01 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 752/26170/18
провадження № 22-ц/824/12855/2019
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Писаної Т.О.
суддів - Приходька К.П., Журби С.О.
за участю секретаря судового засідання - Костецької М.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 18 липня 2019 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ОТП Банк» та Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» про визнання припиненим кредитного договору, -
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання припиненим кредитного договору № ML-302-51/2005 від 09 грудня 2005 року.
В обґрунтування своїх позовних вимог зазначає, що між ОСОБА_1 (далі по тексту - позичальник, позивач) та АКБ «РайффайзенБанк» (далі по тексту - банк) був укладений кредитний договір, за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит. В той же день з метою забезпечення вимог за вказаним кредитним договором між ОСОБА_2 та АКБ «РайффайзенБанк» був укладений договір поруки № SR-302/51/2005. ТОВ «ОТП Факторинг Україна», як новий кредитор на адресу позичальника направив вимогу від 29 серпня 2013 року на підставі п. 1.9 кредитного договору про дострокове виконання боргових зобов'язань за кредитним договором в повному обсязі шляхом сплати залишку заборгованості за кредитом та суми відсотків за користування кредитом. Позивач вважає, що після направлення банком письмового повідомлення з вимогою про дострокове погашення всієї заборгованості кредитний договір припинив свою дію та банк втратив можливість нарахування та стягнення з позичальника відсотків за кредитним договором, оскільки нарахування процентів за користування кредитними коштами, комісійних, неустойки поза строком дії кредитного договору не передбачено. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 05 вересня 2016 року задоволено позов поручителя ОСОБА_2 до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про визнання припиненим договору поруки, укладеного між ОСОБА_2 та АКБ «РайффайзенБанк» з метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором. Проте у березні 2016 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернувся до суду з позовом про солідарне стягнення заборгованості, в тому числі з ОСОБА_2 .
На думку ОСОБА_1 вказані обставини свідчать про наявність підстав визнання припиненим кредитного договору № ML-302/51/2005 від 09 грудня 2005 року, укладеного між ОСОБА_1 та АКБ «РайффайзенБанк», з 13 вересня 2013 року.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 18 липня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ОТП Банк» та Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» про визнання припиненим кредитного договору відмовлено.
Не погоджуючись із указаним рішенням суду представник позивача ОСОБА_3 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просила оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Зазначає, що підставою для визнання договору припиненим є направляння банком на адресу позичальника вимоги.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ТОВ «ОТП Факторинг Україна» просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, оскільки у зв'язку з невиконанням зобов'язань за кредитним договором у позивача існує заборгованість перед банком, яка складає 42 579,20 доларів США, що еквівалентно 1 055 630,75 гривень. 09 березня 2016 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» було подано позов до Жовтневого районного суду про стягнення заборгованості за кредитним договором № ML - 302/51/2005 від 09 грудня 2005 року та кредитним договором № ML-302/083/2008 від 26 березня 2008 року. ТОВ «ОТП Факторинг Україна» вважає, що вимога про повне погашення заборгованості не припиняє зобов'язань позичальника. За загальним правилом навіть розірвання договору припиняє його дію на майбутнє, але не скасовує сам факт укладення та дії договору включно до моменту його розірвання, а також залишає в дії окремі його умови щодо зобов'язань сторін, спеціально передбачених для застосування на випадок порушення зобов'язань і після розірвання договору, з огляду на характер цього договору, за яким кредитор повністю виконав умови договору до його розірвання.
В судове засідання сторони не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили.
Відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що 09 грудня 2005 року між Акціонерним комерційним банком «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № ML - 302/51/2005 (далі по тексту - кредитний договір), за умовами якого позивач отримав кредит у сумі 46 800 доларів США.
В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ОСОБА_2 та Акціонерним комерційним банком «РайффайзенБанк» було укладено договір поруки № SR-302/51/2005, за умовами якого поручитель ОСОБА_2 зобов'язалася перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником зобов'язань щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісій, а також можливих штрафних санкцій (пені, штрафу), у розмірі, в строки та в порядку, передбачених кредитним договором.
За позовом ОСОБА_2 рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 05 вересня 2016 року було визнано припиненою поруку за договором поруки SR-302/083/2005 від 09 грудня 2005 року, укладеним між ОСОБА_2 та Акціонерним комерційним банком «РайффайзенБанк».
Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» є правонаступником усіх прав та обов'язків Закритого акціонерного товариства «ОТП Банк», яке, в свою чергу, є правонаступником усіх прав та обов'язків Акціонерного комерційного банку «РайффайзенБанк».
Згідно з умовами договору факторингу від 22 лютого 2013 року ПАТ «ОТП Банк» відступило, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло право вимоги за кредитним договором № ML - 302/51/2005 від 09 грудня 2005 року, укладеним між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 .
