Справа № 757/24605/18-ц Головуючий у І інстанції Бортницька В.В.
Провадження № 22-ц/824/11255/2019 Доповідач у ІІ інст. Таргоній Д.О.
Іменем України
09 жовтня 2019 рокуКиївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
судді-доповідача Таргоній Д.О.,
суддів: Журби С.О., Приходька К.П.,
за участі секретаря Тимошевської С.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 травня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної шкоди, завданої незаконною бездіяльністю Державної казначейської служби України при здійсненні нею своїх повноважень,
у травні 2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся з позовом до Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ), в якому просив стягнути з відповідача на користь позивача 16 093,37 грн. матеріальної шкоди, завданої протиправною бездіяльністю ДКСУ при здійсненні нею своїх повноважень, яка встановлена постановою Харківського окружного адміністративного суду від 02.09.2015 по справі № 820/5571/15, що набрала чинності.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що відповідачем на порушення Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» не було виконано у трьохмісячний строк постанову Червонозаводського районного суду м. Харкова від 14.01.2014 по справі №646/10965/13-а, а тому на підставі статті 5 Закону, статті 56 Конституції України та статті 1173 Цивільного кодексу України позивач має право на отримання компенсації та відшкодування матеріальної шкоди, яка завдана протиправною бездіяльністю ДКС при несвоєчасному виконанні постанови Червонозаводського районного суду м. Харкова від 14.01.2014 по справі № 646/10965/13-а.
Заочним рішенням Печерського районного суду міста Києва від 21 травня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду встановленим по справі обставинам, порушення норм матеріального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.
В доводах апеляційної скарги зазначив, що не погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що інфляційне знецінення національної грошової одиниці не є матеріальною шкодою в розумінні норм Цивільного кодексу. Також, вважає необґрунтованим посилання суду на Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», як єдиний, яким врегульовано правовідносини щодо несвоєчасного виконання судового рішення. Зазначив також, що ухвалюючи рішення, суд першої інстанції не обґрунтував, чому ним не було взято до уваги численну практику Європейського Суду з прав людини та не застосовано положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
08 серпня 2019 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від відповідача - Державної казначейської служби України, в якому посилаються на відсутність правових підстав для задоволення позову про відшкодування матеріальної шкоди. Зазначають, що єдина правова норма, яка надає право стягнути інфляційні витрати, це стаття 625 ЦК України, однак вона не можу бути застосована, оскільки правовідносини між сторонами врегульовані спеціальним законом, а саме Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».
В судовому засіданні по розгляду апеляційної скарги позивач підтримав свої доводи, просив скаргу задовольнити, скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заявлені ним позовні вимоги.
Відповідач не направив свого представника для участі в судовому засіданні, про дату, час та місце був повідомлений належним чином.
З підстав, передбачених частиною 2 статті 372 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду визнала за можливе розглядати справу у відсутності представника відповідача.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що постановою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 14.01.2014 по справі №646/10965/13-а, залишеною ухвалою Харківського апеляційного суду від 12.03.2014 без змін, визнано неправомірним та нечинним складений та підписаний головним спеціалістом Управління пенсійного забезпечення військовослужбовців та деяких інших категорій громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області Сидоренко І .В., начальником відділу Управління пенсійного забезпечення військовослужбовців та деяких інших категорій громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області Гіркою О.В., начальником Управління пенсійного забезпечення військовослужбовців та деяких інших категорій громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області Сахаровим О.І. перерахунок пенсії підполковнику ОСОБА_1 у пенсійній справі №А4415-СБУ від 10.09.2013 щодо виплати ОСОБА_1 з 01.10.2013 пенсії у сумі 1688,99 грн. та стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 заборгованість за пенсією в сумі 20106,66 грн., що виникла внаслідок недоплати пенсії за сім місяців за період з 01.06.2013 по 11.12.2013.
03.04.2014 Червонозаводським районним судом міста Харкова ОСОБА_1 видано виконавчий лист по справі №646/10965/13-а про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 заборгованість за пенсією в сумі 20106,66 грн., що виникла внаслідок недоплати пенсії за сім місяців за період з 01.06.2013 по 11.12.2013, зі строком пред'явлення виконавчого листа до виконання до 12.03.2015.
