Справа № 158/2525/19 Провадження №11-сс/802/577/19 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Категорія:в порядку КПК України Доповідач: ОСОБА_2
04 жовтня 2019 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
слідчого - ОСОБА_7 ,
володільця майна - ОСОБА_8 ,
представника володільця майна - ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні на ухвалу слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 вересня 2019 року про відмову у накладенні арешту на майно, в рамках кримінального провадження №12019030100000519 від 12.09.2019 року,
Старший слідчий СВ Ківерцівського ВП ГУНП у Волинській області ОСОБА_10 звернувся до суду із клопотанням про накладення арешту на майно, вилучене у ОСОБА_11 12.09.2019 року в ході огляду місця події на ділянці дороги між населеними пунктами с.Карпилівка та с.Сильне Ківерцівського району Волинської області, а саме - автомобіля марки «Fiat Scudo», білого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , із забороною відчуження, розпорядження та користування цим майном.
Клопотання мотивує тим, що органом досудового розслідування проводиться розслідування у кримінальному провадженні, відомості щодо якого 12.09.2019 року внесені до ЄРДР за №12019030100000519, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.342, ч.2 ст.345 КК України.
Зазначено, що під час огляду місця події 12.09.2019 було вилучено автомобіль марки «Fiat Scudo», білого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , який постановою слідчого визнано речовим доказом у кримінальному провадженні №12019030100000519, так як даний транспортний засіб був знаряддям вчинення злочину і зберіг на собі сліди вчинення злочину.
Вказує, що цей транспортний засіб є майном щодо якого є достатні підстави вважати, що він використовувався для вчинення злочину та відповідає критеріям, зазначеним у ст.98 КПК України, а тому просить накласти на нього арешт.
Ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 вересня 2019 року в задоволенні вищевказаного клопотання відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні клопотання слідчий суддя своє рішення мотивував тим, що слідчим та прокурором не доведено необхідність накладення арешту на згаданий транспортний засіб, як того вимагають положення КПК України.
Не погоджуючись із таким судовим рішенням прокурор подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову, - про задоволення клопотання про накладення арешту на майно. Вказує, що оскаржувана ухвала слідчого судді є незаконною та необґрунтованою, оскільки транспортний засіб є знаряддям вчинення злочину та міг зберегти на собі сліди вчинення злочину, а також підлягає конфіскації для забезпечення відшкодування збитків і цивільного позову. Зазначає, що судом не було враховано положень ч.1 ст.170 КПК України, відповідно до яких, завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення чи відчуження.
Заслухавши доповідача, який виклав суть ухвали та доводи апеляційної скарги, прокурора та слідчого, які підтримали апеляцію у повному обсязі, володільця майна та його представника, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.
За змістом п.7 ч.2 ст.131 КПК України арешт майна - є заходом забезпечення кримінального провадження.
Відповідно до ст.98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Арештом майна згідно із ч.1 ст.170 КПК України є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
Відповідно до ч.ч.2-6 ст.170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення:
1) збереження речових доказів. У цьому випадку, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст.98 цього Кодексу.
2) спеціальної конфіскації. У цьому випадку, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених КК України.
3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи. У цьому випадку, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених КК України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди. У цьому випадку, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.
Згідно із ч.ч.1, 2 ст.173 КПК України слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абз.2 ч.1 ст.170 цього Кодексу.
При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати усі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.
На думку апеляційного суду, за наслідками розгляду клопотання, слідчий суддя дійшов законного та обґрунтованого висновку про відсутність передбачених кримінальним процесуальним законом підстав для його задоволення.
Дійсно, з матеріалів клопотання вбачається, що в даний час СУ ГУНП у Волинській області проводиться досудове розслідування в межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань під №12019030100000519, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.342, ч.2 ст.345 КК України.
У вчиненні цього злочину підозрюється ОСОБА_8 , якому 23 вересня 2019 року оголошено про підозру.
Встановлено і те, що під час огляду місця події 12.09.2019 було вилучено автомобіль марки «Fiat Scudo», білого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , фактичним володільцем якого, як встановлено судом, є ОСОБА_8 . Даний автомобіль постановою слідчого визнано речовим доказом у кримінальному провадженні №12019030100000519.
Доводячи підставність поданого клопотання про накладення арешту на вказаний автомобіль слідчий та прокурор вказували про те, що він є доказом вчинення вищевказаних злочинів, зберіг на собі сліди цих злочинів, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження та є предметом злочинів у зв'язку з чим визнаний речовим доказом. А тому, саме з метою збереження речових доказів, а також щодо можливої конфіскації майна для забезпечення цивільного позову, та конфіскації майна як виду покарання, просив накласти арешт на цей транспортний засіб.
Проте, матеріали клопотання не містять доказів, а слідчий та прокурор в ході його розгляду не навели достатніх обґрунтувань та не надали належних і допустимих доказів, які б давали підстави вважати, що вказане майно (автомобіль) відповідає критеріям, зазначеним у ст.98 та ч.2 ст.167 КПК України, окрім як визнання майна речовим доказам постановою слідчого.
Погоджується апеляційний суд і з мотивами місцевого суду щодо необґрунтованості мети накладення арешту, оскільки в клопотанні не зазначено, а в ході розгляду клопотання слідчим і прокурором не наведено правових підстав і мети такого арешту відповідно до положень ст.170 КПК України та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна.
Таким чином колегія суддів повністю погоджується з висновком слідчого судді місцевого суду про відсутність законних підстав для накладення арешту на майно (автомобіль). Не було таких здобуто і в ході апеляційного розгляду провадження.
При цьому, усі доводи прокурора, викладені в апеляційній скарзі щодо незаконності оскаржуваного судового рішення не заслуговують на увагу суду, оскільки на думку апеляційного суду фактично зводяться до довільної та суперечливої інтерпретації дійсних обставин справи та відповідних норм чинного законодавства і жодним чином не спростовують наведених вище висновків суду першої інстанції.
Апеляційний суд не вбачає будь-яких порушень норм кримінального процесуального закону, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.
А тому, апеляційну скаргу прокурора слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу слідчого судді - без змін.
Керуючись ст.ст. 98, 170, 407, 376, 422 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 вересня 2019 року про відмову у накладенні арешту на майно, в рамках кримінального провадження №12019030100000519 від 12.09.2019 року - без змін.
Ухвала остаточна й оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді