11 жовтня 2019 року справа № 580/2481/19
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кульчицького С.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Білозірської сільської ради Черкаського району Черкаської області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
До Черкаського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Білозірської сільської ради Черкаського району Черкаської області (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправним рішення Білозірської сільської ради Черкаського району Черкаської області від 22.02.2019 № 81-45/VII "Про надання земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 ", яким відмовлено позивачу у наданні земельної ділянки площею 0, 12 га для ведення індивідуального садівництва у приватну власність;
- зобов'язати відповідача прийняти рішення про передачу позивачу у приватну власність земельної ділянки площею 0, 12 га з кадастровим номером 7124981000:01:006:0572 для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Білозірської сільської ради Черкаського району Черкаської області (за межами населеного пункту);
- стягнути з відповідача на користь позивача суму в розмірі 1 921 грн 00 коп., моральної шкоди, завданої суб'єктом владних повноважень внаслідок прийняття протиправного рішення.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач усупереч вимогам Земельного кодексу України протиправно прийняв оскаржуване рішення, оскільки резервування земельного масиву за учасниками АТО та ООС, згідно з рішенням сесії Білозірської сільської ради від 26.09.2018 №71-43 не може бути підставою для відмови позивачу в наданні у власність земельної ділянки площею 0,12 га з кадастровим номером 7124981000:01:006:0572 для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Білозірської сільської ради (за межами населеного пункту).
Ухвалою суду від 12.08.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі за даним позовом без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі.
Відповідач у визначений судом строк відзив на позов не надав, про причини його неподання суд не повідомив.
Розгляд справи по суті відповідно до ч. 2 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України розпочато через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі та проведено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає про таке.
Судом встановлено та визнається сторонами справи, що ОСОБА_1 14.02.2019 звернулась до Білозірської сільської ради із заявою в якій просила надати їй у власність земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 7124981000:01:006:0572 для ведення індивідуального садівництва в адмінмежах Білозірської сільської ради (за межами населеного пункту).
За наслідками розгляду вказаної заяви та доданих до неї документів, Білозірською сільською радою рішенням від 22.02.2019 №81-45/VII відмовлено позивачці в наданні у власність земельної ділянки площею 0,12 га з кадастровим номером 7124981000:01:006:0572 для ведення індивідуального садівництва в адмінмежах Білозірської сільської ради (за межами населеного пункту), у зв'язку з тим, що вказаний масив зарезервований за учасниками АТО та ООС, згідно рішення сесії Білозірської сільської ради від 26.09.2018 №71-43.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивачка звернулась до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір по суті, суд зазначає, що відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 14 Конституції України закріплено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
За змістом ч. ч. 2, 3 ст. 22 Конституції України конституційні права гарантуються і не можуть бути скасовані, а держава повинна утримуватись від прийняття будь-яких актів, які б призводили до скасування чи звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод. Відповідно до ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Статтею 64 Конституції України вказано, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, окрім випадків, передбачених самою Конституцією.
Спірні відносини регулюються Земельним кодексом України (далі - ЗК України) та Законом України "Про фермерське господарство" від 19.06.2003 №973-1V (далі - Закон №973).
Згідно з ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ч. 2. ст. 116 ЗК України).
Частинами 6, 7 статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Отже, законодавцем встановлено виключні підстави, за наявності яких заявникові може бути відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Відмова може бути визнана обґрунтованою лише тоді, коли компетентним суб'єктом владних повноважень встановлюється невідповідність місця розташування об'єкта вимогам, зазначеним у Земельного кодексу України, які повинні бути затверджені у встановленому законом порядку або вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно - правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко - економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно - територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуваним рішенням Білозірської сільської ради відмовлено позивачці в наданні у власність земельної ділянки площею 0,12 га з кадастровим номером 7124981000:01:006:0572 для ведення індивідуального садівництва в адмінмежах Білозірської сільської ради (за межами населеного пункту), у зв'язку з тим, що вказаний масив зарезервований за учасниками АТО та ООС, згідно рішення сесії Білозірської сільської ради від 26.09.2018 №71-43.
