вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"08" жовтня 2019 р. Справа№ 910/6257/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Верховця А.А.
суддів: Доманської М.Л.
Сотнікова С.В.
За участю секретаря судового засідання Берегової Н.М.
та представників сторін:
від ТОВ "Телесистеми України": Кур'ян К.І. - ордер серія ЧН №060471 від 03.09.2019.
розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Телесистеми України" на рішення Господарського м. Києва від 22.07.2019 року
у справі № 910/6257/19 (суддя Марченко О.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртелемережа Дистриб'юшин"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Телесистеми України"
про стягнення 50 445,01 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Укртелемережа Дистриб'юшин" (далі - ТОВ "Укртелемережа Дистриб'юшин") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Телесистеми України" (далі - ТОВ "Телесистеми України") про стягнення: 11 101,60 грн. основного боргу, який утворився в зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов укладеного сторонами ліцензійного договору від 01.05.2016 №242 про надання невиключного права на використання телерадіопрограм (далі - Договір); 36 853,69 грн. неустойки; 1 779,49 грн. пені; 151,45 грн. 3 % річних та 558,78 грн. втрат від інфляції, а всього 50 445,01 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.07.2019 у справі №910/6257/19 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртелемережа Дистриб'юшин" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Телесистеми України" про стягнення 50 445,01 грн. задоволено частково.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Телесистеми України" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртелемережа Дистриб'юшин": 11 101,60 грн. основного боргу; 1 779,49 грн. пені; 151,45 грн. 3% річних; 558,78 грн. втрат від інфляції і 517,00 судового збору.
Задовольняючи позов частково, місцевий господарський суду виходив з того, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртелемережа Дистриб'юшин" є обґрунтованими, оскільки факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений та документально підтверджений.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням місцевого господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Телесистеми України" звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2019 у справі №910/6257/19 повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Обґрунтовуючи вимоги викладені в апеляційній скарзі скаржник відмічає, що оскаржуване рішення господарського суду є необґрунтованим та прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Мотивуючи доводи апеляційної скарги апелянт стверджує, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази направлення, вручення (доставки) відповідачу рахунків та актів, що виключає визнання доведеним факту заборгованості відповідача за надане позивачем, протягом спірного періоду, право за ліцензійним договором №242 від 01.05.2016.
Крім того, відповідач зазначає, що з 08.08.2018, в результаті протиправного заволодіння приміщеннями ТОВ "Телесистеми України", товариство позбавлене можливості використовувати, як самі приміщення так і обладнання та документацію, що знаходиться в цих приміщеннях, а також отримувати кореспонденцію. А відтак, станом на 11.10.2018 ТОВ "Телесистеми України" вже було позбавлено можливості використовувати та фактично не використовувало надане йому виключне право, передбачене п. 2.1 ліцензійного договору від 01.05.2016.
Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.09.2019 апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Телесистеми України" у справі №910/6257/19 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Верховець А.А., судді Доманська М.Л., Сотніков С.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Телесистеми України" на рішення Господарського міста Києва від 22.07.2019 у справі №910/6257/19; справу призначено до розгляду на 08.10.2019.
19.09.2018 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів (канцелярія) від Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртелемережа Дистриб'юшин" надійшов відзив на апеляційну скаргу, згідно якого останнє просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2019 у справі №910/6257/19 залишити без змін.
В судове засідання 08.10.2019 позивач не з'явився, про причини неявки суд не повідомив. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином про що свідчить наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №09.2-04/93755/19 від 13.09.2019.
Застосовуючи, згідно з частиною 1 статті 3 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суддя зазначає, що праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Відтак, враховуючи, що явка сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалась, участь в судовому засіданні є правом, а не обов'язком сторін, беручи до уваги строк розгляду апеляційної скарги, суд вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу ТОВ "Телесистеми України" за відсутності представників позивача, за наявними матеріалами справи.