04.06.2014 ОСОБА_1 , на підставі пункту 6 та пункту 36 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845, подав вказаний виконавчий лист з відповідними судовими рішеннями та копією постанови державного виконавця відділу ДВС ГУ юстиції у Харківській області Білоконова О.В. від 02.06.2014 про відкриття виконавчого провадження до Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області.
Листом Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області від 13.06.2014 №16-18/447-6973 ОСОБА_1 було відмовлено у прийнятті виконавчого листа від 03.04.2014 №646/10965/13-а.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 29.07.2014 по справі №820/11834/14, залишеною без змін ухвалою Харківського окружного апеляційного суду від 09.09.2014, адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління державної казначейської служби України у Харківській області, ДКС про зобов'язання вчинити певні дії задоволено та зобов'язано Головне управління державної казначейської служби України у Харківській області та ДКС прийняти до виконання постанову Червонозаводського районного суду м. Харкова від 14.01.2014 по справі №646/10965/13-а та виданий 03.04.2014 виконавчий лист по справі №646/10965/13-а.
Державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області 27.10.2014 відкрито виконавче провадження №45231913 про примусове виконання виконавчого листа №820/11834/14, виданого 13.10.2014 Харківським окружним адміністративним судом про зобов'язання Головного управління державної казначейської служби України у Харківській області та ДКС прийняти до виконання постанову Червонозаводського районного суду м. Харкова від 14.01.2014 по справі №646/10965/13-а та виданий 03.04.2014 виконавчий лист по справі №646/10965/13-а солідарно.
20.10.2014 ОСОБА_1 звернувся до Головного Управління Державної казначейської служби України в Харківській області із заявою про виконання постанови Червонозаводського районного суду м. Харкова від 14.01.2014 по справі №646/10965/13-а в частині стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 заборгованості за пенсією в сумі 20106,66 грн., що виникла внаслідок недоплати пенсії за сім місяців за період з 01.06.2013 по 11.12.2013, та оригіналом виконавчого листа по даній справі.
Листом від 19.11.2014 №16-18/905-17841 Головне управління Державної казначейської служби України в Харківській області повідомило про направлення до ДКС виконавчого листа Червонозаводського районного суду м. Харкова від 03.04.2014 №646/10965/13-а разом із додатковими документами для виконання.
Листом ДКС від 31.03.2015 №5-13/106-6936 ОСОБА_1 повідомлено, що в ДКС з 24.10.2014 знаходиться на виконанні виконавчий лист, виданий 03.04.2014 Червонозаводським районним судом м. Харкова по справі №646/10965/13-а про стягнення коштів на його користь.
В подальшому, ОСОБА_1 06.04.2015 звернувся з заявою до начальника ДКС Слюз Т.Я, в якій просив ДКС виконати постанову Червонозаводського районного суду м. Харкова від 14.01.2014 по справі №646/10965/13-а в тримісячний строк, що передбачений частиною 4 статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», а саме: виплатити в тримісячний строк, визначений частиною 4 статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», недоплачену йому як звільненому зі служби військовослужбовцю пенсію за період з 01.06.2013 по 11.12.2013 у сумі 20106,66 грн.
Листом ДКС від 07.05.2015 №5-13/582-13514 позивача повідомлено про те, що на виконанні у ДКС знаходиться рішення судів, на суму 572,27 млн. грн., що надійшли та зареєстровані раніше виконавчого листа, виданого Червонозаводським районним судом м. Харкова по справі №646/10965/13-а. Зазначено, що після виконання виконавчих документів, що надійшли раніше зазначеного виконавчого листа, ДКС здійснить заходи щодо перерахування коштів на користь позивача.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 02.09.2015 по справі №820/5571/15, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2015, задоволено у повному обсязі адміністративний позов ОСОБА_3 до ДКС про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії:
Визнано протиправною бездіяльність ДКС щодо невиконання у строк, визначений Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", постанови Червонозаводського районного суду м. Харкова від 14.01.2014 по справі №646/10965/13-а за позовом ОСОБА_1 до головного спеціаліста Управління пенсійного забезпечення військовослужбовців та деяких інших категорій громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області Сидоренко І.В., начальника відділу Управління пенсійного забезпечення військовослужбовців та деяких інших категорій громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області Гіркої О.В., начальника Управління пенсійного забезпечення військовослужбовців та деяких інших категорій громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області Сахарова О.І. про визнання неправомірним і нечинним складеного та підписаного ними перерахунку пенсії підполковнику ОСОБА_1 у пенсійній справі № А4415-СБУ від 10.09.2013 щодо виплати ОСОБА_1 з 01.10.2013 пенсії у сумі 1688,99 грн. та до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про зобов'язання вчинити певні дії.
