Апеляційне провадження № 22-ц/824/11992/2019
Справа № 761/39364/14-ц
№ 761/34525/13-ц
Іменем України
09 жовтня 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Кашперської Т.Ц.,
суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
за участю секретаря Богдан І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на рішення Шевченківського районного суду м. Києва в складі судді Гуменюк А.І., ухвалене в м. Київ 30 вересня 2015 року у справі за позовом Комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за житлово-комунальні послуги,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, -
В грудні 2013 року позивач КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, посилаючись на те, що ОСОБА_1 є власником особового рахунку квартири АДРЕСА_1 . Позивач виконує функції з утримання будинку, надання житлово-комунальних послуг та проведення розрахунків з квартиронаймачами житлових приміщень будинку за надані комунальні послуги. Відповідач не виконувала обов'язків зі своєчасного внесення квартплати та плати за комунальні послуги, що призвело до виникнення заборгованості у сумі 50467,84 грн. У липні 2013 року позивач звертався до Шевченківського районного суду м. Києва із заявою про видачу судового наказу про стягнення з відповідача заборгованості за комунальні послуги, проте ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 18 липня 2013 року відмовлено у прийнятті заяви про видачу судового наказу. Виходячи із вищевикладеного, просив стягнути із відповідача заборгованість з оплати за комунальні послуги у сумі 50467,84 грн. з урахуванням інфляційних нарахувань у сумі 11051,26 грн. і 3 % річних у сумі 3795,87 грн., а також судовий збір у сумі 504,68 грн.
Рішенням Шевченківського суду м. Києва від 30 вересня 2015 року позов задоволено, стягнуто із ОСОБА_1 на користь позивача кошти у розмірі 50972,52 грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач не виконує зобов'язань перед позивачем щодо оплати житлово-комунальних послуг, що призвело до виникнення заборгованості, яка підлягає стягненню з останньої у судовому порядку. Крім того, суд першої інстанції зазначив про відсутність підстав для застосування позовної давності, про сплив якої заявлено відповідачем, оскільки заборгованість нараховується з квітня 2007 року, а в березні 2013 року відповідачем здійснено оплату за житлово-комунальні послуги, розцінену судом як визнання відповідачем обов'язку щодо сплати боргу, що в силу ст. 264 ЦК України є перериванням позовної давності.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 07 грудня 2016 року рішення Шевченківського суду м. Києва від 30 вересня 2015 року змінено, зменшено стягнуту суму заборгованості з 50467,84 грн. до 44608,13 грн., а також судовий збір з 504,68 грн. до 446,08 грн.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що визначена позивачем станом на 01 квітня 2007 року заборгованість у розмірі 6999,37 грн. не може бути прийнята, оскільки відсутні дані щодо періоду, за який виникла така заборгованість, та відомості щодо виду послуг, з яких вона складається. За таких обставин апеляційний суд вважав за необхідне стягнути заборгованість, нараховану за період з 01 квітня 2007 року до 01 червня 2013 року, без урахування цієї суми. Разом з тим, апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування позовної давності, оскільки у березні 2013 року відповідачем здійснено оплату заборгованості за житлово-комунальні послуги у розмірі 3000 грн., що розцінено судом як визнання відповідачем свого боргу.
Постановою Верховного Суду від 12 грудня 2018 року рішення Апеляційного суду м. Києва від 07 грудня 2016 року скасовано та направлено справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що висновки судів про визнання відповідачем боргу є передчасними, оскільки судами не встановлено, на погашення яких саме нарахувань сплачені грошові кошти і чи не спливла позовна давність до частини періодичних платежів. Судом апеляційної інстанції не надано оцінки обставинам щодо звернення позивача до суду із заявою про видачу судового наказу та не враховано, що ці обставини можуть бути підставою для переривання позовної давності. Також апеляційний суд не встановив правовий статус відповідача, що впливає на правове обґрунтування позову і відповідно на зміст рішення. Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, надати належну правову оцінку заяві відповідача про застосування позовної давності, врахувати підстави переривання позовної давності, встановити дійсний розмір заборгованості відповідача з урахуванням позовної давності, врахувати підстави переривання позовної давності, встановити дійсний розмір заборгованості відповідача з урахуванням позовної давності за кожним щомісячним платежем, встановити правову підставу володіння (користування) відповідачем квартирою, за якою нараховується заборгованість, встановити призначення платежу у сумі 3000 грн., сплаченого відповідачем у березні 2013 року, дати відповідну правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просила скасувати рішення Шевченківського суду м. Києва від 30 вересня 2015 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилалася на те, що судом не встановлено факту, що підтверджує наявність зобов'язань між сторонами (договору, укладеного між сторонами, як того вимагає Закон України «Про житлово-комунальні послуги», наявність особового рахунку); факту, що позивач дійсно є суб'єктом, що має право надавати житлово-комунальні послуги; факту, що будинок, в якому зареєстрована відповідач, перебуває на балансі позивача; факту наявності заборгованості зі сторони відповідача (виписка по особовому рахунку); факт законності нарахування тарифів, вказаних позивачем. Крім того, судом не було розглянуто клопотання про застосування позовної давності, оскільки є очевидним, що вимоги позивача про стягнення з відповідача боргу по зобов'язанням з 01 квітня 2007 року по 06 листопада 2013 року є такими, що заявлені з пропуском позовної давності. Сума інфляційної складової та 3 % річних також підлягають зменшенню, оскільки розраховані з завищеної суми боргу. У відповідача є і заперечення щодо щомісячної суми боргу, оскільки на підтвердження позову позивачем надано лише розрахунок заборгованості, який по суті є письмовим поясненням позивача з арифметичним наповненням щодо заявленого позову, а жодного доказу, яким би можна було підтвердити суму боргу, позивачем не надано.
