визначено 20 січня 2015 року.
Згодом, між Державною іпотечною установою та публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» було укладено договір банківського рахунку №26/995-070 від 27.02.2013.
У забезпечення виконання зобов'язань ПАТ «Дельта Банк» (заставодавець) перед Державною іпотечною установою (заставодержатель) за вказаним договором банківського рахунку сторонами укладено договір застави майнових прав №Д-1.1/2014 від 04.09.2014.
Також, 04.09.2014 між ПАТ «Дельта Банк» та Державною іпотечною установою укладено договір №Д-1.2/2014 відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) з метою реалізації порядку звернення стягнення на майнові права відповідно до договору застави майнових прав №Д-1.1/2014 від 04.09.2014.
Відповідно до п. 1.2 договору відступлення ПАТ «Дельта Банк» (первісний кредитор) відступає, а Державна іпотечна установа (новий кредитор) набуває всі права вимоги за договорами, вказаними у додатках до цього договору, згідно додатку №1 до якого первісний кредитор відступив, а новий кредитор набув права вимоги, зокрема, за договором кредитної лінії №ВКЛ-2005880 від 09.06.2011, укладеним ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Танк Транс».
Пунктом 2.2 договору відступлення права вимоги встановлено, що в незалежності від випадків, передбачених пунктом 2.1 цього договору, п. 1.2 набирає чинності в разі прийняття Національним банком України рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних (в день винесення рішення).
Між Каргілл Файненшіал Сервісіз Інтернешнл, Інк. (Cargill Financial Services International Inc.) та ТОВ «Танк Транс» 05.02.2015 укладено наступні договори відступлення права вимоги:
- договір відступлення права вимоги №АА8 від 05.02.2015, згідно п. 1.1 якого первісний кредитор (CFSIT) передає, а новий кредитор одержує всі та будь-які права вимоги (включаючи права на отримання надходжень та процентів) за наступними документарними інструментами та іншими пов'язаними з ними документами: всі права кредитора (бенефіціара) за наступними документарними інструментами, випущеними ПАТ «Дельта Банк» на користь первісного кредитора (CFSIT), як бенефіціара, з урахуванням всіх змін до них: безвідкличним резервним акредитивом №LC/SB/018/042014 на суму 979 962,45 доларів США; безвідкличним резервним акредитивом №LC/SВ/019/042014 на суму 688 832,27 доларів США; безвідкличним резервним акредитивом №LC/SB/020/042014 на суму 788 885,60 доларів США; безвідкличним резервним акредитивом №LC/SB/022/042014 на суму 222 505,16 доларів США; безвідкличним резервним акредитивом №LC/SB/023/042014 на суму 839 450,34 доларів США;
- договір відступлення права вимоги №АА9 від 05.02.2015, згідно п. 1.1 якого первісний кредитор (CFSIT) передає, а новий кредитор одержує всі та будь-які права вимоги (включаючи права на отримання надходжень та процентів) за наступними документарними інструментами та іншими пов'язаними з ними документами: безвідкличним акредитивом №LC/IM/08/092013 на суму 5 498 790 доларів США, виданим банком на користь первісного кредитора (CFSIT) у розмірі відносної частки 10,3963658% акредитиву; безвідкличним акредитивом №LC/IM/09/092013 на суму 4 999 280 доларів США, виданим банком на користь первісного кредитора (CFSIT).
