Постанова
Іменем України
02 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 2-388/10
провадження № 61-19392св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Територіальна громада села Луначарське в особі Луначарської сільської ради, Комунальне підприємство «Бердянське районне бюро технічної інвентаризації»,
особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Територіальної громади села Луначарське в особі Луначарської сільської ради, Комунального підприємства «Бердянське районне бюро технічної інвентаризації» про визнання права власності на об'єкт нерухомості за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Запорізької області від 27 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Бєлки В. Ю., Онищенко Е. А., Воробйової І. А.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що йому на підставі свідоцтва про право власності на майновий пай від 01 квітня 2009 року належить частка майна Колективного сільськогосподарського підприємства «Зоря» (далі - КСП «Зоря») на суму 18 547,55 грн.
На підставі вказаного майнового сертифіката йому виділено комплекс будівель корівника (корівник № 222).
Згідно з висновком про вартість нерухомості, складеним Товариством з обмеженою відповідальністю «ДІО», ринкова вартість комплексу приміщень корівника (корівник № 222, корівник № 463 , молочний блок) за адресою: АДРЕСА_2 , з урахуванням зроблених припущень станом на 25 березня 2009 року без урахування ПДВ, складає 44 817 грн.
Комісією з організації вирішення майнових питань і виділення майна в натурі колишнього КСП «Зоря» виділено йому в натурі комплекс будівель корівника № 222 і передано це майно за актом приймання-передачі.
Сільською радою було винесено рішення про реєстрацію права власності на комплекс будівель і споруд корівника, але бюро технічної інвентаризації відмовляється реєструвати право власності та виготовляти будь-яку технічну документацію.
Виконавчим комітетом Луначарської сільської ради йому було надано окрему поштову адресу для об'єкту.
Наявність сумісної власності не дає йому можливості у повному обсязі користуватися та розпоряджатися виділеним йому майном.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати за ним право власності на цілий об'єкт нерухомості - комплекс будівель і споруд корівника (корівник № 222), який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , та зобов'язати Бюро технічної інвентаризації Бердянської райдержадміністрації зареєструвати за ним право власності на цілий об'єкт нерухомості, а саме вищевказаний комплекс будівель і споруд корівника.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 19 січня 2010 року у складі судді Прінь І. П. позов задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на цілий об'єкт нерухомості (корівник) - будівлю літера «А», що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .
Зобов'язано Комунальне підприємство «Бердянське районне бюро технічної інвентаризації» здійснити реєстрацію прав власності на вищезазначену будівлю за ОСОБА_1 .
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивач як власник свого майна не може розпоряджатися їм на власний розсуд, оскільки воно не мало правової реєстрації. Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність перешкод для належного оформлення цього майна.
Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 10 грудня 2015 року клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задоволено. Закрито апеляційне провадження, порушене за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 19 січня 2010 року у цій справі.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_2 не відноситься до кола осіб, які відповідно до положень статті 292 ЦПК України 2004 року мають право на апеляційне оскарження рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 19 січня 2010 року.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 10 грудня 2015 року скасовано, а справу передано до Апеляційного суду Запорізької області для продовження розгляду.
Ухвала суду касаційної інстанції мотивована тим, що суд апеляційної інстанції закриваючи апеляційне провадження не перевірив чи було додержано порядок виділу в натурі та передачі ОСОБА_1 комплексу будівель корівника № 222 , у зв'язку з чим дійшов передчасного висновку про те, що ОСОБА_2 не відноситься до кола осіб, які відповідно до положень статті 292 ЦПК України 2004 року мають право на апеляційне оскарження.
Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 27 квітня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 19 січня 2010 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що відповідач будь-яким чином не оспорює та не заперечує його право власності на спірне майно і спору між сторонами щодо цього не існує. Підставою для звернення до суду з цим позовом є відмова позивачу у реєстрації права власності на зазначену нерухомість органами БТІ, дії якого він не оскаржував. Позивачем не доведено фактів порушення відповідачем його права власності на спірне майно. Документи, які б засвідчували його право власності на майно позивач не втрачав, тому підстави для задоволення позову відсутні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У травні 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Запорізької області від 27 квітня 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що апеляційний суд переглядаючи рішення місцевого суду не взяв до уваги подані ним докази та відповідні копії документів, не взяв до уваги також те, що рішенням Комісії з організації рішень майнових паїв та виділення майна в натурі для Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Нива-плюс» (далі - ТОВ Агрофірма «Нива-плюс») було виділено вичерпний перелік будівель та споруд відсутнє належне йому майно, тому оформлення ним права власності на це спірне майно жодним чином не зачіпає права та інтереси товариства. ОСОБА_2 на підставі майнового сертифікату повинен був звернутися за отриманням майна до ТОВ Агрофірма «Нива-плюс», оскільки розпаювання майна КСП «Зоря» було завершено у 2004 році, а Комісія з організації рішень майнових питань та виділення майна в натурі не має іншого майна для виділення новим власникам майнових сертифікатів, що набувалися на підставі договорів купівлі-продажу. Суд апеляційної інстанції на порушення норм процесуального права прийняв апеляційну скаргу від ОСОБА_2 як від особи, права якої оскаржуваним ним судовим рішенням не порушуються. Оскаржуваним судовим рішенням порушуються його права на вільне володіння приватною власністю.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У травні 2018 року Територіальна громада села Луначарське (Азовське) в особі Луначарської сільської ради подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила рішення суду апеляційної інстанції скасувати і залишити в силі рішення місцевого суду, посилаючись на те, що апеляційним судом не було прийнято до уваги надані територіальною громадою докази та відповідні копії документів. Не взято до уваги те, що згідно з рішенням Комісії з організації рішень майнових питань та виділення майна в натурі для ТОВ Агрофірма «Нива-плюс» було виділено вичерпний перелік будівель та споруд, серед яких відсутнє належне позивачу майно. Тому оформлення позивачу права власності на майно на підставі рішення місцевого суду жодним чином не зачіпає права та інтереси останнього.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Після паювання майна і видачі сертифікатів колишнього КСП «Зоря» позивачем були придбані майнові паї колишніх членів КСП «Зоря» на загальну суму 18 547,55 грн.