Заперечень на апеляційну скаргу (в порядку ст. 298 ЦПК України в редакції станом на час її попереднього розгляду) не надійшло.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Разом із тим рішення суду першої інстанції в повній мірі даним вимогам закону не відповідає.
Як вбачається із матеріалів справи, рішенням Шевченківської районної у м. Києві ради ІІ сесії ХХІІІ скликання від 04 жовтня 2001 року № 18 визначено Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Шевченківського району м. Києва правонаступником майнових прав і обов'язків КПЖГ Старокиївського району м. Києва, КПУЖГ Шевченківського району м. Києва та КПЖГ Радянського району м. Києва (а. с. 40).
КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 31 жовтня 2001 року (а. с. 26 - 27).
Згідно довідки АА № 611591 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, організаційно-правовою формою КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» є комунальне підприємство, види діяльності за КВЕД-2010 - 81.10 Комплексне обслуговування об'єктів та інші (а. с. 33).
Згідно статуту КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району», затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 12 квітня 2012 року № 610, підприємство відповідно до рішення Київської міської ради від 22 вересня 2011 року № 24/6240 «Про питання діяльності комунальних підприємств, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва» перейменоване з Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у м. Києві ради, зареєстрованого Шевченківською районною у м. Києві державною адміністрацією 31 жовтня 2001 року. Основними напрямками діяльності підприємства є забезпечення послугами газопостачання, водопостачання (водовідведення) та централізованого опалення до споживачів по внутрішньобудинкових мережах на підставі договорів, укладених підприємством з виробниками послуг, а також на підставі договорів, укладених підприємством безпосередньо зі споживачами послуг; здійснення нарахувань та виготовлення рахунків на сплату житлово-комунальних послуг для споживачів (власників, наймачів) жилих та нежилих приміщень; забезпечення збору платежів від споживачів зазначених послуг на користь виробників послуг (а. с. 34 - 38).
13 листопада 2003 року КП КЖГ Шевченківського району м. Києва уклало з АЕК «Київенерго» договір № 320-0333 на постачання теплової енергії у гарячій воді (а. с. 24 - 25).
20 квітня 2005 року Комунальне підприємство - управління житлового господарства Шевченківського району уклало із ВАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал» договір № 05618/2-10 на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі (а. с. 31 - 32).
На а. с. 39 знаходиться рішення Київської міської ради VIII сесії VІ скликання від 22 вересня 2011 року № 24/6240, яким змінено найменування комунальних підприємств, що належать до комунальної власності територіальної громади м. Києва, а саме Комунальне підприємство «Керуюча дирекція» Шевченківської районної в м. Києві ради - в Комунальне підприємство «Керуюча дирекція Шевченківського району».
01 лютого 2012 року КП «Керуюча дирекція» Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації уклало з КП по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у м. Києві ради договір доручення на надання комунальних послуг з обліку, нарахування, збору платежів власників, наймачів та орендарів № 1 (а. с. 28 - 30).
Згідно довідки КП «Житлово-комунальне підприємство «Житлово-експлуатаційна контора «Михайлівська» від 04 квітня 2013 року, ОСОБА_1 є власником особового рахунку на житлову площу за адресою АДРЕСА_1 яка належить КП «Керуюча дирекція» (а. с. 5).
Також під час розгляду справи судом встановлено, що відповідач є власником вказаної квартири на підставі договорів купівлі-продажу 27 лютого 1995 року, 02 грудня 1997 року та від 11 листопада 1999 року, про що вказав представник відповідача в заяві від 08 жовтня 2019 року.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 18 липня 2013 року відмовлено у прийнятті заяви КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» про видачу судового наказу про стягнення боргу за житлово-комунальні послуги (а. с. 4).