ТОВ «Танк Транс» 09.02.2015 здійснило зарахування зустрічних однорідних вимог за кредитним договором в порядку ст. 601 Цивільного кодексу України, направивши ПАТ «Дельта Банк» заяву про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог, у якій відповідач-1 повідомив про часткове припинення зобов'язання щодо сплати ним на користь відповідача-2 суми боргу за кредитним договором у розмірі 8 059 033,82 євро, що за крос-курсом станом на 9 лютого 2015 року складає еквівалент 9 090 590,15 доларів США, та припинення зобов'язання щодо сплати відповідачем-2 (банком) на користь відповідача-1 боргу на загальну суму 9 090 590,15 доларів США, що за крос-курсом станом на 9 лютого 2015 року складає еквівалент 8 059 033,82 євро за наступними акредитивами:
1) безвідкличним акредитивом №LC/IM/08/092013 на суму 5 498 790 доларів США, виданим банком на користь CFSIT (у повній сумі відступлених прав (10,3963658% надходжень), що станом на 9 лютого 2015 року складає 571 674,33 доларів США (за кpoc-курсом станом на 9 лютого 2015 року складає еквівалент 506 804,48 євро;
2) безвідкличним акредитивом №LC/IM/09/092013 на суму 4 999 280 доларів США, виданим банком на користь CFSIT (у повній сумі акредитиву, що за крос-курсом станом на 9 лютого 2015 року складає еквівалент 4 431 985,82 євро;
3) безвідкличним резервним акредитивом №LC/SB/018/042014 на суму 979 962,45 доларів США, виданим банком на користь CFSIT (у повній сумі акредитиву, що за крос-курсом станом на 9 лютого 2015 року складає еквівалент 868 761,04 євро);
4) безвідкличним резервним акредитивом №LC/SВ/019/042014 на суму 688 832,27 доларів США, виданим банком на користь CFSIT (у повній сумі акредитиву, що за крос-курсом станом на 9 лютого 2015 року складає еквівалент 610 666,91 євро);
5) безвідкличним резервним акредитивом №LC/SB/020/042014 на суму 788 885,60 доларів США, виданим банком на користь CFSIT (у повній сумі акредитиву, що за крос-курсом станом на 9 лютого 2015 року складає еквівалент 699 366,67 євро);
6) безвідкличним резервним акредитивом №LC/SB/022/042014 на суму 222 505,16 доларів США, виданим банком на користь CFSIT (у повній сумі акредитиву що за крос-курсом станом на 9 лютого 2015 року складає еквівалент 197 256,35 євро);
7) безвідкличним резервним акредитивом №LC/SB/023/042014 на суму 839 450,34 доларів США, виданим банком на користь CFSIT (у повній сумі акредитиву, що за крос-курсом станом на 9 лютого 2015 року складає еквівалент 744 193,56 євро).
Постановою Національного Банку України №150 «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних» від 02.03.2015 ПАТ «Дельта Банк» з 3 березня 2015 року віднесено до категорії неплатоспроможних.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, Державна іпотечна установа зазначає, що 02.03.2015 до неї перейшли усі права вимоги за договором кредитної лінії №ВКЛ-2005880, укладеним між відповідачами 09.06.2011, а разом з правом вимоги виконання основного зобов'язання, що передається за договором відступлення права вимоги, до позивача, як нового кредитора, переходять, в тому числі, всі права вимоги за договорами, вказаними у додатках до договору відступлення права вимоги, тобто, договорами, що забезпечують виконання кредитного зобов'язання.
Позивач вважає заяву ТОВ «Танк Транс» про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог від 09.02.2015 такою, що суперечить положенням статті 601 ЦК України та статті 203 ГК України, оскільки у ПАТ «Дельта Банк» до ТОВ «Танк Транс» не було зустрічних однорідних вимог з огляду на відсутність доказів переходу до останнього від CFSIT прав вимоги за безвідкличними акредитивами, у зв'язку з чим дана заява є недійсною на підставі статті 203 ЦК України.
За результатами нового розгляду, судом першої інстанції було відмовлено у задоволенні позовних вимог Державної іпотечної установи.
Колегія суддів погоджується з позицією місцевого суду, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому).
Форми відповідної заяви як одностороннього правочину та порядку його вчинення законодавством не передбачено. Зарахування може здійснюватись без згоди другої сторони, за заявою лише однієї сторони, тобто, для вчинення даного одностороннього правочину достатньо волевиявлення лише однієї сторони. Моментом припинення зобов'язань сторін у такому випадку є момент вчинення заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог та її направлення кредитору за зустрічним однорідним зобов'язанням.
Вимоги, що є предметом зарахування, мають бути однорідними, тобто, їх предметом мають бути речі одного виду, роду тощо.
Зарахування можливе щодо тих вимог, строк виконання яких настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.
Можливе також і часткове зарахування, коли одна вимога покриває частину іншої.
Разом з тим, характер зобов'язань, їх мета, зміст та види при зарахуванні не мають значення. Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають із різних підстав (різних договорів тощо).
