Справа № 161/5606/17 Провадження №11-кп/802/319/19 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Категорія:ч.1 ст.125 КК України Доповідач: ОСОБА_2
07 жовтня 2019 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника - адвоката ОСОБА_8 ,
потерпілої - ОСОБА_9 ,
представника потерпілої - адвоката ОСОБА_10 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження № 12016030010003671 за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 липня 2017 року щодо нього,
Даним вироком ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, українця, уродженця с. Новокотів Луцького району Волинської області, мешканця та зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , із середньою освітою, одруженого, інваліда ІІІ групи, має на утриманні особу за договором довічного утримання, пенсіонера, раніше не судимого,
засуджено:
- за ч.1 ст.125 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 50 (п'ятдесяти) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п'ятдесят) гривень.
Згідно з вироком суду ОСОБА_7 визнано винним та засуджено за те, що 12 серпня 2016 року близько 15 год. 20 хв. він, прибувши до квартири АДРЕСА_2 , що на проспекті Волі, для здійснення обов'язків за договором довічного утримання ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , під час словесної суперечки з останньою, на ґрунті неприязних відносин, умисно наніс ОСОБА_9 один удар долонею правої руки у ділянку шиї зліва, чим спричинив потерпілій тілесні ушкодження у виді подряпин у лівій під щелеповій ділянці, що належать до категорії легких тілесних ушкоджень.
В апеляційній скарзі обвинувачений оскаржує вирок суду з мотивів неповноти судового розгляду, істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність. Вказує, що стороною обвинувачення не доведено його винуватості у вчиненні інкримінованого злочину. Стверджує, що судом в основу обвинувального вироку покладено лише висновок судово-медичної експертизи та показання свідка ОСОБА_11 , яка не була очевидцем події, про яку вказує потерпіла. Посилається на те, що у даного свідка та потерпілої є мотиви його оговорювати, оскільки протягом чотирьох років тривають судові спори щодо визнання недійсним та розірвання договору довічного утримання, укладеного ОСОБА_7 з Довгополовими. Зазначає, що місцевим судом не було встановлено обставин, які обтяжують покарання. З огляду на наведене просить вирок суду першої інстанції скасувати та ухвалити новий, яким його виправдати.
Заслухавши доповідача, який виклав зміст оскаржуваного рішення та основні доводи апеляційної скарги, обвинуваченого та його захисника, які апеляцію підтримали у повному обсязі та просили скасувати вирок, прокурора, потерпілу та її представника, які апеляційну скаргу заперечили і просили вирок суду залишити без змін, дослідивши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно зі ст.94 КПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні усіх обставин кримінального провадження, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Із цього випливає, що суд при розгляді кримінального провадження повинен дослідити як ті докази, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого, проаналізувати їх та дати їм оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності та достатності для вирішення питань, зазначених у ст.368 КПК України.
На думку апеляційного суду, судом першої інстанції при прийнятті рішення вказаних вимог закону дотримано.
Судом правильно встановлено фактичні обставини кримінального провадження та зроблено обґрунтований висновок про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.125 КК України.
У доводах, викладених в апеляційній скарзі, обвинувачений вказує, що стороною обвинувачення не доведено його винуватості у вчиненні інкримінованого злочину.
Однак, дані твердження спростовуються зібраними у встановленому законом порядку та перевіреними доказами, яким суд дав належну юридичну оцінку.
Так, обвинувачений як в суді першої, так і апеляційної інстанцій, вину у вчиненні інкримінованого йому злочину не визнав, однак його твердження не узгоджуються з іншими доказами, наявними у матеріалах провадження.
Зокрема, потерпіла ОСОБА_9 у суді першої інстанції ствердила, що, коли у її квартиру прийшов ОСОБА_7 , вона сказала, щоб він показав усі продукти, після чого вирвала у нього пакет, і вони почали сваритися. ОСОБА_7 кинув пакунок, схопив її за руки, нагнувся, забрав усе в сумку, а потім вдарив її один раз в шию, внаслідок чого вона впала і вдарилася об стіну, від чого їй боліла рука. Після цього вона почала кричати, а ОСОБА_7 , забравши пакет, втік.
Як вбачається з показань, даних свідком ОСОБА_11 у місцевому суді, ОСОБА_7 раніше ображав ОСОБА_9 та наносив їй тілесні ушкодження, оскільки вона при цьому надавала потерпілій медичну допомогу.
Тому посилання апелянта на неналежність вказаного доказу та оговорення його потерпілою і свідком, суд апеляційної інстанції вважає голослівними та такими, що не знайшли свого підтвердження.
Відповідно до висновку судово-медичного експерта № 825 від 15 серпня 2016 року у ОСОБА_9 виявлено тілесні ушкодження, а саме: синці на зовнішній поверхні правого плеча, на задній поверхні обох передпліч та подряпини в лівій під щелеповій ділянці, що відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень.
Даний висновок експерта піддавати сумніву у апеляційного суду немає підстав.
Таким чином, вищенаведений висновок судово-медичного експерта підтверджує показання потерпілої щодо механізму та обставин спричинення їй ОСОБА_7 умисного легкого тілесного ушкодження.