01 квітня 2009 року Луначарською сільською радою ОСОБА_1 було видано свідоцтво про право власності на майновий пай члена КСП «Зоря» (майновий сертифікат) серії НОМЕР_3 на загальну суму 18 547,55 грн.
Згідно з протоколом засідання Комісії з організації вирішення майнових питань і виділу майна в натурі від 01 квітня 2009 року ОСОБА_1 , який звернувся про виділ йому в натурі майнового паю, було виділено корівник за адресою: АДРЕСА_2 інвентарний № 222 .
04 квітня 2009 року комісія пайщиків КСП «Зоря» передала ОСОБА_1 зазначений корівник, що підтверджується актом приймання-передачі від 01 квітня 2009 року.
Рішенням Виконавчого комітету Луначарської сільської ради Бердянського району Запорізької області від 21 травня 2009 року № 54 було вирішено оформити право власності за ОСОБА_1 на об'єкт нерухомості: МТФ, інвентарний № 222 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Доручено Бердянському районному бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав на нерухоме майно підготувати свідоцтво про право власності на об'єкт нерухомості та провести його реєстрацію.
Згідно з технічним паспортом, виготовленим Комунальним підприємством «Бердянське районне бюро технічної інвентаризації» за адресою: АДРЕСА_2 , знаходиться будівля «А» площею 1 562,9 кв. м.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Бердянського міськрайонного суду Запорізької області.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до ГПК України, ЦПК України, КАС України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
20 квітня 2018 року справу № 2-388/10 Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.
Відповідно до підпунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 «Про здійснення правосуддя у Верховному Суді» та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року № 7 «Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки», у справі призначено повторний автоматизований розподіл.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Зі змісту частини п'ятої статті 11 ЦК України випливає, що цивільні права можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.
Таким чином, ураховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, чи в який передбачений законом спосіб позивач набув права власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту у порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.
Згідно з частиною першою статті 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Тобто, за вказаною нормою права вимога про визнання права власності може бути пред'явлена лише власником спірного майна, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Стаття 392 ЦК України, в якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне у позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.
Викладене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 24 червня 2015 року у справі № 6-318цс15.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Тобто саме на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Отже, Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 не довів, що його право власності на цілий об'єкт нерухомості - комплекс будівель і споруд корівника (корівник № 222) оспорюється або не визнається Територіальною громадою села Луначарське в особі Луначарської сільської ради.
Висновок апеляційного суду також підтверджується відзивом на касаційну скаргу, поданим Територіальною громадою села Луначарське в особі Луначарської сільської ради.
Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції на порушення норм процесуального права прийняв апеляційну скаргу від ОСОБА_2 як від особи, права якої оскаржуваним ним судовим рішенням не порушуються, не заслуговують на увагу з огляду на таке.
Згідно з пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.
Конституцій Суд України у рішенні від 11 грудня 2007 року у справі № 11-рп/2007 зазначив, що реалізацію права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.
Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини і громадянина в апеляційній та касаційній інстанціях конкретизовано в главах 1, 2 розділу V ЦПК України 2004 року, де врегульовано порядок і підстави для апеляційного та касаційного оскарження рішень і ухвал суду в цивільному судочинстві.
Відповідно до частини першої статті 292 ЦПК України 2004 року сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
За змістом зазначеної статті право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судове рішення завдає їм шкоди, що виражається у несприятливих для них наслідках.
Викладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 03 лютого 2016 року у справі № 6-885цс15.
Тобто, апеляційний суд під час вирішення питання про прийняття апеляційної скарги повинен перевірити чи відноситься особа, яка подала апеляційну скаргу до кола осіб, які відповідно до положень статті 292 ЦПК України 2004 року мають право на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.
Встановивши, що рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 19 січня 2010 року було порушено права ОСОБА_2 дійшов правильного висновку про прийняття апеляційної скарги.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.
Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування апеляційним судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції і не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Апеляційного суду Запорізької області від 27 квітня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийВ. С. Висоцька Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко В. В. Сердюк І. М. Фаловська