Справа № 757/5905/19-3
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/9713/2019
Головуючий у суді першої інстанції: Литвинова І.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції:Семенюк Т.А.
8 жовтня 2019 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого - Семенюк Т.А
Суддів - Рейнарт І.М., Кирилюк Г.М.,
при секретарі - Хоменко І.О.,
розглянувши в судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 квітня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення суми заборгованості із заробітної плати, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, винагороди за підсумком роботи, суму середнього заробітку за час затримки, компенсації втрати частини грошових доходів,-
У лютому 2019 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення суми заборгованості із заробітної плати, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, винагороди за підсумком роботи, суму середнього заробітку, компенсації втрати частини грошових доходів, посилаючись в обґрунтування своїх вимог на те, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з АТ «Українська залізниця».
Зазначив, що у день звільнення йому видано трудову книжку, але не виплачено заборгованість із заробітної плати за період: за липень 2016 року у розмірі - 2 530, 43 грн., за березень 2017 року - 1 748, 81 грн., за квітень 2017 року - 5 301, 64 грн.,за травень 2017 року - 2 409 ,87 грн.
Також зазначив, що йому не виплачена грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної відпустки, а саме за 10 днів згідно наказу про звільнення, що складає - 2 364,70 грн.
Крім цього, відповідно до наказу № Ц-2-25/1666-17 від 11 липня 2017 року ПАТ «Українська залізниця» зобов'язалась виплатити працівникам регіональних філій, філій (в тому числі колишнім начальникам (виконуючим обов'язки начальника) регіональних філій і філій), винагороду за підсумком роботи за 2016 рік у відсотках до посадового окладу (місячної тарифної ставки, розрахованої на норму 167 годин), який склався на кінець 2016 року, враховуючи виконання показників роботи за 2016 рік.
Відповідно до наказу, винагорода, яка належить позивачу до виплати, складає 1 953, 33 грн.
Вважає такі дії відповідача незаконними у зв'язку із чим, з урахуванням заяви про відмову від вимоги про стягнення відшкодування моральної шкоди, просив стягнути з АТ «Українська залізниця» на його користь суму заборгованості із заробітної плати та грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку у розмірі 14 355, 45 грн., суму винагороди за підсумком роботи за 2016 рік 1 953, 33 грн., суму середнього заробітку за період затримки з 5 травня 2017 року по 30 листопада 2018 року 104 951, 07 грн. та донарахувати по день фактичного розрахунку, також стягнути з АТ «Укрзалізниця», відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, суму компенсації у розмірі 2 381,75 грн.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 18 квітня 2019 року позов задоволено частково.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати в сумі 11 990,75 грн., грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної відпустки у розмірі 2 364,70 грн., суму середнього заробітку за час затримки розрахунку за період затримки з 5 травня 2017 року по 30 листопада 2018 року у розмірі 104 951, 07 грн., компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати у розмірі 2 381,75 грн.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в дохід держави судовий збір у розмірі 2 305 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду, представник АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця» подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову, вважаючи, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано обставини, які мають суттєве значення для справи.
Сторони в судове засідання не з'явилися, хоча були повідомлені про час та місце розгляду справи належним чином, про причини неявки суду не повідомили, у зв'язку із чим колегія суддів вважає за можливе слухати справу у відсутність осіб, які не з'явилися.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 7 липня 2010 року до 5 травня 2017 року перебував у трудових відносинах з АТ «Українська залізниця».
З 1 серпня 2016 року, згідно наказу від 29 липня 2016 року № 1/ос, у зв'язку з реорганізацією Державного підприємства «Донецька залізниця» продовжено дію безстрокового трудового договору з ОСОБА_1 на посаді інженера-програміста 1 категорії з окладом у розмірі 4853 грн. виробничого підрозділу «Інформаційно-обчислювальний центр» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».
Згідно з наказами від 17 березня 2017 року № 236/ДНД та від 17 березня 2017 року № 19/ІОЦ, з 20 березня 2017 року встановлено простій працівникам виробничого підрозділу «Інформаційно-обчислювальний центр» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця».
На підставі наказу голови правління ПАТ «Українська залізниця» від 20 березня 2017 року № 154, відповідно до наказу від 21 березня 2017 року № 21/ІОЦ виробничого підрозділу «Інформаційно-обчислювальний центр» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» ОСОБА_1. підвищено оклад на 25% - 6 066 грн.
Відповідно до рішення, прийнятого на засіданні правління ПАТ «Укрзалізниця» (протокол від 5 квітня 2017 року № Ц-57/27 Ком.т) та на підставі наказу від 28 квітня 2017 року № 645-НЗ-1 першого заступника начальника регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» «Про деякі питання діяльності регіональної філії «Донецька залізниця ПАТ «Укрзалізниця» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень», посада, яку позивач займав, скорочена.
5 травня 2017 року ОСОБА_1 звільнений на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України на підставі наказу №75/ос від 5 травня 2017 року за угодою сторін.