Також слід зазначити, що відповідно до підсумків висновку судово-медичного експерта №825, який був досліджений судом першої інстанції, виявлені у ОСОБА_9 тілесні ушкодження виникли цілком можливо в час вказаний підекспертною.
Виникнення вищевказаних ушкоджень в результаті падіння з висоти власного зросту - малоімовірно.
Отже, як ствердили і обвинувачений, і потерпіла події мали місце 12.08.2016 в приміщенні квартири, де проживала ОСОБА_9 ..
Інших осіб під час конфлікту ОСОБА_7 із ОСОБА_9 в квартирі не було, що також не заперечується сторонами.
Тому, аналізуючи показання потерпілої ОСОБА_9 та висновок судово-медичного експерта №825 в їх сукупності, апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, про те, що легкі тілесні ушкодження потерпілій були спричинені саме умисними діями обвинуваченого ОСОБА_7 .
Наведеними доказами повністю спростовуються доводи апеляційної скарги обвинуваченого про те, що стороною обвинувачення не доведено вини ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.125 КК України.
Доводи сторони захисту про штучне створення доказів на підтвердження винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину з мотивів визнання недійсним та розірвання договору довічного утримання, укладеного ОСОБА_7 з Довгополовими, апеляційний суд також вважає надуманими і такими, що не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, адже у матеріалах провадження відсутні будь-які заяви чи скарги обвинуваченого з цього приводу.
Отже, стратегія захисту, висунена обвинуваченим та його захисником, повністю спростована дослідженими судом першої інстанції доказами, та, на думку суду апеляційної інстанції, є нічим іншим, як способом уникнення ОСОБА_7 кримінальної відповідальності.
Посилання апелянта на відсутність обставин, які обтяжують його покарання, як на підставу для скасування оскаржуваного судового рішення є безпідставними, та жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину.
Відповідно до вимог ч.1 ст.337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.
Як вбачається із обвинувального акту щодо ОСОБА_7 , йому інкримінується вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, а саме умисне спричинення ОСОБА_9 тілесного ушкодження у вигляді подряпин у лівій під щелеповій ділянці.
Як вбачається із оскаржуваного вироку суду, суд першої інстанції з повним дотриманням положень ч.1 ст.337 КПК України провів судовий розгляд щодо ОСОБА_7 в межах висунутого обвинувачення за ч.1 ст.125 КК України.
Таким чином, апеляційний суд вважає, місцевий суд повно і всебічно дослідив усі представлені обвинуваченням докази, і оцінюючи їх в сукупності з точки зору достатності та взаємозв'язку, дійшов правильного висновку про кваліфікацію дій обвинуваченого за ч.1 ст.125 КК України як умисне легке тілесне ушкодження.
Згідно з вимогами ст.65 КК України суд, призначаючи покарання, враховує ступінь тяжкості вчинених злочинів, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Призначаючи покарання обвинуваченому суд першої інстанції повністю дотримався вказаних вимог закону, врахувавши ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до приписів ст.12 КК України відносить до злочинів невеликої тяжкості, особу ОСОБА_7 , який раніше до кримінальної відповідальності не притягався, характеризується задовільно, має незадовільний стан здоров'я, осудний.
Також судом було враховано і відсутність обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_7 , а тому прийшов до обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_7 покарання у виді штрафу в межах санкції ч.1 ст.125 КК України.
На думку апеляційного суду, таке покарання, відповідає вимогам ст.ст.50, 65 КК України, буде необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_7 та попередження вчинення нових злочинів, як самим обвинуваченим, так і іншими особами.
Під час апеляційного розгляду встановлено, що злочин, передбачений ч.1 ст.125 КК України, за який засуджено ОСОБА_7 , вчинений ним 12 серпня 2016 року.
Відповідно до приписів ст.12 КК України даний злочин належить до категорії невеликої тяжкості.
Положення ч.5 ст.74 КК України регламентують, що особа може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених статтею 49 цього Кодексу.
Відповідно до вимог п.1 ч.1 ст.49 КК України, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло два роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі.
З огляду на наведені вимоги закону, та з урахуванням того, що на даний час з дня вчинення ОСОБА_7 злочину минуло більше трьох років, обвинувачений на підставі ст.49, ч.5 ст.74 КК України підлягає звільненню від призначеного йому покарання за вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст.125 КК України у зв'язку із закінченням строків давності.
З цих підстав вирок суду першої інстанції підлягає зміні в частині призначеного покарання.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст.376, 404, 407 КПК України, Волинський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 - задовольнити частково.
Вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 липня 2017 року в частині призначеного ОСОБА_7 покарання - змінити.
Залишити ОСОБА_7 призначене судом першої інстанції покарання у виді штрафу в розмірі 50 (п'ятдесяти) неоподатковуваних розмірів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п'ятдесят) гривень.
На підставі ч.5 ст.74, ст.49 КК України звільнити ОСОБА_7 від призначеного покарання за ч.1 ст.125 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності.
В решті вирок залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Головуючий
Судді