79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"07" жовтня 2019 р. Справа №909/437/19
м.Львів
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
головуючого судді М.І. Хабіб
суддів С.М. Бойко,
Т.Б. Бонк,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Тисменицької районної державної адміністрації б/н, б/д
на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 05.07.2019,повний текст рішення складено 05.07.2019,
у справі №909/437/19 (суддя Малєєва О.В.),
за позовом: Публічного акціонерного товариства “Укртелеком” в особі Івано-Франківської філії, м. Івано-Франківськ
до відповідача: Управління соціального захисту населення Тисменицької районної державної адміністрації, м. Тисмениця Івано-Франківської області
про: стягнення 42 506,01 грн заборгованості
У травні 2019 року ПАТ "Укртелеком" в особі Івано-Франківської філії звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Управління соціального захисту населення Тисменицької районної державної адміністрації Івано-Франківської області (далі - Управління) про стягнення 42 506,01 грн заборгованості з компенсації видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг на телекомунікаційні послуги.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що позивач є оператором телекомунікацій та відповідно до вимог Цивільного та Господарського кодексів України, Закону України “Про телекомунікації”, Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №295 від 11.04.2012, надає послуги зв'язку споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати. Такі пільги встановлені Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу”, Закону України “Про жертви нацистських переслідувань”, Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, Закону України “Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний статус”, Закон України “Про охорону дитинства”. Відповідно до п.п. б п.4 ч.1 ст. 89 та ст. 102 Бюджетного кодексу України видатки на відшкодування вартості наданих послуг пільговим категоріям громадян здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з Державного бюджету України (субвенцій) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Позивач вказує, що відповідач є єдиним органом соціального захисту населення, який відповідно до своїх функціональних обов'язків, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 №117 «Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги», веде облік пільгових категорій громадян та проводить розрахунки з підприємствами та організаціями.
Зазначає, що за період з січня по грудень 2018 року він надав послуги пільговим категоріям населення на загальну суму 42 506,01грн, вартість яких підлягає відшкодуванню за рахунок субвенції з бюджету. На виконання наказу Міністерства праці та соціальної політики №535 від 04.10.2007 для проведення звірки розрахунків відшкодувань він щомісяця направляв відповідачу акти форми-2 Пільги, однак відповідач не відшкодував йому вартість наданих послуг, посилаючись на відсутність бюджетних призначень та коштів на зазначені видатки.
Посилаючись на ч. 2 ст. 617 ЦК України, рішення Європейського суду з прав людини у справі “Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України” від 18.10.2005, постанову Верховного Суду України від 15.05.2012 у справі №11/446, позивач вказує, що відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення відповідача від виконання зобов'язань перед позивачем щодо компенсації витрат за надані послуги пільговим категоріям населення.
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 05.07.2019 у справі №909/437/19 позов задоволено. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 42 506,01грн заборгованості з компенсації видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг на телекомунікаційні послуги та 1921грн судового збору.
Рішення суду мотивоване ст.ст. 11, 167, 170, 617 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 193, 218 ГК України, ст. ст. 48, 89,102 БК України ст. 19 ЗУ “Про державні соціальні стандарти та соціальні гарантії”, ст. 63 ЗУ “Про телекомунікації”, Правилами надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 №295, Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №256 від 04.03.2002, Положенням про управління соціального захисту населення Тисменицької районної державної адміністрації, затвердженим розпорядженням районної державної адміністрації від 05.01.2018 №561, Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 №6-рп/2007, постановами Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справах №911/4249/16 та №906/621/17.
При задоволенні позову суд виходив з обгрунтованості вимог позивача. Суд відхилив посилання відповідача на відсутність кошторисних призначень на 2018 рік з державного та місцевих бюджетів, вказавши, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, що фінансові зобов'язання виникли не з ЗУ «Про Державний бюджет України на 2018 рік», а з законодавства, яким унормовано надання соціальних пільг визначеним особам та нормативно-правовими актами, які встановлюють порядок здійснення розрахунків з постачальниками телекомунікаційних послуг таким категоріям споживачів. Також суд відхилив доводи відповідача про можливу необгрунтованість заявленої до стягнення суми, пославшись на ненадання відповідачем жодних доказів на спростування такої суми, а також те, що саме на відповідача покладено обов'язок проводити електронні звірки інформації від надавачів послуг щодо витрат, пов'язаних з наданням пільг, з відомостями з Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги.