Зобов'язано ДКС виконати у строк, визначений Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», постанову Червонозаводського районного суду м. Харкова від 14.01.2014 по справі №646/10965/13-а за позовом ОСОБА_1 до головного спеціаліста Управління пенсійного забезпечення військовослужбовців та деяких інших категорій громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області Сидоренко І.В., начальника відділу Управління пенсійного забезпечення військовослужбовців та деяких інших категорій громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області Гіркої О.В., начальника Управління пенсійного забезпечення військовослужбовців та деяких інших категорій громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області Сахарова О.І. про визнання неправомірним і нечинним складеного та підписаного ними перерахунку пенсії підполковнику ОСОБА_1 у пенсійній справі №А4415-СБУ від 10.09.2013 щодо виплати ОСОБА_1 з 01.10.2013 пенсії у сумі 1688,99 грн. та до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про зобов'язання вчинити певні дії.
Фактично рішення суду по справі №646/10965/13-а було виконано 03.02.2017.
Відмовляючи в задоволенні заявлених вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість доводів позивача щодо наявності підстав для відшкодування матеріальної шкоди, завданої незаконними діями відповідача, а також зазначив, що правовідносини, які виникли між сторонами врегульовуються Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» .
Колегія суддів з такими висновками не погоджується.
Відповідно до вимог статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Спір у цій справі виник внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем рішення судущодо стягнення грошових коштів на користь позивача.
За змістом положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов'язання припиняються на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 входить до розділу I «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
З викладеного можна зробити висновок, що правовідносини, які виникли між сторонами у цій справі, регулюються нормами ЦК України, що передбачають відповідальність за порушення грошового зобов'язання (частина друга статті 625 цього Кодексу).
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
При цьому у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України).
Також Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15, за яким дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п'ята статті 11 ЦК України не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов'язальних правовідносин.
Отже, положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з деліктного зобов'язання та рішення суду.
У рішенні суду визнано грошові зобов'язання держави, визначено їх розмір; ці зобов'язання належним чином не виконані, тому в цьому випадку вимоги частини другої статті 625 ЦК України підлягають застосуванню.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних як складова грошового зобов'язання та особлива міра відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного суду в своїй постанові від 19 червня 2019 року по цивільній справі за номером 646/14523/15-ц.
З матеріалів цивільної справи вбачається, що 03.04.2014 року Червонозаводським районним судом м. Харкова ОСОБА_1 видано виконавчий лист по справі №646/10965/13-а про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 заборгованість за пенсією в сумі 20106,66 гривень, що виникла внаслідок недоплати пенсії за сім місяців за період з 01 червня 2013 року по 11 грудня 2013 року, зі строком пред'явлення виконавчого листа до виконання до 12 березня 2015 року.
04 червня 2014 року позивач, на підставі п. 6 та п. 36 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою КМ України від 03.08.2011 року №845, подав вищезазначений виконавчий лист до Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області.
Відповідно ст. 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до Державної казначейської служби України необхідних для цього документів та відомостей.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2015 року по адміністративній справі №820/5571/15 визнанопротиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо невиконання у строк, визначений Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", постанови Червонозаводського районного суду м. Харкова від 14.01.2014 року по адміністративній справі № 646/10965/13-а та зобов'язано Державну казначейську службу України виконати у строк, визначений Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", постанову Червонозаводського районного суду м. Харкова від 14.01.2014 в адміністративній справі № 646/10965/13-а за позовом ОСОБА_1 .
Встановлено також, що фактично постанову Червонозаводського районного суду м. Харкова від 14.01.2014 року виконано 03 лютого 2017 року, тому, на думку колегії суддів, позивач обґрунтовано заявив вимогу про стягнення на свою користь з відповідача інфляційних витрат за період з 05.09.2014 року по 02.02.2017 року включно.