У зв'язку з невиконанням позичальником зобов'язань за кредитним договором щодо сплати суми кредиту та відсотків новим кредитором було направлено вимогу від 29 серпня 2013 року про дострокове виконання боргових зобов'язань за кредитним договором в повному обсязі шляхом сплати залишку заборгованості за кредитом у розмірі 40 456,50 доларів США, суми відсотків за користування кредитом у розмірі 4 393,88 доларів США.
Встановлено, що 01 квітня 2016 року Жовтневим районним судом міста Дніпропетровськ було відкрито провадження за позовом ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором № ML - 302/51/2005 від 09 грудня 2005 та кредитним договором № ML-302/083/2008 від 26 березня 2008 року.
Ухвалою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровськ від 06 жовтня 2016 року було зупинено провадження у справі до набрання законної сили судовими рішеннями у справах: №752/7445/16-ц за позовною заявою ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» про визнання договору поруки припиненим, предметом розгляду якої є визнання договору поруки №SR-302/51/2005 від 09 грудня 2005 року припиненим; №752/7444/16-ц за позовною заявою ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» про визнання договору поруки припиненим, предметом розгляду якої є визнання договору поруки № SR-302/083/2008/l від 26 березня 2008 року припиненим; №752/7448/16-ц за позовною заявою ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» про визнання договору поруки припиненим, предметом розгляду якої є визнання договору поруки № SR-302/083/2008/2 від 26 березня 2008 року припиненим, які знаходяться в провадженні Голосіївського районного суду м. Києва.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що позивач має заборгованість, яка виникла внаслідок невиконання грошових зобов'язань за договору кредиту, положення кредитного договору не містять умов про припинення зобов'язання та/або самого кредитного договору. Позивачем також на наведені підстави, за наявності яких законом передбачено припинення договору.
Колегія погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 509, статті 526 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно із частиною 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно із частиною 1 та частиною 2 статті 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Правила припинення зобов'язання сформульовані в главі 50 «Припинення зобов'язання» розділу І книги п'ятої ЦК України. Норми даної глави передбачають, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, за згодою сторін внаслідок передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо), зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора, поєднанням боржника і кредитора в одній особі, неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає, смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою, смертю кредитора, якщо воно є нерозривно пов'язаним з особою кредитора, ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що судом першої інстанції не було враховано практику Верховного Суду зокрема висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 564/2199/15-ц про те, що після направлення позичальнику письмового повідомлення з вимогою про дострокове погашення всієї заборгованості кредитний договір припинив свою дію.
Колегія суддів ці доводи ОСОБА_1 відхиляє, оскільки відповідний висновок Верховним Судом був зроблений у контексті вирішення спору щодо права нарахування позикодавцем та стягнення з відповідача відсотків за кредитним договором після зміни позикодавцем терміну виконання за кредитним договором. Крім того, відмінною обставиною від цього спору було те, що позикодавець звернувся до позичальника про стягнення заборгованості повторно, а саме після задоволення його попереднього позову про стягнення кредитної заборгованості.
Аналогічний висновок щодо припинення кредитного договору в частині нарахування позикодавцем процентів за кредитом, міститься у інших постановах Верховного Суду, на які посилається позивач у доводах апеляційної скарги.
У постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
З матеріалів справи вбачається, що зобов'язання за спірним кредитним договором ОСОБА_1 виконано не було. У зв'язку з невиконанням зобов'язань за кредитним договором у позивача існує заборгованість перед банком, яка складає 42 579,20 доларів США, що еквівалентно 1 055 630,75 гривень.
Встановлено, що у Жовтневому районному суді міста Дніпропетровськ відкрита справа за позовом ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором №ML - 302/51/2005 від 09 грудня 2005 та кредитним договором №ML-302/083/2008 від 26 березня 2008 року. Судовий розгляд триває.
Отже, обставини, щодо зміни позикодавцем строку (терміну) виконання зобов'язань за кредитним договором мають значення і є предметом дослідження для встановлення підстав для нарахування та стягнення відсотків за користування кредитними коштами у судовому провадженні, яке відкрито Жовтневим районним судом міста Дніпропетровськ, а не є підставою для визнання кредитного договору припиненим взагалі.
Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).
Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов'язків під час дії договору.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
У відповідності зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Отже, після настання терміну внесення чергового платежу за договором і після спливу строку кредитування зобов'язання простроченого боржника за договором не припиняється.
Саме такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12.
Враховуючи наведене колегія суддів апеляційного суду встановила, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є обґрунтованим і законним, ухвалене з дотриманням норм процесуального права і правильним застосуванням норм матеріального права.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 18 липня 2019 року залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 18 липня 2019 року залишити без зміни.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текс постанови складено 7 жовтня 2019 року.
Головуючий Т.О. Писана
Судді К.П. Приходько
С.О. Журба