Іменем України
09 жовтня 2019 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Лівінського С.В. (суддя-доповідач),
Суханової Є.М.,
Сержанюка А.С.
розглянувши в порядку письмового провадження, за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ставищенського районного суду Київської області у складі судді Скороход Т.Н. від 04 липня 2019 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про стягнення боргу, інфляційних витрат та процентів за користування чужими коштами.
Вказала, що ОСОБА_2 з відстрочкою до 19 червня 2016 року придбала у її магазині товар загальною вартістю 9 200 грн, за який сплатила лише 1 840 грн. Решту суми у розмірі 7 360 грн відповідач станом на день звернення до суду не сплатила.
Рішенням Ставищенського районного суду Київської області від 04 липня 2019 року в задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.
ОСОБА_1 з судовим рішенням не погодилася та 26 липня 2019 року подала апеляційну скаргу. Вважала, що судове рішення ухвалено з порушенням норм матеріального права, внаслідок чого суд дійшов помилкового висновку. Просила рішення суду скасувати, а позов задовольнити.
Відповідач своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу не скористалася і своїх заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направила.
Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Оскільки в даній справі ціна позову становить 11 329,78 грн, що менше ста розмірів прожиткового мінімуму, і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.
Відповідно до положень ч. ч. 1, 2 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає до задоволення.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Районний суд з посиланням на не доведеність позивачем обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, у задоволені позову відмовив.
Колегія суддів погоджується з цим висновком районного суду, оскільки він ґрунтується на нормах чинного законодавства України та відповідає фактичним обставинам справи.
Судом встановлено і матеріалами справи підтверджене таке.
ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, займається роздрібною торгівлею.
19 лютого 2016 року ОСОБА_2 надала ОСОБА_1 розписку, відповідно до якої зобов'язалася виплатити позивачу борг в сумі 9200 грн за м'яку частину «Фаворит-2» та електрочайник „Каlunas" рівними частинами щомісяця до 19 червня 2016 року. У разі несвоєчасної сплати боргу зобов'язалася повернути даний товар в належному стані. Вказала також, що до повного погашення боргу товар знаходиться у її користуванні та являється власністю ОСОБА_1 .
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно зі ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до вимог ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно зі положеннями ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Всупереч твердженням апелянта, в порушення вимог ст. ст. 80, 81 ЦПК України, нею не доведено перед судом обставин, на які вона посилався в обґрунтування свого позову.
Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Вимогами ч. 1, 2 ст. 698 ЦК України встановлено, що за договором роздрібної купівлі-продажу продавець, який здійснює підприємницьку діяльність з продажу товару, зобов'язується передати покупцеві товар, що звичайно призначається для особистого, домашнього або іншого використання, не пов'язаного з підприємницькою діяльністю, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його. Договір роздрібної купівлі-продажу є публічним.
Положеннями статті 1053 ЦК України визначено, що за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов'язанням. Заміна боргу позиковим зобов'язанням провадиться з додержанням вимог про новацію і здійснюється у формі, встановленій для договору позики (стаття 1047 цього Кодексу).
Частиною 2 статті 604 ЦК України установлено, що зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація).
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно з п. 2) ч. 1 ст. 208 ЦК України, правочини між фізичної та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу, належить вчиняти у письмовій формі.
Між тим, позивачем належних і допустимих доказів на підтвердження укладення сторонами договору позики, за яким ними досягнуто згоди стосовно всіх істотних умов позикового зобов'язання, суду не надано.
Всупереч твердженням апелянта, не свідчить про укладення сторонами договору позики, і видана ОСОБА_2 розписка, згідно з якою сторони домовилися, що у разі несвоєчасної сплати боргу відповідач зобов'язалася повернути придбаний товар в належному стані.
Більше того, за розпискою, ця домовленість сторін полягала у тому, що до повного погашення боргу вказаний товар у власність відповідача не переходить, а знаходиться лише у її користуванні та фактично являється власністю ОСОБА_1
Не надано апелянтом суду також доказів на підтвердження укладення сторонами договору про новацію боргу у позикове зобов'язання.
Інші доводи апеляційної скарги свідчать про помилкове тлумачення апелянтом норм цивільного і цивільно-процесуального законодавства та висновків суду першої інстанції також не спростовують.
Обґрунтовуючи судове рішення, крім того, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
За наведеного, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін.
Тому, керуючись ч. 13 ст. 7 , п. 1 ч.1 ст. 374, ст. 375, ст. ст. 381- 384 ЦПК України,
Рішення Ставищенського районного суду Київської областівід 04 липня 2019 року залишити без змін.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття. Оскільки розгляд справи проведено без повідомлення (виклику) учасників справи, касаційна скарга на судове рішення подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді: С.В. Лівінський,
Є.М. Суханова
А.С. Сержанюк