Постанова
Іменем України
26 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 321/1161/16-ц
провадження № 61-27841св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Журавель В. І., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 рішення апеляційного суду Запорізької області від 07 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Кочеткової І. В., Маловічко С. В., Гончар М. С.,
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2016 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 09 грудня 2010 року сторони уклали кредитний договір № б/н, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 5 000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 30 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим строком повернення, що відповідає строку дії картки, а відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за користування ним.
Відповідач зобов'язання за кредитним договором не виконав та станом на 31 липня 2016 року має заборгованість, яка становить 22 968,68 грн та складається: 4 998,76 грн - заборгованість за кредитом; 13 750,09 грн - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 2649,89 грн - заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн - штраф (фіксована частина), 1069,94 грн - штраф (процентна складова).
З огляду на викладені обставини, банк просив стягнути з відповідача всю заборгованість за кредитом і відшкодувати судові витрати.
Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Заочним рішенням Михайлівського районного суду Запорізької області від 26 вересня 2016 року позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 22 968,68 грн, вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою Михайлівського районного суду Запорізької області від 19 травня 2017 року заяву ОСОБА_1 про скасування заочного рішення задоволено. Заочне рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 26 вересня 2016 року скасовано і справу призначено до розгляду в загальному порядку.
Рішенням Михайлівського районного суду Запорізької області від 30 червня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що банком пропущено строк позовної давності, початок перебігу якого почався з 12 січня 2012 року, з дати внесення позичальником останнього платежу на погашення кредиту.
Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 07 вересня 2017 року рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 30 червня 2017 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.
Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором, що утворилась станом на 30 серпня 2013 року, розмір якої станом на 31 липня 2016 року становить 15 189,37 грн, із яких: 989,06 грн - заборгованість за тілом кредиту; 11 250,82 грн - несплачені проценти, нараховані з 30 серпня 2013 року і до 31 липня 2016 року; 1750 грн - комісії, а також штраф у загальній сумі 1 199,49 грн.
Апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з боржника на користь банку 15 189,37 грн заборгованості за кредитним договором, нарахованої в межах строків позовної давності з 30 серпня 2013 року до 31 липня 2016 року. Разом з цим суд апеляційної інстанції вказав, що у стягненні простроченої заборгованості зі сплати щомісячних платежів, що існувала станом на 30 серпня 2013 року, слід відмовити у зв'язку з пропуском позовної давності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
На виконання вимог підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року 21 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 аргументована тим, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального права, а саме не враховано, що договір має укладатись в письмовій формі з погодженням всіх істотних умов, в анкеті-заяві істотні умови кредитного договору не визначено. Умови та тарифи банку, які ним не підписані, також не можна вважати частиною кредитного договору. Крім того, на переконання заявника за пред'явленими банком вимога позовна давність спливла, що є підставою для відмови в задоволенні позову.
Відзив/заперечення на касаційну скаргу
У листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшло заперечення ПАТ КБ «ПриватБанк» на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому зазначено, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції є обґрунтованим та законним. Крім того, позивач вказав, що в конкретному випадку зміст кредитного договору було зафіксовано в декількох документах, а саме: в заяві позичальника та Умовах та правилах надання банківських послуг, Тарифах, що розташовані на офіційному сайті банку. Таким чином, між банком та позичальником укладено договір у письмовій формі, укладення кредитного договору в такий спосіб чинному законодавству України не суперечить, а позичальник з умовами договору був ознайомлений та погодився з ними.
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Суди встановили, що 09 грудня 2010 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк» із заявою про видачу кредитної картки з бажаним лімітом 2 000,00 грн, який згодом збільшено до 5 000 грн, .
Того ж дня ОСОБА_1 підписана «Справка об условиях кредитования с использованием кредитки «универсальная, 55 дней льготного периода»» (далі - Довідка).