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст. 215 Цивільного кодексу України).
Так, у квітні 2016 року публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова В.В. звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної іпотечної установи про визнання недійсним договору застави майнових прав №Д-1.1/2014 від 04.09.2014 та договору відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) №Д-1.2/2014 від 04.09.2014.
В обґрунтування позовних вимог Банк посилався на те, що договір застави майнових прав №Д-1.1/2014 від 04.09.2014 та договір відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) №Д-1.2/2014 від 04.09.2014, укладені між Банком та Установою з метою забезпечення виконання зобов'язань Банку перед Установою за договором банківського рахунку №26/995-070 від 27.02.2013, є нікчемними на підставі п.п. 1, 5, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» незалежно від наявності відповідного рішення суду, але це не позбавляє позивача можливості визнання зазначених правочинів недійсними в судовому порядку, у зв'язку з чим позивач звернувся з даним позовом до суду.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.06.2016 у справі №910/6052/16 у задоволенні позову публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» відмовлено повністю.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2016 рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2016 у справі №910/6052/16 скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено повністю: визнано недійсним договір застави майнових прав №Д-1.1/2014 від 04.09.2014, укладений між публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» та Державною іпотечною установою, а також визнано недійсним договір відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) №Д-1.2/2014 від 04.09.2014, укладений між публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» та Державною іпотечною установою.
Постановою Вищого господарського суду України від 13.02.2017 у справі №910/6052/16 постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2016 у справі №910/6052/16 залишено без змін.
При цьому, у постанові суду касаційної інстанції зазначено, що оскільки сам факт укладення договору застави майнових прав № Д-1.1/2014 від 04.09.2014 та договору відступлення права вимоги №Д-1.2/2014 від 04.09.2016 суперечить Постанові НБУ №348/БТ, то в даному випадку наявні підстави для визнання укладених між сторонами договорів як нікчемних правочинів недійсними з урахуванням спору між сторонами щодо правомірності вчинення правочину без погодження з Національним банком України.
Враховуючи викладене, колегія суддів касаційної інстанції погодилася з висновком апеляційного суду, що вимоги позивача про визнання недійсними договору застави майнових прав №Д-1.1/2014 від 04.09.2014 та договору відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) №Д-1.2/2014 від 04.09.2016 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Як роз'яснено у п 2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.
Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
Норми статті 124 Конституції України визначають обов'язковість виконання усіма суб'єктами прав судового рішення у вказаній справі.
Згідно преамбули та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України», а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою №28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
В силу статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.
Таким чином, постанова суду касаційної інстанції у справі №910/6052/16 не може бути поставлена під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі №910/25480/15, не можуть їй суперечити.
З урахуванням вказівок Верховного Суду, судом першої інстанції було вірно зазначено про наступні обставини, встановлені в межах розгляду справи №910/6052/16.
Так, апеляційним судом у справі №910/6052/16 встановлено, що 27.02.2013 між Державною іпотечною установою та АТ «Дельта Банк» було укладено договір банківського рахунка №26/995-070 (копія міститься в матеріалах справи №910/25493/15).
Відповідно до п. 1.1 договору банківського рахунка Банк відкриває Клієнту поточний рахунок у національній валюті № НОМЕР_1 (далі - рахунок) та отримує плату за обслуговування рахунка згідно з Тарифами Банку на банківські послуги, які доведені Клієнту в момент підписання цього Договору.
Пунктом 1.2 договору банківського рахунка передбачено, що Банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок грошові кошти, що надходять Клієнту, виконувати розпорядження Клієнта щодо перерахування відповідних сум з рахунка та проводити інші операції за рахунком у межах законодавств України.
У забезпечення виконання зобов'язань за договором банківського рахунка між АТ «Дельта Банк» та Державною іпотечною установою 04.09.2014 було укладено договір застави майнових прав №Д-1.1/2014.
Пунктом 1.1 договору застави передбачено, що заставодавець надає заставодержателю майнові права заставодавця за кредитними договорами, зокрема за Кредитним договором № НКЛ-2005469/2 від 19.07.2012, детальна інформація щодо яких та структура забезпечення наведена у додатку №1 до цього договору (далі - майнові права).