З матеріалів справи вбачається, що позивачу нарахована, але не виплачена заробітна плата у період: за липень 2016 року у розмірі - 2 530, 43 грн.,за березень 2017 року - 1 748, 81 грн., за квітень 2017 року - 5 301, 64 грн., за травень 2017 року - 2 409, 87 грн.
З розрахунку оплати відпусток вбачається, що компенсація за всі невикористані дні щорічної відпустки складає 2 364, 70 грн.
Кількість невикористаних днів відпустки позивача, за які надається компенсація, складає 10 днів. Період відпустки, за який надається компенсація: з 7 липня 2016 року по 6 липня 2017 року.
Згідно п. 2 Статуту ПАТ «Укрзалізниця», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 вересня 2015 року № 735 ПАТ «Українська залізниця» є правонаступником усіх прав і обов'язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту. Відповідно до ст. 7 Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства загального користування» ПАТ «Українська залізниця» повністю відповідає за зобов'язаннями, які передбачені Галузевою угодою між Укрзалізницею та профспілками щодо підприємств залізничного транспорту, до укладення нової відповідної угоди.
Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно ст. 97 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.
Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
За ч. 1 ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника (стаття 117 КЗпП України).
Відповідно до ст. 47 КЗпП України, роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
За ст.ст.74, 79 КЗпП України, громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткова) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.
Згідно ст. 24 Закону України «Про відпустки», у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної відпустки.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України, в разі несплати власником або уповноваженим ним органом належних звільненому працівнику сум у встановлені строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при вiдсутностi спору про їх розмiр, підприємство, установа, організація повинні сплатити працівнику його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку або на момент розгляду справи в суді.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не здійснено повний розрахунок з позивачем при його звільненні.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення винагороди, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів на підтвердження суми винагороди, яка належить йому до виплати, відповідно до наказу № Ц-2-25/1666-17 від 11 липня 2017 року.
Колегія суддів не може погодитись з доводами відповідача про відсутність вини АТ «Укразалізниця» у невиплаті розрахунку при звільненні, оскільки відповідачем не наданий сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), що свідчить про відсутність належних доказів існування форс-мажорних обставин, а науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року не є доказом по справі, оскільки висновок експерта у галузі права має стосуватися застосування аналогії права чи аналогії закону, змісту норм іноземного права.
Доводи скаржника, що заборгованість перед позивачем відсутня, останнє нарахування заробітної плати проведено за першу половину березня 2017 року і вона виплачена у сумі 1834 грн. 07 коп., колегія суддів не може прийняти до уваги з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підтвердження своїх вимог надано розрахунки заробітної плати: за липень 2016 року 2 530, 43 грн. заробітної плати; за березень 2017 року 3 748, 81 грн. заробітної плати, за квітень 2017 року 5 301, 64 грн. заробітної плати, за травень 2017 року 4 774, 57 грн. (складається із суми заробітної плати за травень 2017 року та грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку).
Зазначаючи, що позивачу був виплачений аванс за березень 2017 року у розмірі 2 000 грн., у жовтні 2017 року за накладною у касі регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» м. Лиман, тому за березень 2017 року просив стягнути суму в розмірі 1 748, 81 грн.
На підтвердження виходу позивача на роботу у цей період суду надано табелі обліку використання робочого часу за липень 2016 року, за березень, квітень, травень 2017 року (а. с. 74-85).
Виходячи з того, що при розгляді індивідуальних трудових спорів тягар доведення законності звільнення, невиплати заробітної плати чи вчинення або невчинення інших дій чи бездіяльності, які відповідно до закону вчинив чи мав вчинити або яких фактично припустився роботодавець під час трудових правовідносин з працівником-позивачем, покладається повною мірою на роботодавця, останній в даному випадку повинен спростовувати доводи позивача щодо наявності заборгованості належними доказами.
Доводи скаржника, що надані позивачем розрахунки заробітної плати виготовлені на непідконтрольній владі території в м. Донецьк також не можуть бути прийнятими колегією суддів до уваги, оскільки належних та допустимих доказів на спростування доводів позивача про несплату йому частини заробітку відповідачем суду не надано.
Відповідно до частини другої ст. 30 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці», роботодавець зобовязаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.
Відповідно до ст. 8 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.
Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.
Враховуючи, що трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом, за якою власник підприємства або уповноважений ним орган зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату (ч. 1 ст. 21 КЗпП України), що обов'язок організувати бухгалтерський облік на підприємстві покладено на власника або уповноважений ним орган, саме відповідач має довести, що він виплатив позивачу заробітну плату.
Інші доводи апеляційної скарги також висновків суду не спростовують і не впливають на їх правильність.
Оскільки рішення суду постановлене з дотриманням норм діючого законодавства, висновки суду обґрунтовані, відповідають обставинам справи, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 квітня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає чинності з моменту її проголошення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складено 10 жовтня 2019 року.
Головуючий
Судді