Отже, обґрунтування прийнятого рішення по заяві не містить визначених положеннями ЗК України підстав для відмови у задоволенні заяви позивача та вмотивованої відмови у її задоволенні, що є порушенням вказаної норми ЗК України.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.
Суд висновує про безпідставність посилання Білозірської сільської ради в рішенні від 22.02.2019 №81-47/VII "Про надання земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 " на те, що вказаний масив зарезервований за учасниками АТО та ООС, згідно з рішенням сесії Білозірської сільської ради від 26.09.2018 №71-43, оскільки резервування ділянки з метою надання її військовослужбовцям, які виконують завдання по здійсненню антитерористичної операції, не є передачею її у власність. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18 вересня 2018 року в справі № 806/5106/15.
За таких обставин суд висновує, що позовні вимоги позивачки про визнання протиправним та скасування рішення від 22.02.2019 №81-47/VII "Про надання земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 " є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Разом з тим, суд зазначає, що обираючи спосіб захисту порушеного права, позивачкою не враховано, що засіб юридичного захисту має бути дійсно ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права.
Пунктом 34 ч. 1 ст. 26 Закону від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Закон № 280/97-ВР) передбачено, що до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад входить вирішення відповідно до закону питань з врегулювання земельних відносин.
Відповідно до п. "б" ч. 1 ст. 12 Земельного кодексу України (далі - ЗК України ) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
За ст. 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.
Згідно з ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язанні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, Білозірська сільська рада наділена дискреційними повноваженнями та виключною компетенцією уповноваженого органу.
Дискреційні повноваження сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Під дискреційними повноваженнями суд розуміє сукупність прав та обов'язків, закріплених у встановленому законодавством порядку за Білозірською сільською радою, які вона застосовує на власний розсуд. Наділивши державний орган дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.
Абзацом 2 ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
При вирішенні спору суд бере до уваги неприпустимість підміни судом суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта. Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за відповідними критеріями.
Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Ради Європи 11.05.1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Отже, дискреційним є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
Отже, дискреційним є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
Відтак, суд зауважує, що вимога позивачки про зобов'язання відповідача прийняти рішення про передачу позивачці у власність земельної ділянки площею 0,12 га з кадастровим номером 7124981000:01:006:0572 для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Білозірської сільської ради (за межами населеного пункту), є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача.
За таких обставин відсутні підстави для задоволення позовних вимог в зазначеній частині, так як на зазначеній стадії до повноважень відповідача входить право (обов'язок) надати дозвіл на розробку проекту землеустрою та виготовлення технічних умов, чого у даному випадку позивач не вимагає.
Отже, оскільки адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу, яким у даному випадку є Білозірської сільської ради, тому позовна вимога про зобов'язання відповідача прийняти рішення не підлягає задоволенню.
Вирішуючи питання про стягнення з відповідача суми моральної шкоди, суд зазначає про таке.
Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно зі ст.1 Протоколу №1 до вказаної Конвенції, кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Борги розглядаються у сенсі поняття власності, яке міститься у ч.1 ст.1 Протоколу №1 до Конвенції і яке не обмежене власністю на фізичні речі та залежить від формальної класифікації у національному законодавстві, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як майнові права і, таким чином, як власність.
Відповідно до пункту d Декларації про майбутнє Європейського суду з прав людини від 26.04.2011 р.: Установити і зробити передбачуваними для всіх сторін публічні правила стосовно застосування статті 41 Конвенції, включаючи рівень справедливого відшкодування, котрого слід очікувати за різних обставин.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року була підписана від імені України 9 листопада 1995 року та ратифікована Законом України Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року. Законом України від 9 лютого 2006 року № 3436-IV до офіційного тексту та назви Конвенції були внесені зміни та застосований новий переклад. Згідно з пунктом 3 статті 59 Конвенції для тих держав, які підписали цю Конвенцію і які ратифікуватимуть її після набрання нею чинності, Конвенція набирає чинності з дня здачі на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи ратифікаційних грамот. У рішенні Європейського суду від 25 липня 2002 року по справі Совтрансавто-Холдинг проти України 11 вересня 1997 року визначено як дату вступу Конвенції в законну силу щодо України.