У п. 1.2 договору застави сторони домовились, що вартість майнових прав на дату укладання цього договору складає 1 441 396 562,46 грн.
Пунктом 1.3 договору застави сторонами погоджено, що майнові права за цим договором є засобом забезпечення виконання заставодавцем зобов'язань за договором банківського рахунка №26/995-070 від 27.02.2013 та будь-якими додатковими договорами до нього, укладеними між сторонами, за умовами якого заставодавець зобов'язується приймати і зараховувати на рахунки грошові кошти, що надходять заставодержателю, виконувати його розпорядження щодо перерахування відповідних сум з рахунка та проводити інші операції у межах законодавства України.
Абзацом 2 пункту 1.3 договору застави встановлено, що згідно з договором банківського рахунка, відповідно до виписки заставодавця по особовим рахункам заставодержателя залишок коштів на дату підписання цього договору складає 2 137 858 170,85 грн.
Підпунктом 2.1.1 пункту 2.1 договору застави встановлено, що у разі невиконання заставодавцем зобов'язань перед заставодержателем за договором банківського рахунка заставодержатель отримує право одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставлених майнових прав переважно перед іншими кредиторами відповідно до Закону України «Про заставу» та (або) Цивільного кодексу України та (або) цього договору та (або) договору відступлення прав вимоги (у разі його укладання).
Відповідно до п. 4.1 договору застави одночасно з цим договором укладається договір відступлення права вимоги з відкладальними умовами.
Між Державною іпотечною установою (новий кредитор, заставодержатель) та публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (первісний кредитор, заставодавець) 04.09.2014 укладено договір відступлення прав вимоги (з відкладальними умовами) №Д-1.2/2014.
Відповідно до пункту 1.1 договору відступлення сторони уклали цей договір з метою реалізації порядку звернення стягнення на майнові права відповідно договору застави майнових прав №Д-1.1/2014 від 04.09.2014, що укладений з метою забезпечення виконання зобов'язань первісного кредитора (позичальника) за договором банківського рахунка №26/995-070 від 27.02.2013.
Згідно з п. 1.2 договору відступлення первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває всі права вимоги за договорами, вказаними у додатках до цього договору (далі - права вимоги).
Відповідно до пункту 1.3 договору відступлення вартість прав вимоги дорівнює сукупній заборгованості за основним боргом за кредитними договорами, перелік яких зазначений у додатку № 1 до договору станом на дату укладання цього договору, та складає 1.441.396.562,46 грн. (один мільярд чотириста сорок один мільйон триста дев'яносто шість тисяч п'ятсот шістдесят дві гривні сорок шість копійок). Вартість прав вимоги, зазначена у цьому пункті договору, повинна бути підтверджена довідкою первісного кредитора.
Пунктом 2.1 договору відступлення передбачено, що пункт 1.2 цього договору набирає чинності на наступний календарний день після настання сукупності обставин, визначених пунктом 2.1.1 цього договору, та однієї з обставин, визначеної п. 2.1.2 цього договору, або п. 2.1.3 цього договору, або 2.1.4 цього договору, зокрема:
- невиконання первісним кредитором зобов'язань за договором банківського рахунка (п. 2.1.1);
- розміщенням новим кредитором у газеті «Урядовий кур'єр» повідомлення про відступлення на користь нового кредитора прав вимоги (п. 2.1.2);
- отримання первісним кредитором від нового кредитора повідомлення про відступлення на користь нового кредитора прав вимоги, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення з розпискою в одержанні (п. 2.1.3);
- отримання первісним кредитором від нового кредитора повідомлення по відступлення на користь нового кредитора прав вимоги, що підтверджується відміткою про одержання первісного кредитора на копії повідомлення зазначеного у цьому пункті договору (п. 2.1.4).
На підставі постанови Правління Національного банку України від 02.03.2015 року №150 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.03.2015 №51 «Про запровадження тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк», згідно з яким з 03.03.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Кадирова В.В.
Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №147 від 03.08.2015 «Про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у AT «Дельта Банк» було продовжено строки здійснення тимчасової адміністрації у AT «Дельта Банк» по 02.10.2015 включно, продовжено повноваження уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у AT «Дельта Банк» Кадирова В.В. по 02.10.2015 включно.