Позивачем надано розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за житлово-комунальні послуги за період з 01 квітня 2007 року по 01 вересня 2013 року (а. с. 6).
Також позивачем надано інформацію щодо розрахунків за житлово-комунальні послуги, квартира АДРЕСА_1 рахунок № НОМЕР_2 , із деталізацією по складових заборгованості за квартплату, воду і каналізацію, опалення, гарячу воду та газ (а. с. 111 - 112).
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. ч. 2, 3, 4 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року (тут і в подальшому - в редакції, чинній станом на час спірних правовідносин), учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини 3 статті 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Статтями 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначені обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг. Зокрема, обов'язком споживача є укладення договору на надання житлово-комунальних послуг, підготовленого виконавцем на основі типового договору, а також оплата житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом, а обов'язки виконавця - надання послуг вчасно та відповідної якості згідно із законодавством та умовами договору, а також підготовка та укладення зі споживачем договору про надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.
Відповідно до ст. 25 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» управитель зобов'язаний забезпечувати експлуатацію будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд та об'єктів благоустрою, розташованих на прибудинкових територіях, згідно з умовами укладених договорів, стандартами, нормативами, нормами і правилами; вимагати своєчасної і в повному обсязі оплати наданих житлово-комунальних послуг від споживачів.
Отже, виходячи із наведених вимог закону, відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі, оскільки за п. 5 ч. З ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», підпунктом 1 пункту 30 Правил надання послуг - з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними, такі висновки узгоджуються із вимогами закону та практикою Верховного Суду України (постанови від 10 жовтня 2012 року № 6-110 цс12 та від 30 жовтня 2013 року №6-59цс 13).
За таких обставин апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги, що позивачем не надано доказів, які підтверджують наявність зобов'язань між сторонами, зокрема, договору, укладеного між позивачем та відповідачем.
Враховуючи, що відповідач є власником особового рахунку житлової площі за адресою АДРЕСА_1 , є її власником, та користується житлово-комунальними послугами, у неї наявний обов'язок здійснювати оплату наданих їй житлово-комунальних послуг, а тому відсутність укладеного між ОСОБА_1 та КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» договору про надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Із матеріалів справи вбачається, що позивач у цій справі є організацією, яка уповноважена надавати послуги, зокрема, газопостачання, водопостачання (водовідведення), централізованого опалення для споживачів Шевченківського району, а тому має право вимагати від відповідача оплати послуг з утримання будинку, виконавцем яких позивач є, а також плати за інші надані житлово-комунальні послуги.
Дані обставини підтверджуються рішеннями Київської міської ради від 22 вересня 2011 року та Шевченківської районної у м. Києві ради від 04 жовтня 2001 року, а також статутом підприємства, довідкою КП «Житлово-комунальне підприємство «Житлово-експлуатаційна контора «Михайлівська» від 04 квітня 2013 року, відтак апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги, що судом не встановлено факту, що позивач дійсно є суб'єктом, який має право надавати житлово-комунальні послуги, і що будинок, в якому зареєстрована відповідач, перебуває на балансі позивача.
Позивачем надано розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за житлово-комунальні послуги за період з 01 квітня 2007 року по 01 вересня 2013 року (а. с. 6).
Також позивачем надано інформацію щодо розрахунків за житлово-комунальні послуги, квартира АДРЕСА_1 рахунок № НОМЕР_2 , із деталізацією по складових заборгованості за квартплату, воду і каналізацію, опалення, гарячу воду та газ (а. с. 111 - 112).
За таких обставин апеляційний суд вважає доведеною наявність підстав для стягнення заборгованості із ОСОБА_1 як споживача житлово-комунальних послуг на користь позивача, який є їх виконавцем.
Апеляційний суд приймає до уваги, що в позові ОСОБА_1 зазначена як власник квартири АДРЕСА_1 , а згідно довідки Шевченківської районної у м. Києві ради від 04 жовтня 2001 року вона є наймачем квартири і власником особового рахунку, що є взаємовиключними підставами володіння. Разом із тим, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції станом на час ухвалення рішення судом першої інстанції) споживачем є фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу, і оскільки фактично ОСОБА_1 є власником квартири та отримує комунальні послуги, помилкове зазначення правової підстави її володіння (користування) квартирою як право власності або найм не є підставою для відмови в позові.
Аналогічне за змістом визначення міститься і в п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», на який посилався Верховний Суд в постанові від 12 грудня 2018 року по даній справі, а саме: споживач - це фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (а. с. 223).