В судовому засіданні представник скаржника вимоги викладені в апеляційній скарзі підтримав, просив суд апеляційну скаргу задовольнити, оскаржуване рішення скасувати, у задоволенні позову відмовити.
Відповідно до ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
В судовому засіданні 08.10.2019, згідно ст. 240 Господарського процесуального кодексу (далі за текстом - ГПК) України, оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши думку представника скаржника, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального законодавства, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Телесистеми України" не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 01.05.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укртелемережа Дистриб'юшин" (ліцензіар) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Телесистеми України" (ліцензіат) укладено ліцензійний договір №242 про надання невиключного права на використання Телерадіопрограм.
Відповідно до п. 2.1 Договору ліцензіар надає ліцензіату невиключне право на використання шляхом ретрансляції в багатоканальній телемережі в межах території телепрограм, згідно з переліком, який встановлюється відповідно до додатків до Договору, виключно на платній основі; ліцензіат зобов'язується використовувати надане право згідно з умовами Договору та своєчасно сплачувати ліцензіару ліцензійну плату.
В розділі 3 Договору викладені зобов'язання сторін.
Так, ліцензіар зобов'язаний щомісячно до 10 числа місяця, наступного за звітним періодом, надавати ліцензіату акти про виконання договірних зобов'язань (підпункт 3.1.4 пункту 3.1 Договору).
Ліцензіат зобов'язаний:
• своєчасно щомісяця перераховувати ліцензіару ліцензійну плату та плату за обслуговування Договору у розмірі та строки, передбачені Договором (підпункт 3.2.5 пункту 3.2 Договору);
• підписувати та повертати ліцензіару шляхом надіслання на його адресу актів виконаних договірних зобов'язань за звітний період; не пізніше 10 робочих днів з дати надіслання ліцензіату відповідного акта останній зобов'язаний надіслати ліцензіару підписаний акт або мотивовану відмову від його підписання; у разі неотримання акта ліцензіат зобов'язаний негайно повідомити про це ліцензіара; у випадку, коли ліцензіар протягом вказаного строку не отримує від ліцензіата підписаного акта або мотивованої відмови від його підписання, а також у разі порушення ліцензіатом термінів розгляду акта, такий акт вважається прийнятим ліцензіатом, а права належно наданими та прийнятими без зауважень; договірні зобов'язання вважаються виконаними ліцензіаром в повному обсязі, визначеному актом, без зауважень; сума, що зазначена в акті, вважається узгодженою сторонами і ліцензіат погоджується оплатити її в повному обсязі (підпункт 3.2.7 пункту 3.2 Договору).
Згідно п. 3.5 Договору сторони зобов'язуються повідомляти один одного про будь-які зміни своєї організаційно-правової структури (включаючи зміни в обсязі повноважень або припинення повноважень), зміну місцезнаходження, реквізити.
Розмір щомісячної ліцензійної плати за телепрограми та порядок її сплати визначається додатками до договору, які є невід'ємними частинами договору (п. 5.2 Договору).
Договір набирає чинності з дати підписання і діє до 31.12.2016; у разі невиконання сторонами грошових зобов'язань за Договором Договір припиняє свою дію лише в частині всіх правовідносин окрім остаточного виконання сторонами всіх грошових зобов'язань за Договором (пункт 6.1 Договору).
Додатковою угодою №2 від 30.11.2016 строк дії Договору був продовжений до 31.12.2017 (п. 1).
Додатковою угодою №242/2/3 від 01.12.2017 строк дії Договору був продовжений до 31.12.2018 (п. 1).