На підставі постанови Правління Національного банку України від 02.10.2015 №664 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.10.2015 №181 «Про початок процедури ліквідації AT «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку» (копія міститься в матеріалах справи), яким розпочато процедуру ліквідації Банку з 05.10.2015 по 04.10.2017 включно та призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора AT «Дельта Банк», визначені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», зокрема, статтями 37, 38, 47-51 вказаного закону, провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирову В.В. на два роки з 05.10.2015 по 04.10.2017.
Згідно з частиною 1 статті 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
Пункт 8 Розділу X Прикінцевих та перехідних положень цього Закону встановлює, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.
Таким чином у спорах, пов'язаних з виконанням неплатоспроможним банком, в якому введено тимчасову адміністрацію та/або запроваджено процедуру ліквідації, своїх зобов'язань перед кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, оскільки цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.
Відповідно до пунктів 3, 4 частини 2 статті 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право: продовжувати, обмежувати або припиняти здійснення банком будь-яких операцій; повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.
Як передбачено частиною 1 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та абзацом 3 пункту 1.18 глави першої розділу III «Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку», затвердженим рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.07.2012 №2 (далі - рішення №2), уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити збереження активів та документації банку.
Згідно з частиною 2 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком, протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною 3 цієї статті.
Таким чином, статтею 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноваженій особі Фонду надано право перевіряти правочини (у тому числі договори), вчинені (укладені) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, однак лише з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
Відповідно до наказу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ «Дельта Банк» від 11.03.2015 №67 «Про перевірку правочинів (договорів) в АТ «Дельта Банк» (копія міститься в матеріалах справи), в Банку була створена Комісія з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями.
На підставі наданих їй повноважень Уповноважена особа Фонду протоколом №54 від 22.09.2015 засідання комісії з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями (копія міститься в матеріалах справи), призначеної наказом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк» №67 від 11.03.2015, виявила численні факти порушень законодавства України та обмежень, встановлених Національним банком України, та затвердила результати перевірки, якою було виявлено правочини (договори), що є нікчемними згідно зі ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», зокрема, договір застави майнових прав №Д-1.1/2014 від 04.09.2014 та договір відступлення прав вимоги (з відкладальними умовами) №Д-1.2/203 від 04.09.2014.
Згідно з частиною 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», у редакції на час укладення спірних договорів, правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.
Уповноважена особа Фонду: 1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; 2) вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; 3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням.
У разі отримання повідомлення уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.
Уповноважена особа Фонду вживає передбачені законодавством заходи щодо стягнення простроченої заборгованості позичальників та інших боржників банку.
Згідно з частиною 13 статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що Національний банк України з метою захисту прав вкладників та інших кредиторів має право встановлювати додаткові вимоги, включаючи вимоги щодо підвищення рівня регулятивного капіталу банку чи інших економічних нормативів, щодо певного виду діяльності та надання фінансових послуг, які має право здійснювати банк.
Як передбачено частиною 1 статті 66 цього Закону державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України, зокрема шляхом встановлення вимог та обмежень діяльності банків.
Судом апеляційної інстанції у справі №910/6052/16 було встановлено, що договори застави та відступлення права вимоги були укладені у період, коли в АТ «Дельта Банк» існували певні обмеження щодо здійснення операцій банку, зокрема у зв'язку із виникненням у позивача проблем із ліквідністю.
Предметом спірного договору застави є майнові права за кредитними договорами на загальну суму 1 441 396 562,46 грн. Судом апеляційної інстанції було встановлено, що Постанова Національного банку України № 348/БТ від 12.06.2014 поширювалася на всі без виключення операції банку та його клієнтів, здійснені в період її дії. Незважаючи на існування обмежень, передбачених постановою, АТ «Дельта Банк» будо укладено договір застави та договір відступлення права вимоги від 04.09.2014, не отримавши на це згоди представника НБУ, яка була обов'язковою для нього, що суперечить вимогам постане Національного банку України №348/БТ від 12.06.2014 та статтям 3,47, 49, 66 Закону України «Про банки і банківську діяльність».