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, оскаржив його в апеляційному порядку, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в позові.
Скаржник вважає, що між сторонами не існує жодних фінансових зобов'язань стосовно відшкодування витрат за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян, оскільки не укладено відповідного договору. Зазначає, що в Законі України “Про державний бюджет України на 2018 рік” відсутні статті видатків та субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг з послуг зв'язку. Крім того, стверджує про необ'єктивність заявленої до стягнення суми заборгованості, оскільки вона не звірена з єдиною базою пільговиків, так як в неї можуть бути включені особи, які вибули чи померли.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 05.08.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача та ухвалено здійснити розгляд справи № 909/347/19 на підставі ч. 10 ст. 270 ГПК України в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Позивач не подав відзиву на апеляційну скаргу, разом з тим, в силу ч. 3 ст. 263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, Західний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Законами України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу”, “Про жертви нацистських переслідувань”, “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, “Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний статус”, “Про охорону дитинства” встановлені пільги щодо надання послуг зв'язку окремим категоріям споживачів, зокрема позачергове користування всіма послугами зв'язку, позачергове встановлення на пільгових умовах квартирних телефонів, сплата абонентної плати за користування телефоном у розмірі 50 відсотків затверджених тарифів.
Відповідно до ч. 3 ст. 63 ЗУ “Про телекомунікації” телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.
Частиною 2 статті 19 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" встановлено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, зокрема, зведеним розрахунком заборгованості по видатках на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг на телекомунікаційні послуги в Тисменицькому районі Івано-Франківської області, розрахунками видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг за період з січня по грудень 2018 року форми -2 пільга, яка затверджена наказом Міністерства праці та соцполітики №535 від 04.10.2007, за період з січня по грудень 2018 року позивач надав послуги зв'язку пільговим категоріям населення на загальну суму 42 506,01 грн (а.с. 11- 51).
Відповідно до абзацу 3 підпункту "б" п.4 ч.1 ст. 89 Бюджетного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до видатків, що здійснюються з бюджетів міст республіканського АРК та обласного значення, районних бюджетів, бюджетів об'єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, належать, зокрема, видатки на додаткові виплати населенню на покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг (житлові субсидії населенню), пільги окремим категоріям громадян.
Частиною 1 статті 102 Бюджетного кодексу України встановлено, що видатки місцевих бюджетів, передбачені у підпункті "б" пункту 4 частини першої статті 89 цього Кодексу, проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256 затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету "( в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Порядок), згідно з п. 2 якого фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджеті Автономної Республіки Крим, бюджетах міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення та у районних бюджетах на зазначені цілі.
Головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення (далі - головні розпорядники коштів) (п. 3 Порядку).
Відповідно до п. 4 цього Порядку перерахування сум субвенцій на фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення провадиться Державною казначейською службою згідно з помісячним розписом асигнувань державного бюджету, але в межах фактичних зобов'язань відповідних бюджетів щодо пільг, субсидій, допомоги та компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян. Щомісячні суми субвенцій перераховуються на рахунки місцевих бюджетів, відкриті Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, фінансовим органам обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій у відповідних органах Державної казначейської служби, пропорційно обсягам субвенцій, передбаченим у державному бюджеті для бюджету Автономної Республіки Крим, обласних бюджетів, бюджетів мм. Києва та Севастополя.
Згідно з п. 5 Порядку головні розпорядники коштів місцевих бюджетів щомісяця готують інформацію про фактично нараховані суми та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами - надавачами відповідних послуг і надсилають їх фінансовим органам райдержадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення): зокрема, до 22 числа місяця, що настає за звітним, - щодо пільг та житлових субсидій населенню на оплату, зокрема, пільг з послуг зв'язку, у т.ч. безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з придбанням відповідних стаціонарних абонентських терміналів, та інших передбачених законодавством пільг (крім пільг на одержання ліків та зубопротезування). Інформація про фактично нараховані за звітний період суми подається як в цілому, так і за розрахунками, не проведеними згідно з Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 р. №20.