19.05.2016 між ТОВ "Укртелемережа Дистриб'юшин" (ліцензіар) та ТОВ "Телесистеми України" (ліцензіат) підписано Додаток №242/2, за умовами якого:
- згідно з пунктом 2.1 Договору ліцензіар надає ліцензіату невиключне право на використання шляхом ретрансляції в багатоканальній телемережі в межах території телепрограми "ДЕТСКИЙ МИР" і "НАШЕ ЛЮБИМОЕ КИНО" (розділ 1 Додатку №242/2 в редакції додаткової угоди від 01.12.2017 №242/2/3);
- вартість послуги доступу до пакету телепрограм "ДЕТСКИЙ МИР" і "НАШЕ ЛЮБИМОЕ КИНО" становить 600,00 грн., крім того ПДВ 20% - 120 грн., всього 720 грн. за одне підключення (підпункт 1.6.1 пункту 1.6 Додатку №242/2 в редакції додаткової угоди від 01.12.2017 №242/2/3);
- вартість послуги доступу до телепрограми "ДЕТСКИЙ МИР" цілодобово складає 1 700 грн., крім того ПДВ 20% - 340 грн., всього 2 040 грн. за одне підключення (підпункт 1.6.2 пункту 1.6 Додатку №242/2 в редакції додаткової угоди від 01.12.2017 №242/2/3);
- за права, надані ліцензіату відповідно до пункту 2.1 Договору, ліцензіат зобов'язується щомісяця (протягом строку надання невиключних прав ліцензіату) сплачувати ліцензіару ліцензійну плату на підставі Додатку №242/2 та рахунків ліцензіара; розмір щомісячної ліцензійної плати обчислюється як сума щомісячних ліцензійних плат за кожну телепрограму (пункт 2.1 Додатку №242/2);
- ліцензіат зобов'язаний сплатити суму ліцензійної плати за звітний період до 01 числа місяця, наступного за звітним періодом, на підставі виставленого рахунку; датою оплати вважається дата зарахування ліцензійної плати на поточний рахунок ліцензіара (пункт 2.4 Додатку №242/2).
Відповідно до п. 5.5 Договору неодержання ліцензіатом рахунка не є підставою для невиплати або затримки виплати винагороди ліцензіара, що передбачена Договором. Якщо ліцензіат не отримує відповідні рахунки ліцензіара про оплату за Договором до 25 числа поточного місяця, ліцензіат зобов'язаний звернутися до ліцензіара з метою їх отримання до настання терміну оплати.
Судова колегія повторно розглянувши справу в апеляційному порядку, перевіривши законність та обґрунтованість рішення першої інстанції, не вбачає підстав для його скасування з огляду на наступне.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 ст. 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства ( ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
З матеріалів справи слідує, що позивач свої зобов'язання за укладеним Договором виконав належним чином та у повному обсязі, оскільки згідно Додатку №242/2 від 19.05.2016 до Договору (зі змінами, внесеними відповідно до додаткової угоди №242/2/3 від 01.12.2017) відповідачу надані права на використання об'єктів інтелектуальної власності, а саме: право на використання шляхом ретрансляції телепрограм «ДЕТСКИЙ МИР» та «НАШЕ ЛЮБИМОЕ КИНО».
Разом з тим, за твердженнями позивача, відповідач порушив прийняті на себе за Договором обов'язки та не сплатив ліцензійну плату.
В апеляційній скарзі скаржник відмічає, що між ним та позивачем було дійсно укладено ліцензійний договір №242 від 01.05.2016, проте в порушення умов Договору позивачем не було надіслано на поштову адресу відповідача рахунків на оплату та актів виконаних робіт, тоді як обов'язок з оплати ліцензійної плати виникає у ТОВ «Телесистеми України» з моменту отримання зазначених документів. При цьому доставка рахунків на оплату та актів електронною поштою не відповідає умовам Договору.
Колегія суддів встановила, що на виконання умов Договору позивачем було надіслано відповідачу електронною поштою рахунки на оплату від 14.09.2018 №2928 на суму 4 268 грн. (25.09.2018), від 08.10.2018 №3255 на суму 4 268 грн. (09.10.2018) і від 05.11.2018 №3543 на суму 2 565,60 грн. (12.11.2018) та акти виконаних договірних зобов'язань від 30.09.2018 №2886 на суму 4 268 грн. (25.09.2018), від 31.10.2018 №3208 на суму 4 268 грн. (09.10.2018) та від 30.11.2018 №3497 на суму 2 565,60 грн. (12.11.2018). Акти виконання договірних зобов'язань та рахунки на оплату відправлялися відповідачу на його електрону пошту, зазначену у розділі 13 Договору: tlamonova@telesystems.ua та дублювалися на інші електроні адреси, повідомлені відповідачем: Ttalakh@telesystems.ua; tok@telesystems.ua; tlamonova@telesystems.ua; Yulya@telesystems.ua. У якості доказів суду надані завірені належним чином відповідні скрін-шоти відправлень, з яких наглядно вбачається про дату та час направлення документів відповідачу.