Цією Довідкою встановлено: базова ставка за користування кредитними коштами встановлена на рівні 2,5 % на місяць; розмір щомісячного платежу - 7% від заборгованості; строк внесення щомісячних платежів - до 25 числа місяця, наступного за звітним; комісія за зняття готівки- 4 % від суми операції; комісія за зняття власних коштів - 1% від суми операції; пеня за несвоєчасне погашення заборгованості - 1 % від заборгованості; штраф за порушення строків платежів - 500 грн + 5% від суми заборгованості
На виконання умов договору ОСОБА_1 періодично вносив платежі на погашення кредитної заборгованості, останній з яких був здійснений 16 січня 2012 року на суму 2 329,64 грн. Станом на 31 липня 2016 року (за розрахунками позивача) заборгованість за кредитом становить 22 968,68 грн, із яких: 4 998,76 грн - за тілом кредиту, 13 750,09 грн - за відсотками, 2 649,89 грн - за комісією, 1 569,94 грн - за штрафами.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України). Різновидами якої є пеня та штраф (стаття 549 цього Кодексу).
Виходячи з умов кредитного договору, укладеного між сторонами у вигляді анкети-заяви та Довідки від 09 грудня 2010 року, підписаних відповідачем, беручи до уваги наданий позивачем розрахунок заборгованості, який не спростований відповідачем, апеляційний суд, з врахуванням поданої ОСОБА_1 заяви про застосування позовної давності, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача сум заборгованості в межах трьох років перед пред'явленням позову до суду, включаючи штрафи і пеню, оскільки з боку відповідача мало місце порушення зобов'язання щодо своєчасного погашення заборгованості зі сплати тіла кредиту і відсотків.
Однак судом апеляційної інстанції неправильно розраховано розмір заборгованості зі сплати відсотків, який відповідно до вимог частини першої статті 1048 ЦК України, повинен визначатись за умовами договору.
Виходячи із відсоткової ставки (2,5% на місяць) за користування кредитними коштами, періоду нарахування відсотків (три останні роки перед зверненням з позовом до суду) та розміру простроченої заборгованості за тілом кредиту (4998,76 грн) сума заборгованості за відсотками становитиме 4 498,88 грн (4 998,76х2,5%х36 міс.).
Таким чином, рішення апеляційного суду в частині стягнення відсотків за користування кредитними коштами належить скасувати з ухваленням в означеній частині нового рішення про стягнення цієї частини заборгованості у вказаному розмірі.
Доводи апелянта про наявність підстав для відмови в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, яка почала свій перебіг з січня 2012 року, коли він вніс останній платіж, колегія суддів відхиляє, оскільки ця обставина є підставою для відмови у стягненні тих щомісячних платежів (тіла кредиту і відсотків), які були нараховані до цього дня, що і було зроблено апеляційним судом, який, більше того, відмовив у стягненні цих платежів, нарахованих до 30 серпня 2013 року (за межами трьох років перед пред'явленням позову до суду).
Оскільки за умовами договору кінцевий строк повернення кредиту не був встановлений, позивач правильно відповідно до умов договору нараховував відсотки по липень 2016 року, який передував місяцю звернення в суд з позовом (30 серпня 2016 року).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Таким чином, оскаржене рішення апеляційного суду в частині стягнення тіла кредиту, комісії та штрафу ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому його в цій частині належить залишити без змін.
При визначенні розміру відсотків за користування кредитними коштами апеляційним судом неправильно застосовані норми матеріального права, а тому рішення апеляційного суду в цій частині належить скасувати і ухвалити нове рішення про стягнення цієї частини кредитної заборгованості в меншому розмірі.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Запорізької області від 07 вересня 2017 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» 13 750,09 грн заборгованості за відсотками скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» 4 498 (чотири тисячі чотириста дев'яносто вісім) гривень 88 копійок заборгованості за відсотками.
Рішення апеляційного суду Запорізької області від 07 вересня 2017 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» 989,06 грн - заборгованості за тілом кредиту; 1750 грн - комісії, штрафу у загальній сумі 1 199,49 грн залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
В. І. Журавель
М. М. Русинчук