Фінансові органи районних держадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення), об'єднаних територіальних громад, що створюються згідно з законом та перспективним планом формування територій громад, на підставі актів звіряння, зазначених у пункті 5 цього Порядку, щомісяця готують реєстри нарахованих сум та подають їх Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, фінансовим органам обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, управлінням Державної казначейської служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (п. 6 Порядку).
Пунктом 8 Порядку передбачено, що отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державної казначейської служби, для здійснення відповідних видатків. Головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють у п'ятиденний строк розрахунки з постачальниками відповідних послуг і ведуть облік за видами пільг та житлових субсидій населенню .
Частиною 6 статті 48 Бюджетного кодексу України встановлено, що бюджетні зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв'язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, він не відшкодував позивачу витрат за надані у 2018 році послуги зв'язку пільговим категоріям населення.
Крім того, в порушення вимог п.5 Порядку щодо складання щомісячних актів звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами - надавачами відповідних послуг відповідач таких актів не складав, а надіслані позивачем акти не підписував.
За змістом частини 2 статті 617 ЦК України, частини 2 статті 218 ГК України та рішення Європейського суду з прав людини від 18.10.2005 у справі “ Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України” відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність боржника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №921/177/17-г/14, від 21.02.2018 у справі №923/1292/16, від 16.03.2018 у справі №909/395/17, від 16.03.2018 у справі №911/1573/17, від 17.04.2018 у справі № 911/4249/16.
З огляду на викладене та враховуючи норми ст. ст. 525, 526, 625 ЦК України, ч. 6 ст. 48 Бюджетного кодексу України, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції та відхиляє як необгрунтовані доводи скаржника про те, що він не отримав субвенцій з державного бюджету на відшкодування витрат на надання пільг, оскільки неотримання субвенцій не є підставою для звільнення відповідача від обов'язку, визначеного законом, провести розрахунки за надані позивачем послуги зв'язку пільговим категоріям населення.
Посилання скаржника на відсутність укладеного сторонами договору відхиляються апеляційним судом, оскільки зобов'язання сторін ( обов'язок позивача надати послуги зв'язку пільговим категоріям населення та обов'язок відповідача оплатити надані позивачем послуги) виникли в силу закону.
Доводи скаржника про необ'єктивність заявленої до стягнення суми заборгованості апеляційний суд не приймає до уваги, оскільки, як вірно вказав суд першої інстанції, згідно з п/п 29,33 п. 5 Положення про управління соціального захисту населення Тисменицької районної державної адміністрації, яке затверджене розпорядженням районної державної адміністрації від 05.10.2018 № 561, Управління проводить електронні звірки інформації від організацій-надавачів послуг щодо витрат, пов'язаних з наданням пільг окремим категоріям громадян, з відомостями, що містяться в Єдиному державному автоматизованому реєстрі осіб, які мають право на пільги; здійснює розрахунки з організаціями-надавачами послуг за надані пільги окремим категоріям громадян та призначені житлові субсидії населенню, забезпечує ведення Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги (ЄДАРП). Відтак саме на відповідача покладено обов'язок проводити електронні звірки наданої надавачами послуг інформації щодо витрат, пов'язаних з наданням пільг окремим категоріям громадян, з відомостями, що містяться в Єдиному державному автоматизованому реєстрі осіб. В той же час Управління не надало суду жодних доказів на спростування визначеної позивачем суми заборгованості.
Відповідно ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В силу вимог ст.ст. 74, 77 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обовязковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Скаржником не доведено, а апеляційним судом не встановлено наявності підстав, передбачених ст. 277 ГПК України, для скасування рішення та для задоволення апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір, сплачений скаржником за подання апеляційної скарги , покладається на скаржника
Керуючись ст.ст. 86,129, 252, 269, 270,275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
1. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 05.07.2019 у справі №909/437/19 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
2. Судовий збір за перегляд рішення апеляційним судом покладається на скаржника.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку у строки та в порядку, визначеними статтями 288-291 ГПК України.
4. Справу повернути до місцевого господарського суду.
Повний текст постанови складено 07.10.2019.
Головуючий суддя М.І. Хабіб
Суддя С.М. Бойко
Суддя Т.Б. Бонк