Слід звернути увагу, що умовами договору не урегульовано яким способом (засобами поштового зв'язку чи на електронну адресу) мають надсилатись рахунки та акти, натомість містяться умови щодо обов'язку відповідача негайно звернутися до позивача у разі неотримання рахунків та актів виконаних договірних зобов'язань (п. 5.5 Договору, п. 3.2.7 Договору).
Матеріали справи не містять доказів звернення відповідача до позивача з вимогою надати відповідні документи. Таким чином, зважаючи на положення п. 3.2.7 Договору, зобов'язання позивача вважаються виконаними належним чином та прийняті відповідачем без будь-яких зауважень.
Враховуючи, що рахунки на оплату від 14.09.2018 №2928, від 08.10.2018 №3255 та від 05.11.2018 №3543 не було оплачено, позивач 19.02.2019 надіслав відповідачу претензію від 18.02.2019 №19, в якій пропонував в добровільному порядку сплатити: 11 101,60 грн. основного боргу; 25 530,16 грн. неустойки; 1 258,98 грн. пені; 104,92 грн. 3% річних та 397,29 грн. втрат від інфляції. Крім того, разом з вказаною претензію відповідачу було також надіслано і рахунки на оплату за вересень - листопад 2018 року.
Зазначена претензія залишена відповідачем без відповіді, наявний перед позивачем борг не сплачено. А отже, Господарський суд міста Києва дійшов вірного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу в повному обсязі.
Також позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача 36 853,69 грн. - неустойки, 1 779,49 грн. - пені, 151,45 грн. - 3% річних та 558,78 грн. - втрат від інфляції.
Судом апеляційної інстанції перевірено розрахунок сум пені, 3% річних та втрат від інфляції, здійснений позивачем, виходячи при цьому з заявленого періоду, в який відповідач є таким, що прострочив та встановлено, що він є арифметично вірним, відповідає вимогам законодавства та обставинам справи, а тому дані вимоги позову підлягають задоволенню, з огляду на нижче наведене.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).
Пунктом 1 ст. 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 2 ст. 343 ГК України і статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно пункту 8.3 Договору у випадку прострочення терміну оплати ліцензійної плати ліцензіат зобов'язаний сплатити ліцензіару пеню за прострочення платежу у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, за кожен день прострочення від суми заборгованості.
Враховуючи, що факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений і в той же час відповідачем не спростований, Господарський суд міста Києва дійшов вірного висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача пені за прострочення платежу у розмірі подвійної облікової ставки НБУ в сумі 1 779,49 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3 % річних у сумі 151,45 грн. та інфляційних втрат у сумі 558,78 грн., суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, оскільки відповідач не виконав своє грошове зобов'язання у строк, встановлений Договором, заявлені позивачем позовні вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних у сумі 151,45 грн. та інфляційних втрат у сумі 558,78 грн. також є обґрунтованими та правомірно задоволені місцевим судом.
Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача 36 853,69 грн. неустойки, стягнення якої передбачено п. 8.2 Договору (у випадку прострочення платежів, передбачених Договором, сторона, що спричинила порушення грошових зобов'язань, відшкодовує іншій стороні неустойку у розмірі 2% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення), суд відмічає, що місцевий господарський суд, встановивши, що наведена у договорі неустойка за своєю правовою природою є пенею, тоді як подвійне застосування відповідальності одного виду за одне й те ж порушення договірного зобов'язання є недопустимим, керуючись ч. 1 ст. 61 Конституції України та ч. 3 ст. 509 ЦК України, правомірно відмовив у задоволенні даної вимоги.