При цьому, колегія суддів Вищого господарського суду України у своїй постанові від 13.02.2017 зазначила, що постанови Правління Національного банку України №102/БТ та №348/БТ не є нормативно-правовими актами, однак зазначені постанови Правління Національного банку України в даному випадку є обов'язковими для виконання АТ «Дельта Банк», адже спрямовані на стабілізацію банку та підтримання його платоспроможності.
Отже, сторони всупереч вимог постанови Національного банку України №№348/БТ, яка була отримана АТ «Дельта Банк» у встановленому законом порядку та була обов'язковою для виконання, уклали договір застави та договір відступлення права вимоги в період існування у банку відповідних заборон, зокрема щодо здійснення кредитних операцій, операцій щодо зміни та реалізації заставленого майна за наданими кредитами без погодження з представником Національного банку України.
Також, під час розгляду справи №910/6052/16 апеляційним судом було встановлено, що згідно з протоколом №54 від 22.09.2015 крім спірних договорів між цими ж сторонами було укладено інші договори застави майнових прав, зокрема, №Д-2/2015 від 04.02.2015, Д-3/2015 від 04.02.2015. При цьому загальна вартість за усіма договорами застави перевищує вартість кредиторських вимог Державної іпотечної установи до ПАТ «Дельта Банк». Станом на 04.02.2015 сума коштів, яка обліковувалась на рахунку відповідача, становила 3 448 390 865,43 грн.
Разом з тим, загальна вартість заставлених майнових прав за договорами застави, визначена на момент їх укладення, складала 3 870 103 325,61 грн. Державна іпотечна установа є кредитором ПАТ «Дельта Банк» за договором банківського рахунка від 27.02.2013 №26/995-070.
У розумінні статті 633 ЦК України, договір банківського рахунка від 27.02.2013 №26/995-070 є публічним, однак у даному випадку Державній іпотечній установі шляхом укладення договорів застави та відступлення права вимоги було надано перевагу, адже запропоновано лише безпосередньо відповідачу вчинення вказаних правочинів на підставі індивідуального рішення Кредитного комітету позивача, тобто умова про укладення договорів застави (договорів відступлення) як спосіб забезпечення виконання зобов'язань за договорами банківського рахунка не пропонувалася публічно невизначеному колу осіб, зокрема, іншим клієнтам ПАТ «Дельта Банк».
Таким чином, укладені з відповідачем правочини ставлять інших кредиторів ПАТ «Дельта Банк» з аналогічними вимогами у невигідне становище, оскільки умови договору застави та договору відступлення права вимоги, укладених для забезпечення виконання позивачем зобов'язань за договором банківського рахунка, прямо передбачають передачу Державній іпотечній установі як кредитору та заставодержателю предметів застави (майнових прав за кредитними договорами), що в свою чергу свідчить про надання відповідачу переваг перед іншими кредиторами.
Отже, умови договору застави та договору відступлення права вимоги передбачають окремі переваги (пільги) перед іншими кредиторами, що суперечить пункту 7 частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та є ознакою нікчемності правочину.
Так, судом апеляційної інстанції в межах розгляду справи №910/6052/16 було встановлено, що Державна іпотечна установа фактично отримала право на задоволення своїх кредиторських вимог в рахунок позачергового задоволення своїх вимог відповідно до договорів забезпечення, укладених з ПАТ «Дельта Банк».
Таким чином, оскільки сам факт укладення договору застави майнових прав №Д-1.1/2014 від 04.09.2014 та договору відступлення права вимоги №Д-1.2/2014 від 04.09.2014 суперечив Постанові НБУ №348/БТ, то в даному випадку наявні підстави для визнання укладених між сторонами договорів як нікчемних правочинів недійсними з урахуванням спору між сторонами щодо правомірності вчинення правочину без погодження з Національним банком України.