Не можна погодитися із доводами апеляційної скарги, що судом не встановлено факт законності застосування тарифів, вказаних позивачем, та факту наявності заборгованості зі сторони позивача, враховуючи, що позивач є виконавцем житлово-комунальних послуг на підставі договорів, укладених із їх виробниками, та що відповідачем альтернативного розрахунку заборгованості із застосуванням будь-яких інших тарифів та доказів оплати житлово-комунальних послуг за спірний період на спростування обставин, на які посилалося КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» в позовній заяві, надано не було.
Разом із тим, оцінюючи надані позивачем розрахунки заборгованості, апеляційний суд приходить до висновку, що визначена позивачем сума заборгованості станом на 01 квітня 2007 року в розмірі 6999,37 грн. не може бути прийнята до уваги, оскільки відсутні дані щодо визначення періоду, за який час виникла така заборгованість, відсутні дані, з чого вона складається, підстави її нарахування, відповідач є власником частини квартири з 1995 року, а в 1999 році стала власником всієї квартири, а тому стягнення судом заборгованості з урахуванням зазначеної суми є необґрунтованим та безпідставним.
Також під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем подано заяву про застосування позовної давності, яку судом першої інстанції залишено без задоволення, посилаючись на те, що в березні 2013 року відповідачем було здійснено оплату заборгованості за житлово-комунальні послуги у розмірі 3000 грн., що розцінено судом як визнання відповідачем свого боргу, і зроблено висновок, що строк позовної давності позивачем не пропущений.
Апеляційний суд не погоджується із даними висновками, виходячи із наступного.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, в силу частини третьої цієї статті після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Правила переривання перебігу позовної давності суд застосовує незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, може з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу.
При цьому, якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.
Враховуючи, що позивачем не надано доказів, що в березні 2013 року грошові кошти в розмірі 3000 грн. сплачені відповідачем на погашення частини періодичних платежів, позовна давність за якими не спливла, дії відповідача по сплаті зазначених коштів не можна вважати такими, що переривають позовну давність, а тому висновки суду першої інстанції в цій частині є помилковими і такими, що ґрунтуються на припущеннях.
Разом із тим, строк позовної давності переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
Подання виконавцем послуг заяви про видачу судового наказу, як особливої форми судового рішення, перериває перебіг позовної давності.
Відповідно до ч. 3 ст. 264 ЦПК України після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Із матеріалів справи вбачається, що ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 18 липня 2013 року відмовлено у прийнятті поданої 15 липня 2013 року заяви КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» про видачу судового наказу про стягнення боргу за житлово-комунальні послуги із ОСОБА_1 та роз'яснено заявнику, що для вирішення даного спору він може звернутися до суду з тією самою вимогою в позовному порядку, у зв'язку із відсутністю договору, укладеного між сторонами (а. с. 4).
Таким чином, в зв'язку з поданням заяви КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за житлово-комунальні послуги, відбулось переривання строку позовної давності, а тому з відповідача підлягає стягненню заборгованість за період з 18 липня 2010 року по 01 червня 2013 року в межах позовної давності та позовних вимог.
Дані висновки узгоджуються з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року по даній справі.
Враховуючи вищевикладене, із відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за житлово-комунальні послуги із 18 липня 2010 року по 01 червня 2013 року в розмірі 17750,73 грн., а також інфляційні втрати із 18 липня 2010 року по 01 червня 2013 року в розмірі 186,97 грн. та 3 % річних із 18 липня 2010 року по 01 червня 2013 року в розмірі 982 грн., всього 18919,70 грн.
З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для його скасування із прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову в межах позовної давності, стягнувши заборгованість за житлово-комунальні послуги із 18 липня 2010 року по 18 липня 2013 року з урахуванням часткового погашення заборгованості, а також частину інфляційних втрат та трьох процентів річних.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційний суд здійснює перерозподіл судових витрат та стягує із відповідача на користь позивача судові витрати за подання позову пропорційно до його задоволення в розмірі 189,20 грн., та із позивача на користь відповідача судові витрати за подання апеляційної скарги пропорційно до її задоволення в розмірі 347,02 грн.; шляхом взаємного зарахування із позивача на користь відповідача підлягає стягненню 157,82 грн. судових витрат.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382, 389 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.
Рішення Шевченківського суду м. Києва від 30 вересня 2015 року скасувати та прийняти нову постанову.
Позов Комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за житлово-комунальні послуги задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ІПН НОМЕР_1 ) на користь Комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» (ЄДРПОУ 31731838 м. Київ вул. Кирпоноса 10/8) заборгованість за житлово-комунальні послуги в розмірі 17750,73 грн., а також інфляційні втрати в розмірі 186,97 грн. та 3 % річних в розмірі 982 грн., всього 18919,70 грн.
В іншій частині позов Комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» залишити без задоволення.
Стягнути із Комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 157,82 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: Кашперська Т.Ц.
Судді: Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.