Стаття 41 Конвенції проголошує: Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє законодавство відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткову сатисфакцію, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.
При цьому за практикою Європейського суду з прав людини щодо моральної шкоди, Суд вважає, що саме визнання порушення пункту 1 статті 6 Конвенції становить достатню сатисфакцію (Справа Бушемі проти Італії, рішення від 16.09.1999 р.).
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 р. №3-рп/2003).
З урахуванням суб'єктного складу спірних правовідносин, до застосування підлягають положення загального законодавства про моральну шкоду, а саме: стаття 56 Конституції України, ст.ст. 23, 1167, 1173 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Згідно з ст.ст. 22, 23 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
За правилами ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Як вбачається зі змісту п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди № 4 від 31.03.1995 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Відповідно до п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди № 4 від 31.03.1995р. обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. При цьому з'ясовується, чим підтверджено факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Таким чином на підставі викладеного вище та враховуючи, що доказів на підтвердження погіршення стану здоров'я потерпілої, тяжкості вимушених змін у її життєвих та ділових стосунках, ступені зниження репутації, часу та зусиль, докладених для відновлення попереднього стану до суду позивачкою не надано, суд відмовляє у задоволені позовної вимоги позивачки про стягнення суми моральної шкоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За таких обставин, Черкаський окружний адміністративний суд, за правилами, встановленими ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають до частково задоволення.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає про таке.
Даний спір містить одну вимогу немайнового характеру та одну вимогу майнового характеру, а тому позивачу при зверненні до суду з даним позовом належало сплатити судовий збір у сумі 1 536 грн 80 коп. (1 921 грн 19 коп. х 0,4 + 768 грн 40 коп (1 921 грн 00 коп. (ціна позову щодо стягнення моральної шкоди) х 1 % (ставка судового збору) = 19 грн 21 коп., однак не менше 768 грн 40 коп.).
Ухвалою від 12.08.2019 позивачку звільнено від сплати судового збору на підставі п.1 ч.1 ст.8 Закону України "Про судовий збір".
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів абз.2 ч.5 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відтак, враховуючи критерії неминучості та обґрунтованості процесуальних витрат, та беручи до уваги, що задоволення позову в частині визнання протиправним та скасування рішення пов'язане з порушенням порядку розгляду клопотання позивача та зобов'язання відповідача розглянути вказане клопотання позивача повторно у відповідності до вимог ч.7 ст.118 Земельного кодексу України є саме належним способом захисту порушеного права позивачки, суд вважає доцільним стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з відповідача на користь держави судовий збір щодо позовної вимоги немайнового характеру у сумі 768 грн 80 коп.
Керуючись ст.ст. 2 ,6, 9, 14, 19, 76, 77, 139, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Білозірської сільської ради Черкаського району Черкаської області (19635, Черкаська область, Черкаський район, с. Білозір'я, вул. Незалежності, 168, ідентифікаційний код 26323367) про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Білозірської сільської ради Черкаського району Черкаської області від 22.02.2019 № 81-45/VII "Про надання земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 ".
Зобов'язати Білозірську сільську раду Черкаського району Черкаської області на черговій сесії повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.02.2019 про передачу у власність земельної ділянки площею 0,12 га з кадастровим номером 7124981000:01:006:0572 для ведення індивідуального садівництва в адмінмежах Білозірської сільської ради (за межами населеного пункту).
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Білозірської сільської ради Черкаського району Черкаської області на користь держави (стягувач - Державна судова адміністрація України) судовий збір у сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн 40 коп. за наступними реквізитами: Отримувач коштів: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783, Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), Рахунок отримувача: UA798999980000031211256026001, код класифікації доходів бюджету: 22030106.
Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. У разі застосування судом частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя С.О. Кульчицький