Враховуючи вищенаведені встановлені судами обставини у справі №910/6052/16 та те, що постанова суду касаційної інстанції у справі №910/6052/16 не може бути поставлена під сумнів, а інші рішення, в тому числі в даній справі №910/25480/15 не можуть їй суперечити, відтак, як вірно зазначив суд першої інстанції, договори забезпечення, в силу їх недійсності, не створили юридичних наслідків для позивача у вигляді набуття ним права вимоги до ТОВ «Танк Транс» за кредитним договором, у зв'язку з чим права позивача не можуть бути порушені зарахуванням зустрічних однорідних вимог між ТОВ «Танк Транс» та АТ «Дельта Банк», проведених на підставі спірної у даній справі заяви про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог від 09.02.2015.
Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду , а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (вказане положення також міститься у ч. 1 ст. 1 ГПК України, в редакції чинній на момент звернення до суду з позовною заявою).
Згідно ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Колегія суддів також зазначає, що відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими; обов'язком позивача є доведення (підтвердження) в установленому законом порядку наявності факту порушення або оспорювання його прав та інтересів.
У рішенні Конституційного суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес» у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
З огляду на встановлені вище обставини щодо недійсності договорів застави майнових прав та відступлення прав вимоги (з відкладальними умовами) від 04.09.2014, на підставі яких позивач, як новий кредитор, і набув право на оскарження спірної заяви про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог від 09.02.2015, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що обґрунтування наявності суб'єктивного матеріального права позивача, яке б підлягало захисту, відпало.
При цьому, інші докази, які б свідчили про порушене право позивача вказаною заявою від 09.02.2015 та підстав, що надавали б йому право на її оспорювання, у матеріалах справи відсутні.
Крім того, з урахуванням вказівок Верховного Суду, місцевим судом у даній справі було надано оцінку щодо відмінності договору застави майнових прав та відступлення прав вимоги в редакції, наданій Державною іпотечною установою, від оспорюваних договорів, наданих ПАТ «Дельта Банк» у справі №910/6052/16.
Так, судом встановлено, що відмінність договору застави та договору відступлення прав вимоги в редакції наданій Державною іпотечною установою від редакцій АТ «Дельта Банк» полягає в наявності у договорах пункту 3.1.2 відповідно до якого Установа набула права вимоги за кредитними договорами з дати прийняття рішення про віднесення Банку до категорії неплатоспроможних.
При цьому, апеляційний суд у справі №910/6052/16, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, незважаючи на наявність двох різних редакцій окремих пунктів вказаних правочинів, за результатами розгляду справи №910/6052/16 встановив їх нікчемність на підставі пунктів 1, 5, 7 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», зокрема, у зв'язку з доведенням факту їх укладання без погодження з Національним банком України всупереч обмежень, встановлених постановою Правління №348/БТ.
Отже, з огляду на встановлений в судовому порядку факт нікчемності договорів застави та відступлення прав вимоги, наявність розбіжностей в редакціях договорів сторін не спростовує факту нікчемності таких договорів.
Відтак, суд обґрунтовано відхилив доводи позивача в цій частині.
Доводи апелянта, що при винесенні рішення у даній справі, суд не мав посилатися на лист №8951 від 24.09.2015, в силу його недійсності, апеляційним судом не приймаються, оскільки обставини, в тому числі, стосовно вказаного листа були встановлені у постанові апеляційної інстанції, в межах розгляду справи №910/6052/16. Разом з тим, суд у справі №910/6052/16 зазначив про обставини скасування рішення у формі повідомлення (лист №8951 від 24.09.2015), а також вказав, що наявність чи відсутність повідомлення не впливає на вирішення даного спору.
Таким чином, оскільки позивачем не доведено порушення його прав заявою ТОВ «Танк Транс» від 09.02.2015 про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог із ПАТ «Дельта Банк» та не обґрунтовано підстав, з яких позивач має право на оспорювання даної заяви, місцевий суд дійшов правомірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог Державної іпотечної установи.
Інші доводи апелянта щодо недійсності оскаржуваного одностороннього правочину не впливають на результат вирішення даного спору, з огляду на відмову у задоволенні позову з підстав зазначених вище.
З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийняте з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача (апелянта).
Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Державної іпотечної установи залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 20.02.2019 у справі №910/25480/15 - без змін.
2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - позивача у справі.
3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 20.02.2019 у справі №910/25480/15.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст постанови складено: 15.10.2019 року.
Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко
Судді М.А. Руденко
М.А. Дідиченко