Щодо тверджень скаржника про те, що в результаті протиправного заволодіння приміщеннями ТОВ "Телесистеми України", товариство було позбавлено можливості використовувати та фактично не використовувало надане йому виключне право, передбачене п. 2.1 ліцензійного договору від 01.05.2016, суд відмічає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з приписами ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Враховуючи наявні в матеріалах справи докази та зміст п. 1 Додаткової угоди №2 від 30.11.2016 та п. 1 Додаткової угоди №242/2/3 від 01.12.2017 вбачається, що Договір №242 від 01.05.2016 був пролонгований та станом на час виникнення спірних зобов'язань був чинним.
При цьому, матеріали справи не містять, а відповідачем не надано ані суду першої інстанції, ані апеляційному суду, в силу п. 3.5 Договору та розділу 10 Договору, належних доказів на підтвердження направлення ним позивачу листа з повідомленням про неможливість використовувати надане йому невиключне право, передбачене п. 2.1 ліцензійного договору від 01.05.2016, у зв'язку з протиправним заволодінням приміщеннями, які використовувались для розміщення офісу ТОВ «Телесистеми України». Також в матеріалах справи відсутні докази щодо фактичної неможливості ТОВ «Телесистеми України» доступу до офісного приміщення та документації.
Таким чином, оскільки матеріали справи не містять відповідних повідомлень з боку відповідача про неможливість використовувати надане йому невиключне право та про дострокове розірвання договору, то скаржник позбавляється права посилатися на такі обставини, як на підставу для звільнення від відповідальності і не звільняється від виконання своїх обов'язків за Договором №242 від 01.05.2016.
Крім того, колегія суддів зазначає, що пунктом 8.9 Договору унормовано, що сторони розуміють та погоджуються, що договір регулює взаємовідносини із надання прав інтелектуальної власності на використання телепрограм на визначених договором умовах; нездійснення ліцензіатом отриманих за договором прав та відповідно не використання (ретрансляція) телепрограм з будь-яких причин, що не передбачені цим договором, не є підставою для несплати та/або неналежної сплати винагороди ліцензіара.
До того ж, суд звертає увагу скаржника, що згідно п. 5.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №12 від 17.10.2012 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності», якщо ліцензійним договором передбачено оплатне використання об'єкта права інтелектуальної власності, ліцензіарові не може бути відмовлено у вимозі про стягнення плати з мотиву невикористання ліцензіатом відповідного об'єкта (якщо договір є чинним).
За наведеного, колегія суду вважає, що висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, який в свою чергу опротестовує апелянт, відповідає загальним вимогам процесуального права, передбачених статтями 73-79, 86, 236, 238 ГПК України, якими визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позову, що в свою чергу повною мірою співвідноситься із забезпеченням права особи на справедливий суд, яке передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що включає зокрема і право на обґрунтоване рішення. Оскільки лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися публічний контроль здійснення правосуддя (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" від 27 вересня 2001 року).
Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Враховуючи викладене в постанові, судова колегія Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом при винесенні оскаржуваного рішення було повністю з'ясовано всі обставини справи. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які б могли призвести до зміни чи скасування рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2019 судовою колегією не встановлено.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків місцевого господарського суду не спростовують, а тому не вбачається підстав для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Телесистеми України".
В зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати покладаються на апелянта.
Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 282, 283 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Телесистеми України" на рішення Господарського м. Києва від 22.07.2019 у справі №910/6257/19 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2019 у справі №910/6257/19 залишити без змін.
3. Матеріали справи №910/6257/19 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Cторони мають право оскаржити постанову до Верховного суду в порядку, передбаченому ст.ст. 286-291 ГПК України.
Повний текст постанови складено 09.10.2019.
Головуючий суддя А.А. Верховець
Судді М.Л. Доманська
С.В. Сотніков