Право на отримання інфляційних витрат узгоджується також із судовою практикою Європейського Суду з прав людини у справах «Максимиха проти України» заява №43483, рішення від 14.12.2006 пункти 22,23,27,29, «Карпухан та 19 інші проти України» рішення від 10.03.2010.
Гарантоване особі у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) право на справедливий суд розповсюджує дію і на стадію виконання судового рішення.
У своїй прецедентній практиці Європейський суд з прав людини нагадує, що право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова система Договірної Держави дозволила б, щоб остаточне та обов'язкове судове рішення залишалось невиконаним відносно однієї із сторін, і що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинно розглядатися як невід'ємна частина "процесу" в розумінні статті 6 Конвенції. («Іммобільяре Саффі» проти Італії», заява 22774/93, 28.07.1999, § 63; «Горнсбі проти Греції» від 19.03.1997, § 40).
У пілотному рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява 40450/04, п. 46) Європейський суд з прав людини зазначив: «…що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання (див. рішення у справі "Метаксас проти Греції" (Metaxas v. Greece), N 8415/02, п.19, від 27 травня 2004 року; та у справі "Лізанец проти України" (Lizanets v. Ukraine), N 6725/03, п. 43, від 31 травня 2007 року).
У п. 54 звернув увагу, що держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (див. рішення у справі "Сокур проти України" (Sokur v. Ukraine), N 29439/02, від 26 квітня 2005 року, і у справі "Крищук проти України" (Kryshchuk v.Ukraine), N1811/06, від 19 лютого 2009 року).
В пункті 19 справи «Бурмич та інші проти України» від 12 жовтня 2017 року, Європейський суд з прав людини вказує, що незважаючи на значний проміжок часу після винесення пілотного рішення у справі ОСОБА_4 від 15 жовтня 2009 року, Українському Уряду поки не вдалося здійснити необхідні загальні заходи, здатні вирішити корінні причини системної проблеми, визначеної Судом, і забезпечити ефективний засіб захисту усіх потерпілих на національному рівні.
Відповідно до усталеної практики Суду термін потерпілий означає особу, на яку безпосередньо здійснюється вплив діями чи бездіяльністю. Існування порушення Конвенції можливе навіть за відсутності шкоди. Отже, рішення чи захід на користь заявника не є в принципі достатніми для позбавлення його статусу потерпілого, якщо державні органи не визнали порушення, прямо або по суті, та не надали за це порушення компенсації, справа Ромашов проти України, заява № 67534/01, рішення від 27.07. 2004 року, див. також справу «Коваль та інші проти України», п.125, рішення від 15.11.2012р.
Практика Європейського суду з прав людини визнає не отримані за рішенням суду кошти саме порушенням Протоколу 1 («Бурдов проти Росії», «Юрій Миколайович Іванов проти України», «Агрокомплекс проти України»).
Європейський суд неодноразово висловлював позицію, що відсутність бюджетних коштів (їх розподіл) не може бути виправданням (підставою) для невиконання судових рішень (справи: «Войтенко проти України», «Кечко проти України», «Півень проти України», «Ю.Іванов проти України» тощо).
В статті 8 Конституції України вказано, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
За статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги.
Відповідно до положень пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення;
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 374, 376, 379, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 травня 2019 року скасувати. Ухвалити по даній справі нове рішення.
Позов ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної шкоди, завданої незаконною бездіяльністю Державної казначейської служби України при здійсненні нею своїх повноважень- задовольнити.
Стягнути Державного бюджету України на користьОСОБА_1 16 093 (шістнадцять тисяч дев'яносто три) гривень 37 копійок інфляційного збільшення суми заборгованості за пенсією у зв'язку з невиконанням судового рішення у передбачений законом строк, шляхом безспірного списання коштів Державною казначейською службою України (місце знаходження: вул . Бастіонна, 6, м. Київ, 01601, код Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України 37567646) з єдиного казначейського рахунку.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено 11 жовтня 2019 року.
Суддя-доповідач Таргоній Д.О.
Судді: Журба С.О.
Приходько К.П.